Постанова № 74633105, 11.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2018 р. м. Київ Справа№ 927/57/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Суліма В.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 11.06.2018 року по справі №927/57/18 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018, повний текст якого складено 20.03.2018

у справі №927/57/18 (суддя Мурашко І.Г.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз"

про стягнення 5 640 865,51 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - позивач) звернулося з позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (надалі- відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 5 640 865,51 грн., з яких 4 133 737,28 грн. пені за період з 20.01.2015 по 21.12.2015, 252 644,44 грн. 3% річних за аналогічний період та 1 254 483,79 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору від 04.01.2013 за № 13-240-В на купівлю - продаж природного газу та додаткових угод до нього.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі №927/57/18 позов задоволено частково, стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 819 594,49 грн. пені, 252 303,41 грн. 3% річних, 814 061,79 грн. інфляційних втрат та 77 463,18 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Судове рішення мотивовано доведеністю позовних вимог та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у зв'язку із порушенням виконання господарського зобов'язання. Разом з тим, суд першої інстанції, дійшов висновку про можливість зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача до 20 %, з огляду на те, що стягнення штрафних санкцій (пені) спричинить вилучення з господарського обороту товариства, діяльність якого є збитковою, грошових коштів, що позбавить останнього можливості здійснювати роботи з підтримки газорозподільної мережі у працездатному стані та можливості вчасного і якісного надання населенню послуг з газопостачання.

Не погодившись з вищезазначеним судовим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі №927/57/18 скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача 3 314 142,79 грн. пені та прийняти в цій частині нове судове рішення про задоволення позову, в іншій частині судове рішення - залишити без змін, здійснити розподіл судових витрат.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує, зокрема, безпідставним наданням судом переваги інтересам відповідача і не врахування інтересів позивача, чим порушено положення статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України; не встановлення судом виняткової сукупності обставин, які б свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан відповідача, оскільки таке зменшення штрафних санкцій є надмірним; судом не надано належної правової оцінки доказам, що надані сторонами в обґрунтування своїх позицій; судом не враховано, що відсутність у боржника коштів не звільняє останнього від відповідальності за порушення зобов'язання.

07.05.2018 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем подано заяву про розстрочку виконання рішення по справі №927/57/18, у якій він просив розстрочити виконання рішення у справі на 1 (один) рік, тобто на 12 (дванадцять) місяців зі сплатою рівними частинами щомісяця.

Відповідач у відзиві просив колегію суддів залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі №927/57/18 залишити без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника (ч. 3 ст. 56 ГПК України). Представником у суді може бути адвокат або законний представник (ч.1 ст. 58 ГПК України).

До судового засідання від 11.06.2018 з'явився уповноважений представник відповідача. Позивач не скористався своїм процесуальним правом та не направив належним чином уповноваженого представника до судового засідання. Про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка позивача по справі обов'язковою не визнавалась, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представника відповідача.

У судовому засіданні від 11.06.2018 представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції - без змін, та розстрочити виконання судового рішення у даній справі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у даній справі залишити без змін, приймаючи до уваги наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 04 січня 2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - продавець, позивач по справі) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Чернігівгаз" (покупець, відповідач по справі) був укладений договір № 13-240-В на купівлю-продаж природного газу, згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати у власність відповідачу у 2013 - 2015 роках природний газ (надалі - газ), а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору. Газ, що продається за договором використовується відповідачем виключно для забезпечення власних потреб об'єктів, які знаходяться на балансі відповідача (п.п. 1.1-1.2 договору з урахуванням редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.2014) (а/с 12-16, 27-28).

