Вирок № 74628187, 12.06.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8232/18

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" червня 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Бірси О.В.,

секретаря судових засідань Ярмак І.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Доценко Т.І.

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження унесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018100040004706 від 14.05.2018 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженеця Республіки Молдова, громадянина Республіки Молдова, з повною загальною середньою освітою, не одруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,

в с т а н о в и в :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_2 14 травня 2018 року приблизно о 18:45 год. перебував у магазині «Резервед», що належить ДП «ЛПП Україна» АТ «ЛПП» та знаходиться за адресою: м. Київ, просп. Ватутіна, 2т в ТЦ «Скаймолл», де у нього виник злочинний умисел, спрямований на повторне таємне викрадення чудого майна, а саме одягу, який перебуває у продажу з метою власного збагачення, тож реалізуючи цей умисел він, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з торгівельних полиць жіночий светр, закупівельною вартістю 247 грн. 17 коп., жіночий светр, закупівельною вартістю 272 грн. 03 коп., чоловіку теніску, закупівельною вартістю 134 грн. 76 коп., шорти чоловічі, закупівельною вартістю 403 грн. 55 коп., що належать ДП «ЛПП Україна» АТ «ЛПП».

Після чого, ОСОБА_2 впевнившись, що за його діями ніхто зі сторонніх осіб не спостерігає сховав вище вказані речі до поліетиленового пакету чорного кольору, який всередині був обладнаний фольгою та почав рухатись в напрямку виходу з приміщення магазину, проте на виході з магазину був затриманий.

Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який будучи допитаним в судовому засіданні свою вину у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, визнав повністю, дав покази, підтвердив обставини скоєння кримінального правопорушення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Останній виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Також, крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінальних правопорушень просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього злочину, так як повністю погоджується з встановленими обставинами.

Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, за вище встановлених обставин.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини визнані судом у вироку доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, як-то: відомостями відображеними у протоколі ОМП від 13.05.2018, огляду від 14.05.2018, довідках ТОВ щодо вартості майна, та, які містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд уважає, установленими усі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.

З огляду на наведене суд кваліфікує дії ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, так як він скоїв закінчений замах на повторне таємне викрадення чужого майна (крадіжку).

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не виявлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має постійне місце реєстрації та проживання, спосіб життя (неодружений, не працює, середня освіта, раніше судимий), стан здоров'я, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки; ступінь тяжкості вчиненого злочину, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ст. 185 КК України, у виді арешту, з огляду на те, що суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Адже, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання у виді арешту, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.)

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання (арешт) перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Адже, справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду основного покарання, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому у вигляді утримання під вартою, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України, та даних про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України суд вважає за необхідне зарахувати в строк відбування покарання обвинуваченому термін його попереднього ув'язнення, а саме з 13.05.2018 по день набрання вироком законної сили.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

у х в а л и в :

ОСОБА_2 визнати винуватим у пред"явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України та призначити покарання у виді арешту на строк 4 (чотири) місяці.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вигляді тримання під вартою вважати продовженим до набрання вироком законної сили.

Строк відбування покарання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відраховувати з 13.05.2018.

Речові докази, які передані згідно постанови слідчого на зберігання представнику ТОВ ДП "ЛПП Україна" АТ ЛПП ОСОБА_5, а інші - знищити.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д я : О.В. Бірса