Рішення № 74637920, 05.06.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року (о 16 год. 50 хв.)Справа № 808/871/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.,

за участю секретаря Лялько Ю.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя

про зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі – Центральне об’єднане УПФУ м. Запоріжжя, відповідач), в якому просить зобов’язати відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 шляхом її призначення знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в її пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

На обґрунтування позовних вимог у позовній заяві з посиланням на Рішення Конституційного суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 25-рп/2009 зазначив, що позивачем була направлена заява до відповідача про поновлення пенсії, на яку отримала відповідь, що оскільки ОСОБА_1 переїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю в грудні 2003 року, тобто до рішення Конституційного Суду України та зареєстрована на території України, тому за таких обставин виплата пенсії в Україні не може бути поновлена. Вважає дії відповідача щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії протиправними і дискримінаційними та суперечать чинному законодавству. Зауважує, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки дотримано шестимісячного строку з моменту отримання відмови у поновленні виплати пенсії, проте право на поновлення такої виплати у позивача виникло з моменту винесення рішення Конституційного суду України від 07.10.2009, отже саме з цього моменту повинна бути поновлена пенсія. Ураховуючи викладене, просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді від 06.04.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, призначене перше судове засідання на 03 травня 2018 року. Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

Відповідач позов не визнав, 02.05.2018 на адресу суду надав відзив на адміністративний позов (№13797), у якому вважає дії управління правомірними, оскільки здійснені з урахуванням положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який встановлює, що пенсія виплачується щомісяця в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України, або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Пояснює, що позивачем при подачі заяви про призначення пенсії не були надані документи, які б підтверджували його постійну реєстрацію саме у м. Запоріжжя на день подання заяви. На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, проте надав суду заяву (вх. №13902 від 03.05.2018) про розгляд справи за його відсутності.

Крім того, на адресу суду від позивача надійшли відповідь на відзив (вх. №14515 від 10.05.2018), а від відповідача – заперечення на відповідь (вх. №16800 від 31.05.2018).

За приписами ч. 6 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_1, ізраїльське посвідчення особи 327226973, видане органом МВС в м. Рішон Ле-Ціон 02 листопада 2015 року, ідентифікаційний номер2088520764.

По досягненні пенсійного віку, позивачці була призначена пенсія за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, тобто до 2003 року.

У 2003 році позивачка виїхала з України на постійне місце проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Починаючи з 2003 року і станом на сьогоднішній день, позивачка призначеної по закону пенсії не отримує.

01 вересня 2017 року представник позивачки, діючи на підставі довіреності, подав безпосередньо до Центрального об’єднаного УПФУ м. Запоріжжя особисту заяву позивачки про поновлення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану.

Відповідач листом 311/С-10 від 06.09.2017 відмовив у поновленні виплати пенсії згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 №22-1, та п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона фактично постійно проживає за межами України в Ізраїлі, реєстрація місця проживання на території України відсутня та в зв'язку з відсутністю механізму виплати пенсій пенсіонерам, які проживають в країнах з якими не укладено договору про пенсійне забезпечення.

Вважаючи, що вказаною відмовою порушено її право на пенсію, позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно із статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 46 Конституція України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відносини з призначення та виплати пенсій регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення», Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі – Порядок № 22-1).

Так, згідно із ч. ч. 1, 3, 4 ст.1 Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.91 № 1788-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

У тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила, встановлені цими договорами (угодами).

Стаття 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 1058) визначає підстави припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, згідно з пп. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом з тим, у ст. 51 Закону № 1058 визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону № 1058) .

Положення п. 2 ч.1 ст. 49 Закону № 1058, друге речення ст. 51 вказаного Закону втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-пр/2009 від 07.10.2009. з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У даному рішенні Конституційний суд зазначив, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава, відповідно до конституційних принципів, зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначено пенсію, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 р., право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Тобто пенсіонери, що виїхали за кордон на постійне місце проживання, мають право на отримання пенсії, незалежно від місця проживання та наявності в Україні Угоди з обраною пенсіонером країною.