Пунктом 2.1 договору сторони узгодили обсяги газу, що мають бути поставлені за договором. Редакція вказаного пункту договору неодноразово переглядалась сторонами. Так, виходячи з умов додаткової угоди № 11 від 05.02.2015, продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 12 241,909 тис. куб.м., у тому числі: у 2013 році - 5450,555 тис. куб. м.; у 2014 році - 3450,651 тис. куб м.; у 2015 році - до 3340,703 тис. куб м. При цьому, обсяг природного газу, що планувався поставити, був узгоджений сторонами у 2013 - 2015 роках по місяцях кварталів відповідних років, виходячи з умов пункту 2.1 договору та додаткових угод № 3 від 31.12.2013, № 10 від 22.12.2014 та № 11 від 05.02.2015 (а/с 12, 19, 27, 29). Сторони також узгодили, що обсяги газу, що планується передати за договором можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (п.п. 2.1.1 - 2.1.2 договору № 13-240-В).

Розділом 3 "Порядок та умови передачі газу" договору № 13-240-В сторони передбачили, що приймання - передача газу, переданого позивачем відповідачеві у відповідному місяці продажу оформлюється актом приймання - передачі газу (п. 3.3 договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачу підписані та скріплені печаткою відповідача два примірника акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 8-го числа місяця наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. (п. 3.4 договору).

Пунктом 4.1 договору № 13-240-В сторони встановили, що кількість газу, яка передається відповідачу, визначається за комерційними вузлами обліку відповідача.

Ціна за поставку природного газу, встановлена у пункту 5.2 договору, редакція якого неодноразово переглядалась та змінювалась сторонами, про що свідчать додаткові угоди №№ 1-9, 11-16 від 10.07.2013, 08.08.2013, 31.12.2013, 28.04.2014, 15.05.2014, 10.06.2014,05.09.2014, 10.11.2014, 08.12.2014, 05.02.2015, 10.03.2015, 03.04.2015, 12.05.2015, 03.06.2015, 10.07.2015 (а/с 17-28, 30-34).

Розділом 6 договору, сторони узгодили порядок та умови проведення розрахунків. Відповідно до пункту 6.1 договору, в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 за № 3 (а/с 19-20), сторони встановили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, на підставі підписаного сторонами акту приймання - передачі газу.

Договір набуває чинності з дати підписання його уповноваженими представниками сторін, поширює свою дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (розділ ХІ договору в редакції додаткової угоди від 22.12.2014 за № 10).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ за договором № 13-240-В у період з січня 2013 року - по вересень 2015 року на загальну суму 61 392 976,74 грн., що підтверджується двосторонніми актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2013 на суму 2 374 758,89 грн. (за січень 2013 року), від 28.02.2013 на суму 2 239 645,73 грн. (за лютий 2013 року), від 31.03.2013 на суму 2 278 180,23 грн. (за березень 2013 року), від 30.04.2013 на сумі 1 975 305,16 грн. (за квітень 2013 року), від 31.05.2013 на суму 1 640 698,84 грн. (за травень 2013 року), від 30.06.2013 на суму 1 549 733,31 грн. (за червень 2013 року), від 31.07.2013 на суму 1 661 906,44 грн. (за липень 2013 року), від 31.08.2013 на суму 1 638 266,87 грн. (за серпень 2013 року), від 30.09.2013 на суму 1 703 965,04 грн. (за вересень 2013 року), 31.10.2013 на суму 2 025 954,39 грн. (за жовтень 2013 року), від 30.11.2013 на суму 2 186 855,62 грн. (за листопад 2013 року), від 31.12.2013 на суму 2 101 232,72 грн. (за грудень 2013 року), від 31.01.2014 на суму 1 846 126,01 грн. (за січень 2014 року), від 28.02.2014 на суму 1 523 427,19 грн. (за лютий 2014 року), від 31.03.2014 на суму 1 122 612,74 грн. (за березень 2014 року), від 30.04.2014 на суму 1 206 224,38 грн. (за квітень 2014 року), від 31.05.2014 на суму 1 206 050,54 грн. (за травень 2014 року), від 30.06.2014 на суму 1 294 451,25 грн. (за червень 2014 року), від 31.07.2014 на суму 1 423 906,29 грн. (за липень 2014 року), від 31.08.2014 на суму 1 380 347,83 грн. (за серпень 2014 року), від 30.09.2014 на суму 1 414 784,04 грн. (за вересень 2014 року), від 31.10.2014 на суму 1 734 851,73 грн. (за жовтень 2014 року), від 30.11.2014 на суму 1 862 170,27 грн. (за листопад 2014 року), від 31.12.2014 на суму 2 222 083,31 грн. (за грудень 2014 року), від 31.01.2015 на суму 2 163 929,21 грн. (за січень 2015 року), від 28.02.2015 на суму 2 092 336,40 грн. (за лютий 2015 року), від 31.03.2015 на суму 3 107 887,38 грн. (за березень 2015 року), від 30.04.2015 на суму 2 288 173,45 грн. (за квітень 2015 року), від 31.05.2015 на суму 2 126 256,17 грн. (за травень 2015 року), від 30.06.2015 на суму 2 003 210,71 грн. (за червень 2015 року), від 31.07.2015 на суму 2 094 899,21 грн. (за липень 2015 року), від 31.08.2015 на суму 1 911 226,25 грн. (за серпень 2015 року), від 30.09.2015 на суму 1 991 519,14 грн. (за вересень 2015 року), які підписані та скріплені печатками обох сторін (а/с 46-78).

