Ухвала суду № 74626236, 05.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 639/7638/17 Головуючий суддя І інстанції Чижиченко Д. В.

Провадження № 11-кп/790/1501/18 Суддя доповідач Плетньов В.В.

Категорія: Розбій

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді Плетньова В.В.,

суддів - Савченка І.Б. і ОСОБА_1,,

секретар - Вакула Н.С.,

за участю прокурора - Гончаренка О.В.,

захисника засудженого адвоката - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові матеріали кримінального провадження № 639/7638/17 за клопотанням адвоката ОСОБА_2 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання ОСОБА_3

за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області Мельника О.В. на ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 лютого 2018 року,

У С Т А Н О В И Л А:

Оскаржуваною ухвалою Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 лютого 2018 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1. Останнього звільнено умовно-достроково на 1рік 2 місяці 22 дні від подальшого відбування покарання за вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2017 року.

З цим судовим рішенням не погодився заступник прокурора Харківської області Мельник О.В., який подав апеляційну скаргу і просить скасувати ухвалу та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_2

Вислухавши доповідь судді, думки прокурора і адвоката, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного:

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що підставою для розгляду Жовтневим районним судом міста Харкова питання про умовно-дострокове звільнення від покарання засудженого ОСОБА_3 явилося клопотання адвоката ОСОБА_2 Під час судового засідання адвокат підтримав внесене клопотання, просили суд прийняти рішення про умовно-дострокове звільнення засудженого від відбування покарання, оскільки ОСОБА_3 стягнень не має, позитивно характеризується в установі, відбув 3/4 призначеного вироком покарання, повністю довів своє виправлення. Прокурор не заперечував проти задоволення клопотання, та вважав можливим застосувати ст. 81 КК України до засудженого.

З наданих до суду матеріалів вбачається, що ОСОБА_3 засуджений вироком Червонозаводського районного суду м. Харкова від 21.04.2017 року, з урахуванням ухвали апеляційного суду Харківської області від 06.11.2017 року, за ч.4 ст. 187, ч.1 ст. 263, ст.69, ст. 70 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Строк попереднього ув’язнення з 28.05.2015 року по 21.04.2017 року та з 21.04.2017 року по 20.06.2017 року, зараховано в строк відбування покарання за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 72 КК України, із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Початок строку відбування покарання рахується з 28.05.2015 року, кінець строку відбування покарання - 4.05.2019 року. Суд першої інстанції послався на те, що з характеристики засудженого ОСОБА_3 убачається, що він у місцях позбавлення волі знаходиться з 28.05.2015 року. З 02.06.2015 року перебуває у ХУВП №27, де характеризується добре, дотримується норм, які визначають порядок відбування покарання. Вимоги режиму тримання та правила внутрішнього розпорядку не порушує, стягнень не має. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, в бесідах з представниками адміністрації тактовний, виконує їх вимоги, санітарно- гігієнічних правил дотримується. Підтримує родинні стосунки з рідними шляхом листування, телефонних розмов та побачень, отримує посилки і бандеролі. Засуджений має на утримані двох малолітніх дітей та матір інваліда, страждає на тяжке захворювання туберкульоз, ним добровільно відшкодовано частину цивільного позову.

Суд, задовольняючи клопотання адвоката, виходив з того, що згідно до п. 2 ч.3 ст. 81 КК України - умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин. Статтею 81 КК України передбачено, що умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення. За даними характеристики на засудженого ОСОБА_3, останній в місцях позбавлення волі знаходиться з 28.05.2015. З 02.06.2015 перебуває в ХУВП № 27, характеризується добре, дотримується норм, які визначають порядок відбування покарання. Вимоги режиму тримання та правила внутрішнього розпорядку не порушує, стягнень немає. У взаємовідносинах з іншими засудженими не конфліктний, в бесідах з представниками адміністрації тактовний, виконує їх вимоги, санітарно-гігієнічних правил дотримується. Підтримує родинні стосунки з рідними шляхом листування, телефонних розмов та побачень, отримує посилки і бандеролі. Засуджений має на утриманні двох малолітніх дітей та матір -інваліда, страждає на тяжке захворювання - туберкульоз, ним добровільно відшкодовано частину цивільного позову, у разі умовно-дострокового звільнення ОСОБА_3 буде мешкати за адресою: АДРЕСА_1. Відсутність у останнього стягнень, відбуття більш ніж 3/4 строку призначеного судом покарання, характеристики за місцем відбування покарання за ознакою «добре», позитивних намірів у подальшому житті після звільнення, суд першої інстанції дійшов висновку, що засуджений ОСОБА_3 став на шлях виправлення та має усі належні умови, передбачені ст. 81 КК України, для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

З такими висновками суду першої інстанції неможна погодитися, зважаючи на таке:

ОСОБА_3 відбував покарання за вироком суду, яким встановлено, що він 8 квітня 2015 року в групі з двома невстановленими особами вчинили розбій щодо потерпілої ОСОБА_4 і заволоділи її майном на суму 728440 грн.60коп. Крім того, зберігав при собі та перевозив гранату «РГД» та 32 набої калібру 7,62мм.

