Постанова № 74599806, 07.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 243/3950/16-ц Номер провадження 22-ц/775/913/2018

Категорія 33

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Санікової О.С.

суддів Будулуци М.С., Соломахи Л.І.,

за участю секретаря Глушко С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі №3 в м. Бахмуті цивільну справу № 243/3950/16-ц

за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи Генеральна прокуратура України, Слов’янська місцева прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Слов’янський міський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2018 року

( суддя - Сидоренко І.О., рішення ухвалене у м. Слов’янську Донецької області)

В С Т А Н О В И В:

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до Державної казначейської служби України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору Генеральна прокуратура України, Слов’янська місцева прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Слов’янське відділення поліції Головного управління поліції Національної поліції в Донецькій області, посилаючись на те, що у 2012 році він звернувся до Слов’янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з заявами про вчинення стосовно нього злочинів за ознаками ст. 192 КК України, за результатами розгляду яких до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про кримінальні правопорушення № 12012050510000797 від 09.12.2012 року та № 12012050510000851 від 10.12.2012 року. Внаслідок неефективного досудового розслідування даних кримінальних проваджень він був вимушений звертатися з відповідними скаргами до Слов’янського міськрайонного суду Донецької області.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12.03.2013 року по справі № 243/1976/13-к зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_2 допитати у присутності ОСОБА_1 з фіксацією процесуальної дії за допомогою технічних засобів свідка ОСОБА_3.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 22.03.2013 року по справі № 243/2455/13-к зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВ України в Донецькій області ОСОБА_2 допитати у присутності потерпілого ОСОБА_1 з застосуванням технічного фіксування свідка ОСОБА_4

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27.03.2013 року по справі № 243/2454/13-к зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_5 в розумний строк допитати у присутності потерпілого ОСОБА_1 під відеозапис свідка ОСОБА_6.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду від 27.03.23013 року зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_5 в розумний строк провести слідчу дію, а саме допит свідка ОСОБА_7 у присутності потерпілого ОСОБА_1.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 29.03.2013 року зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_5 в розумний строк провести слідчу дію, а саме допит свідка ОСОБА_8 у присутності потерпілого ОСОБА_1

Зазначені ухвали слідчих суддів за весь час знаходження в їх провадженні кримінальних проваджень № 12012050510000797 від 09.12.2012 року та № 12012050510000851 від 10.12.2012 року слідчими слідчого відділу Слов’янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виконані не були.

До виконання ухвал слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, які набрали законної сили, слідчий Сторчеус В.В. був відсторонений від проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12012050510000851 від 10.12.2012 року, а по кримінальному провадженню № 12012050510000797 від 09.12.2012 року помічником прокурора Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_9 за погодженням з заступником прокурора Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_10 було змінено підслідність.

Зазначені ухвали слідчих суддів Слов’янського міськрайонного суду Донецької області не виконані, можливість їх виконання втрачена.

Зазначає, що такими діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях у зв’язку з протиправною поведінкою щодо нього, у приниженні честі та гідності ігноруванням службовими особами його прав та законних інтересів.

Просив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку моральну шкоду, спричинену бездіяльністю по виконанню ухвал суду в розмірі 300000,00 грн., що еквівалентно 10000,00 Євро.

