Постанова № 74612186, 05.06.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 р. м. Харків Справа № 820/493/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії:

головуючого судді: Гуцала М.І.

суддів: Донець Л.О. , Мельнікової Л.В.

за участю секретаря судового засідання Багмет А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018, суддя Бадюков Ю.В., (повний текст рішення складено 20.03.2018) по справі № 820/493/18

за позовом Приватного акціонерного товариства "Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів"

до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області

про визнання протиправними та скасування вимоги і рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів" (далі – позивач, ПРАТ “КХП”) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, контролюючий орган) з вимогами про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату грошового боргу по єдиному соціальному внеску від 10.01.2018 № НОМЕР_1 на суму 170569, 32 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.01.2018 №0000141306 на суму 85 284, 66 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при визначенні сум єдиного соціального внеску мав право застосувати понижуючий коефіцієнт у серпні 2015 року шляхом виправлення помилки, допущеної при розрахунку єдиного соціального внеску за березень, квітень, травень, червень та липень 2015 року, заповнивши відповідні розділи звіту за серпень 2015 року.

При цьому позивач посилався на приписи діючого законодавства, які не передбачають складання додаткового, уточнюючого чи коригуючого Звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування окремо за кожен минулий звітній період, в якому була допущена помилка.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у задоволені позову було відмовлено.

За висновками суду першої інстанції відповідач, приймаючи спірні вимогу та рішення діяв у межах наданих йому повноважень та у відповідності до положень діючого законодавства, які не передбачають можливість застосування понижуючих коефіцієнтів до сум єдиного внеску, обчислених у минулих звітних періодах, шляхом виправлення помилки при поданні чергового

звіту.

Позивач з таким судовим рішенням не погодився, подавши апеляційну скаргу, в якій зазначає про неповне з’ясування всіх обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, ПРАТ “КХП” вважає висновки контролюючого органу про порушення норм Закону України від 08.07.2010 N 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” зі змінами та доповненнями внесеними Законом від 02.03.2015 N 219-VIII (далі – Закон №2464) некоректними. Стверджує, що допущені помилки при розрахунку сум єдиного внеску за березень, квітень, травень, червень 2015 року можливо виправити саме шляхом відображення такого коригування при подані поточного звіту. Просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення його позовних вимог.

В судовому засіданні представник позивача участі не брав, надавши до суду письмові пояснення по справі та заяву про розгляд справи у його відсутність. В поясненнях додатково зазначається позивачем про необхідність врахування вимог п.п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, згідно якого платник податків може не подавати уточнюючого розрахунку до раніше поданої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Відповідач надав до суду апеляційної інстанції відзив на скаргу позивача, в якій стверджує про законність та обґрунтованість прийнятого судового рішення. Наполягає на тому, що відсутність зазначення у звітах позивача за березень, квітень, травень, червень 2015 року про застосування понижуючих коефіцієнтів унеможливлює перерахунок єдиного внеску за ці періоди у наступних звітних періодах. Вважає, що ПРАТ “КХП” порушив п. 1, п. 2. частини 2 ст. 6 розділу II Закону N 2464 в частині заниження суми єдиного внеску, що підлягає сплаті за серпень 2015 року в сумі 170569,32 грн., оскільки при виявленні помилки її необхідно виправити в чинній формі №Д 4 за той звітний місяць, в якому були виправлені допущені помилки.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, переглядаючи справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про наявність підстав для задоволення поданої відповідачем апеляційної скарги та скасування судового рішення, виходячи з наступного.

За наслідками проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ПРАТ “ККХ” щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, було складено акт № 15564/20-40-14-19-08/31148767 від 13.10.2017, в якому стверджувалось про порушення позивачем п. 1, п. 2. частини 2 ст. 6 розділу II Закону № 2464 щодо заниження суми єдиного внеску, що підлягає сплаті за серпень 2015 року в сумі 170569,32 грн. Зазначені висновки акту слугували підставою для прийняття 30.10.2017 відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-0003981306 та рішення про застосування штрафних санкцій № НОМЕР_2.

За результатами розгляду поданої позивачем скарги, ГУ ДФС у Харківській області 10.01.2018 було винесено вимогу про сплату боргу по єдиному соціальному внеску №Ю-0000131306 в сумі 170569,32 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску в сумі 85284,66 грн.

Згідно висновків контролюючого органу у позивач не мав права на зменшення суми єдиного внеску, у зв’язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах, шляхом відображення зменшення нарахування в розмірі 170569,32 грн. у поданому 21.09.2015 за серпень 2015 року звіту №1521882265 по рядку 7.1 “Зменшено нарахування (крім сум зазначених

у р. 7.2)” таблиці 1 “Нарахування єдиного внеску” додатку 4 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства фінансів від 14.04.2015 року №435 (далі - Звіт за формою№Д4, Порядок № 435).

