Постанова № 74601106, 07.06.2018, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2018 року Справа № 904/1189/18

м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65, зал судових засідань 511

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) - Кузнецової І.Л.,

суддів –Подобєда І.М., Кощеєва І.М.,

при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2018р. у справі №904/1189/18 (суддя Красота О.І.)

за заявою публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ про видачу судового наказу

(боржник - приватне підприємство "Плазма", м.Кам'янське)

ВСТАНОВИВ:

- ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2018р. у справі №904/1189/18 публічному акціонерному товариству (далі – ПАТ) “ВТБ Банк” відмовлено в задоволенні заяви про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з боржника приватного підприємства (далі – ПП) “Плазма” 126028 грн.82коп.;

- при винесенні ухали господарський суд виходив з того, що наявна в матеріалах справи ксерокопія довіреності №252 від 06.06.2016, згідно з якою ОСОБА_1 уповноважено представляти інтереси банку всупереч п.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлення документів” (ДСТУ 4163-2003), затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. №55 не завірена відтиском печатки банку, копія довіреності завірена самим представником, у зв’язку з чим, не є документом, який підтверджує повноваження останнього, з того, що в порушення п.1 ч.3 ст.150 Господарського процесуального кодексу України заявником не надано підтвердження сплати судового збору, оскільки платіжне доручення №3748 від 21.03.2018 на суму 176грн.20коп. містить підпис невідомої особи і на ньому відсутній штамп банківської установи про проведення відповідної операції, а також з того, що з наданого заявником розрахунку суми боргу, простроченої заборгованості по процентах, нарахування яких зроблено помісячно, вбачається перевищення строку позовної давності, встановленої законом;

- не погодившись з винесеною ухвалою, ПАТ “ВТБ Банк” подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на неповне дослідження господарським судом матеріалів справи, просить цю ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до господарського суду;

- у поданій скарзі йдеться по те, що положення п.5.27 Національного стандарту України в редакції, на яку послався господарський суд в частині засвідчення копії документа відтиском печатки підприємства не відповідають дійсності, про те, що відсутність в платіжному документі відомостей, на які послався господарський суд не є підставою для повернення заяви, оскільки суд самостійно перевіряє сплату заявником судового збору, а також про неправомірні висновки господарського суду відносно пропуску строку позовної давності тому, що відповідно до кредитного договору №82.18/13-М545 від 02.12.2013 кінцевий термін повернення заборгованості за цим договором – не пізніше 01.12.2017;

- боржник відзив на апеляційну скаргу не надав, його представник в судові засідання не з’явився, конверти з ухвалами апеляційного суду від 16.04.2018 про призначення розгляду апеляційної скарги на 10.05.2018 та від 10.05.2018 про відкладення розгляду скарги на 22.05.2018, направлені боржнику за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань повернуті відділенням поштового зв’язку з відміткою “за закінченням терміну зберігання”, рекомендоване повідомлення з ухвалою апеляційного суду від 22.05.2018 про відкладення розгляду скарги на 07.06.2018 згідно з витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень не вручене боржнику внаслідок невдалої спроби такого вручення;

- таким чином, апеляційним судом, були вжиті всі необхідні заходи з метою належного повідомлення боржника про розгляд даної справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника заявника, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволення в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.03.2018 ПАТ“ВТБ Банк” звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з заявою про видачу судового наказу про стягнення з ПП “Плазма” на користь банку боргу за кредитом з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в сумі 86389грн.13коп., боргу по сплаті процентів з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних в сумі 22 104 грн. 20 коп. та пені, нарахованої у зв’язку з несвоєчасною сплатою процентів та кредиту в сумі 17 535грн.49коп..

В обґрунтування заяви покладені обставини щодо неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором № 82.18/13-М545 від 02.12.2013 в частині повного і своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.