Відповідач за поставлений природний газ у спірному періоді розрахувався у повному обсязі станом на 16.12.2015, тобто в межах строку дії договору (а/с 102-117; 168; 173-223). Залишок заборгованості в сумі 18 239 376,35 грн. за поставлений природний газ у січні-вересні 2015 року згідно договору від 04.01.2013 за № 13-240-В був погашений за заявами сторін про зарахування зустрічних однорідних вимог від 11.11.2015 № 4961/15-15, від 24.11.2015 за № 5211/15-15 та № 5212/15-15, а також від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15. (а/с 168, 173-177).

Враховуючи порушення відповідачем строків оплати вартості природного газу, поставленого у період з грудня 2014 року по вересень 2015 року за договором № 13-240-В, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 4 133 737,28 грн. пені за період з 20.01.2015 по 22.12.2015, 252 644,44 грн. 3% річних за аналогічний період та 1 254 483,79 грн. інфляційних втрат за період з лютого 2015 року по листопад 2015 року, що є предметом даного позову.

В свою чергу, відповідач проти заявленого позову заперечував зазначивши, що обов'язок відповідача розрахуватися за надані послуги залежить від дати, коли акти приймання - передачі природного газу, засвідчені підписом та печаткою позивача, були повернуті ним на адресу відповідача.

За приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктом 6.1 договору № 13-240-В, в редакції додаткової угоди від 31.12.2013 за № 3, сторони узгодили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом саме 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, тоді як остаточний розрахунок за фактично переданий газ - до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання передачі природного газу. При цьому, пунктом 3.4 договору № 13-240-В також передбачалось, що підписані акти є підставою саме для остаточних розрахунків між сторонами.

Відтак, умова договору, яка відповідає положенням ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, не містить жодних застережень щодо настання обов'язку відповідача з оплати газу протягом певного терміну, а саме після підписання позивачем акту приймання - передачі природного газу чи після повернення позивачем на адресу відповідача підписаного ним примірника зазначеного акту.

Проаналізувавши умови договору № 13-240-В, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені акти лише фіксують остаточний обсяг переданого газу за минулий місяць, який визначає саме відповідач, виходячи із показників своїх комерційних вузлів обліку природного газу, тобто, відповідач мав усі дані щодо фактичних щомісячних обсягів отриманого природного газу для своєчасного проведення розрахунку з позивачем.

При цьому, зі змісту пункту 3.4 договору вбачається, що саме на відповідача покладено обов'язок надавати позивачу підписані зі своєї сторони акти приймання - передачі природного газу, у яких відповідач самостійно зазначає фактичний обсяг використаного ним природного газу, його фактичну ціну та вартість.

Разом з тим, слід зауважити, що несвоєчасне повернення позивачем актів приймання - передачі природного газу не є відкладальною умовою у розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 цього Кодексу, а тому наявність або відсутність актів на певну дату не звільняє відповідача від обов'язку сплатити вартість фактично поставленого природного газу.

