Рішення № 74634664, 01.06.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/2428/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.

за участю секретаря Поварніциної А.С.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» «Про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними», -

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Укрсоцбанк» звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із позовом до відповідача ОСОБА_2, в якому просив стягнути заборгованість за договором кредиту № 265/8-172 від 11.07.2008 року в сумі 6276,52 дол. США, заборгованість за процентами в розмірі 1055 дол. США, пеню за несвоєчасне погашення кредиту – 83,17 дол. США та пеню за несвоєчасне погашення процентів 60,80 дол. США, а також витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в розмірі 2908,84 грн. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 28 серпня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір кредиту № 265/8-172. 14 червня 2010 року Загальними зборами акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) банку на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк».

Відповідно до умов п.п.1.1-1.2 кредитного договору, позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в розмірі 9000,00 дол. США на споживчі цілі, а відповідач зобов’язався погашати заборгованість за кредитом відповідно до графіку, у періоди та з кінцевим терміном користування кредитом, що зазначені в цьому пункті. При цьому останній платіж встановлено 10 липня 2018 року. Відповідно до п.4.1 Договору у разі прострочення позичальником строків погашення кредиту та відсотків позичальник сплачує кредитору пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

При цьому, позичальником ОСОБА_2 не були виконані зобов’язання за кредитним договором перед позивачем, у зв’язку з чим станом на 11 лютого 2016 року утворилась прострочена заборгованість за кредитом 6276,52 дол. США, заборгованість за процентами в розмірі 1055 дол. США, пені за несвоєчасне погашення кредиту – 83,17 дол. США та пені за несвоєчасне погашення процентів 60,80 дол. США. Загальну суму боргу – 7475,47 дол. США, або 193922,40 грн., а також судові витрати позивач просив стягнути з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача уточнив позовні вимоги, та просив стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за договором кредиту станом на 11.02.2016 року за виключенням пені, а саме 7 331,52 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 190188,43 гривні, згідно доданого до первісного позову розрахунку, а також судові витрати. Також надав заяву про розгляд справи за його відсутності (т.2,а.с.1-2).

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з’явилась. Нею та її представниками надані письмові заперечення із посиланням на: відсутність у банку разової індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти; відсутності належним чином засвідчених копій Заяви на видачу готівки, а також інших документів; вважає недоведеним позивачем факту отримання нею готівки в іноземній валюті; суперечність вимог договору щодо погашення кредиту в іноземній валюті діючому законодавству, посилаючись на судову практику з цього приводу у тому числі на Постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24.09.2014 року; порушенням позивачем під час укладання договору кредиту вимог Закону України «Про захист прав споживачів» в частині ненадання повної інформації про умови кредитування, а також інші порушення (т.1 а.с.104-109, 141-186,190-192, т.2 а.с.32-36,37-40).

05 грудня 2017 року до Костянтинівського міськрайонного суду ОСОБА_2 був поданий позов до ПАТ «Укрсоцбанк» про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними у якому ОСОБА_2 просить визнати недійсним з моменту підписання договір кредиту № 265/8-172 від 11.07.2008 року, а також визнати недійсним з моменту підписання Договір іпотеки від 11.07.2008 року № 265/8-63, укладений з Банком у якості забезпечення виконання зобов’язань за вказаним договором кредиту. При цьому в обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 знов посилалась на порушення діючого законодавства, яке регулює валютні операції під час укладання та виконання договору кредиту в іноземній валюті, а в частині визнання недійсним договору іпотеки – на приписи ст. 548 ЦК України щодо недійсності забезпечення при визнанні недійсним основного зобов’язання (т.2 а.с.1-2).

За клопотанням представника ОСОБА_1 ухвалою суду від 19 грудня 2017 року вказані цивільні справи були об’єднані в одне провадження (т.2 а.с.99).

Представник ПАТ «Укрсоцбанк» проти задоволення позову ОСОБА_2 заперечував у повному обсязі, обґрунтовуючи свою позицію відсутністю порушень з боку банку під час укладання та виконання спірного договору кредиту та договору іпотеки, а також просив застосувати позовну давність до цих вимог, оскільки спірні договори були підписані ОСОБА_2 у 2008 році, а загальний строк позовної давності становить три роки (т.2 а.с.111-113).

29 травня 2018 року ОСОБА_2 було подано заяву-клопотання про ненадання банком усіх оригіналів документів на виконання ухвали суду у справі від 16.08.2017 року, та залишення позову Банку на підставі цього без розгляду згідно ст.257 ч. 1 п.9 ЦПК України, та, у той же час, - відмови банку у позові на підставі рішення Верховного Суду України по справі №161/16891/15-ц від 04.01.2018 року (т.2 а.с.129).

Представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_1 у судовому засіданні повністю підтримав раніше надані заперечення щодо позову банку про стягнення заборгованості, а також підтримав позов ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними, посилаючись на наведені у ньому доводи.

З’ясувавши обставини справи та дослідивши докази, подані на їх підтвердження, суд дійшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог банку та відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що 11 липня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 265/8-172 (т.1 а.с.8-13,84-90).

Відповідно до п. 1.2, п.п. 1.2.2 Статуту ПАТ «Укрсоцбанк» (нова редакція), зареєстрованого 14.06.2010 р. державним реєстратором Голосіївської у м. Києві державної адміністрації, номер запису 10681050047002827, загальними зборами акціонерів 09 березня 2010 року було прийнято рішення про зміну типу акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство та зміну найменування (назви) банку на публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрсоцбанк» є правонаступником АКБ СР «Укрсоцбанк», створеного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства. Банку належать всі права та обов’язки, все рухоме та нерухоме майно, які належать АКБ СР «Укрсоцбанк».

Відповідно до умов п.1.1, п.п.1.11.1 договору кредиту, позивач надав відповідачу ОСОБА_2 кредит на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання в розмірі 9000,00 дол. США на споживчі цілі, зі сплатою 11,4% річних та комісій в розмірі та в порядку, визначених у Додатку №1 до цього Договору, а відповідач зобов’язався погашати заборгованість за кредитом відповідно до графіку, у періоди та з кінцевим терміном користування кредитом, що зазначені в цьому пункті. При цьому останній платіж встановлено 10 липня 2018 року.

Пунктом 2.4 кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_2, передбачено нарахування процентів за користування кредитом у валюті наданого кредиту на суму фактичної заборгованості за кредитом, у валюті кредиту, за методом факт/360, де факт - фактична кількість днів у періоді, за який здійснюється нарахування процентів, 360 - умовна кількість днів у році. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Позивач виконав умови кредитного договору та надав позивачу кредитні кошти відповідно до умов договору, що підтверджується заявкою на видачу готівки, належним чином засвідчена копія якої містяться в матеріалах справи (т.1 а.с.88), а також іншими документами, наданими представником позивача – заявою ОСОБА_2 від 25.06.2008 року на отримання споживчого кредиту на споживчі цілі в сумі 9000 дол. США, з анкетою позичальника, довідкою про заробітну плату для одержання кредиту (т.1 а.с.93-97); Договорами про внесення змін до Договору кредиту № 265/8-172 з додатками - графіками погашення кредиту, Додатковими угодами про внесення змін Договору кредиту № 265/8-172 також з уточненими графіками погашення кредиту (т.1 а.с.198-228). Зазначені документи підписані особисто відповідачкою ОСОБА_2 Крім того, відповідачкою неодноразово позивачу були подані заяви про надання відстрочок у погашенні кредиту, датовані періодом з березня 2010 року по грудень 2012 року (т.2 а.с.93-96).

Пленум Верховного суду України в п. 28 Постанови «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 роз’яснив, що «…якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо)…».

Крім того, в п. п. 23, 27 Постанови «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2, Пленум Верховного суду України звернув увагу на наступне:«…розглядаючи справи, судам слід неухильно виконувати вимоги статей 58,59 ЦПК про належність і допустимість доказів…», «…виходячи з принципу процесуального рівноправ’я сторін та враховуючи обов’язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (статті 58, 59 ЦПК) в порядку, передбаченому статтями 185, 187, 189 ЦПК…».

Таким чином, твердження відповідачки ОСОБА_2 та її представників щодо відсутності належним чином засвідчених копій Заяви на видачу готівки, а також інших документів, недоведеності позивачем факту отримання готівки в іноземній валюті спростовуються вищеописаними письмовими доказами, так само як і визнання нею факту здійснення регулярних платежів у погашення спірного кредиту у період з 05.08.2008 року до 17.08.2015 року (т.2 а.с.3-5).

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час подання позову, так само як і ч.1 ст.82 ЦПК України в діючий редакції, визначає підставою звільнення від доказування визнання учасниками справи певних обставин. ОСОБА_2 визнає факт сплати коштів по спірному кредиту у Запереченнях на уточнену позовну заяву від 15.08.2017 року (т.2 а.с.40).

Відповідно до п.2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв’язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії. Тому позивач, якому генеральною ліцензією, копія якої долучена до матеріалів справи, надано право на здійснення валютних операцій, мав законні підстави для кредитування в іноземній валюті (т.2 а.с.86-88).

Такі самі висновки містяться і у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 24.09.2014 року (справа №6-145цс14). Так, відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Тобто посилання відповідачки ОСОБА_2 на вищенаведену Постанову ВСУ є хибним.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 не виконала належним чином зобов’язань щодо поетапного повернення кредитних коштів. Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором № 265/8-172 від 11 липня 2008 року, станом на 11 лютого 2016 року утворилась прострочена заборгованість за кредитом 6276,52 дол. США, заборгованість за процентами в розмірі 1055 дол. США, а разом 7331,52 дол. США, що в гривневому еквіваленті дорівнює 190188,43 гривні. Відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості (т.1 а.с.4-7).

Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк та в порядку, що встановлені в договорі.

За змістом положень ч.1 ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Таким чином, суд вважає, що в судовому засідання знайшов своє підтвердження факт порушення своїх зобов’язань за договором кредиту відповідачкою, тому з ОСОБА_2 слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором кредиту станом на 11 лютого 2016 року.

Щодо позову ОСОБА_2 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договору кредиту та договору іпотеки недійсними з моменту укладення, то суд зазначає наступне.

Факт укладення Договору кредиту та договору іпотеки з Банком, отримання та використання кредитних коштів у розмірі, зазначеному у договорі, сторонами не оспорюється.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. ч. 1, 3 ст. 203 ЦК України).

Пунктом 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз’яснено, що зобов’язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599-601,604-609 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» у ньому встановлені загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг. Його метою є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні.

Так, ч. ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов’язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

За положеннями ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Сукупною вартістю кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов'язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Крім того, як роз’яснено у рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Постановою Правління НБУ від 10.05.2007 р. №168, зареєстрованою в МЮУ 25.05.2007 р. за №541/13808 встановлено, що у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладання кредитного договору банк зобов’язаний попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за цим договором несе споживач.

П. 2.3. Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 р. №168 передбачає, що банки зобов’язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з інформацією про умови кредитування. Письмова інформація доводиться до споживача перед підписанням кредитного договору у вигляді окремого документа (бюлетеня, довідки, повідомлення тощо) п.2.5 Постанови НБУ.

Зазначені умови при підписанні спірного Договору кредиту Банком виконані у повному обсязі – ОСОБА_2 окремо ознайомлена з інформацією про умови кредитування згідно особисто нею підписаного Запиту на отримання кредиту від 10.07.2008 року із зазначенням валюти кредитування та іншими умовами (т.2 а.с. 89-90), ознайомлена із тарифами Банку як при підписанні договору кредиту, так і змін до нього (т.1 а.с.11 зворот, 215,218).

Також суд знов зазначає, що у відповідності до п. 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільно-процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12 червня 2009 року № 2 «…якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою неприйняття його до уваги під час оцінки доказів. У разі необхідності за клопотанням особи, яка зробила таку заяву, суд відповідно до правил частини четвертої статті 10 ЦПК сприяє їй у збиранні цих доказів (призначає експертизу, витребує інформацію від особи, за іменем якої видано документ, оголошує перерву або відкладає розгляд справи, якщо це потрібно, тощо)…».

Судом неодноразово роз’яснювалось представникам ОСОБА_2 положення Цивільного процесуального кодексу України щодо належності та допустимості доказів, а також правові висновки, наведені в Ухвалі Колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 року у цивільній справі №667/3659/15-ц, щодо можливості призначення по справі судової економічної експертизи та за клопотанням представників ОСОБА_2 надавався час для підготовки відповідного клопотання. Але вказаним правом вони не скористались.

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно із частиною першою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до вимог ст.ст.12,77,81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд вважає, що представниками ОСОБА_2 не доведені обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог щодо визнання договорів кредиту та іпотеки недійсними – щодо суперечності оспорюваних правочинів вимогам діючого законодавства, ненадання повної та достовірної інформації щодо умов кредитування, введення позичальниці в оману, невідповідності її волевиявлення реальній її волі, тощо. Зазначені доводи спростовані вищенаведеними належними та допустимими доказами, проаналізованими судом та наявними в матеріалах справи.

Тому у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання договорів кредиту та договору іпотеки недійсними слід відмовити у повному обсязі.

Також суд зазначає, що заява представника ПАТ «Укрсоцбанк» про застосування строків позовної до вимог ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. Так, за загальним правилом (ч.1ст.261 ЦК України) перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Але, зважаючи на наявні у справі підписаний сторонами Договір про внесення змін №4 до Договору кредиту №265/8-172 від 22.10.2014 року щодо строку дії спірного договору кредиту - до 10 січня 2020 року (т.1 а.с.198), суд вважає правильним розповсюдити цей самий строк і до вимог про визнання недійсним договору кредиту та іпотеки, тобто на весь період їх безпосередньої дії.

Щодо заяви-клопотання ОСОБА_2 від 29.05.2018 року (т.2 а.с.129) про залишення позову Банку без розгляду у відповідності до п.9 ч.1 ст. 257 ЦПК України – у зв’язку із неподанням представником банку без поважних причин витребуваних доказів, суд зазначає, що під час судового розгляду повно і всебічно з’ясовані усі обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, та визнає ці докази достатніми для ухвалення рішення.

В частині заяви-клопотання про відмову у задоволенні позову банку на підставі рішення ВСУ по справі №161/16891/15-ц від 04.01.2018 року, суд зазначає, що дійсно Верховним Судом України у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 30 січня 2018 року винесена Постанова у справі у порядку спрощеного позовного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 18 лютого 2016 року. При цьому судом встановлено, що «на вимогу суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2006, 2009 роки, оригіналу Генеральної угоди від 9 серпня 2012 року, виписки з особового рахунку відповідача; заперечень законного представника відповідача щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивач не довів належними та допустимими доказами наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у розрахунку».

Але наведені висновки ВСУ справі не можуть бути враховані під час вирішення цієї справи, оскільки напроти, представником позивача надавались для огляду у судовому засіданні оригінал Договору кредиту № 265/8-172 від 11.07.2008 року з додатками, виписка з особового рахунку ОСОБА_2, розрахунок заборгованості, тощо. Належним чином засвідчені копії цих документів долучені до матеріалів справи. Крім того, ОСОБА_2 визнано, що вона здійснювала платежі за договором, тобто виконувала прийняті на себе зобов’язання.

У зв’язку із задоволенням первісного позову, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача слід стягнути витрати, пов’язані зі сплатою судового збору в розмірі 2908,84 грн. (т.1 а.с.1).

Керуючись ст.ст. 10, 12, 133, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», юридична адреса: 03150, м. Київ, вул. Ковпака, буд. 29, ЄДРПОУ 00039019, на п/рахунок №29090150130005 в ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023 заборгованість за договором кредиту №265/8-172 від 28 серпня 2008 року в сумі 7331 (сім тисяч триста тридцять один) долар 52 центи США або 190188 (сто дев’яносто тисяч сто вісімдесят вісім) гривень 43 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2908 (дві тисячі дев’ятсот вісім) гривень 84 копійки.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» «Про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними» відмовити.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошені 01 червня 2018 року, повний текст рішення виготовлено до 11 червня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя