Рішення № 74631872, 22.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.05.2018Справа № 910/17756/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ

АКТИВАМИ "ПРАКТИКА"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова Олена Ярославівна

про застосування наслідків недійсності правочину

Головуючий суддя Літвінова М.Є.

Судді Балац С.В.

Чинчин О.В.

Представники учасників справи:

від позивача: Бондаренко М.Г. за довіреністю;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: Самборська Г.М. за довіреністю;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: Бессараб Р.В. за довіреністю;

від третьої особи-4: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ПРАКТИКА" (далі - відповідач-2) про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем-1, а також зобов'язати відповідача-1 та відповідача-2 повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за договором відступлення та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 28.05.2015 року, а саме: договір про відкриття кредитної лінії № 406-7 від 25.01.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір застави № 406-7 від 25.01.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір про відкриття кредитної лінії № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього; договір застави № 12-1 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що прийнявши виконання (платежі) за договором відступлення від Кредитора з його поточного рахунку в Банку, Банком було порушено вимоги постанови Національного банку України від 30.04.2015 року № 293/БТ, відповідно до якої всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок Банку, відкритий у Національному банку України. Також, позивач зазначає, що уклавши договір відступлення прав вимоги Банк здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної, внаслідок чого банк отримав збитки, що прямо зазначено у п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину. Крім того, позивач посилається на те, що умови Договору відступлення прав вимоги прямо передбачають передачу контрагенту, що є одночасно кредитором Банку, майнових прав за Кредитними договорами та Договорами забезпечення за ціною, що є значно нижчою вартості відступлення майнових прав, отже, надають кредитору - відповідачу-1 переваги перед іншими кредиторами, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами Банку, що також прямо зазначено у п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2016 року (суддя Головатюк Л.Д.) порушено провадження у справі № 910/17756/16, на підставі статті 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - третя особа-1), Національний банк України (далі - третя особа-2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (далі - третя особа-3), залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінову Олену Ярославівну (далі - третя особа-4), розгляд справи призначено на 18.10.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2016 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.10.2016 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 03.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.11.2016 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 15.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.11.2016 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 29.11.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.11.2016 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 08.12.2016 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2016 року суд ухвалив здійснювати фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, здійснювати розгляду справи у відкритому судовому засіданні та здійснювати розгляд справи № 910/17756/16 колегіально у складі трьох суддів.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 09.12.2016 року для здійснення колегіального розгляду справи № 910/17756/16 визначено колегіальний склад суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Чинчин О.В., суддя Домнічева І.О.

Ухвалою суду від 12.12.2016 року колегією суддів у складі: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Чинчин О.В., суддя Домнічева І.О. прийнято до провадження справу № 910/17756/16, розгляд справи призначено на 21.12.2016 року.

21.12.2016 року розгляд справи не відбувся у зв'язку зі звільненням судді Домнічевої І.О.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21.12.2016 року для здійснення колегіального розгляду справи № 910/17756/16 визначено колегіальний склад суддів: Головатюк Л.Д. (головуючий), суддя Чинчин О.В., суддя Цюкало Ю.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.12.2016 року колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Головатюк Л.Д., судді Цюкало Ю.В., Чинчин О.В. прийнято справу №910/17756/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 25.01.2017 року.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року № 05-23/431 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17756/16, у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя головуючим суддею Головатюком Л.Д. Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/17756/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Цюкало Ю.В., Чинчин О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.02.2017 року колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Цюкало Ю.В., Чинчин О.В. прийнято справу №910/17756/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 27.02.2017 року.

24.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

27.02.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником третьої особи-1 подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.02.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 23.03.2017 року.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 22.03.2017 року № 05-23/1133 призначено повторний автоматизований справи № 910/17756/16, у зв'язку з закінченням терміну повноважень у судді Цюкала Ю.В.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справу № 910/17756/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Мельник В.І., Чинчин О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.03.2017 року колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Мельник В.І., Чинчин О.В. прийнято справу №910/17756/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 26.04.2017 року.

26.04.2017 року представником позивача через відділ діловодства господарського суду міста Києва подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.04.2017, на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 29.05.2017 року.

29.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано клопотання про призначення у справі судової експертизи.

Розпорядженням Керівника апарату господарського суду міста Києва від 29.05.2017 року призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17756/16 у зв'язку з відпусткою судді Мельника В.І. В результаті повторного автоматизованого розподілу справу №910/17756/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Балац С.В., Чинчин О.В.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року колегією суддів у складі: Головуючий суддя: Літвінова М.Є., судді Балац С.В., Чинчин О.В. прийнято справу № 910/17756/16 до свого провадження, її розгляд призначено на 14.06.2017 року.

Представник позивача в судовому засіданні 14.06.2017 року підтримав подане через відділ діловодства господарського суду міста Києва клопотання про призначення у справі № 910/17756/16 судової експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 у справі призначено судову економічну експертизу.

Одночасно, ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України зупинено провадження у справі № 910/17756/16 на час проведення судової експертизи.