Серед іншого, за оцінкою колегії суддів, місцевим господарським судом правомірно залишено поза увагою посилання відповідача на приписи частин 1-3 ст. 538 Цивільного кодексу України та частини 6 ст. 193 Господарського кодексу України.

Так, стаття 538 Цивільного кодексу України врегульовує виконання сторонами саме зустрічних зобов'язань. Однак обов'язок позивача повернути на адресу відповідача підписаний та завірений печаткою акт приймання - передачі природного газу та обов'язок відповідача розрахуватися за поставлений природний газ не підпадають під поняття зустрічних зобов'язань у розумінні частини 1 статті 538 ЦК України.

В той же час ,частина 6 ст. 193 ГК України дійсно надає право зобов'язаній стороні відмовитися від виконання зобов'язання у разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання. Проте зобов'язання відповідача розрахуватися за поставлений природний газ не ставиться в залежність від виконання позивачем зобов'язань щодо підписання та повернення на адресу відповідача актів приймання - передачі природного газу.

Таким чином, виходячи із змісту п. 6.1 договору та з урахуванням вимог ч. 5 ст. 254 ЦК України, суд першої інстанції вірно дослідив, що строк з оплати природного газу, поставленого у грудні 2014 року, настав 21.01.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у січні 2015 року, настав 21.02.2015 року;строк з оплати природного газу, поставленого у лютому 2015 року, настав 21.03.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у березні 2015 року, настав 21.04.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у квітні 2015 року, настав 21.05.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у травні 2015 року, настав 23.06.2015 року; строк з оплати природного газу,поставленого у червні 2015 року, настав 21.07.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у липні 2015 року, настав 21.08.2015 року; строк з оплати природного газу, поставленого у серпні 2015 року, настав 22.09.2015 року; строк оплати природного газу, поставленого у вересні 2015 року, настав 21.10.2015 року.

Пунктом 7.2 договору № 13-240-В передбачено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 3 роки (п. 9.2 договору).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, за наслідками розгляду даної справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок похідних вимог, встановив, що у зв'язку із тим, що відповідачем були порушені строки з оплати вартості поставленого природного газу у спірному періоді, розмір пені, 3 % річних та інфляційних втрат, у заявленому періоді, становлять 4 097 972,45 грн., 252 303,41 грн. та 814061,79 грн. відповідно.

При цьому, здійснюючи перевірку розрахунку пені та 3% річних, місцевим судом було враховано, що позивачем було невірно визначено прострочення з оплати вартості природного газу, поставленого у грудні 2014 року -лютому 2015 року, у квітні 2015 року, у липні 2015 року та вересні 2015 року, виходячи з умов п. 6.1 договору. Також судом при перевірці розрахунку позивача було враховано доводи відповідача щодо безпідставності включення у період прострочення грошового зобов'язання з оплати вартості природного газу, поставленого у період з лютого 2015 року по вересень 2015 року, дати фактичної оплати, а сааме - 23.11.2015, оскільки саме у цей день, згідно заяв від 23.11.2015 за № 5211/15-15 та № 5212/15-15, було припинено грошові зобов'язання за договором № 13-240-В на загальну суму 16 257 692,00 грн., шляхом зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог (а/с 173, 175); також було взято до уваги заперечення відповідача щодо нарахування позивачем штрафних санкцій та відсотків річних за прострочення оплати вартості природного газу, поставленого у вересні 2015 року, у період з 16.12.2015 по 21.12.2015, так як виходячи зі змісту заяви позивача від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15 заборгованість відповідача у розмірі 1134610,67 грн. за договором № 13-240-В є припиненою з 16.12.2015, шляхом зарахування сторонами зустрічних однорідних вимог (а/с 168)

