Постанова № 74626215, 08.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 червня 2018 року

м. Харків

справа № 630/114/17

провадження № 22ц/790/291/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого – Котелевець А.В.,

суддів – Сащенка І.С., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря – Огар І.В.,

ім’я (найменування) сторін:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) – ОСОБА_1,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) – ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Люботинського міського суду Харківської області від 29 серпня 2017 року в складі судді Дем’яненко І.В.,

у с т а н о в и в:

01 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася у суд із уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_2 та просила стягнути на її користь суму заборгованості в розмірі 29 109 грн. 26 коп. та 640 грн. судового збору.

Позов мотивовано тим, що 31 жовтня 2016 року між нею та ОСОБА_2 в письмовій формі було укладено Договір позики, відповідно до умов якого вона надала відповідачу грошову суму в розмірі 10 087 грн. зі строком повного погашення боргу не пізніше 30 жовтня 2018 року.

В пункті 4 Договору позики сторони передбачили, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів по одній із фіксованих процентних ставок, вказаних у цьому пункті один раз на місяць на суму позики. Розмір і порядок одержання процентів, встановлюється Договором. Проценти сплачуються позикодавцю один раз на місяць у готівковій формі до фактичної дати повернення позики по одній із фіксованих процентних ставок: а) 1,5 % у календарний день за період, за який проценти не були сплачені достроково; б) 10 % на місяць, якщо проценти сплачуються достроково.

Покладені на ОСОБА_2 обов’язки щодо повернення позики вона не виконує. У зв’язку з чим, станом на 11 квітня 2017 року заборгованість відповідача в загальному розмірі становить 29 109 грн. 26 коп., з яких: 10 087 грн. – тіло позики; 19 022 грн. 26 коп. – заборгованість із сплати процентів.

05 травня 2017 року ОСОБА_2 звернулася у суд із зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просила визнати недійсним укладений 31 жовтня 2016 року між нею та ОСОБА_1 Договір позики грошової суми в розмірі 10 087 грн.

Зустрічний позов мотивовано тим, що вона була вимушена укласти Договір позики через тяжкі життєві обставини, що склалися на цей момент в її житті. Вона є пенсіонеркою, інвалідом дитинства ІІІ групи. 23 серпня 2016 року помер її чоловік – ОСОБА_3, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Починаючи з жовтня 2015 року останній тяжко хворів та тричі потрапляв до реанімації. З 07 серпня 2016 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня – центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», кожен день лікування у якому потребував значних для неї коштів. Зі смертю чоловіка вона втратила одне із джерел до існування. Моментом укладення спірного Договору позики був початок опалювального сезону, однак вона не мала грошових коштів для придбання комплекту дров для опалення будинку. Її сини страждають на алкоголічну залежність і вона вимушена лікувати їх за власні кошти, оскільки останні не мають жодного заробітку.

Посилається на те, що ОСОБА_1 наполягала на зазначенні в змісті про те, що ОСОБА_2 є підприємцем та грошова сума в розмірі 10 087 грн. необхідна їй для розвитку підприємницької діяльності. Однак вона ніколи не була зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності та таку діяльність не мала наміру здійснювати.

Зазначає, що Договір позики укладений під впливом тяжких обставин, тому вона була змушена погодитись на всі умови ОСОБА_1, чим остання і скористалася. Її волевиявлення не було вільним і не відповідало її внутрішній волі.

Ухвалою Люботинського міського суду Харківської області від 13 липня 2017 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики та зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання Договору позики недійсним об’єднано в одне провадження.

Рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 29 серпня 2017 року в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним Договір позики, укладений 31 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 10 087 грн. Сторони приведено у первісний стан.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 свідомо погодилася на укладення Договору позики на вкрай невигідних для неї умовах, де сума відсотків у разі своєчасної сплати становить 120 % на рік, несвоєчасної – 500% на рік, штраф - 100 % від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов’язання, 365 % річних від простроченої суми, перебуваючи в тяжкому матеріальному стані, з метою погашення інших боргів та лікування рідних. У зв’язку з тим, що зустрічний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню, а Договір позики визнанню недійсним, як укладений під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, то в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за вказаним Договором суд першої інстанції вважав за необхідне відмовити. Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, до вказаних правовідносин застосовані вимоги частини 1 статті 216 ЦПК України.

21 вересня 2017 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не надано належної оцінки всім обставинам справи та наданим сторонами доказам, тому ухвалено незаконне та необґрунтоване рішення.

15 листопада 2017 року ОСОБА_4 – представник ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, ухваленим на підставі поданих сторонами доказів, яким надана належна оцінка. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

Частиною 3 статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Викладеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Матеріали справи свідчать, що 31 жовтня 2016 року в письмовій формі було укладено Договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надала відповідачу грошову суму в розмірі 10 087 грн., зі строком повного погашення боргу не пізніше 30 жовтня 2018 року. Факт передачі грошової суми підтверджується розпискою ОСОБА_2 наданою ОСОБА_1

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Згідно з частиною 1 статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

За змістом статті 233 ЦК України для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох підстав: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.

Відповідно до правової позиції, яка міститься у постанові Верховного суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 6-551цс16, тяжкими обставинами можуть бути: тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини. Основною ознакою правочину, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, є те, що він повинен бути вчинений саме для усунення або зменшення цих тяжких обставин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки.

Для того щоб правочин було визнано недійсним з підстав, передбачених статтею 233 ЦК України, позивачу в сукупності необхідно послатися на такі підстави, які будуть використанні в суді як докази, зокрема: 1) наявність в особи, що вчиняє правочин, тяжких обставин: хвороба, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини; 2) правочин повинен бути вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин; 3) правочин повинен бути вчинений особою добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки; 4) особа повинна усвідомлювати свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Крім того, необхідним критерієм для визнання правочину недійсним з передбачених вище підстав, є доведення в судовому засіданні нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин, тобто основний акцент необхідно зробити на об'єктивній та суб'єктивній стороні.

Тяжка обставина є оціночною категорією і має визнаватися судом з урахуванням всіх обставин справи.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Стаття 81 ЦПК України надає право сторонам та іншим учасникам справи подавати докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_2 зазначала, що була вимушена укласти Договір позики через тяжкі життєві обставини, що склалися на цей момент в її житті. Вона є пенсіонеркою, інвалідом дитинства ІІІ групи. 23 серпня 2016 року помер її чоловік – ОСОБА_3, з яким вона перебувала у фактичних шлюбних відносинах. Починаючи з жовтня 2015 року останній тяжко хворів та тричі потрапляв до реанімації. З 07 серпня 2016 року він знаходився на стаціонарному лікуванні у Комунальному закладі охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня – центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», кожен день лікування у якому потребував значних для неї коштів. Зі смертю чоловіка вона втратила одне із джерел до існування. Моментом укладення спірного Договору позики був початок опалювального сезону, однак вона не мала грошових коштів для придбання комплекту дров для опалення будинку. Її сини страждають на алкоголічну залежність, яких вона вимушена їх лікувати за власні кошти, оскільки останні не мають жодного заробітку.

Однак викладені доводи не підтверджені належними доказами.

В рішенні суду першої інстанції зазначено, що чоловік позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3 з жовтня 2015 року тяжко хворів, десять днів знаходився в тяжкому стані в Комунальному закладі охорони здоров’я «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», що вбачається із медичних довідок (а. с. 121-122). Всі витрати на лікування чоловіка, які тільки на час перебування в лікарні становили 800 - 1000 грн. в день, несла ОСОБА_2, оскільки інших осіб, які могли надати допомогу ОСОБА_3, немає.

Вказані довідки, підтверджують лише факт перебування ОСОБА_3 в лікарні та встановлений діагноз. Однак жодним чином не підтверджують розмір витрат на його лікування в розмірі, вказаному ОСОБА_2, та зазначеному в рішенні суду першої інстанції.

Також судова колегія критично відноситься до доводів про наявність боргів на поховання, оскільки відповідно до статті 53 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, у разі смерті пенсіонера допомога на поховання виплачується у розмірі двомісячної пенсії померлого тим особам, які здійснили поховання.

