Постанова № 74626229, 07.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

07 червня 2018 року

м. Харків

справа № 639/8904/14-ц

провадження № 22-ц/790/2335/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Колтунової А.І., Маміної О.В.,

за участю секретаря судового засідання : Плахотнікової І.О.,

учасники справи:

позивач – Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач - ОСОБА_1,

третя особа - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність,

з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова, ухвалене 02 листопада 2017 року, під головуванням судді Єрмоленко В.Б., в залі суду в місті Харкові,

В С Т А Н О В И В :

ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 23.03.2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» ( далі- АКІБ «УкрСиббанк»-правонаступник АТ «УкрСиббанк») та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 11130686000 про надання кредитних коштів у розмірі 175 000 доларів США зі сплатою 13,0% річних строком з 23.03.2007 року по 23.03.2018 року. 08.12.2011 року між Публічним акціонерним товариство «УкрСиббанк» та Публічним акціонерним товариство «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами , відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах, визначених договором, АТ «УкрСиббанк» передає (відступає) АТ «Дельта «Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорам, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює АТ «УкрСиббанк» як кредитора (стає новим кредитором)у зазначених зобов’язаннях, а внаслідок передачі від АТ «УкрСибанк» до АТ «Дельта Банк» прав вимоги до боржників, до АТ «Дельта Банк» переходить право вимагати від боржників повного, належного та реального виконання обов’язків за кредитними та забезпечувальними договорами. З метою забезпечення виконання грошових зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту № 11130686000 від 23.03.2007 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки № б/н від 23.03.2007 року передала в іпотеку нерухоме майно: домоволодіння, що складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 124,9 кв. м., житловою площею 69,3 кв.м., житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 295,2 кв. м., житловою площею 183, 2 кв. м.,яке знаходиться в м. Харкові по вулиці Кропивницького, буд. № 36-А .

Позивач посилається на існування заборгованості за кредитним договором про надання споживчого кредиту № 11130686000 від 23.03.2007 у розмірі 3 494 269, 73 грн. Просить в рахунок виконання основного зобов’язання ОСОБА_1 щодо оплати заборгованості у розмірі 3 494 269,73 грн. за Договором про надання споживчого кредиту № 11130686000 від 23.03.2007 року звернути стягнення заборгованості за договором іпотеки б/н від 23.03.2007 року шляхом передачі Іпотекодержателю предмета іпотеки у власність та визнання за ним права власності на домоволодіння, що складається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 124,9 кв. м, житловою 69,3 кв. м, житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 295,2 кв. м., житловою 183, 2 кв. м. та належить Іпотекодавцю на праві приватної власності і знаходиться за адресою: місто Харків, вулиця Кропивницького, будинок, 36-А.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ПАТ «Дельта Банк» просить скасувати рішення суду першої інстанції, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем були вжиті всі належні заходи, що передують подачі позовної заяви до суду, також надані всі докази, що підтверджують законне право Банку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття (передачі) предмету іпотеки у власність згідно із вимогами чинного законодавства України. Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи із власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист. Також апелянт зазначає, що до суду надані докази на підтвердження позовних вимог, в той час як представником відповідача ніякими доказами не спростовувалась достовірність наданих позивачем доказів розрахунку заборгованості, не надано власного розрахунку та квитанції про сплату кредиту. Висновки суду щодо повідомлення відповідача про відступлення права вимоги не відповідають дійсності, оскільки банком направлялось повідомлення про передачу, про що свідчить також і список згрупованих рекомендованих відправлень від 21.01.2012 року. Однак Банку не було надано можливості надати відповідні документи для огляду.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеними вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 23.03.2007 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладений договір про надання споживчого кредиту № 11130686000, згідно з умовами якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 175000 доларів США , що дорівнює еквіваленту 883750 грн. за курсом Національного банку України на день укладення договору, зі сплатою 13% річних, строком до 23.03.2018 року.

На забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором 23.03.2007 р. між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_1 надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме домоволодіння, що скадається з житлового будинку літ. «А-1» загальною площею 124,9 кв.м., житловою-69,3 кв.м., житлового будинку літ. «Б-2» загальною площею 295,2 кв.м., житловою-183,2 кв.м.по вул. Кропивницького, 36-А.

Рішенням загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року Акціонерний комерційний інноваційний банк «УкрСиббанк» змінив назву на ПАТ «УкрСиббанк», яке є правонаступником усіх прав та обов’язків АКІБ «УкрСиббанк».

08 грудня 2011 року між правонаступником АКІБ «УкрСиббанк» - ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу права вимоги за кредитами, відповідно до якого ПАТ «УкрСиббанк» передав ПАТ «Дельта Банк» право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, у тому числі за договором № 11130686000.

Законом України «Про іпотеку» передбачено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду), два позасудові - на підставі виконавчого напису нотаріуса та на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Сам договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; застереження про задоволення вимог іпотеко держателя; за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя. Звернення стягнення по застереженню про задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється відповідно до розділу 5 договору іпотеки ( п. 4.5 іпотечного договору).

Іпотечний договір містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя (пункт 5 договору іпотеки), яке передбачає звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку (а.с. 22-25).

Відповідно до п. 5.1 договору іпотеки сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься у цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки на рахунок виконання основного зобов'язання позичальника у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

За умовами п.п. 5.2, 5.3 договору іпотеки у разі настання обставин, зазначених в п. 1 цього договору іпотеки, Іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом Іпотекодавцю та Боржнику повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. В повідомленні іпотекодержатель зазначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачені ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

Як передбачено п. 5.4 договору, у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз. 2 ч. 3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку») даний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.

У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.

Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.

Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки набутого в позасудовому порядку. Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані. Доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» – залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 02 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття , але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий – Н.П.Пилипчук

Судді – А.І. Колтунова

ОСОБА_3