Як вбачається зі звіту за формою №Д4 за серпень 2015 року, позивачем по рядку 7.1 було здійснено перерахунок єдиного соціального внеску внаслідок застосування понижуючого коефіцієнта за березень, квітень, травень, червень 2015 року, оскільки у поданих звітах за формою №Д4 за березень 2015 року (15.04.2015 р. №1512047399), за квітень 2015 року (15.05.2015 р. №1514141730), за травень 2015 року (19.06.2015 р. №1516255151), за червень 2015 року (16.07.2015 р. №1517754235) понижуючий коефіцієнт ним помилково не застосовувався.

Відповідно до п. 1, п. 2. частини 2 ст. 6 Закону України від 8 липня 2010 року N 2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” зі змінами та доповненнями внесеними Законом від 02.03.2015 року N 219-VIII (далі – Закон №2464) платник єдиного внеску зобов'язаний:

- своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;

- вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Як свідчать матеріали справи та визнається сторонами, позивач вів облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком.

Згідно з п. 9-5 розділу VIII Закону N 2464 по 31 грудня 2015 року при нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам та/або при нарахуванні винагороди за цивільно-правовими договорами, допомоги по тимчасовій непрацездатності та допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами розмір єдиного внеску, встановлений частиною п'ятою та абзацом другим частини шостої статті 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" для платників єдиного внеску, визначених в абзацах другому, третьому, четвертому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, застосовується з понижуючим коефіцієнтом, якщо платником виконуються одночасно певні умови. При розрахунку коефіцієнта показники за 2014 рік визначаються на підставі звітності платника єдиного внеску, яка подається відповідно до вимог цього Закону.

Відповідно до п. 6 розділу II Порядку №435 звіт повинен містити такі обов’язкові реквізити, як коефіцієнт (за наявності); розмір коефіцієнта (за наявності); середньомісячна заробітна плата, на яку нараховується єдиний внесок у розрахунку на одну застраховану особу за 2014 рік (при застосуванні коефіцієнта); середньомісячна кількість застрахованих осіб за 2014 рік (при застосуванні коефіцієнта).

Згідно п. 8 розділу II Порядку звіт страхувальником повинен подаватися в повному обсязі. Звіт, складений з порушенням вимог цього Порядку, у тому числі без обов'язкових реквізитів, передбачених пунктом 6 цього розділу, та поданий без необхідних таблиць, не вважається Звітом і вважається таким, що не подавався.

Контролюючий орган, перевіряючи правильність розрахунку загальної суми єдиного внеску, що підлягала сплаті ПАТ "Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів", виходив з неможливості застосування платником податків понижуючого коефіцієнта за березень, квітень, травень, червень 2015 року шляхом зазначення про перерахунок такого єдиного соціального внеску по рядку 7.1 звіту за формою №Д4 за серпень 2015 року, оскільки в такому разі відсутні вищезазначені обов’язкові реквізити звіту, які необхідно зазначати при застосуванні коефіцієнта.

Згідно ствердженням відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, виправлення допущеної помилки у поданому звіті, відповідно до вимог п. 1 розділу V Порядку, має здійснюватися платником податків шляхом повторного формування та подання звіту у повному обсязі до органу доходів і зборів за місцем обліку.

Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що положення п. 1 розділу V Порядку застосовуються лише у тому випадку, коли страхувальником було виявлено помилку до закінчення строку подання такого звіту. В той же час, предметом спору у справі є правомірність виправлення позивачем у серпні 2015 року виявлених помилок щодо нарахування єдиного внеску за березень, квітень, травень, червень 2015 року, тобто далеко поза межами закінчення строку подання таких звітів.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що відповідач не заперечував проти наявного у позивача права на застосування понижуючого коефіцієнта за березень, квітень, травень, червень 2015 року. Також, контролюючий орган не надав заперечень щодо правильності визначення страхувальником суми в розмірі 170569,32 грн., на яку має право зменшити свої зобов’язання по сплаті єдиного внеску у зв’язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах.

Як вбачається з поданого позивачем звіту за серпень 2015 (а.с. 152), сума в розмірі 170569,32 грн. зазначена страхувальником у п. 6.4. як сума зменшення єдиного внеску у зв’язку з виправленням помилки, допущеної в попередніх звітних періодах. А в п.п. 7.1.9, 7.1.12, 7.1.13 конкретизовано, що зменшення сум єдиного внеску відбувається у з застосуванням понижуючих коефіцієнтів.

За наведених обставин і з урахуванням фактично сплати позивачем суми єдиного внеску за серпень 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що виправлення позивачем у звіті за травень 2015 року помилки в сумі єдиного внеску, допущеної у звіті за березень, квітень, травень, червень 2015 року, не може вважатися самостійним донарахуванням єдиного внеску платником та бути підставою для застосування штрафних санкцій згідно з пунктом 3 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464.

Той факт, що позивачем було подано звіти за відповідні звітні періоди (березень, квітень, травень, червень 2015 року) без застосування понижуючого коефіцієнта, не може слугувати підставою для позбавлення права страхувальника на перерахунок єдиного внеску за минулі звітні періоди шляхом виправлення помилки.

Висновки суду першої інстанції про можливість виявлення помилки лише в чинній формі №Д 4 за той звітний місяць, в якому були вони допущені, не грунтуються на діючих нормах податкового права, в тому числі Закону №2464, який не містить відповідних приписів щодо такого виключного порядку виправлення допущених помилок у минулих звітних періодах.

Також, право страхувальника на виправлення помилки не може нівелюватися через визначення певних обставин, які слугували причиною допущення помилки (зокрема, не знання щодо можливості застосування такого коефіцієнту чи нерозуміння порядку та методології розрахунку та відображення понижуючого коефіцієнту у звітності). Висновки суду першої інстанції про визначення помилки лише у разі невірного відображення цифрового значення понижуючого коефіцієнта або в інших, ніж це вимагається, рядках звіту, тощо, є необґрунтованими.

Колегія суддів вважає за необхідне наголосити на тому, що принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне)

трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків

Також, з огляду на положення ч. 2 ст. 6 КАС України суд апеляційної інстанції керується принципами, застосовуваними ЄСПЛ у своїй практиці, відповідно до якої останній перевіряє правомірність втручання держави у права осіб, з'ясовуючи чи таке втручання відбувається на підставі закону, чи відповідає воно легітимній меті та чи дотримано пропорційність вжитих державою заходів щодо обмеження прав.

Відповідно до положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Оскільки предметом спору є кошти, які підлягають сплаті позивачем на вимогу податкового органу, вони підпадають під поняття «майно», в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно таке втручання держави у мирне володіння позивачем свого майна має відбуватися у відповідності до норм діючого податкового законодавства, з врахуванням практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до усталеної практики Суду (наприклад, рішення у справі “Амюр проти Франції” від 25.06.1996, заява 19776/92, § 50) першою та найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання державної влади в право на мирне користування і володіння майном має бути законним; згідно з другим реченням першого пункту позбавлення власності дозволяється лише “на умовах, передбачених законом”, а другий пункт передбачає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію “законів”.

Наступною вимогою Суду є те, що будь-яке вилучення чи позбавлення майна має здійснюватися в інтересах “суспільства”. Третя норма цієї статті також згадує “суспільні інтереси”. Відповідно, будь-яка форма втручання в право власності, незалежно від того, яка норма на неї поширюється, має відповідати вимогам про наявність законної мети – інтересів суспільства.

Однак, відповідно до практики Євросуду для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим і не означало порушення прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, але повинне здійснюватися з дотриманням “справедливого балансу” між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини (наприклад, рішення у справі “Спорронг та Льонрот проти Швеції” від 23.09.1982, § 69). Іншими словами, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування.

У спірних правовідносинах колегія суддів вважає за необхідне застосувати рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05) та «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів вважає, що при винесені відповідачем оскаржених рішень відбулося втручання у мирне володіння позивачем своїм майном не у відповідності до закону та задля досягнення законної мети. Питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав позивача не вирішується судом, оскільки воно виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, зважаючи на покладений законодавством у період березня – червня 2015 року на позивача обов’язок зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, розмір якого визначається з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, дійшов до висновку про протиправність здійснених спірних донарахувань, здійснених лише з підстав відсутності належно оформленої форми поданої податкової звітності. Фактично, оскарженими рішеннями контролюючого органу на Приватне акціонерне товариство “Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів” покладається надмірний тягар зі сплати такого податкового зобов’язання, що свідчить про порушення його прав на мирне володіння майном.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувані вимога про сплату грошового боргу по єдиному соціальному внеску від 10.01.2018 р. № НОМЕР_1 на суму 170 569,32 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 10.01.2018 р. №0000141306 на суму 85 284,66 грн. є протиправними, оскільки не грунтуються на нормах діючого законодавства, а тому підлягають скасуванню.

Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У відповідності до ч. ч. 1, 6, 7 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем згідно з платіжним дорученням № 18 від 25.01.2018 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову в розмірі 3837 грн. 81 коп. (т.1, а.с. 4) та за подання апеляційної скарги в розмірі 5757 грн. 00 коп. згідно з платіжним дорученням № 144 від 20.04.2018 (т.1, а.с. 203).

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачем при подачі адміністративного позову та апеляційної скарги було сплачено судовий збір у загальному розмірі 9594 грн. 81 коп. (3837,81+5757,00), відповідно до положень ст. 139 КАС України, зважаючи на задоволення позовних вимог у повному обсязі, необхідно стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 9494 грн. 81 коп.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів” задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.03.2018 у справі № 820/493/18 скасувати, прийнявши нове судове рішення про задоволення адміністративного позову Приватного акціонерного товариства “Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів” в повному обсязі заявлених позовних вимог.

Визнати протиправним та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у Харківській області вимогу про сплату боргу по єдиному соціальному внеску від 10.01.2018 № НОМЕР_1 на

суму 170569,32 грн. та рішення про застосування штрафних фінансових санкцій від 10.01.2018 № НОМЕР_3 на суму 85284,66 грн.

Стягнути з Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ 39599198) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Приватного акціонерного товариства “Краснопавлівський комбінат хлібопродуктів” (вул. Калініна, 2, смт Краснопавлівка, Лозівський район, Харківська область, 64620, код ЄДРПОУ 31148767) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 9594 грн. 81 коп..

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя ОСОБА_1Судді ОСОБА_2 ОСОБА_3

Повний текст постанови складено 06.11.2018.