ОСОБА_2 не надано доказів, які підтверджують встановлений її синам діагноз алкоголічної залежності та призначене лікування. З наданого рецептурного бланку, на який посилається ОСОБА_2, неможливо встановити назву лікувального закладу, посаду лікаря, та на лікування якого саме захворювання виписаний вказаний лікарський засіб. Доказів, які підтверджуються витрати ОСОБА_2 на лікування синів, також не надано.

Доводи ОСОБА_2 про початок опалювального сезону судова колегія не приймає, оскільки вони ґрунтуються лише на особистих поясненнях ОСОБА_2

Докази, які підтверджують, що будинок в якому вона проживає, має пічне опалення чи іншу систему опалення за допомогою дров, матеріали справи не містять. Як і не надано доказів на їх закупівлю.

Таким чином, наявність у ОСОБА_2 тяжких обставин не підтверджена належними доказами, у зв’язку з чим, відсутні підстави вважати, що вказаний Договір позики було укладено саме на їх вирішення.

Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (стаття 1049 ЦК України).

Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

В пункті 4 Договору позики сторони передбачили, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів по одній із фіксованих процентних ставок, вказаних у цьому пункті один раз на місяць на суму позики. Розмір і порядок одержання процентів, встановлюється Договором. Проценти сплачуються позикодавцю один раз на місяць у готівковій формі до фактичної дати повернення позики по одній із фіксованих процентних ставок: а) 1,5 % у календарний день за період, за який проценти не були сплачені достроково; б) 10 % на місяць, якщо проценти сплачуються достроково.

Покладені на ОСОБА_2 обов’язки щодо повернення позики вона не виконує. У зв’язку з чим, станом на 11 квітня 2017 року заборгованість відповідача в загальному розмірі становить 29 109 грн. 26 коп., з яких: 10 087 грн. – тіло позики; 19 022 грн. 26 коп. – заборгованість із сплати процентів.

Розрахунок заборгованості здійснений з урахуванням сум, які ОСОБА_2 сплатила ОСОБА_1 як проценти за пунктом 4 Договору.

З урахуванням викладеного, рішенням суду першої інстанції підлягає скасуванню в ухваленням нової постанови про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції сплатила судовий в розмірі 640 грн., що документально підтверджено платіжним дорученням № 80_12 від 22 лютого 2018 року (а. с. 1 Т. 1).

За подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 сплатила судовий збір в загальному розмірі 1408 грн., що документально підтверджено платіжними дорученнями № 26071294 від 13 вересня 2017 року, № 23 від 01 листопада 2017 року (а. с. 218, 248 Т. 1).

Також, матеріали справи свідчать, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20 червня 2017 року було задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано ухвалу суду першої інстанції від 04 травня 2017 року про зупинення провадження у даній справі.

23 червня 2017 року ОСОБА_1 до суду першої інстанції надано клопотання про стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції.

В пункті 37 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз’яснено, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу суду першої інстанції, передбачену в частині першій статті 293 ЦПК України (в редакції 2004 року), з передачею справи на розгляд до суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідної апеляційної скарги, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 88 ЦПК України (в редакції 2004 року).

За подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 04 травня 2017 року, ОСОБА_1 сплатила судовий збір в розмірі 320 грн., що документально підтверджено платіжним дорученням № 5 від 06 червня 2017 року (а. с. 85).

На підставі вказаного, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в загальному розмірі 2 368 грн. (640 грн. + 320 грн. + 1408 грн.).

Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 376, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Рішення Люботинського міського суду Харківської області від 29 серпня 2017 року – скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики від 31 жовтня 2016 року – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості в загальному розмірі 29 109 грн. 26 коп. (двадцять дев’ять тисяч сто дев’ять грн. 26 коп.).

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним Договору позики від 31 жовтня 2016 року – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору в загальному розмірі – 2 368 грн. (дві тисячі триста шістдесят вісім грн.) 00 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 08 червня 2018 року.

Головуючий – А.В. Котелевець

Судді – І.С. Сащенко

ОСОБА_5