Рішення № 74608049, 04.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5587/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року м. Одеса

У залі судових засідань № 25

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Свиди Л.І.

судді - Аракелян М.М.

судді - Бойко О.Я.

при секретарі судового засідання - Донець В.Р.

за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1 (за довідкою)

позивача - ОСОБА_2 (за довідкою)

представника позивачів - ОСОБА_3 (за ордером)

представника відповідача - ОСОБА_4 (по довіреності)

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання прийняти рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернулася ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. з позовною заявою до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення №392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

До суду звернувся ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. з позовною заявою до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 394-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.12.2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017 року, яким КАС України викладено в новій редакції.

У відповідності до п.10 Розділу VII Перехідних Положень КАС України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, подальший розгляд цієї справи відбувається за правилами, що передбачені новою редакцією КАС України.

Ухвалою суду від 21.03.2018 року справи №815/5587/17 та №815/278/18 об'єднані в одне провадження під загальним номером №815/5587/17.

Позивач ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. та її представник в судове засідання з'явилися, позов підтримали, на заявлених вимогах наполягали, оскільки оскаржуване рішення відповідача є не законним та не обґрунтованим, позивач не може повернутися до Російської Федерації через можливість тривалого ув'язнення на Батьківщині та притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку із членством у партії «Хізб ут -Тахрір», яка визнана на території Російської Федерації терористичною, тобто, позивач побоюється тортур, нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Позивач ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. та його представник в судове засідання з'явилися, позов підтримали, на заявлених вимогах наполягали, оскільки оскаржуване рішення відповідача є не законним та не обґрунтованим, позивач не може повернутись до Російської Федерації через можливість свого ув'язнення на Батьківщині та притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку із членством у партії «Хізб ут -Тахрір», яка визнана на території Російської Федерації терористичною та через організацію втечі своєї дружини з-під домашнього арешту, тобто, позивач побоюється тортур, нелюдського, або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, з відзиву та заперечень на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає (Том І, аркуші справи 226-235, Том ІІ, аркуші справи 151-164), оскільки позивачі не підпадають під критерії, визначені п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», вони є членами політичної партії «Хізб ут-Тахрір», яка Верховним Судом Російської Федерації визнана терористичною та її діяльність заборонена на території Російської Федерації, однак на момент вступу до партії, позивачі знали про її заборону на території Російської Федерації та свідомо порушили законодавство країни громадянської належності, звернення позивачів за захистом в Україні обумовлене спробою уникнути кримінального покарання за злочин, тощо.

Заслухавши пояснення сторін у справі, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що позовні заяви позивачів підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. є громадянкою Російської Федерації, уродженкою м. Челябінська, РФ, місце постійного проживання: РФ, Республіка Татарстан, м. Альмєтьєвськ, за національністю - росіянка, за віросповіданням - мусульманка, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова російська. За сімейним станом - заміжня з 25.10.2012 року за гр. РФ Фарраховим ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_2, з яким має неповнолітню доньку на установчі дані ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина від першого шлюбу на ім'я ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_4 Донька позивача записана до довідки про звернення за захистом матері, а син залишився на території Російської Федерації. Позивач має середню спеціальну освіту, яку здобула у середній школі м. Челябінська РФ протягом 1989-1998 років та у професійному технічному училищі протягом 1998-2001 років за спеціальністю повар-кондитер. На Батьківщині позивач працювала касиром в магазині « 5» в м. Альмєтьєвськ РФ протягом 2008-2011 років та адміністратором в ресторані ОО «Рєвьєра» в м. Альмєтьєвськ. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язана.

На території Російської Федерації, починаючи з 2013 року ОСОБА_1 є членом партії «Хізб ут -Тахрір», в якій займалася проведенням закликів до ісламу, закликів до встановлення так названої «ісламської держави», отриманням та поширенням знань про іслам, організацією та проведенням зборів членів партії (хала катів).

З матеріалів особової справи позивача вбачається, що 22.03.2016 року стосовно позивача порушена кримінальна справа за звинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205.5 Кримінального кодексу Російської Федерації. 24.03.2016 року позивача було затримано та направлено до відділку ФСБ, де з нею було проведено допит. Одночасно, на підставі постанови міського суду у м. Набережні Челни від 22.03.2016 року №11607920001529882, 24.03.2016 року проведено обшук у житловому приміщенні, де проживала позивач. Відповідно до постанови міського суду у м. Альмєтьєвськ Республіки Татарстан від 25.03.2016 року у справі №3/1-30/2016 позивачу було обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, на неї було вдягнено електронний браслет, що мав контролювати її переміщення. Відповідно до умов домашнього арешту, позивач не мала права виходити за межі житлового приміщення за адресою її постійного проживання, однак 15.07.2016 року позивач за допомогою свого чоловіка звільнилася від зазначеного пристрою та разом зі своїм чоловіком за допомогою посередників виїхала до України.

15 липня 2016 року позивач автомобілем виїхала з Російської Федерації в напрямку до України, під час руху змінила чотири автомобілі. На територію України потрапила 21.07.2016 року нелегально. Донька позивача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 прибула до України 28 серпня 2016 року у супроводі бабусі ОСОБА_11 легально, використовуючи паспортні документи громадян РФ.

Щодо причин виїзду з країни громадянської належності позивач зазначає кримінальні переслідування через її належність у забороненій на території Російської Федерації партії «Хізб ут-Тахрір». Позивач зазначає, що вона не може добровільно повернутися до Російської Федерації через можливість тривалого ув'язнення на Батьківщині та можливе притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку із членством у партії «Хізб ут -Тахрір».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 22 серпня 2016 року звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №170 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 74-76).

Наказом №166 ГУДМС України в Одеській області від 31 серпня 2016 року, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту на гр. Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, особова справа № 2016OD0140 (Том І, аркуш справи 129).

Наказом №208 ГУДМС України в Одеській області від 31 жовтня 2016 року, у відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 (Том І, аркуш справи 168).

За результатами розгляду особової справи громадянки Російської Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, 25 вересня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуші справи 36-62).

Рішенням Державної міграційної служби України №392-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (Том І, аркуш справи 35).

ОСОБА_1 24.10.2017 року отримала повідомлення №312 від 24.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том І, аркуш справи 8), не погодилася із прийнятим рішенням та оскаржила його до суду.

ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянином Російської Федерації, уродженцем м. Альмєтьєвськ, РФ, за національністю - росіянин, за етнічною належністю - татарин, за віросповіданням - мусульманин, канонів релігії дотримується повністю. Рідна мова татарська, вільно володіє російською мовою. За сімейним станом - одружений на гр. РФ ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7, з якою має неповнолітню доньку на установчі дані ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 Донька позивача записана до довідки про звернення за захистом матері. Позивач має середню спеціальну освіту, яку здобув у загальноосвітній школі №18 м. Альмєтьєвська протягом 1996-2003 років, в послідуючому навчався в ліцеях №3, №65 м. Альмєтьєвська, за спеціальністю електромонтер. На батьківщині позивач офіційно працював на заводі, на посаді стажера-електромонтера протягом 2008 року, починаючи з 2009 року позивач працював стрілком-контролером у організації «Тат-Нефть», НГДУ «Алемєтьєв-Нефть» протягом 2009-2011 років. Інколи підробляв в охороні, а починаючи з 2013 року і до виїзду з країни громадянської належності у 2016 році позивач працював масажистом. На території України позивач не працює, невійськовозобов'язаний.

На території Російської Федерації, починаючи з 2016 року ОСОБА_2 є членом політичної партії «Хізб ут-Тахрір», з 2011 року почав відвідувати збори даної партії, де отримував відповідне звання, після займався вивченням та подальшим поширенням Ісламу в розумінні представників партії «Хізб ут-Тахрір», організацією релігійних свят. Позивач ніколи не притягався на Батьківщині до кримінальної або адміністративної відповідальності.

15 липня 2016 року позивач разом із дружиною автомобілем виїхав з Російської Федерації в напрямку до України, під час руху змінили чотири автомобілі. На територію України потрапили 21.07.2016 року нелегально. Донька позивача ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 прибула до України 28 серпня 2016 року у супроводі бабусі ОСОБА_11 легально, використовуючи паспортні документи громадян РФ.

Щодо причин виїзду з країни громадянської належності позивач зазначає переслідування його дружини правоохоронними структурами, проти якої була порушена кримінальна справа на Батьківщині через її участь у забороненій на території Російської Федерації партії «Хізб ут -Тахрір». Позивач зазначає, що він не може добровільно повернутись до Російської Федерації через вірогідність свого ув'язнення, що може наступити через організацію втечі своєї дружини з-під домашнього арешту та можливе притягнення до кримінальної відповідальності у зв'язку із власним членством у партії «Хізб ут -Тахрір».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 22 серпня 2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою-анкетою №169 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІІ, аркуші справи 59-62).

Наказом №165 ГУДМС України в Одеській області від 30 серпня 2016 року, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийнято рішення здійснити оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця або додаткового захисту на гр. Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, особова справа № 2016OD0139 (Том ІІІ, аркуш справи 110).

Наказом №208 ГУДМС України в Одеській області від 31 жовтня 2016 року, у відповідності до ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», продовжено строк розгляду заяви щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту гр. Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8 (Том ІІІ, аркуш справи 136).

За результатами розгляду особової справи громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_8, 25 вересня 2017 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», складений висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІІ, аркуші справи 22-48).

Рішенням Державної міграційної служби України №394-17 від 13 жовтня 2017 року ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 р. н. відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.1, п.13 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону відсутні (Том ІІІ, аркуш справи 21).

ОСОБА_2 24.10.2017 року отримав повідомлення №311 від 24.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (Том ІІІ, аркуш справи 20), не погодився із прийнятим рішенням та оскаржив його до суду.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 4, п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до абз. 5 ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п. 56 частини першої Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону згідно з традиційним правом. Особи, які рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями. Слід нагадати, що біженець - це жертва або потенційна жертва несправедливості, а не особа, яка переховується від правосуддя.

З матеріалів особових справ позивачів вбачається, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень виходив з того, що позивачі, на момент вступу в партію «Хізб ут-Тахрір», знали про її заборону на території Росії, проте свідомо порушували зазначену заборону, вважаючи її упередженою. Ймовірність переслідувань позивачів за їх політичні переконання не розглядалось ГУ ДМС в Одеській області в якості підстави надання їм статусу біженця або додаткового захисту в Україні, оскільки «Хізб ут-Тахрір» не входить до переліки політичних партій країни громадянської належності позивачів, діяльність здійснювана позивачами не має ознак політичної. При цьому, кримінальне переслідування ОСОБА_1, а також можливе кримінальне переслідування ОСОБА_2 не є підставою для надання позивачам додаткового захисту в Україні.

Таким чином, відповідач вважає, що позивачі не мають обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, а також не мають обґрунтованих побоювань застосування щодо них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

З матеріалів справи вбачається, що політична партія «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» є міжнародною ісламською партією, діяльність якої ґрунтується на законах Ісламу. Метою цієї партії є відновлення ісламської держави, керівником якої був би обраний мусульманами «халіф». Методом діяльності організації є просвіта із закликом до мусульман повернутися до ісламського засобу життя. Своїм завданням «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» вважає виховання моральних та ідейних з точки зору Ісламу людей, без яких неможливо розбудова ісламської держави. Організація декларує виключно мирні засоби роботи серед мусульман. Партія немає військового крила чи озброєних прибічників. Так, речник організації у Великій Британії від імені «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» засудив терористичні акти, що були скоєні у 2007 році у Лондоні. Речник організації у Данії також виступив із засудженням цього теракту. Завдяки цьому, «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» цілком легально діє у всіх демократичних країнах Європи та Північної Америки, за винятком Німеччини, де партія заборонена через свою антисіоністську риторику та критику Ізраїлю. Але й у Німеччині забороненими є публічні заходи партії, при цьому члени «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» не переслідуються правоохоронними органами країни. Провідні правозахисні організації світу, зокрема «Amnesty International», визнавали членів цієї партії, засуджених до ув'язнення у країнах СНД, політичними в'язнями та рішуче засуджували численні факти катувань та позасудових страт членів «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» в цих країнах.

«Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» здійснює свою діяльність у більш ніж 50 країнах світу (практично у всіх країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії). У даний час «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена в Німеччині, Росії, Узбекистані та деяких країнах Центральної Азії (Саудівська Аравія, Катар). Заборона діяльності в Німеччині пов'язана із позицією організації стосовно заперечення законності існування Ізраїлю і активною пропагандою цієї позиції. В країнах Центральної Азії вона заборонена як «екстремістська» за пропаганду ідей утворення ісламської держави (Халіфата), що переслідується авторитарними режимами. За останні десятиліття в країнах учасниках ОБСЄ не винесено жодного вироку, в якому б членів «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» звинувачували в причетності до конкретних актів тероризму або озброєного насилля, чи підготовки до таких.

Єдиною країною, де «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена як «терористична організація» є Росія, рішення Верховного Суду РФ від 14.02.2003 № ГКПИ 03-116 було опубліковано лише через 2 роки.

При цьому, «Хізб ут-Тахрір» та її члени відсутні в оновленому списку санкцій Комітету Ради Безпеки ООН, запровадженому резолюціями № 1267 (1999), № 1989 (2011) та № 2253 (2015), серед організації, по ІДІЛ, «Аль-Каїді» та пов'язаними з ними особами, групами, підприємствами та організаціями. «Хізб ут-Тахрір» не включено і до оновленого списку іноземних терористичних організацій, що складається Державним департаментом США. Інформація з відкритих незалежних джерел, зокрема, Комітету Ради Безпеки ООН та Державного департаменту США, не відносить діяльність «Хізб ут-Тахрір» до терористичної та/або екстремістської.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вищевикладене дає підстави характеризувати «Хізб ут-Тахрір» як не пов'язану з тероризмом ісламську релігійно-політичну організацію, діяльність членів якої не підпадає під критерії виключення.

В Україні не існує списку чи переліку організацій, які згідно з чинним національним законодавством віднесені до терористичних чи екстремістських, як і не існує заборони на діяльність вищевказаної партії на території України.

Відповідачем не заперечується належність позивачів до політичної партії «Хізб ут-Тахрір», порушення стосовно ОСОБА_1 кримінальної справи за звинуваченням у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205.5 Кримінального кодексу Російської Федерації, її затримання, проведення обшуків, обрання запобіжного заходу, втеча ОСОБА_1 за допомогою її чоловіка до України.

Суд звертає увагу, що у листопаді 2013 року вступив в силу Федеральний Закон від №302-Ф3 від 02.11.2013 року «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації», який передбачає, зокрема, введення кримінальної відповідальності за організацію чи участь в діяльності організації, визнаної терористичною відповідно до законодавства РФ (ст. 205-5 КК РФ). Санкція за організацію діяльності забороненої судом терористичної організації (ст. 205-5 ч.1) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років, за участь в діяльності (ст. 205-5 ч. 2) - позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.

У травні 2014 вступив в силу Федеральний Закон №130-Ф3 від 05.05.2014 року «Про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації», який передбачає, зокрема, посилення відповідальності за ст. 205-5 ч. 1 КК, яка згідно нової редакції може включати довічне ув'язнення.

До осіб, які вчинили злочин за ст.205-5 КК і деяким іншим, не застосовуються строки давності і не може бути назначено покарання нижче нижнього покарання.

Таким чином, інформації по країні походження свідчить про існування реальних загроз, з якими можуть зіштовхнутися позивачі у разі їх повернення на Батьківщину.

При цьому, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй, тощо.

В даному випадку, позивачі не відносяться до тих осіб, які не можуть бути визнанні біженцями, або особами, які потребують додаткового захисту.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_18 зазначив, що є членом партії «Хізб ут-Тахрір», яка здійснює свою діяльність у країнах Близького Сходу, Європи, у Америці, Канаді, Австралії, країнах Центральної, Південної та Південно-Східної Азії, не заборонена в Україні. На даний час «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена в Німеччині з підстав заперечення законності існування Ізраїлю і активної пропаганди цієї позиції. При цьому, єдиною країною, в якій «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» заборонена як «терористична організація» є Росія.

Під час допиту у якості свідка ОСОБА_8 зазначив, що являється членом партії «Хізб ут-Тахрір», є журналістом - правозахисником та висвітлює справу про переслідування позивачів. Зазначив, що його дружину також переслідують у Російській Федерації за учать у партії «Хізб ут-Тахрір». На даний час за участь у партії «Хізб ут-Тахрір» в Російській Федерації притягнуто до кримінальної відповідальності вже більше 200 людей. При цьому, є люди, притягнуті до кримінальної відповідальності, які не були членами зазначеної організації, але відбувають покарання у містах позбавлення волі.

Допитаний в судовому засіданні у якості свідка - ОСОБА_19 зазначив, що знайомий з позивачами та являється членом партії «Хізб ут-Тахрір», яка у Російській Федерації заборонена. Свідок разом з позивачами вели діяльність в рамках політичної партії «Хізб ут-Тахрір», ціль якої є просвітницька діяльність ісламу. Його дружина та ОСОБА_1 проходять по одній кримінальній справі у Російський Федерації за участь у партії «Хізб ут-Тахрір».

ОСОБА_20, допитана в судовому засіданні в якості свідка зазначила, що вона є членом партії «Хізб ут-Тахрір», в Російській Федерації на неї також було заведено кримінальну справу за участь у партії «Хізб ут-Тахрір». Після судового засідання, їй вдалося без труднощів покинути залу судового засідання та країну походження.

Також, допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_13, зазначив, що він також є членом партії «Хізб ут-Тахрір» та відбув покарання у вигляді позбавлення волі на 3,5 роки за участь у зазначеній організації. На сьогоднішній день члени зазначеної партії переслідуються в Російській Федерації та в середньому за участь у партії «Хізб ут-Тахрір» засуджують від 16 до 20 років позбавлення волі. При цьому, свідок звернув увагу суду, що у випадку повернення до Російської Федерації позивачів позбавлять волі до 15 років.

За інформацією по країні походження позивачів станом на 10.12.2017 року рішенням Казанського гарнізонного військового суду від 8 грудня 2017 року засуджено вісім осіб, обвинувачених в участі в забороненій в Росії «Хізб ут-Тахрір від 18 до 19 років в колонії суворого і особливого режиму (Том ІІ, аркуші справи 136-138). Діяльність фігурантів полягала у проведенні зібрань, навчань і ідеології ХТ, агітації мусульман в мечетях та соцмережах, зберіганні вдома книг, визнаних екстремістськими та прапорів з символікою ХТ. Фігурантів також звинувачують в тому, що вони вживали заходів з конспірації (наприклад, використовували програму TrueCrypt для шифрування дисків) та обговорювали правила спілкування з представниками правоохоронних органів.

За списком політв'язнів Російської Федерації станом на 10 грудня 2016 року по справі «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі» складає 136 мусульман, які причетні до діяльності організації «Хізб ут-Тахрір аль-Ісламі», серед яких є ОСОБА_1. При цьому, частину політв'язнів засуджено від 5 до 16 років в колонії суворого і особливого режиму (Том ІІІ, аркуші справи 248-250, Том IV, аркуші справи 1-22).

З врахуванням вищевикладеного, суд вважає, що позивачі не є біженцями, оскільки не переслідуються за ознаками раси, віросповідання, національності, належності до певної соціальної групи або політичних переконань, однак потребують додаткового захисту як особи, які були змушені залишити країну походження внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто, тривалого ув'язнення через участь у забороненій на території Російської Федерації партії «Хізб ут-Тахрір».

ГУ ДМС України в Одеській області при прийнятті оскаржуваних рішень взята до уваги позиція Служби безпеки України, викладена в листі від 20.10.2016 №8-300/1-16, в якому зазначено, що організація «Хізб ут-Тахір» характеризується чіткою антидемократичною, дискримінаційною спрямованістю діяльності, зневажливим ставленням до демократичних цінностей, запереченням визнаного демократичного процесу в галузі досягнення політичних цілей, нехтуванням встановленими державами законами, проведенням закликів та організацією безладів, де стабілізаційною діяльністю в країнах перебування, допущенням можливостей силового захоплення влади, формування у населення нетерпимості за релігійною, гендерною, етнічною ознаками, цілеспрямованим розповсюдженням матеріалів терористичного та екстремістського змісту, активним вербуванням прихильників, вихованням та підготовкою кадрів для різноманітних світових терористичних угрупувань.

Проте, з листів Управління Служби безпеки України в Одеській області №65/1/270 нт, №65/1/271нт від 18.01.2017 року (Том І, аркуш справи 166, Том ІІІ аркуш справи 142) вбачається, що за результатами проведених перевірок, Управлінням не отримано відомостей, які б перешкоджали наданню ОСОБА_1 та ОСОБА_2 статусу біженця.

Враховуючи встановлені судом фактичні обставини та виходячи із наданих у пунктах 4 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» понять «додаткового захисту» та «особи, яка потребує додаткового захисту», колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, є особами, які потребують захисту, оскільки вони змушені прибути в Україну та залишитися в Україні внаслідок загрози їх життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачами, матеріалів особових справ та наявної інформації по країні походження, призвело до прийняття неправомірних рішень щодо відмови ОСОБА_1, ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Стосовно вимог позивачів щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання громадян Російської Федерації ОСОБА_1, ОСОБА_2 біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, то необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд зазначає, що під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання позивачам статусу біженців або особам, які потребують додаткового захисту, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії з повторного розгляду поданих заяв, тобто, зобов'язує його діяти у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, рішення Державної міграційної служби України № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, рішення Державної міграційної служби України № 394-17 від 13.10.2017 року про відмову ОСОБА_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту підлягають скасуванню та відповідача має бути зобов'язано повторно розглянути заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 про надання їм статуса біжеця, або особи, яка потребує додаткового захисту з врахуванням інформації по країні походження позивачів та встановлених в судовому засіданні обставин.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 392-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_2, який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 394-17 від 13.10.2017 року, зобов'язання прийняти рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 394-17 від 13.10.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлений 04.06.2018 року, однак у зв'язку із знаходженням суддів у відрядженні підписаний 12.06.2018 року.

Головуючий суддя - Л.І. Свида

Судді - М.М. Аракелян

- О.Я. Бойко

.