Як додатки до заяви банком надані, у тому числі, копія довіреності №252 від 06.06.2016, виданої головному юрисконсульту ОСОБА_1 на право вчиняти від імені банку певні дії, зокрема, представляти інтереси банку в господарських судах з усіма обов’язками, наданими законом позивачу, відповідачу, третій особі та іншому учаснику провадження та копія платіжного доручення №3748 від 21.03.2018 про сплату судового збору в сумі 176 грн. 20 коп.. Копії перелічених документів завірені представником банку ОСОБА_1 з зазначенням “копія вірна, з оригіналом звірено”, дати та особистого підпису особи.

Відповідно до ст.ст.147-149 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи - підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень. Судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, в наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір. Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для подання позовної заяви.

В ст.150 названого Кодексу наведено вимоги щодо форми і змісту заяви про видачу судового наказу, згідно з якими заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

До заяви про видачу судового наказу додаються:

1) документ, що підтверджує сплату судового збору;

2) документ, що підтверджує повноваження представника, - якщо заява підписана представником заявника;

3) копія договору, укладеного в письмовій (в тому числі електронній) формі, за яким пред'явлено вимоги про стягнення грошової заборгованості;

4) інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.

Згідно з п.п.1 ч.1 ст.152 Кодексу суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1, ч.3 ст.60 Кодексу повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

П.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлення документів” (ДСТУ 4163-2003) передбачено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів “згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту 23.

Отже, наведені вище вимоги до оформлення копій документів не встановлюють обов’язку засвідчення таких копій відтиском печатки, у даному випадку, банківської установи.

Між тим, у доданих до заяви копіях документів відмітка про засвідчення цих копій не містить ініціалів та прізвища особи, якою засвідчені ці копії.

Крім того, як вбачається з копії довіреності на представлення інтересів банку головним юрисконсультом ОСОБА_1 №252 від 06.06.2016р. (а.с.57) названій особі надано право засвідчувати підписом та печаткою банку вірність копій документів з оригіналом.

Вказана копія довіреності не завірена печаткою банку.

Таким чином, додана до заяви копія довіреності представника є такою, що не оформлена належним чином і не підтверджує повноваження представника банку на підписання від імені останнього заяви про видачу судового наказу, що являється підставою для відмови у видачі судового наказу.

При цьому посилання господарського суду на невідповідність відмітки по завіренню копії довіреності №252 від 06.06.2016р. вимогам п.5.27 Національного стандарту України Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації “Вимоги до оформлення документів” (ДСТУ 4163-2003) в частині відсутності печатки банку визнані колегією суддів помилковими, але такі посилання не призвели до неправомірності висновків в цій частині ухвали.

Твердження господарського суду про відсутність доказів сплати заявником суми судового збору за подання заяви про видачу судового наказу внаслідок наявності у платіжному дорученні № 3748 від 21.03.2018 підпису невідомої особи в графі “Проведено банком” та відсутності штампу банківської установи про проведення відповідної операції є невірними.

Так, відповідно до ст.9 Закону України ”Про судовий збір” судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

У даному випадку, обставини щодо зарахування судового збору за поданою заявою до спеціального фонду Державного бюджету України на стадії вирішення питання по прийняттю її до розгляду господарським судом не досліджувалося.

З огляду на викладене висновки господарського суду про ненадання заявником документів на підтвердження сплати судового збору є передчасними та не можуть слугувати підставою для відмови у видачі судового наказу.

Одночасно слід зазначити, що 02.12.2013 ПАТ "ВТБ Банк" (банком) та ПП"Плазма" (позичальником) укладено кредитний договір №82.18/13-М545, на підставі п.1.1 якого банк зобов"язався надати позичальнику грошові кошти в порядку та на умовах передбачених договором, а позичальник – прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі.

Згідно з п.п.3.1, 3.2, 3.3 договору сума кредиту складає 120000грн.. Позичальник зобов"язаний повернути кредит в повному обсязі 01.12.2017р.. Проценти за користування кредитом нараховуються банком за ставкою в розмірі 29 процентів.

