Постанова № 74642100, 12.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/5708/17

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Гусев О. Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Джабурія О.В.

суддів: Вербицька Н. В. , Кравченко К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.03.2018р. по справі № 815/5708/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 внутрішніх справ України , Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди,

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, Національної поліції України, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразились у невжитті заходів по встановленню чинності Закону України «Про національну поліцію» у підвідомчому йому Головному управлінні національної поліції України в Одеській області;

- визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, що виразились у відсутності належного реагування на заяви позивача від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року;

- стягнути з відповідача на користь позивача 150 000 гривень у якості компенсації моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року він звертався до відповідача із скаргами про не прибуття поліції за викликом у місті ОСОБА_3. Протягом 22.06.2017-30.10.2017 року поліція міста ОСОБА_3 вісім разів не прибувала на виклики позивача.

Позивач вказував на те, що ігноруючи скарги на неприбуття поліції, відповідач вчинив бездіяльність, яка призводить до продовження неприбуття поліції, що завдає позивачу моральних страждань, оскільки унеможливлює існування довіри до влади та примушує позивача вірити в те, що поліція створена для захисту влади, а не народу. Отже бездіяльність відповідача призвела до унеможливлення функціонування його особистості на Конституційних засадах.

Представник ОСОБА_2 внутрішніх справ України подав до суду письмові заперечення та відзив на позов, відповідно до яких вважає позовні вимоги пред’явлені до ОСОБА_2 внутрішніх справ України необґрунтованими та просив відмовити у повному обсязі в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» та створенням Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, структура та функції ОСОБА_2 внутрішніх справ суттєво реорганізувались.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів ОСОБА_2 внутрішніх справ» були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ОСОБА_2 внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Згідно із Законом України «Про Національну поліцію» Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

За таких обставин відповідач вважає, що питання наведені у зверненнях ОСОБА_1 від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10.2017 року щодо вжиття заходів стосовно бездіяльності працівників поліції належить до компетенції Національної поліції України.

Крім того, відповідачем зазначено, що звернення позивача були у відповідності до ст.7 Закону України «Про звернення громадян» у п’ятиденний термін були надіслані за належністю до Національної поліції України для подальшого розгляду.

Представник МВС України також вважав безпідставними вимоги щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, посилаючись на те, що позовна заява не містить жодного факту спричинення позивачу ОСОБА_2 внутрішніх справ України моральної шкоди.

Представник Національної поліції України у задоволенні позову ОСОБА_1 просив відмовити з підстав викладених у відзиві, посилаючись на наступне.

Представником Національної поліції України зазначено, що пунктом 2 Положення про ОСОБА_2 внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 року №878 встановлений вичерпний перелік основних завдань, до яких не входить встановлення чинності законів у підвідомчих і непідвідомчих органах.

Крім цього, Головне управління Національної поліції в Одеській області не підвідомчий ОСОБА_2 внутрішніх справ орган, оскільки є територіальним органом Національної поліції України.

З огляду на викладене представник Національної поліції України вважає, що перша позовна вимога є безпідставною по своїй суті, а тому не підлягає до задоволення.

Крім того, всі звернення ОСОБА_1 Національною поліцією України за належністю направлено до Головного управління Національної поліції в Одеській області та Департаменту патрульної поліції для розгляду та вжиття заходів реагування відповідно до вимог чинного законодавств, а також інформування автора звернення у встановлений законом строк про вжиті заходи.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди представником Національної поліції зазначено, що позивачем не доведено незаконності дій/бездіяльності посадових та службових осіб патрульних ГУНП в Одеській області, а також наявності причинного зв’язку між такими діями (бездіяльності) та шкодою, яку він зазнав внаслідок цих дій.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, Національної поліції України, про визнання протиправною бездіяльність, що виразилась у невжитті заходів по встановленню чинності Закону України «Про національну поліцію» у підвідомчому йому Головному управлінні національної поліції України в Одеській області, визнання протиправною бездіяльність ОСОБА_2 внутрішніх справ України, що виразились у відсутності належного реагування на заяви позивача від 22.06.2017 року, 12.07.2017 року, 15.09.2017 року, 20.09.2017 року та 06.10 2017 року.