Перевіривши розрахунок позивача в частині нарахованих інфляційних витрат, місцевим судом обґрунтовано встановлено, що розмір даних нарахувань у заявленому до стягнення періоді складає 814 061,79 грн., оскільки позивачем при нарахуванні інфляційних витрат за прострочення відповідачем оплати вартості природного газу, поставленого у січні 2015 року, було невірно застосовані індекси інфляції за березень 2015 року, який становив 110,8 %, замість 102,4% та сукупний індекс інфляції за квітень- вересень 2015 року, який становив 117,52 %, замість 126,251 %; також було враховано заперечення відповідача щодо безпідставності нарахування інфляційних втрат у період з жовтня 2014 року по березень 2015 року за прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань по оплаті вартості природного газу, поставленого у лютому 2015 році, так як його оплата була прострочена починаючи з 21.03.2015 року, тобто право на стягнення інфляційних втрат, з урахуванням вимог листа ВСУ від 03.04.1997 за № 62-97-р на який посилався позивач, настало у нього починаючи з квітня 2015 року, що знаходиться поза межами періоду заявленого позивачем (10.2014 - 03.2015).

Разом з тим, під час розгляду даної справи у суді першої інстанції відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій (пені) на 99% від заявленої до стягнення суми на підставі ст. 233 Господарського кодексу України та клопотання про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат строком на 1 рік зі сплатою рівними частинами кожного місяця (а/с 100-101; 120-121).

Суд першої інстанції, приймаючи до уваги клопотання відповідача про зменшення розміу пені, дійшов висновку про його часткове задоволення та зменшення до 20% заявленої до стягнення пені, і як наслідок, задовольнив позовні вимоги в цій частині на суму 819 594,49 грн.

У доводах апеляційного оскарження позивач наголосив, що судом першої інстанції безпідставно надано перевагу лише інтересам відповідача і не врахувано інтересів позивача, чим порушено положення статті 233 ГК України, статті 551 ЦК України. На думку позивача, судом не було встановлено виняткової сукупності обставин, які б свідчили про тяжкий фінансово-економічний стан відповідача, оскільки таке зменшення штрафних санкцій є надмірним та також впливає на майновий стан позивача, на розмір спричинених позивачеві збитків, і порушує також інші інтереси позивача. Крім того, відсутність у боржника коштів не звільняє останнього від відповідальності за порушення зобов'язання.

Переглядаючи зазначене судове рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги позивача, зокрема в частині правомірності зменшення розміру пені до 20%, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. За приписами ч. 2 ст. 218 вказаного Кодексу учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Статтею 233 Господарського кодексу України передбачено, що суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

При цьому, зменшення заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що основним видом діяльності ПАТ "Чернігівгаз" є розподіл природного газу для бюджетних установ, підприємств, організацій та населення. Тривала криза неплатежів за розподіл природного газу призвела до порушення дисципліни розрахунків з боку ПАТ "Чернігівгаз" по всім категоріям споживачів, в тому числі і у відношенні ПАТ НАК "Нафтогаз України". Така ситуація поставила під загрозу безперебійне, безаварійне транспортування природного газу до споживачів області, оскільки провокувала не виділення лімітів на розподіл природного газу і, як наслідок, небажані наслідки в регіоні, а саме зниження тиску в газорозподільчих мережах для обмеження постачання газу, відключення від мереж газопостачання підприємств комунальної теплоенергетики. Відповідач ствержував, що станом на 01 січня 2018 року заборгованість за послуги з розподілу природного газу перед ПАТ "Чернігівгаз" складає 118 958 500 грн., у тому числі населення - 98908200 грн, підприємства ТКЕ - 19544300 грн., промисловості - 349300 грн., установ, що фінансуються за рахунок бюджетних коштів -156700 грн. (а/с 142). Окрім того існує заборгованість за поставлений у минулі роки природний газ в сумі 50368400 грн..

Окрім того відповідач просив також врахувати, що тарифи на розподіл природного газу встановлює НКРЕ та в структурі тарифу не передбачено погашення заборгованості минулих років. Власні потреби, як і виробничо - технологічні потреби, для ПАТ "Чернігівгаз" затверджуються НКРЕКП та їх загальний обсяг міститься у пункті 2.1.1.1 тарифу на розподіл природного газу "вартість газу на технологічні і власні потреби". Фінансування даної статті не можливе за рахунок інших статей структури тарифу, оскільки цільове використання коштів, передбачених чинною структурою тарифу є одним з визначальних показників, які враховуються НКРЕКП при вирішенні питання щодо затвердження тарифу у розмірі, розрахованому ліцензіатом. Відповідно до Ліцензійних умов, зокрема пункту 3.8 та пунктів 2.1.1, 2.1.5 Порядку формування тарифів на послуги з транспортування, розподілу, постачання, закачування, зберігання та відбору природного газу, затвердженого постановою НКРЕ від 28.07.2011 за № 1384, тариф установлюється таким чином, що б забезпечити ліцензіату відшкодування його обґрунтованих витрат та отримання прибутку. Відповідач зазначив, що у 2014 та 2015 роках витрати пов'язані з вартістю природного газу на технологічні та власні потреби значно перевищили той розмір, що був включений НКРЕ до тарифу, як наслідок товариство відповідача у вказаних роках зазнало збитків.

На даний час ПАТ "Чернігівгаз" погашає заборгованість минулих років, як перед ПАТ НАК Нафтогаз України, так і перед іншими кредиторами відповідно до мирових угод та договорів реструктуризації з терміном погашення до двадцяти років (а/с 122-137). Так у 2017 році відповідачем було сплачено 5,7 млн. заборгованості минулих років згідно договорів на реструктуризацію та мирових угод, які не були передбачені тарифами, встановленими постановами НКРЕКП.

Наведене вище зумовлює брак обігових коштів для розрахунків з контрагентами по поточним зобов'язанням, а стягнення штрафних санкцій у заявленому розмірі створює загрозу доведення товариства до банкрутства.

Також відповідач звернув увагу суду на відсутність у нього можливості продати об'єкти нерухомості для погашення заборгованості перед позивачем, оскільки іншими, крім адміністративних будівель, об'єктами нерухомості ПАТ "Чернігівгаз" користується на умовах оренди (а/с 138-140). Крім того, до складу рухомого майна ПАТ "Чернігівгаз" відноситься спеціальна техніка та автомобілі аварійної служби, які здійснюють технічне та аварійне обслуговування систем газопостачання на території Чернігова та Чернігівської області. За таких обставин, ПАТ "Чернігівгаз" не має можливості продати таку техніку, оскільки не зможе виконувати вищевказані роботи та забезпечувати безперебійне надання послуг з розподілу природного газу споживачам Чернігівської області.

В той же час, незважаючи на скрутне фінансове становище, відповідач наголосив, що розрахувався на кінець 2015 року з позивачем за поставлений природний газ згідно спірного договору в повному обсязі. Реакцією НКРЕКП на понесені відповідачем збитки стало включення компенсації різниці в цінах на ВТВ за 2014 рік та І квартал 2015 року та компенсація недоотриманої тарифної виручки, у зв'язку із зменшенням річних обсягів розподілу природного газу у 2014 - 2015 роках. З огляду на зазначене, відповідач наголосив, що встановлення НКРЕКП компенсації підтверджує визнання регулятором такого факту, як неможливість ПАТ "Чернігівгаз" самостійно знайти джерела погашення заборгованості, що виникла через обставини економічного регулювання галузі (а /с 165-167).

Посилаючись на вищенаведене в сукупності, відповідач просив зменшити пеню на 99% від заявленої до стягнення суми та розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат строком на 1 рік зі сплатою рівними частинами кожного місяця.