Через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання від Незалежного інституту судових експертиз №517 від 28.08.2017 року, відповідно до якого судовий експерт просить суд надати дозвіл для залучення в якості експерта для виконання експертизи оцінювача, який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво з оцінки майнових прав ФДМУ, та кваліфікацію судового експерта зі спеціальності 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання" - Чередніченка Павла Васильовича.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.09.2017 року залучено в якості експерта для виконання судової економічної експертизи, призначеної ухвалою господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у справі № 910/17756/17, оцінювача, який має відповідне кваліфікаційне свідоцтво з оцінки майнових прав ФДМУ, та кваліфікацію судового експерта зі спеціальності 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання" - Чередніченка Павла Васильовича, який має кваліфікацію судового експерта за спеціальністю 12.1 "Визначення вартості машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання (кваліфікаційне свідоцтво № 1906 від 22.03.2013 року Міністерства юстиції України, термін дії до 27.05.2019 року) та кваліфікацію оцінювача Фонду державного майна України (кваліфікаційне свідоцтво МФ № 370 від 07.06.2003 року та ЦМК № 19 від 07.06.2003 року ФДМУ та УКШ, свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 1435 від 19.07.2004 року).

12.10.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від судового експерта Чередніченка П.В. надійшло клопотання № 622 від 20.10.2017 року про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення призначеної у даній справі судової експертизи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2017 року поновлено провадження у справі № 910/17756/16; витребувано додаткові матеріали, необхідні для проведення експертизи, провадження у справі № 910/17756/16 зупинено на час проведення судової експертизи.

19.01.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов висновок Незалежного інституту судових експертиз № 8960 від 12.01.2018 року за результатами проведення судової експертизи.

15.12.2017 року набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, у відповідності до пункту 9 частини 1 Перехідних положень якого справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим, ухвалою господарського суду міста Києва від 25.01.2018 року поновлено провадження у справі № 910/17756/16, вирішено здійснювати розгляд справи № 910/17756/16 у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.02.2018 року.

В підготовчому засіданні 20.02.2018 року представником позивача подано заяву № 01-10/172 від 20.02.2018 року про зміну предмету позову.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2018 року вищевказану заяву повернуто позивачу без розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.02.2018 року підготовче засідання у справі № 910/17756/16 відкладено на 26.03.2018 року.

13.03.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" надійшло клопотання про повернення судового збору, сплаченого за подання заяви № 01-10/172 від 20.02.2018 про зміну предмету позову у розмірі 3 524,00 грн. на підставі платіжного доручення № 1809283501 від 20.02.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року клопотання Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про повернення судового збору задоволено.

Під час підготовчого засідання судом здійснено всі необхідні дії для забезпечення правильного та своєчасного розгляду справи по суті, передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи те, що у підготовчому провадженні судом вчинено усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, на місці ухвалив - закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.04.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.03.2018 року повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС", Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ПРАКТИКА", Національний банк України, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінову Олену Ярославівну про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.04.2018 року.

В судовому засіданні по розгляду справи по суті 25.04.2018 року оголошено перерву на 22.05.2018 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2018 року повідомлено Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС", Національний банк України (01601, м. Київ, вул. Інститутська, Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінову Олену Ярославівну про перерву у судовому засіданні по розгляду справи по суті на 22.05.2018 року

17.05.2018 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової Олени Ярославівни надійшло клопотання про розгляд справи без її участі.

В судовому засіданні 22.05.2018 року представник позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача-2 проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні.

Представник третьої особи-3 підтримав позицію позивача та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідача-1 та третіх осіб 1,2,4 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 22.05.2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (згідно умов договору - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (згідно умов договору - Позичальник), було укладено договір про відкриття траншевої кредитної лінії № 406 (далі - договір №406), згідно п. 1.1. якого Банк зобов'язується відкрити Позичальнику відкличну кредитну лінію в межах суми 2 000 000,00 дол. терміном до 14 грудня 2011 року на придбання нових автобусів «Богдан А-092» з метою подальшої їх передачі в фінансовий лізинг.

Згідно п. 1.2. договору № 406 зобов'язання Банку щодо надання кредитів та зобов'язання Позичальника щодо повернення кредитів та сплати процентів, а також інші права та зобов'язання сторін, передбачені цим договором, виникають з дати укладання сторонами Додаткових договорів про надання кредитів, які є невід'ємними частинами цього договору (надалі-Додаткова угода), в сумах, зазначених в таких Додаткових договорах. Строк користування кожним окремим кредитом в межах загальної суми, встановленої п.1.1. цього Договору, визначається Додатковими угодами, але не може перевищувати 48 місяців.

В подальшому Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" вносились зміни до договору про відкриття траншевої кредитної лінії № 406 від 15.06.2007 року шляхом укладення додаткових угод.