На вказане рішення ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року та направити справу на новий розгляд.

Апелянт вважає оскаржуване рішення невмотивованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки судом неправильно застосовано норми процесуального права. Так, відповідно до п. 2 ст. 1 Закону України «Про Національну поліцію» діяльність поліції спрямовується та координується кабінетом міністрів України через Міністра внутрішніх справ України. Крім того, апелянт вказує на те, що у своїх зверненнях він вже скаржився на бездіяльність Національної поліції – пересилання до Національної поліції було протиправним.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

22 червня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, в якій просив вжити заходів для приведення роботи поліції м. Одеси у відповідність своїм обіцянкам, а також вказати керівництву Головного управління Національної поліції України в м. Одеса на можливість використовувати таксі та/або громадський транспорт у випадку «зараз нема машин».

12 липня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до ОСОБА_2 внутрішніх справ України, в якій просив вжити заходів для встановлення чинності ПДР у місті ОСОБА_3, а також підтвердити або спростувати, що перевезення стоячих пасажирів у міському транспорті передбачені ПДР.

15 вересня 2017 року апелянт звернувся із заявою до ОСОБА_2 внутрішніх справ України про вжиття заходів щодо приведення роботи поліції міста ОСОБА_3 у відповідність до ЗУ «Про Національну поліцію» та вжити заходів для покарання винних у порушенні ЗУ «Про національну поліцію» (у розділі «час реагування на виклик») в межах ОСОБА_3.

20 вересня 2017 року ОСОБА_1 відповідно до своєї заяви до ОСОБА_2 внутрішніх справ України просив вжити заходів для приведення роботи поліції міста ОСОБА_3 у відповідність ЗУ «Про національну поліцію», також просив вказати керівництву Головного управління Національної поліції України в Одеській області на неприпустимість надання брехливих відомостей.

06 жовтня 2017 року на адресу ОСОБА_2 внутрішніх справ України надійшла заява ОСОБА_1 в якій останній просив вжити заходів для приведення роботи поліції міста ОСОБА_3 у відповідність ЗУ «Про національну поліцію» або підтвердити свою неспроможність виконувати свої посадові обов'язки.

ОСОБА_2 внутрішніх справ України листами від 30 червня 2017 року №З-6339, 21 липня 2017 року №З-7045, 18 вересня 2017 року №З-9263, 22 вересня 2017 року №З-9409, 10 жовтня 2017 року №З-9959 на вищезазначені звернення позивача надано відповіді, відповідно до яких, у зв’язку з тим, що порушені у зверненні питання відносяться до компетенції Національної поліції України, та відповідно до вимог частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян», електронні звернення позивача від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року надіслані за належністю для розгляду в установлений законом термін, про що повідомлено позивача.

ОСОБА_4 ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до п. 1 положення «Про ОСОБА_2 внутрішніх справ України» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, ОСОБА_2 внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах:

забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг;

захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності;

міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до п.2 положення МВС у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.

Відповідно до ст. 16 «Про національну поліцію України» основні повноваження Міністра внутрішніх справ України у відносинах з поліцією: забезпечує формування державної політики у сфері забезпечення публічної безпеки і порядку, охорони та захисту прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, а також надання поліцейських послуг та контролює її реалізацію поліцією; забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності поліції, погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені поліцією та ОСОБА_2 внутрішніх справ України проекти законів, актів Кабінету Міністрів України з питань діяльності поліції; затверджує стратегічні програми діяльності та визначає пріоритетні напрями роботи поліції, шляхи виконання покладених на неї завдань, затверджує плани її роботи; забезпечує виконання міжнародних договорів України, що належать до сфер діяльності поліції;

забезпечує ведення та використання баз (банків) даних, визначає порядок обміну інформацією між ОСОБА_2 внутрішніх справ України, поліцією та іншими центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України; приймає рішення про розподіл бюджетних коштів, головним розпорядником яких є ОСОБА_2 внутрішніх справ України; виконує інші обов’язки відповідно до цього та інших законів України.

З аналізу положень «Про ОСОБА_2 внутрішніх справ України», затвердженого

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878 та відповідно до ст.16 Закону України «Про Національну поліцію України» вбачається, що до повноважень ОСОБА_2 внутрішніх справ України не входить встановлення чинності законів і непідвідомчих органах.

Відповідно до Постанови кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів ОСОБА_2 внутрішніх справ» були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи ОСОБА_2 внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Положеннями Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що Національна поліція України – це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що питання, наведенні у зверненнях ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року, відносяться до компетенції Національної поліції України.

Згідно до п. 5.2 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі ОСОБА_2 внутрішніх справ України, затвердженого наказом МВС України від 10 жовтня 2004 року №1177, щодо кожного звернення не пізніше ніж у п'ятиденний термін повинно бути прийняте одне з таких рішень: прийняти до свого провадження; передати на вирішення до підпорядкованого чи іншого апарату МВС, закладу, установи, підприємства, що належать до сфери управління МВС; надіслати за належністю до іншого органу виконавчої влади, якщо питання, порушені у зверненні, не входять до компетенції апарату МВС, закладів, установ, підприємств, що належать до сфери управління МВС, про що одночасно повідомити автора; залишити без розгляду за наявності підстав, визначених у статті 8 Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до п. 5.3 Положення про порядок роботи зі зверненнями громадян і організації їх особистого прийому в системі ОСОБА_2 внутрішніх справ України у разі надсилання звернення для перевірки і прийняття рішення до закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, строк розгляду такого звернення обчислюється з дня надходження його до МВС і закінчується днем надання відповіді тим органом (підрозділом) МВС, який його розглядав по суті. В інших випадках строк розгляду звернень громадян обчислюється від дня їхньої реєстрації.

Про надсилання звернення МВС до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів, установ і підприємств, що належать до сфери управління МВС, за належністю необхідно обов'язково інформувати про це автора звернення.

Згідно з 7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає та враховує наступне.

ОБҐРУНТУВАННЯ ДОВОДІВ СТОРІН

Враховуючи всі вищенаведені законодавчі норми, звернення ОСОБА_1 від 22 червня 2017 року, 12 липня 2017 року, 15 вересня 2017 року, 20 вересня 2017 року та від 06 жовтня 2017 року відповідно до статті 7 Закону України «Про звернення громадян» у п’ятиденний термін були надіслані відповідачем за належністю до Національної поліції України для подальшого розгляду, про що одночасно було повідомлено заявника, що підтверджується листами МВС України від 30 червня 2017 року №З-6339, 21 липня 2017 року №З-7045, 18 вересня 2017 року №З-9263, 22 вересня 2017 року №З-9409, 10 жовтня 2017 року №З-9959, які наявні у матеріалах справи.

Таким чином, ОСОБА_2 внутрішніх справ України діяло в межах та у спосіб, передбаченим чинним законодавством України, а тому вірним є висновок суду першої інстанції про те, що права ОСОБА_1 порушені не були.

Стосовно заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до вимог ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвели до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Спричинену моральну шкоду апелянт оцінив у 150 000 гривень та обґрунтував її заподіяння протиправними діями відповідача, що виразилися у ненаданні відповіді по суті його звернень.

Як було зазначено вище, колегія суддів прийшла до висновку, що при розгляді звернень апелянта відповідач діяв у межах чинного законодавства, а тому відсутні підстави для стягнення моральної шкоди, оскільки відповідно до ст. 56 Конституції України право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди виникає у разі встановлення незаконності рішень або протиправності дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05 березня 2018 року у справі №815/5708/17 – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_5 ОСОБА_6