В свою чергу, позивач проти зменшення суми неустойки (пені) до 99 % від заявленої суми до стягнення та проти розстрочення виконання судового рішення заперечив. На думку позивача, важливим елементом настання умови для зменшення неустойки в порядку статті 233 ГК України є заявлення до стягнення саме збитків, однак оскільки в даній справі збитки не були заявлені, тому неможливо встановити співрозмірність неустойки у порівнянні до збитків, як наслідок приписи статті 233 ГК України не можуть бути застосовані при вирішенні клопотання відповідача про зменшення неустойки (пені). Позивач просив суд при вирішені заявлених відповідачем клопотань врахувати, що ПАТ НАК Нафтогаз України, як державне підприємство, є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Позивач звернув увагу, що за спірним договором закуповувався газ за зовнішньоекономічними контрактами, якими були встановлені чіткі строки розрахунків за поставлений природний газ, а також жорсткі санкції за порушення строків оплати, в тому числі припинення постачання природного газу на територію України. Бюджетом України та фінансовим планом позивача не передбачено фінансової можливості для кредитування споживачів природного газу. Внаслідок недоотримання та несвоєчасного розрахунку контрагентами позивача за поставлений позивачем природний газ, останній вимушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24 %. Єдиним джерелом часткової компенсації понесених ПАТ НАК Нафтогаз України втрат є стягнення з боржників штрафних санкцій (пені), передбачених умовами договорів (а/с 155-158, 224-229).

За оцінкою колегії суддів, місцевий господарський суд, надаючи оцінку зазначеним запереченням позивача правомірно відзначив, що позивачем не було надано до матеріалів справи належних та достатніх доказів на підтвердження наведених ним аргументів, в тому числі, документального підтвердження понесення ним саме збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань конкретно за договором № 13-240-В та залучення ПАТ НАК Нафтогаз України комерційних кредитів для розрахунку за природний газ, імпортований у 2014 - 2015 роках, що був поставлений в тому числі відповідачу на умовах спірного договору. При цьому, судом першої інстанції досліджено, що з інформації, яка розміщена на офіційному сайті ПАТ НАК Нафтогаз України (www.naftogaz.com), вбачається що діяльність позивача не є збитковою, а навпаки за останні роки (2016-2017) у нього вбачається стрімке зростання прибутків за результатами господарської діяльності, в тому числі, завдяки реформі, проведеної в межах галузі. Так, за офіційними даними прибуток ПАТ НАК Нафтогаз України у 2016 році склав 22,5 млрд. грн. Зазначені вище обставини представником позивача жодним чином не спростовані.

Крім того, згідно матеріалів справи, а саме, звіту про фінансові результати на 2017 рік. вбачається, що навпаки ліцензована діяльність ПАТ "Чернігівгаз" є збитковою (а/с 143-144).

Серед іншого, надаючи оцінку питанню щодо можливості зменшення пені, слід врахувавти і те, що відповідач повністю розрахувався за поставлений природний газ перед ПАТ НАК "Нафтогаз України" у межах строку дії договору № 13-240-В станом на 16.12.2015 року.

Загальна сума заборгованості, на яку нараховувались штрафні санкції, відсотки річних та інфляційних втрат, в межах пред'явленого позову складала 22 001 521,23 грн. (а/с 168, 173-177.) При цьому, залишок заборгованості у розмірі 18 239 376,35 грн. (тобто 83% заборгованості) за поставлений природний газ за договором № 13-240-В, був погашений сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі заяв від 31.10.2015 за № б/н, від 23.11.2015 за № 5211/15-15, № 5212/15-15 та від 22.12.2015 за № 26-9795/1.2-15, тобто, безумовно слід відмітити і те, що прострочення виконання грошового зобов'язання на суму 18239376,35 грн. було допущено обома сторонами та було взаємно припинено шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі двосторонніх заяв.

У даних спірних правовідносинах, місцевим господарським судом цілком вірно серед іншого також враховано доводи відповідача про те, що є загроза повного зупинення виробничої діяльності підприємства, безперебійного та безаварійного транспортування природного газу споживачам області через дефіцит обігових коштів; невиконання товариством відповідача поточних фінансових зобов'язань перед ПАТ "Укртрансгаз", НАК "Нафтогаз України" та іншими юридичними особами, і як наслідок - відключення від газопостачання області і залишення її без тепла і гарячого водопостачання, припинення виробничого процесу промислових підприємств - споживачів природного газу, виникнення аварійних ситуацій в процесі забезпечення населення природним газом, і як наслідок може спричинити виникнення соціальної напруги і нестабільності в регіоні в цілому.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу і на те, що позивач окрім пені, застосував до відповідача таку міру відповідальності як стягнення 3 % річних, які є платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, та інфляційних нарахувань, які за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричиненні знеціненням грошових коштів, що не передбачено умовами договору, однак передбачено нормами чинного законодавства.

