Рішення № 74655573, 18.05.2018, Кам'янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 687/533/17

Номер провадження 2/676/156/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2018 року Кам’янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі: головуючої судді Швець О.Д.

з участю секретаря Ксьондз Р.М.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

представника 3 особи ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кам’янці-Подільський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, 3 особа прокуратура Хмельницької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок винесення незаконного рішення суду,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Державної казначейської служби України, 3 особа прокуратура Хмельницької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок винесення незаконного рішення суду. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що 15 грудня 2014 року Чемеровецьким районним судом в ході проведення судового розгляду кримінального провадження, внесеному в ЄРДР за № 1201420260000302 від 17.08.2014 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України. Відповідно до вироку Чемеровецького районного суду від 15.12.2014 р., 17 серпня 2014 р. близько 15 год. він, перебуваючи на території домогосподарства ОСОБА_6 по вул. Чапаєва, 70 а в смт. Чемерівцях, в ході словесної суперечки з колишньою дружиною ОСОБА_6 умисно вдарив кулаком в обличчя в результаті чого вона впала спиною на грунтове покриття господарства, чим заподіяв тілесне ушкодження, яке призвело до короткочасного розладу здоров'я. За скоєне кримінальне правопорушення зазначеним вироком його засуджено до покарання у вигляді арешту строком на 1 місяць, а також одразу ж після проголошення вироку, обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у залі суду. Судом при винесенні вироку прямо і умисно порушені норми матеріального та процесуального права, фізичну можливість реалізації конституційного права на захист та оскарження судового рішення, що по суті коштувала свободи і здоров'я, спричинило непоправну моральну шкоду сім'ї, дискримінувало в суспільстві як порядного сім'янина, батька, колеги тощо. Про обрання запобіжного заходу сторона обвинувачення суду не клопотала. Запобіжний захід не міг бути застосований до нього, оскільки санкція статті не передбачає позбавлення волі, він раніше не судимий, в розшук не оголошувався, за викликом слідчого та суду завжди з'являвся, до кримінальної відповідальності не притягався. Таким чином суд незаконно застосував відносно нього запобіжний захід, який де-факто, по своїй суті являється більш жорстким ніж найсуворіше покарання, передбачене санкцією статті КК і таке рішення судом в вироку не обґрунтовано. Перебуваючи в умовах слідчого ізолятора в нього почались проблеми із здоров'ям, зокрема постійно простежується високий артеріальний тиск, запаморочення голови, що змусило звертатись за медичною допомогою в умовах слідчого ізолятора. Судами першої та другої інстанції, якою вирок відносно нього був залишений без змін, не було враховано, що він є інвалідом 2 групи загального захворювання, на утриманні має неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно. Вищим Спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ визнав що від нього безпідставно та незаконно застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Беручи до уваги вищенаведену мотивувальну частину рішення суду касаційної інстанції відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного взяття і тримання під вартою. В результаті винесення незаконного та необґрунтованого рішення суду, йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у погіршенні стану здоров'я, яке перебувало в прямому і безпосередньому зв'язку із незаконним позбавленням волі, що мало місце в умовах слідчого ізолятора, а після звільнення у порушенні нормальних життєвих зв'язків, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя. Найбільш непоправним наслідком вважає страх, який йому як порядному сім'янину, батькові, громадянинові довелось пережити в місцях позбавлення волі, перед власною державою, безпорадністю, яку відчув в СІЗО, зневіру, паплюжено його честі і гідність, позбавило віри в краще майбутнє. Через стреси, викликані спогадами тюремної камери, переживання за свою родину, думки, що може більше не повернутись, погіршився його стан здоров'я і змушений лікуватись до цього часу, на що витратив 1 324 грн. Тому моральну шкоду оцінює в 1 000 000 грн. Просить стягнути за рахунок державного бюджету на його користь завдану Чемеровецьким районним судом Хмельницької області в рахунок відшкодування частини моральної (немайнової) шкоди 1 000 000 грн. та 1324 грн. матеріальної шкоди.

В суді позивач та його представник позов підтримали, просять задовольнити.

В суді представник ГУ Державного казначейства в Хмельницькій області позов не визнала, заперечила проти його задоволення, мотивуючи тим, що позивач мав право на відшкодування моральної шкоди незаконним утриманням під вартою в разі його виправдання або закриття кримінальної справи відносно нього. Управління державної казначейської служби не перебувало в відносинах із позивачем, його прав та інтересів не порушувало, просить відмовити в задоволенні позову.

Представник 3 особи в суді заперечила проти задоволення позову, мотивуючи тим, що позивач засуджений за вчинення кримінального правопорушення, відбув покарання за вчинений злочин, тому немає права не відшкодування моральної шкоди.

Заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Судом встановлено, що вироком Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 15 грудня 2014 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 125 КК України та призначено покарання у виді арешту строком на 1 місяць. Обрано ОСОБА_1 до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, взявши його під варту у залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2015 року вирок Чемеровецького районного суду від 15 грудня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишений без змін, а його апеляційна скарга без задоволення.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 жовтня 2015 року вирок Чемеровецького районного суду Хмельницької області від 15 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_1 змінений, пом'якшено призначене покарання за ч.2 ст. 125 КК України з 1 місяці арешту до штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. На підставі ч.5 ст. 72 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування цього покарання.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції зазначив, що судом були порушені вимоги ст. 65 КК України. Обрання зазначеного запобіжного заходу при постановленні вироку суду, яким призначено покарання у виді арешту на строк 1 місяць, до набрання вироком законної сили обумовлюється необхідністю виконання остаточного рішення суду. У вироку Чемеровецького районного суду від 15 грудня 2014 року такі міркування ні прямо, ні опосередковано не наводилися. Водночас у випадку, коли строк обмеження свободи, визначений конкретним видом покарання, менше або дорівнює строку на апеляційне оскарження, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою порушує вимоги ст. 2 Протоколу 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «ОСОБА_7 проти України», яке набуло статусу остаточного 04 вересня 2015 року, констатовано, що здійснення права на оскарження рішення суду першої інстанції до апеляційної призвело до того що строк оскарження тримання під вартою не визначено і ціною здійснення права на оскарження була б свобода засудженого.

Згідно інформації Хмельницького слідчого ізолятора № 24-х від 27.07.2016 р. ОСОБА_1 перебував в слідчому ізоляторі з 16.12.2014 р. по 15.01.2015 р.

Згідно із ч. ч. 1, 3, 4 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування судом враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України . Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування ч.1ст.1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173,1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України державою (така правова позиція викладена в постанові ВСУ від 25 травня 2016 року №6-440цс16).

Майнова та моральна шкода, завдана громадянам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави (стаття 56 Конституції України).

Відповідно п. 9 Постанови № 5 пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року « Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені у заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обгрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватись при вирішенні спору.

Згідно ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади. Органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Конституційним Судом України у рішенні від 3 жовтня 2001 року по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року №460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Пунктом 35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 року, визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що проводить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.

П. 9 постанови Пленум Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), та з урахуванням інших обставин. Зокрема, суд враховує стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд виходить із того що матеріалами справи підтверджується заподіяння позивачу моральної шкоди шляхом неправомірного обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, тому розмір компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн. відповідає тяжкості страждань позивача.

З виписки з медичної картки позивача вбачається, що ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні з 21.01.2015 р. по 26.01.2015 р. з приводу загострення хронічних хвороб. Доданими фіскальними чеками підтверджується, що на придбання ліків за призначенням лікаря позивач витратив 1324 грн. Однак зібраними у справі доказами не підтверджується, що звернення позивача до лікаря перебуває в прямому причинному зв'язку з попереднім перебуванням позивача під вартою.

За таких обставин в стягненні матеріальних збитків слід відмовити.

Згідно зі ст. 48 Бюджетного кодексу України (далі БК України) в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення Державним казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте Державне казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Відповідно до п. 8 ст. 7, пп. 1, 2 ст. 23 БК України, бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються Законом України «Про Державний бюджет України».

Отже, стягнення шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, провадиться за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Отже, оскільки судовий збір не справляється за подання вищевказаної позовної заяви, то відсутні підстави і стягувати в дохід держави судовий збір з відповідачів по даній цивільній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 260, 265 ЦПК України, ст. 1174 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, 3 особа прокуратура Хмельницької області про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок винесення незаконного рішення суду - задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України в рахунок відшкодування, заподіяної ОСОБА_1 шкоди незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, моральної шкоди в сумі 10 000 грн.

В частині стягнення матеріальної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили через 30 днів з дня його проголошення. На рішення суду може бути подана апеляційна скарга на протязі 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Швець О.Д.

Повний текст судового рішення виготовлений 25 травня 2018 року