П.п.3.4, 3.5, 3.6 договору передбачено, що кредит повертається щомісячно, відповідно до графіка повернення кредиту і сплати процентів. Ануїтетні платежі – регульовані рівні щомісячні платежі, що направляються на виконання зобов"язань, а саме повернення кредиту і сплати процентів. Датою списання банком платежів (датою повернення кредиту) є 2 число кожного місяця.

Відповідно до п.п.4.6, 4.7 договору повернення кредиту та сплата процентів за кредитом здійснюється щомісячно згідно з графіком: в якому сума щомісячного ануїтетного платежу розраховується таким чином, що протягом строку кредитування, вказаного в п.3.2 цього договору, сума кредиту, вказаного в п.3.1 цього договору та нараховані проценти погашаються в повному обсязі рівними частинами. Цим договором позичальник передає банку право на щомісячне списання платежу, згідно з графіком, з метою повернення кредиту, сплати процентів нарахованих за кредитом в дату, яка вказана в п.3.5 цього договору, шляхом договірного списання коштів в рахунку позичальника відповідно до чинного законодавства України.

П.7.1 договору встановлена відповідальність позичальника у разі прострочення зобов"язань з повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування у вигляді сплати на користь банка пені за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє на момент прострочення, від суми прострочених зобов"язань. Вказана пеня розраховується по дату повного виконання всіх зобов"язань щодо погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення. Якщо позичальник самостійно не сплатив на користь банка пеню, яка передбачена цим пунктом, банк має право проводити договірне списання пені з рахунку позичальника, або з будь-якого іншого рахунку позичальника, який відкритий позичальником в банку.

Сторонами підписано графік повернення кредиту і сплати процентів, в якому ними узгоджені дати помісячного повернення позичальником кредитних коштів та сплати процентів, а також їх конкретні грошові суми.

При зверненні з заявою про видачу судового наказу банк надав розрахунки боргу за кредитом, процентами з нарахованими на такий борг, сум трьох процентів річних і втрат від інфляції, а також розрахунок пені, згідно з якими стягненню з боржника підлягають відповідні суми за період з 03.07.2014 по 26.08.2016р.р..

Розрахунки виконані банком помісячно, виходячи з грошових сум, які мали бути сплачені боржником в ці місяці в розмірах, обумовлених графіком.

Відповідно до ст.ст.256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність ? це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст.261 названого Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Ч.2 ст.1050 Кодексу передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

З наведених норм випливає, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов’язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного з щомісячних платежів.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Щодо досліджуваної справи, то при укладенні договору сторони встановили строки виконання боржником зобов"язань з помісячним погашенням платежів. Графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено конкретною датою кожного місяця. Строк виконання кожного щомісячного зобов"язання згідно з ч.3 ст.254 Цивільного кодексу України спливає у відповідне число.

При цьому право банку вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, у зв"язку з чим, початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення стоку його погашення, а саме : з 03 числа кожного місяця.

Таким чином, банк, запропонувавши видати наказ про стягнення з боржника суми кредиту, процентів за користування кредитом пропустив строк позовної давності по такому стягненню за період з 03.07.2014 по 02.03.2015р.р., оскільки звернувся з заявою до господарського суду 23.03.2018.

Ч.2 ст.12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.152 Кодексу суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред'явлення позову в суд за такою вимогою.

З урахуванням вищезазначених фактичних обставин справи та положень наведених норм вимоги банку не є безспірними. Тому відсутні підстави для видачі судового наказу.

З огляду на викладене ухвалу господарського суду слід залишити без змін.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що банк має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку згідно з ч.2 ст.153 Господарського процесуального кодексу України

Керуючись ст.ст.255, 269, 271, 275, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

- ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2018р. у справі №904/1189/18 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення;

- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає;

- повна постанова складена 12.06.2018р.

Головуючий суддя І.Л. Кузнецова

Суддя І.М.Кощеєв

Суддя І.М.Подобєд