25.01.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (згідно умов договору - Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (згідно умов договору - Заставодавець) було укладено договір застави №406-7 (далі - договір №406-7), згідно п.1.1. якого Заставодавець передає Заставодержателю у забезпечення наданого Заставодержателем кредиту в сумі 5 050 000,00 грн. терміном до 14.12.2011 року відповідно до Додаткового договору від 25.01.2007 року належне Заставодавцю на праві власності рухоме майно.

В подальшому Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" вносились зміни до договору застави №406-7 від 25.01.2008 року шляхом укладення додаткових угод.

07.02.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (згідно умов договору - Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (згідно умов договору - Позичальник), було укладено договір про надання кредиту № 12 (далі - договір №12), згідно п. 1.1. якого Банк надає Позичальнику кредит на суму 4 021 220,00 грн. терміном до 20 грудня 2012 року для купівлі автобусів Богдан А-069.21 в кількості 18 шт., Богдан А-144.5 в кількості 5 шт. на умовах договору поставки автобусів №026/07-КП від 24.12.2007 року, укладеного з ТОВ «Український Автомобільний Холдінг».

В подальшому Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" вносились зміни до договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року шляхом укладення додаткових угод.

07.02.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (згідно умов договору - Заставодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (згідно умов договору - Заставодавець) було укладено договір застави №12-1 (далі - договір №406-7), згідно п.1.1. якого Заставодавець передає належне йому на праві власності рухоме майно в заставу Заставодержателю у забезпечення наданого Заставодержателем кредиту в сумі 4 021 220,00 грн. відповідно до договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року, терміном до 20.12.2012 року, з щомісячним зменшенням кредитної заборгованості, починаючи з березня 2008 року в сумі 69 330,00 грн., та остаточним погашенням кредиту в сумі 69 410,00 грн. не пізніше 20.12.2012 року, для купівлі автобусів Богдан А-069.21 в кількості 18 шт., Богдан А-144.5 в кількості 5 шт. на умовах договору поставки автобусів №026/07-КП від 24.12.2007 року, укладеного з ТОВ «Український Автомобільний Холдінг»

В подальшому Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" вносились зміни до договору застави №12-1 від 07.02.2008 року шляхом укладення додаткових угод.

28.05.2015 року між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір від 28.05.2015 року), згідно п. 1 якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (Боржник), а Новий кредитор сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, визначеній в п. 5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги Первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за:

- договором про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року (Кредитний договір 1) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договором застави №406-7 від 25.01.2008 року (Договір застави 1) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договором про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року (Кредитний договір 2) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договором застави №12-1 від 07.02.2008 року (Договір застави 2) з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг".

Згідно п. 2 договору від 28.05.2015 року до Нового кредитора переходять всі права Первісного кредитора за Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2 в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, відповідно п. 3 цього договору, а також всі права Заставодержателя за Договором застави 1 та Договором застави 2.

За умовами п. 3 договору від 28.05.2015 року, загальна заборгованість за Кредитним договором 1 та Кредитним договором 2 станом на 28.05.2015 року становить 1 672 150,90 грн.

За відступлення права вимоги за кредитними договорами Новий кредитор сплачує Первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 80 000,00 грн., які сплачуються Новим кредитором Первісному кредитору протягом 2-х (двох) банківських днів з дня укладення цього договору (п. 5 договору від 28.05.2015 року).

Права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі (п. 6 договору від 28.05.2015 року).

За актом приймання-передачі від 28.05.2015 року позивач передав, а відповідач-1 прийняв права за зобов'язанням Товариства з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" та наступні документи:

- договір про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договір застави №406-7 від 25.01.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договір про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договір застави №12-1 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг".

02.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (Новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги (далі - договір від 02.07.2015 року), згідно п. 1.1 якого Первісний Кредитор відступає, а Новий Кредитор в повному обсязі набуває право вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» (далі - «Боржник») за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього (далі - «Кредитний договір 1») та Договором про надання кредиту №12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього (далі - «Кредитний договір 2»), які були укладені між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг», визначеними в п.1.2. цього договору.

Пунктом 1.6. договору від 02.07.2015 року сторони обумовили, що датою переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є дата укладення цього договору.

За актом приймання-передачі від 02.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "КУА "Практика" оригінали:

- договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк" або його правонаступником - Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- Довідка від 02.07.2015 року;

- копія платіжного доручення № 85 від 28.05.2015 року.

20.07.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" (Цусіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги за договором застави № 12-1 від 07 лютого 2008 року та договором застави № 406 від 25 січня 2008 року (далі - договір від 20.07.2015 року), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №2285.

Відповідно до п.п. 1., 1.1. договору від 20.07.2015 року у зв'язку із укладенням сторонами договору відступлення права вимоги від 02 липня 2015 року та переходу від Цедента до Цесіонарія прав кредитора за договром про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року та договором про відкриття траншевої кредитної лінії № 406 від 15.06.2007 року з усіма змінами та доповненнями до нього, укладеним між Відкритим акціонерним товариством "Український професійний банк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг" (Боржник), а також договорами, що забезпечують їх виконання, права за якими перейшли до Цедента відповідно до договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року, укладеного між Банком та Цедентом, відповідно до ст.ст. 512-516 Цивільного кодексу України, Цедент передає та відступає, а Цесіонарій приймає права вимоги за договором застави № 12-1 від 07 лютого 2008 року та договором застави № 406 від 25 січня 2008 року, укладеними між Банком та Боржником, з усіма змінами та доповненнями, за якими забезпечується виконання в повному лбсязі усіх грошових зобов'язань Боржника за Кредитним договором. Вказані права вимоги були передані Банком Цеденту відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року.

Пунктом 2.1. договору від 20.07.2015 року сторони обумовили, що право вимоги за договорами застави, вказаними в п. 1.1. цього договору, вважається переданими з моменту підписання та нотаріального посвідчення цього договору.

За актом приймання-передачі від 20.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "КУА "Практика" оригінали:

- договору застави №406-7 від 25.01.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг";

- договору застави №12-1 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього, укладеними між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Богдан-Лізинг".

З поданих сторонами документів, судом встановлено, що постановою Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних" Банк було визнано неплатоспроможним.

На підставі постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 107 від 28.05.2015 року "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк", згідно з яким Фондом гарантування вкладів фізичних осіб було розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації з 29.05.2015 року по 28.08.2015 року включно. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було призначено Пантіну Л.О.

Постановою Правління Національного банку України № 562 від 28.08.2015 року відкликано банківську ліцензію ПАТ "Український професійний банк" та прийнято рішення про ліквідацію Банку.

На виконання вказаної постанови Правління Національного банку України виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняте відповідне рішення № 158 від 28.08.2015 року "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Український професійний банк" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким було припинено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Український професійний банк" і розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Український професійний банк" з 31.08.2015 року по 30.08.2016 року. Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Український професійний банк" призначено Пантіну Л.О.

Частинами 1, 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

На виконання своїх обов'язків, передбачених ст. 38 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Уповноваженою особою, згідно наказу № 26/ТА від 29 травня 2015 року було створено комісію з перевірки договорів (інших правочинів), укладених ПАТ«УПБ».

Подані позивачем документи свідчать, що за результатами проведеної робочою комісією з перевірки договорів, укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених в ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", було встановлено, що при укладанні договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року було допущено ряд порушень законодавства та обмежень, встановлених Національним банком України, що свідчить про його нікчемність відповідно до п. п. 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Результати роботи комісії було оформлено Протоколом №5 від 30.06.2015 року, затверджений Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «УПБ» Пантіною Л.О. 30 червня 2015 року.

Виявлені ознаки нікчемності правочину були зафіксовані у вигляді Наказу Уповноваженої особи Фонду від 16 липня 2015 року №77/ТА

Відповідно до ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Листом від 21.07.2015 року № 01-10/2855 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Український професійний банк" Л.О. Пантіна повідомила ТОВ "ФК Аурум Фінанс" про нікчемність договору про відступлення прав вимоги, укладеного 28.05.2015 року між Публічним акціонерним товариство «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК АУРУМ ФІНАНС», відповідно до якого ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» передає (відступає) ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» свої права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Богдан-Лізинг» по договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року та договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року, та просив повернути протягом десяти днів всі отримані згідно з умовами нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи відповідно до Акта приймання - передачі від 28.05.2015 року).

ТОВ "ФК Аурум Фінанс" листом від 14.08.2015 року № 1408/15-05 заперечив висновок комісії про нікчемність вказаного правочину, стверджує, що правочин укладений з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому вимоги є безпідставними.

Заперечуючи проти вимог позивача ТОВ "ФК Аурум Фінанс" посилається також на те, що до отримання повідомлення банку про нікчемність договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року товариство відступило право вимоги до ТОВ «Богдан-Лізинг» за договором про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року, договором застави №406-7 від 25.01.2008, договором про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року та договором застави №12-1 від 07.02.2008 року іншій особі -ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" на підставі договорів про відступлення права вимоги від 02.07.2015 року та від 20.07.2015 року

02.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" оригінали документів: договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року та договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами/ або договорами про внесення змін до них, які було укладено між ТОВ «Богдан-Лізинг» та ПАТ "Український професійний банк, довідку від 02.07.2015 року, копію платіжного доручення № 85 від 28.05.2015 року, про що складено акт приймання-передачі.

20.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" оригінали документів: договору застави №406-7 від 25.01.2008 року та договору застави №12-1 від 07.02.2008 року, з усіма додатковими угодами/ або договорами про внесення змін до них, які було укладено між ТОВ «Богдан-Лізинг» та ПАТ "Український професійний банк, про що складено акт приймання-передачі.

Оскільки ТОВ "ФК Аурум Фінанс" вимогу банку щодо повернення йому документів, отриманих за нікчкемним договором відступлення права вимоги від 28.05.2015 року не виконав, ПАТ "Український професійний банк" в особі Уповноваженої особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку звернулось до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За правовою природою договір від 28.05.2015 року є правочином про відступлення права вимоги (цесією) в розумінні приписів ст. ст. 512-517 ЦК України.

В силу приписів ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У відповідності до ст. ст. 514, 517 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом; первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відтак, нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Позивач, як на підставу нікчемності договору від 28.05.2015 року (з урахуванням поданих стороною усіх письмових пояснень та заяв), посилається на приписи п. п. 1, 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (ділі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 названого Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

Частиною 2 статті 38 Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, у разі якщо: банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1); банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим (п. 2); банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору (п. 3); банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п. 7).

Як вбачається з протоколу №5 від 30.06.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві "Український професійний банк" №26/ТА від 29.05.2015 року, комісією з перевірки договорів (інших правочинів) було виявлено, що договір про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року укладено з порушенням вимог постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року, якою заборонено передавати в забезпечення третім особам майно та активи банку; розрахунки за договором відступлення проводилися шляхом перерахування коштів з поточного рахунку кредитора, відкритому в банку, чим було прямо порушено заборону, встановлену постановою №293/БТ, відповідно до якої під час здійснення особливого режиму контролю всі розрахунки в національній валюті повинні проводитися через кореспондентський рахунок банку, відкритий у Національному банку України; уклавши правочин відступлення права вимоги, Банк здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (оплата на 95,01 % відсотків відрізняється від балансової вартості майнових прав), у зв'язку з чим банк отримав збитки, що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину; також виявлено, що умови договору відступлення, укладеного між банком та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", прямо передбачають передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс", що є одночасно кредитором банку, майнових прав за кредитним договором та надає відповідачу переваги перед іншими кредиторами. За таких обставин комісією з перевірки договорів (інших правочинів) вирішено затвердити результати перевірки, якою виявлено, що договір про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року є нікчемним згідно зі ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", позивач вказав, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог за кредитним договором, укладеним з ТОВ "Богдан-Лізинг", оскільки фактично грошові кошти до банку не надходили, натомість були проведені штучні банківські транзакції через внутрішні рахунки банку, а не через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідач-1, в свою чергу, зазначив, що укладений договір є оплатним, оскільки його умови передбачають обов'язок Нового кредитора сплатити грошові кошти на користь банку, на підтвердження виконання якого надав суду платіжне доручення №85 від 28.05.2015 року на суму 80 000,00 грн.

Однак, вказані заперечення відповідача-1 є необґрунтованими, оскільки сама лише наявність у договорі умови щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 03.08.2016 року у справі № 910/933/16.

Дійсно, у пункті 5 Договору відступлення сторони вказали, що за відступлені права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 80 000,00 грн., які сплачуються новим кредитором протягом двох банківських днів з дня укладення договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; банк отримувача: Публічне акціонерне товариством "Український Професійний банк"; номер рахунку: №37393625360002; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: оплата за договором відступлення права вимоги від 28.05.2015 року.

Судом встановлено, що за змістом постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року (про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український Професійний банк" до категорії проблемних) обсяг високоліквідних активів банку станом на 24.04.2015 року становить 42 млн. грн. (з них сума грошових коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку України - 30 млн. грн.), що свідчить про недостатність коштів для виконання зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами.

Зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 року (про віднесення банку до категорії неплатоспроможних) вбачається, що обсяг високоліквідних активів (готівкові кошти та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) зменшився з 1 111 тис. грн. станом на 30.04.2015 року до 44 тис. грн. станом на 27.05.2015 року.

За приписами статті 7 Закону України "Про Національний банк України" Національний банк виконує, зокрема, такі функції: встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; регулює діяльність платіжних систем та систем розрахунків в Україні, визначає порядок і форми платежів, у тому числі між банками; здійснює банківське регулювання та нагляд на індивідуальній та консолідованій основі.

Частиною 4 статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції, чинній на дату винесення постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року, визначено, що Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Пунктом 6 постанови Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року Публічному акціонерному товариству "Український Професійний банк" встановлено обмеження у вигляді зобов'язання банку під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Відповідачі, заперечуючи проти позову вказали, що постанова Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року не є обов'язковим для виконання нормативно-правовим актом. Проте, такі заперечення відповідачів є безпідставними, приймаючи до уваги, що вказана постанова була прийнята Правлінням Національного банку України в межах повноважень, які встановлені нормами статті 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 7 Закону України "Про Національний банк України", які мають вищу юридичну силу та обов'язкові для виконання.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України №280 від 17.06.2004 року, за дебетом балансового рахунку 1200 "Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України" проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь Банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Доводи відповідача-1 про обов'язковість використання кореспондентського рахунку, відкритого у Національному банку України, виключно для міжбанківських операцій не приймаються судом до уваги, оскільки, виходячи зі змісту ч. 4 ст. 75 Закону України "Про банки і банківську діяльність", зобов'язання проведення розрахунків через консолідований кореспондентський рахунок та заборона використання прямих кореспондентських рахунків не є тотожними поняттями.

Поняття консолідованого кореспондентського рахунку закріплено в Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженій постановою Правління Національного банку України №320 від 16.08.2006 року, відповідно до якої консолідованим кореспондентським рахунком є кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у системі електронних платежів за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року, саме з цього рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на цьому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21.01.2004 року (далі - Інструкція №22), безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Так, з метою перерахування коштів зі свого поточного рахунку на рахунок ПАТ «УПБ» в рахунок оплати за договором про відступлення ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» було оформлено платіжне дорученням № 85 від 28.05.2015 року.

Позивач зазначає, що оформленню платіжного доручення № 85 від 28.05.2015 року передувало оформлення ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» у цю ж дату ще 4 платіжних доручень, зокрема: платіжного доручення № 81 від 28.05.2015 року на суму 750 000,00 грн.; платіжного доручення № 82 від 28.05.2015 року на суму 5 000 000,00 грн.; платіжного доручення № 83 від 28.05.2015 року на суму 250 000,00 грн.; платіжного доручення № 84 від 28.05.2015 року на суму 120 000,00 грн.

Положеннями п. 2.22. зазначеної вище Інструкції встановлено, що Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження. Таким чином, не виконавши попередні платіжні доручення клієнта, Банк не мав правових підстав виконувати платіжне доручення № 85 від 28.05.2015 року.

Разом з тим, відповідно до довідки № 55-0004/59612 від 18.07.2016 року, виданої Національним банком України, залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «УПБ» станом на 28.05.2015 року становив 291 732,91 грн., що унеможливлювало виконання платіжного доручення № 81 на суму 750 000,00 грн., і як наслідок усіх наступних платіжних доручень

Пунктом 1.12 Інструкції № 22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Отже, за відсутності коштів на кореспондентському рахунку, ПАТ «УПБ» не мало можливості виконувати платіжні доручення відповідача-1, зокрема і платіжне доручення №85 від 28.05.2015 року з перерахування коштів та власне перерахувати такі кошти.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість тверджень позивача про те, що внаслідок укладення спірного договору банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), оскільки грошові кошти в розмірі 80 000,00 грн. фактично на рахунок банку не надходили, а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

Наявність на платіжному дорученні №85 від 28.05.2015 року відмітки про проведення банківської операції судом до уваги не приймається, з огляду на встановлені вище фактичні обставини справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25.04.2018 року у справі 910/10371/16.

Щодо доводів позивача про нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 глави 1 розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 року №368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Відповідно до положень статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України №348 від 28.05.2015 року "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" до категорії неплатоспроможних", однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання його неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Разом з цим, позивачем за допомогою належних та допустимих доказів не було доведено, що саме внаслідок укладення спірного правочину банк став неплатоспроможним.

Так, позивачем, як підставою нікчемності договору відступлення права вимоги вказується на те, що банк, уклавши правочин відступлення права вимоги, здійснив відчуження майна (майнових прав), за ціною, нижчою від звичайної (оплата на 95,01 % відсотків відрізняється від балансової вартості майнових прав), у зв'язку з чим банк отримав збитки, що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

За змістом статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У пункті 2.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013 року №11 визначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачуються за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні. Доведення рівня таких цін покладається на особу, яка заявила вимогу про відшкодування вартості майна.

Поняття звичайних цін наведено у пункту 14.1.71. статті 14 Податкового кодексу, відповідно до якого звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Як встановлено судом, за змістом пункту 5 договору про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року за відступлені права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 80 000,00 грн. без ПДВ, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х банківських днів з дня укладення цього договору.

При цьому, згідно пункту 3 зазначеного договору загальна заборгованість за кредитними договорами становить 1 672 150,90 грн.

При укладенні договору відступлення оцінка майнових прав не проводилась, про що, зокрема, зазначено в протоколі №5 від 30.06.2015 року.

У матеріалах справи наявний наданий ТОВ "ФК Аурум Фінанс" висновок, підготовлений 15.05.2015 року суб'єктом оціночної діяльності - Приватним підприємством "Манускрипт", згідно якого ринкова вартість об'єкту - прав вимоги за кредитними договорами №406 та № 12, що укладені між ПАТ «УПБ» та ТОВ «Богдан Лізинг», становить 71 658,23 грн.

Також, в матеріалах справи наявні надані позивачем звіти від 21.10.2016 року, суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Консалтинговий центр "Макрон", згідно яких станом на 28.05.2015 року ринкова вартість об'єктів, а саме прав вимоги за кредитним договором № 12 від 07.02.2008 року становить 883 200,00 грн, прав вимоги за кредитним договором № 406 від 15.06.2007 року - 738 100,00 грн.

Наданий ТОВ "ФК Аурум Фінанс" висновок про вартість з оцінки майна було підготовлено 15.05.2015 року Приватним підприємством "Манускрипт", а оцінку права майнової вимоги здійснювала фізична особа - ОСОБА_15 Замовником вказаної оцінки було ТОВ "ФК Аурум Фінанс".

Відповідно до статті 11 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб. Замовники оцінки повинні забезпечити доступ суб'єкта оціночної діяльності до майна, що підлягає оцінці на законних підставах, отримання ним необхідної та достовірної інформації про зазначене майно для проведення його оцінки.

Станом на дату проведення Приватним підприємством "Манускрипт" оцінки та складення відповідного висновку (15.05.2015 року) єдиним правомірним власником прав майнової вимоги до боржника був Банк, а відтак, усі оригінали документів з приводу стану та обслуговування кредитної заборгованості позичальника знаходились у Банку.

У матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що Банк передавав Приватному підприємству "Манускрипт", як суб'єкту оціночної діяльності, будь-які документи для проведення оцінки. Також, у матеріалах справи відсутні будь-які доручення відповідачу-1 або іншій особі на укладення договору з приводу визначення вартості права майнової вимоги.

Будь-які посилання на вказану оцінку ПП "Манускрипт" у спірному Договорі також відсутні.

З огляду на зазначене, висновок Приватного підприємства "Манускрипт" у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України є неналежним доказом у справі, у зв'язку з чим не приймається судом до уваги.

Водночас, згідно з наданим Банком звітами суб'єкта оціночної діяльності ТОВ "Консалтинговий центр "Макрон", що діє на підставі сертифікату Фонду державного майна України від 07.11.2013 року №15553/13, станом на 28.05.2015 року ринкова вартість об'єктів, а саме прав вимоги за кредитним договором № 12 від 07.02.2008 року становить 883 200,00 грн., прав вимоги за кредитним договором № 406 від 15.06.2007 року - 738 100,00 грн.

Крім того, відповідно до висновку №8960 від 12.01.2018 року, складеного Незалежним інститутом судових експертиз на виконання ухвали господарського суду міста Києва від 14.06.2017 року у даній справі, вартість прав вимоги, що виникли з договору про відкриття кредитної траншевої лінії №406 від 15.06.2007 року (з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього та за договорами забезпечення), а також з договору про надання кредиту №12 від 07.02.2008 року (з урахуванням всіх змін та доповнень та договорами забезпечення), та які відступлені ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК» на користь ТОВ «ФК АУРУМ ФІНАНС» за договором про відступлення права вимоги від 28.05.2015 року за ціною в розмірі 80 000,00 грн. - не відповідає рівню звичайних цін, що склалися на даний товар станом на дату укладення спірного договору (ринкова вартість становить 1 620 915,00 грн., та є значно меншою.

Отже, враховуючи викладене, Банк, уклавши договір про відступлення права вимоги, здійснив відчуження майнових прав за ціною, що є значено нижчою (оплата на 95,01 % відрізняється від балансової вартості майнових прав) від суми майнових вимог до ТОВ "Богдан-Лізинг", що прямо зазначено у пункті 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як ознака нікчемності правочину.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що договір відступлення права вимоги від 28.05.2015 року є нікчемним за підставами передбаченими, зокрема, пунктом 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Щодо посилань позивача на нікчемність спірного договору з підстави, визначеної пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" суд зазначає наступне.

За приписами вказаної норми правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними у випадку, якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до ст. 1058 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Судом встановлено, що на виконання Положення про визначення пов'язаних із банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015 року, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Аурум Фінанс" було включено до переліку осіб, пов'язаних з Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк".

Як вбачається із матеріалів справи, 18.05.2015 року між ПАТ "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" та ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" було укладено договір № 315-УОК на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування суб'єктів господарювання, на підставі якого було ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" відкрито поточний рахунок № 2650262536.

Також як підтверджено матеріалами справи, між сторонами укладено договір №245 строкового банківського вкладу "Депозитна лінія "Гнучка", у відповідності до якого банк відкрив ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" депозитний рахунок №26514625360245.

25.05.2015 року з депозитного рахунку ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" №26514625360245 на його поточний рахунок №2650262536 було перераховані кошти у розмірі 10 000 000,00 грн. з призначенням платежу повернення депозиту згідно договору №245 від 20.05.2015 року.

В той же час, зі змісту постанови Правління НБУ №293/БТ від 30.04.2015 року вбачається, що у Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" не було достатнього обсягу коштів для виконання зобов'язань перед вкладниками та кредиторами банку, що відповідно унеможливлювало повернення банком суми депозиту ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС".

В подальшому, як підтверджено матеріалами справи з поточного рахунку ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" №2650262536 на рахунок банку № 37393625360002 "Транзитний рахунок за іншими розрахунками" перераховані кошти у сумі 80 000,00 грн. Перерахування ціни відступлення права вимоги на вказаний рахунок, також було погоджено сторонами у договорі про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року.

Водночас, повернення ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" суми депозиту та в подальшому перерахування цих коштів з рахунку ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" в рахунок оплати відступленого права здійснювалось незадовго до запровадження у позивача тимчасової адміністрації, в період неспроможності банком виконувати взяті на себе зобов'язання перед кредиторами.

Відповідно до приписів чинного законодавства, у випадку ліквідації банку залишки грошових коштів на рахунках юридичних осіб не гарантуються державою, а задовольняються у порядку черговості, встановленої Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Отже, внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги було здійснено перерахування коштів з рахунку ТОВ "ФК АУРУМ ФІНАНС" з метою уникнення ризиків незадоволення в подальшому вимог відповідача-1 за договором банківського вкладу, а також надання відповідачу переваг (пільг) перед іншими кредиторами позивача.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у позивача правомірно в силу приписів пунктів 1 та 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" віднесено спірний договір відступлення до нікчемних правочинів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 25.04.2018 року у справі 910/10371/16.

У зв'язку із викладеним, позивач, просить застосувати наслідки нікчемності правочину - договору про відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року, який укладений між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс", зобов'язати ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" повернути ПАТ "Український професійний банк" права майнової вимоги, отримані за договором відступлення, укладеним між ПАТ "Український професійний банк" та ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та оригінали документів, отримані згідно акту приймання-передачі від 28.05.2015 року, а саме:

- договір про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договір застави №406-7 від 25.01.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договір про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

- договір застави №12-1 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього;

Підстава позову обґрунтована посиланням на приписи ст. ст. 215, 216 ЦК України та віднесення Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Український професійний банк" договору відступлення права вимоги від 28.05.2015 року до нікчемних правочинів згідно приписів пунктів 1, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Правові наслідки недійсності правочину встановлені статтею 216 ЦК України, зокрема, частиною першої названої статті встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до роз'яснень, наданих Верховним Судом України в постанові "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9 реституція як спосіб захисту цивільного права застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбаченихчастиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, аналіз вищенаведених норм права в їх сукупності дає підстави для висновку, що у разі передачі майна власником за правочином, який є нікчемним, то позов про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися лише у випадку коли майно залишається у набувача. Тобто, якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним та/або застосування наслідків реституції. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК України, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

Права особи, яка вважає себе власником майна (в тому числі набутого права), не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача із використанням правового механізму, передбаченого ст. ст. 215, 216 ЦК України.

Матеріалами справи підтверджується, що 02.07.2015 року та 20.07.2015 року між ТОВ "ФК Аурум Фінанс" та ТОВ "Компанія з управління активами "Практика" укладено договори відступлення права вимоги, згідно якого до Нового кредитора перешли права вимоги до ТОВ «Богдан-Лізинг» за договорами про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007, застави №406-7 від 25.01.2008 року, про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року, застави №12-1 від 07.02.2008 року.

Як встановлено судом, за актом приймання-передачі від 02.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "КУА "Практика" оригінали договору про відкриття траншевої кредитної лінії №406 від 15.06.2007 року та договору про надання кредиту № 12 від 07.02.2008 року з усіма додатковими угодами/ або договорами про внесення змін до них, які було укладено між ТОВ «Богдан-Лізинг» та ПАТ "Український професійний банк

Також, за актом приймання-передачі від 20.07.2015 року ТОВ "ФК Аурум Фінанс" передало ТОВ "КУА "Практика" оригінали договору застави №406-7 від 25.01.2008 року та договору застави №12-1 від 07.02.2008 року, з усіма додатковими угодами/ або договорами про внесення змін до них, які було укладено між ТОВ «Богдан-Лізинг» та ПАТ "Український професійний банк.

Таким чином, документи, які позивач, з посиланням на приписи ст. ст. 215, 216 ЦК України, просить повернути передані іншому набувачу - ТОВ "КУА "Практика" за актами приймання-передачі від 02.07.2015 року та від 20.07.2015 року..

При цьому, позивачем заявлена вимога про зобов'язання відповідача-2 здійснити повернення оригіналів документів, отриманих згідно з актом приймання-передачі від 28.05.2015 року, в той час коли, відповідача-2 не є стороною нікчемного правочину та акту від 28.05.2015 року.

При цьому, виходячи із положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд зазначає, що частина 1 статті 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положенням ст.20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим Кодексом та іншими законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачеві, тоді як перевірка відповідності цього способу наявному порушенню і меті судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у той чи іншій спосіб захистити порушене право (за наявності підстав для цього), так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Отже, виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем у даній справі невірно було обрано спосіб захисту свого права, оскільки застосування наслідків нікчемного правочину в порядку, передбаченому ст. ст. 215, 216 ЦК України до правочинів від 02.07.2015 року та від 20.07.2015 року, які не можна вважати нікчемним, відповідно до вимог ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Банк не є стороною зазначеного договору, крім того правочин, за яким відступлено право вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Практика" на момент розгляду даної справи не було визнано недійсним в судовому порядку.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ БАНК" (до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК АУРУМ ФІНАНС", Товариства з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ З УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ "ПРАКТИКА" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору відступлення прав вимоги від 28.05.2015 року, укладеного між позивачем та відповідачем-1, а також зобов'язання відповідача-1 та відповідача-2 повернути на користь позивача права майнової вимоги, отримані за договором відступлення та оригінали документів, отримані згідно з актом приймання-передачі від 28.05.2015 року, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Відповідно до частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

4. Згідно з підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147- VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 13.06.2018 року.

Головуючий суддя М.Є. Літвінова

Судді С.В. Балац

О.В. Чинчин