Заявляючи додаткові вимоги, позивач використав передбачені законодавством і договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов'язання боржником, який відноситься до об'єктів життєзабезпечення та стратегічного призначення та є збитковим підприємством. Стягнення з боржника штрафних санкцій спрямоване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер , проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, а сплата надмірно великих штрафних санкцій зачіпатиме не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема. Можливість вчасного та якісного надання населенню послуг з газопостачання. Крім того, діяльність позивача та відповідача, як суб'єктів ринку природного газу, проводиться за принципом забезпечення захисту прав та інтересів споживачів природного газу. У відносинах між сторонами відповідач є споживачем природного газу, а у відносинах з населенням - його постачальником, то при здійснені права на зменшення розміру пені, суд враховує не лише майнові, але і інші інтереси сторін спору. (Наведена правова позиція також викладена у постанові Верховного суду від 10.05.2018 №921/43/17-г/5)

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не оцінено, чи є даний випадок винятковим, не враховано інтереси сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, тощо.

За оцінкою колегії суддів, враховуючи все вищезазначене в сукупності, на підставі досліджених доказів, беручи до уваги майновий стан обох сторін, а також, враховуючи те, що заборгованість в сумі 18 239 376,35 грн. за спірним договором була погашена сторонами шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог (тобто, існувала така ж сама заборгованість позивача перед відповідачем), що складає 83% загального розміру заборгованості, на яку позивачем нараховано штрафні санкції, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру пені до 20% та стягнення її у сумі 819 594,49 грн. (20% від 4 097 972,45 грн.).

Посилання позивача у апеляційній скарзі на те, що оскаржене судове рішення в частині зменшення розміру неустойки не містить належного обґрунтування, з якого суд виходив при зменшенні пені, чим порушено інтереси позивача, є безпідставним, оскільки судом перевірено та надано належну оцінку співвідношення розміру заподіяних позивачу збитків та заявлених до стягнення сум.

Також місцевим господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат строком на 1 (один) рік зі сплатою рівними частинами кожного місяця.

Колегія суддів звертає увагу, що вирішуючи питання про відстрочку/розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

В основу судового рішення про надання відстрочки виконання рішення суду має бути покладено обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. При цьому господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника у разі виконання рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також такі ж наслідки і для стягувача у випадку затримки виконання рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що на державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 у справі № 5-рп/2013 зазначено, що розстрочка виконання рішення суду має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочки.

Враховуючи вищевикладене, щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних витрат строком на 1 рік зі сплатою рівними частинами кожного місяця, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд цілком обґрунтовано його відхилив, при цьому, врахувавши задоволення клопотання відповідача та зменшення суми неустойки (пені) до 20%.

Як було зазначено в описовій частині даної постанови, 07.05.2018 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідачем також подано заяву про розстрочку виконання рішення по справі №927/57/18, у якій він просив розстрочити виконання рішення у справі на 1 (один) рік, тобто на 12 (дванадцять) місяців зі сплатою рівними частинами щомісяця.

Колегія суддів, зазначену заяву відповідача залишає без розгляду, як таку, що не відповідає вимогам ст. 331 ГПК України, оскільки частиною першою вказаної статті передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу, як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення. Відтак, відповідач не позбавлений процесуального права звертатись до суду першої інстанції із відповідною заявою повторно, навівши відповідні підстави розстрочення та обґрунтування на доказах.

Інших доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування судового рішення по даній справі позивачем не наведено.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: «Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах «Проніна проти України» (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та «Нечипорук і Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).»

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Таким чином, апеляційні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі №927/57/18 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 19.03.2018 у справі №927/57/18 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду Чернігівської області матеріали справи №927/57/18.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 12.06.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

В.В. Сулім