Вироком суду першої інстанції ОСОБА_3 засуджено за ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК України на 9 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області від 6 листопада 2017 року вирок змінено в частині призначеного покарання, ухвалено пом’якшити ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. 69 КК України по ч. 4 ст.187 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна; вважати його засудженим за ч. 1 ст. 263 КК України до 4 років позбавлення волі, і за сукупністю злочинів, передбачених ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворих призначених покарань більш суворим остаточно призначити ОСОБА_3 покарання 6 років позбавлення з конфіскацією всього належного йому майна на праві власності. В решті вирок залишено без змін.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України засудженому було зараховано в строк покарання попереднє ув’язнення з 28.05.2015 по 21.04.2017 року та з 21.04.2017 р. по 20.06.2017 р. з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі. Початок строку відбування покарання обраховується з 28.05.2015 р., кінець строку відбування покарання 04.05.2019 р. На момент розгляду клопотання засуджений ОСОБА_3 відбув 4 роки 9 місяців та 8 днів призначеного йому покарання за вироком суду, невідбута частина покарання складає 1 рік 2 місяці 22 дні.

Відповідно до вимог ст. ст. 11, 18 КВК України установами виконання покарань є кримінально-виконавчі установи закритого типу ( виправні колонії), де засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, а також слідчі ізолятори, які виконують функції виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки стосовно осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини невеликої або середньої тяжкості чи тяжкі злочини, які залишені в них тільки для роботи з господарського обслуговування. Останні, під час відбування покарання, користуються правами та мають обов’язки, визначені КВК України (ст. 89 КВК України). До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України, зокрема засуджені повинні набути статус «засудженого»; пройти весь процес виправлення і ресоціалізації; мати та реалізовувати при цьому права, законні інтереси та виконувати певні обов'язки; бути піддані відповідним заходам впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки, виконувати регламентовані порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань; а також бути звільненими від відбування покарання, у тому числі і умовно-достроково (ст. ст. 1,3 КВК України).

Відповідно до статті 5 КВК України кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань.

Приписами статті 6 КВК України визначено, що виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, а ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого. Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив. Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання. Саме під час відбування покарання, структура та форми якого наведені у зазначених нормах КВК України, засуджений і набуває права, у тому числі і на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, яке, знов таки, відповідно до вимог ст. 81 УК України, може бути застосоване, крім відбуття певної частки покарання, лише якщо засуджений під час відбування покарання сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Суд першої інстанції не врахував наведених норм кримінально-виконавчого законодавства, не взяв до уваги, що Державна установа «Харківська установа виконання покарань (№ 27)» з функціями СІЗО ОСОБА_5 юстиції є установою попереднього ув’язнення та призначена відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення» для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт. В цій установі є можливість відбувати покарання особам, засудженим до позбавлення волі, лише у тому випадку, коли вони залучаються в ній для роботи з господарського обслуговування.

ОСОБА_3 тримався в ХУВП (№ 27) з 02.06.2015 на підставі ухвали суду про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою від 30.05.2015, строк дії якої неодноразово продовжувався судами.

Після отримання адміністрацією ХУВП (№ 27) 23.11.2017 р. ухвали Апеляційного суду Харківської області, а 24.11.2017 р. - розпорядження Червонозаводського районного суду м. Харкова від 24.11.2017 про виконання вироку, що набрав законної сили, 30.11.2017 відповідною комісією установи засудженому ОСОБА_3 визначено відбувати покарання у виправній колонії максимального рівня безпеки з відбуванням покарання у звичайних жилих приміщеннях, та з урахуванням його статусу іноземця, направлений запит на наряд до ОСОБА_5 юстиції України для визначення виправної колонії та направлення в цю колонію для відбування покарання. ОСОБА_5 юстиції України від 15.12.2017 р., відповідно до якого засудженому ОСОБА_3 визначено відбувати покарання в Роменській виправній колонії (№ 56) Сумської області, надійшов до ХУВП (№ 27) через Північно-Східне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації ОСОБА_5 юстиції України 02.01.2018 р. та 03.01.2018 р. ОСОБА_3 черговим конвойним етапом мав бути направлений до вказаної виправної колонії для відбування покарання.

