Постанова № 74613193, 12.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/1036/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Тацій Л.В.

суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Ткаченка А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018р., повний текст складено 20.03.18 по справі № 820/1036/18

за позовом ОСОБА_1

до Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

визнати бездіяльності Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області протиправною в частині недонарахування та недоплати щорічної одноразової грошової допомоги до 5-го травня за 2017 рік, як інваліду 3-ї групи, у відповідності до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551 –XII;

стягнути з Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області на користь позивача недоплачену щорічну одноразову грошову допомогу до 5-го травня за 2017 рік, як інваліду 3-ї групи, у сумі 6484 (шість тисяч чотириста вісімдесят чотири) гривні відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” №3551-XII.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018р. по справі № 820/1036/18 позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову.

В судове засідання, призначене на 12.06.2018 року сторони та їх представники не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання, призначеного на 12.06.2018 року за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач має статус інваліда війни, що підтверджується копією посвідчення інваліда війни серії Б № 410819 та має право на пільги, встановлені Законом № 3551-ХІІ, у зв’язку з чим проведено виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 5 травня 2017 року у розмірі 2700 грн.

За приписами ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 223 “Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” установлено, що: 1) у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань”, здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення).

Районні органи соціального захисту населення перераховують кошти через відділення зв'язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання) у таких розмірах, зокрема, інвалідам війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: - I групи - 3500 гривень; - II групи - 3100 гривень; - III групи - 2700 гривень.

Судом встановлено, не заперечується сторонами у справі, що позивачу на підставі ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ проведено виплату щорічної разової грошової допомоги як інваліду війни до 05 травня 2017 року у розмірі 2700 гривень.

07 лютого 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою виплатити йому недоплачену частину грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни (а.с. 6).

На вказану заяву ОСОБА_1 отримав відповідь від 09.02.2018 року, відповідно до якої відповідач повідомив про те, що йому виплачена разова грошова допомога за 2017 рік в межах бюджетних асигнувань відповідно до ст. 48 БК України та Постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 223 (а.с. 8).

Не погоджуючись із розміром виплаченої грошової допомоги, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з їх правомірності та обґрунтованості.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п’ятої статті 13 Закону № 3551-XII щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.

Положеннями ст. 17 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” № 3551-ХІІ установлено, що фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджету.

Згідно з ч. 1 ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснює центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Бюджетного кодексу України Бюджетна система України і Державний бюджет України встановлюються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України. Якщо іншим нормативно-правовим актом бюджетні відносини визначаються інакше, ніж у цьому Кодексі, застосовуються відповідні норми цього Кодексу.

Законом України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII “Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин”, який набув чинності 01 січня 2015 року (далі – ОСОБА_2 № 79-VIII, в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Таким чином, із набуттям чинності Закону № 79-VIII, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 5 травня встановленого Законом № 3551-ХІІ.

Кабінетом Міністрів України на виконання зазначених приписів Бюджетного кодексу України прийнято постанову № 223, підпунктом 2 пункту якої визначено, що у 2017 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої, зокрема Законом № 3551-ХІІ,здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад у таких розмірах: &?з; &?х; інвалідам війни III групи - 2700 гривень.

На час здійснення позивачу виплати зазначеної допомоги положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) в установленому порядку не визнані, тобто є діючими.

Колегія суддів зауважує, що на залежність розмірів соціальних виплат і соціальних послуг від фінансових можливостей держави вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 19 червня 2001 року № 9-рп/2001 та від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008.

Аналогічні положення відображені у статті 22 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожна людина як член суспільства має право на соціальне забезпечення, здійснення необхідних для підтримання її гідності, вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави; а також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, який встановлює загальний обов’язок держав забезпечувати здійснення цих прав у максимальних межах наявних ресурсів (стаття 2).

У рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі “Ейрі проти Ірландії” Європейський Суд з прав людини констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат (рішення Європейського суду з прав людини від 12 жовтня 2004 року у справі “Кйартан Асмудсон проти Ісландії”.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

З урахуванням такого елемента принципу верховенства права, як пропорційності (розмірності) Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними, а оскільки держава зобов’язана регулювати економічні процеси, встановлювати й застосовувати справедливі та ефективні форми перерозподілу суспільного доходу з метою забезпечення добробуту всіх громадян, то механізм реалізації цих прав може бути змінений державною, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження справедливого балансу між інтересами окремих осіб і інтересами всього суспільства.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 1-11/2012 принцип законності під час вирішення справ про соціальний захист громадян передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано й у наступній практиці Європейського Суду з прав людини. Так, у справі “Сорінг проти Сполученого Королівства” у рішенні від 07 липня 1989 року Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року “спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов’язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини”. У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі “Ріс проти Сполученого Королівства” цей Суд зазначив, що, з’ясовуючи, чи існує позитивне зобов’язання стосовно людини, “належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини”.

Отже, системний аналіз зазначених правових норм дає підстави дійти висновку про відсутність правових підстав для зобов’язання відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та сплатити позивачу щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як інваліду війни ІІІ групи в інший порядок і розмірах, ніж визначено ч. 5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ та постановою КМУ № 223.

Вказане відповідає також висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року по справі № 577/4096/17, який враховується судом при розгляді даної справи.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, з дотримання вимог ч.2 ст.2 КАС України, у зв'язку з чим, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У відповідності до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права..

Враховуючи викладене, переглянувши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення з вищенаведених підстав підлягає скасуванню з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 243, 246, 250, 308, 310, п. 1 ч.1 ст. 315, 317, 321, 322, 325, 326, 328 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області - задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.03.2018р. по справі № 820/1036/18 – скасувати.

Прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Барвінківської районної державної адміністрації Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів- відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_3Судді ОСОБА_4 ОСОБА_2 Повний текст постанови складено 12.06.2018.