Згідно з ч.1 ст. 44 Закону № 1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

В абз.1 п.1.1 Порядку № 22-1 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

У відповідності до абз. 1, 2 п. 2.8 Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії здійснюється за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

За приписами абз. 3 ч. 2 ст. 27 Закону № 1058 розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

В свою чергу, відповідно до ч. 1 ст. 42 Закону № 1058 пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

До того ж, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 46 Закону № 1058 компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, проживаючи в державі Ізраїль, як громадянка України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, адже Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Водночас, суд вважає, що вимоги позивача щодо виплати пенсії за період з 07.10.2009 (дати вищевказаного рішення Конституційного суду) по 01.09.2017 (дати звернення ОСОБА_1 до органу ПФУ) підлягають залишенню без розгляду.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її певні права чи законні інтереси у сфері публічно-правових відносин потребують захисту.

Обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення прав чи інтересів заявника, а ознакою такого порушення є зміна стану його суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Водночас, суд зазначає, що право на соціальний захист - це передбачені законодавством, гарантовані державою певні можливості людини отримати від держави, а також інших суб'єктів, які діють за уповноваженням або дозволом держави, на умовах і в порядку, передбаченому законодавством, а також договором, матеріальне забезпечення, матеріальну підтримку та соціальні послуги у разі настання соціальних ризиків.

Між тим, хоча право людини на соціальний захист в розумінні закріплених Конституцією принципів є абсолютним, воно не може бути реалізованим без власного волевиявлення громадянина, тобто є відносним суб'єктивним правом.

В свою чергу, суб'єктивне право визначається як передбачена для уповноваженої особи в цілях задоволення її інтересів міра можливої поведінки, яка забезпечена юридичними обов'язками інших осіб. Суб'єктивне право характеризується такими можливостями, як: 1) можливість особи діяти в межах, встановлених нормою права; 2) можливість для особи користуватися певним соціальним благом; 3) можливість вимагати відповідних дій від інших осіб; 4) можливість звернутися до суду для захисту порушеного права.

Як вже зазначалось вище, відповідно до п. 1.1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим особам подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління за місцем проживання (реєстрації).

З аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку, що про порушення права чи інтересу у сфері соціального захисту, зокрема, при реалізації права на отримання пенсії, особа може стверджувати лише у тому випадку, якщо вона звернулась до суб'єкту владних повноважень, уповноваженого на здійснення владних управлінських функцій, за реалізацією цього права, і останній прийняв негативне для цієї особи рішення, або не прийняв таке рішення взагалі.

Як вбачається з вищенаведених обставин справи, ОСОБА_1 про порушення свого права обізнана з моменту припинення їй виплати пенсії, проте лише у вересні 2017 року позивачка звернулась до пенсійного органу, а у березня 2018 року вона звернулась до суду з приводу відмови відповідача у поновленні пенсії з вимогою зобов'язати відповідача поновити їй виплату пенсії з 07.10.2009, що свідчить про порушення позивачем строку, встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України в частині таких вимог про зобов'язання, а тому позовна вимога з 07.10.2009 по 31.08.2017 повинна бути залишена судом без розгляду.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що позивач крім іншого, розглянутого судом обґрунтування, зазначає про захист порушеного права шляхом саме призначення пенсії знову на загальних підставах, виходячи з ч.3 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Зазначена норма дійсно містить посилання, що «якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах». Однак, ця умова стосується пенсій, призначених особам з інвалідністю, в той час як позивачу пенсія призначалася по досягненні пенсійного віку. З огляду на викладене даний довід, як підстава зміни судового рішення, відхиляється як безпідставний.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до ст. 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб’єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх двій, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 ле Ціон, Ізраїль, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (місцезнаходження: 69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд. 2-б, код ЄДРПОУ) про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя поновити ОСОБА_1 виплату раніше призначеної пенсії за віком, починаючи з 01 вересня 2017 року.

Позовні вимоги про відновлення виплати ОСОБА_1 пенсії з 07.10.2009 по 31.08.2017 (включно) залишити без розгляду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак