Постанова № 74645353, 13.06.2018, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/729/18

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

13 червня 2018 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року (повний текст виготовлено 22.03.2018) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції В Хмельницькій області в особі Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП у Хмельницькій області та начальника Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В лютому 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції В Хмельницькій області в особі Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП у Хмельницькій області (далі відповідач 1) та начальника Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП у Хмельницькій області (далі відповідач 2) в якому просив визнати протиправною бездіяльність Ізяславського відділення поліції Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області, яке полягає у ненаданні відповіді на скарги від 17.11.2017 та 20.11.2017; зобов'язати відповідача 1 розглянути скарги позивача від 17.11.2017 та 20.11.2017 та надати відповідь згідно вимог чинного законодавства.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати як таке, що постановлене із порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що документ отриманий позивачем за вих. № 8563/106/02-2017 від 28.11.2018 року не може вважатися відповіддю на скаргу, оскільки розслідування по питаннях, що містяться у скарзі, закінчено тільки через 16 днів після надання відповіді. Також лист за № 8563/106/02-2017 не містить відповідей на запитання, порушені у скарзі.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що його не було повідомлено про результати розгляду скарги та не роз'яснено порядок оскарження відповіді на неї.

12.06.2018 року від Головного управління Національної поліції В Хмельницькій області на адресу суду надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача, доводи якого аналогічні тим, які наведені у відзиві на позовну заяву.

За правилами ч.3 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.11.2017 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв'язку, звернувся до начальника Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП зі скаргою на невиконання посадовими особами відповідача 1 рішення Ізяславського районного суду від 09.11.2017 по справі №675/1933/17, щодо повернення речових доказів. Зокрема вказує на те, що станом на 20.11.2017 йому не повернуто закордонний паспорт, а в автомобілі відсутній відеореєстратор.

Крім того, зі змісту скарги слідує, що позивач 17.11.2017 року звертався з вищезазначеним судовим рішенням до слідчого Ляшука О., однак останнім це рішення не виконано.

28.11.2017 року начальником СВ Ізяславського ВП Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_3 видано письмове повідомлення № 8563/106/02-2017 яким ОСОБА_2 проінформовано, що на виконання ухвали Ізяславського районного суду №675/1933/17 йому повернуто ряд речових доказів, що визнавались речовими доказами у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного РДСР №42016241270000057, а саме-ті які зберігались у Ізяславському ВП Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області.

Дане повідомлення згідно з копією журналу реєстрації вихідної кореспонденції Ізяславського відділення поліції Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області (інвентарний номер 143) надіслано позивачу, про що здійснено запис №8563 від 28.11.2017 року.

Також 20.11.2017 року за скаргою ОСОБА_2 Ізяславським ВП Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області розпочато проведення перевірки, за результатами якої в подальшому 14.12.2017 року складено висновок № 2039.

Вважаючи, що відповідачем всупереч вимог Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про інформацію" неналежним чином розглянуто скарги від 17.11.2017 року та 20.11.2017 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачами під час розгляду скарги ОСОБА_2 не порушено вимог законодавства, яким врегульовано питання щодо розгляду звернень громадян.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України, держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 № 393/96-ВР, який забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони та захисту інформації, врегульовано Законом України "Про інформацію" від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.

Відповідно до ст.1 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про інформацію" передбачено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Абзацом 2 частини 2 статті 11 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.

Статтею 3 Закону України «Про звернення громадян» регламентовано, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Так, відповідно до статті 15 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Статтею 16 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням - безпосередньо до суду.

При цьому, статтею 18 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.

Вимоги статті 19 Закону України «Про звернення громадян» покладають на органи державної влади, їх працівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень обов'язок: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечити поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення.

Частиною першою статті 20 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.11.2017 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Ізяславського відділення поліції Славутського ВПГУНП зі скаргою на невиконання посадовими особами відповідача 1 рішення Ізяславського районного суду від 09.11.2017 по справі №675/1933/17 щодо повернення речових доказів.

28.11.2017 року начальником СВ Ізяславського ВП Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області ОСОБА_3 видано письмове повідомлення № 8563/106/02-2017 про те, що на виконання ухвали Ізяславського районного суду №675/1933/17 позивачу повернуто ряд речових доказів, що визнавались речовими доказами у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного РДСР №42016241270000057, а саме ті які зберігались у Ізяславському ВП Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області, про що останнього проінформовано.

Про достовірність інформації, зазначеної в повідомленні відповідача 2 свідчить розписка заявника від 17.11.2017 року.

Однак, як стверджує позивач, йому було надано неповну відповідь на його скаргу, оскільки в скарзі порушувались питання про те, що з автомобіля, який знаходився на зберіганні у відповідача 1, викрадено відеореєстратор.

Між тим, колегія суддів звертає увагу ОСОБА_2 на те, що в повідомленні № 8563/106/02-2017 викладена та інформація, якою відповідачі володіли станом на 28.11.2017 року і оскільки така не потребувала додаткового вивчення, то була надана позивачу.

При цьому, як встановлено з матеріалів справи, щодо іншої частини скарги апелянта, в якій вказано про викрадення з автомобіля відеореєстратора то одразу ж після її надходження, відповідачем 2 20.11.2017 року призначено службову перевірку щодо викладених в скарзі фактів, яку закінчено 14.12.2017 року, тобто перевірка проведена в межах строків, встановлених статтею 20 Закону України «Про звернення громадян».

Як слідує з висновку від 14.12.2017 року №2039 за скаргою ОСОБА_2, в ході перевірки встановлено, що 17.11.2017 ОСОБА_2 повернуто автомобіль та інші речові докази, які зберігалися у відділенні поліції, а по факту викрадення відеореєстратора невідомої марки з автомобіля Фіат, який належить ОСОБА_2 внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що скарга позивача до начальника Ізяславського відділення поліції Славутського ВП ГУНП у Хмельницькій області від 20.11.2017 вирішена без порушень прав ОСОБА_2Г та відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Стосовно скарги від 17.11.2017 року, то колегія суддів звертає увагу на те, що ні судом першої інстанції, ні колегією суддів не здобуто жодного доказу на підтвердження факту її подання позивачем. посилання на такі відсутні і в апеляційній скарзі.

Як слідує зі змісту скарги від 20.11.2017 року, ОСОБА_2 стверджує, що 17.11.2017 року звертався з судовим рішенням 675/1933/17 до слідчого Ляшука О., однак останнім це рішення не виконано. Між тим, такі доводи позивача не можуть слугувати доказом на підтвердження подання останнім скарги відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Отже, зважаючи на те, що відповідачем надано відповідь по суті поставлених позивачем питань, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального права, апелянт не надав суду належних доказів, на підтвердження протиправності рішення суду першої інстанції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий ОСОБА_1 Судді ОСОБА_4 ОСОБА_5