Проте останній до зазначеної виправної колонії для відбування покарання направлений не був, продовжував з 03.01.2018 по 12.02.2018 триматися в ХУВП (№ 27) у зв’язку із розглядом судом клопотання захисника про можливість застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Суд першої інстанції під час вивчення в судовому засіданні матеріалів особової справи ОСОБА_3 відомості, які характеризували особу ОСОБА_3, як особу, що трималася під вартою в установі попереднього ув’язнення, а не відбувала призначене судом покарання. Особова справа не містить жодних об’єктивних даних, які б свідчили про доведення ОСОБА_3 під час відбування покарання свого виправлення сумлінною поведінкою і ставленням до праці, що є обов’язковою умовою звільнення від відбування покарання на підставі ст.81 КК України. Зокрема, характеристика на ОСОБА_3 не відображає процесу виправлення засудженого за весь період саме відбування покарання, оскільки не містить будь-яких даних щодо попередніх судимостей, ставлення засудженого до вчиненого злочину, етапів відшкодування матеріальних збитків, праці та навчання (ст. ст. 118, 126 КВК України), додержання ним вимог режиму виправної колонії (ст. 102 КВК України), участь у самодіяльних організаціях засуджених колонії (ст. 127 КВК України), а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при працевлаштуванні після звільнення. Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 13 та 17 своєї Постанови №2 від 26.04.202 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким» суди мають ретельно з'ясовувати вказані обставини під час судового засідання у справах зазначеної категорії, що судом під час винесення 12.02.2018 ухвали щодо умовно-дострокового звільнення ОСОБА_3 від відбування покарання враховано не було.

У зв’язку з тим, що засуджений ОСОБА_3 не відбував покарання у виправній колонії, відповідно він і не був суб’єктом застосування вимог ст. 123 КВК України, тобто не міг приймати участі у виховних заходах, які проводяться в колоніях, що враховується при визначенні ступеня виправлення, а також при застосуванні заходів заохочення і стягнення; до нього не застосовувалося стимулювання правослухняної поведінки за допомогою програм диференційованого виховного впливу з урахуванням поведінки, психічного стану і ступеня соціальної занедбаності для досягнення мети виправлення і ресоціалізації засуджених та формування і закріплення в засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законів та інших прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх загальноосвітнього і культурного рівнів.

За таких обставин посилання апелянта на передчасне застосовування до засудженого вимог ст. 81 КК України заслуговують на увагу.

Крім того, мотивуючи рішення про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, суд увійшов у протиріччя з власними висновками.

Так, обгрунтовуючи рішення про можливість застосувати до засудженого ОСОБА_3 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, суд зазначив в оскаржуваній ухвалі, що з урахуванням дослідження відомостей про особу засудженого ОСОБА_3, а також відсутність в останнього стягнень, відбуття більш ніж 3/4 строку призначеного судом покарання, характеристики за місцем відбування покарання за ознакою «добре», позитивних намірів у подальшому житті після звільнення, засуджений ОСОБА_3 став на шлях виправлення. Вказаний критерій виправлення засудженого в процесі відбування покарання застосовується при вирішенні судом питання щодо заміни особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ч. 3 ст. 82 КК України), тоді як критерієм оцінки ступеню виправлення засудженого в процесі відбування покарання для можливості застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання стаття 81 КК України є те, що засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

Ураховуючи викладене, колегія суддів скасовує оскаржувану ухвалу з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, який має повно і об’єктивно дослідити матеріали кримінального провадження та вирішити справу згідно з законом.

Постановити свою ухвалу колегія суддів не в змозі, оскільки, незважаючи на вказівку суду першої інстанції про те, що засуджений після звільнення від відбування покарання умовно- достроково буде проживати за певною адресою в м. Харкові, той виїхав за межі України. При вирішенні питання про звільнення від відбування покарання умовно- достроково його право прийняти участь в судовому засіданні має бути забезпечено. Крім того, мають бути досліджені певні матеріали особової справи, про що клопотання перед апеляційним судом ніхто не заявив.

Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 411,413, 419 КПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області Мельника О.В. задовольнити частково.

Ухвалу Жовтневого районного суду міста Харкова від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_3 скасувати.

Призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення,оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя суддя

_______ ___ ______

В.В.ОСОБА_6ОСОБА_7 ОСОБА_1