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 до Державної казначейської служби України, треті особи: Генеральна прокуратура України, Слов’янська місцева прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України, Слов’янський міський відділ поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області про відшкодування шкоди відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на його користь моральну шкоду, спричинену бездіяльністю по виконанню ухвал суду, що набрали законної сили в сумі 300000 гривень – еквівалент 10000 Євро.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду; апелянт вважає, що суд першої інстанції в порушення вимог ст. 265 ЦПК України не встановив чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, а саме право на справедливий суд в частині виконання судового рішення, яке набрало законної сили; за відсутності встановлення порушення прав позивача суд безпідставно прийшов до висновку, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності моральних страждань і переживань, оскільки є загальновідомими, не потребують дозуванню факт наявності моральних страждань і переживань у особи, чиї права порушено; суд першої інстанції не встановив факт, що відсторонення слідчих Сторчеуса та Кузнецова від проведення досудового слідства унеможливило виконання ухвал суду, які набули законної сили, оскільки ухвали слідчих суддів Слов’янського міськрайонного суду зобов’язали провести допити виключно особисто слідчих Сторчеуса та Кузнецова; суд неправильно встановив обставини, які мають значення для справи, зокрема те, що позивач не використав всі можливості для захисту своїх прав внаслідок неправильної оцінки доказів, зокрема ухвали слідчих суддів, оскільки після відсторонення слідчих від проведення досудового слідства не має значення чи закрито кримінальне провадження, чи досудове слідство по ньому триває; суд не встановив дату відсторонення слідчого Сторчеуса від проведення досудового розслідування кримінального провадження від 10.12.2012 року та дату винесення постанови про закриття кримінального провадження від 10.12.2012 року, що призвело до неправильного встановлення судом обставин справи, що факт не оскарження постанови про закриття кримінального провадження має будь-яке значення для вирішення питання про невиконання ухвали слідчого судді; судом не була дана мотивована оцінка аргументу позивача незаконності до виконання ухвал слідчих суддів Слов’янського міськрайонного суду Донецької області, які набрали законної сили відсторонення слідчого Сторчеуса В.В. від проведення досудового розслідування кримінального провадження від 10.12.2012 року та незаконність постанови помічника прокурора Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_9 про змінену підслідність у кримінальному провадженні від 09.12.2012 року; суд не навів мотиви незастосування норм права, на які посилався позивач; суд не сприяв позивачу в доведенні суду підстав та обґрунтування позову, не витребував та не вивчав факти та обставини, викладені в позові, наглядові провадження кримінальних проваджень від 09.12.2012 року та від 10.12.2012 року зі Слов’янської місцевої прокуратури Донецької області та Старобільської місцевої прокуратури Луганської області, з прокуратури Луганської області.

У відзиву на апеляційну скаргу Слов’янська місцева прокуратура не погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1, оскільки апелянтом не доведено факт заподіяння йому шкоди та причинний зв'язок з діями відповідачів, зокрема не наведено конкретні негативні явища, які сталися з ним внаслідок рішень, дій або бездіяльності відповідачів; в судовому засіданні встановлено, що кримінальне провадження від 10.12.2012 року закрито 21 серпня 2013 року, однак своїм правом на оскарження постанови слідчого апелянт не скористався, отже позивач не скористався всіма можливими заходами, що передбачені законодавством України для захисту своїх прав та законних інтересів; ОСОБА_1 у своєму позові просив стягнути моральну шкоду, спричинену бездіяльністю по невиконанню ухвал суду, але при цьому не звертався до суду з позовом про визнання рішень, дій або бездіяльність слідчих протиправними; під час розгляду справи ОСОБА_1 не доведено, що рішення, дії або бездіяльність слідчих є неправомірними; крім того, ОСОБА_1 пред’явлено позов до неналежного відповідача; вимога про стягнення грошових коштів з державного бюджету суперечить закону.

У відзиву на апеляційну скаргу Генеральна прокуратура України також вважає доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованими, оскільки Генеральною прокуратурою України права позивача не порушувались, бо процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 10.12.2012 року здійснювалось Слов’янською міжрайонною прокуратурою, процесуальне керівництво у кримінальному провадженні від 09.12.2012 року здійснюється Сватівською місцевою прокуратурою, а до 30.09.2014 здійснювалось СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області; позивачем не надано доказів неправомірності дій Генеральної прокуратури України – немає жодного судового рішення про визнання незаконними дій, бездіяльності чи рішень Генеральної прокуратури України, якими були б порушені права, інтереси чи свободи позивача; доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

У судовому засіданні апеляційного суду представник Генеральної прокуратури України заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Інші сторони у судове засідання апеляційного суду не з’явились; про час і місце розгляду справи повідомлені повістками, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Від ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2013 року задоволена скарга потерпілого у кримінальному провадженні № 12012050510000851 ОСОБА_1 та зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_2 допитати у присутності ОСОБА_1 з фіксацією процесуальної дії за допомогою технічних засобів свідка ОСОБА_3

На виконання даної ухвали слідчого судді слідчим СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецької області ОСОБА_2 був проведений допит свідка ОСОБА_3, що підтверджується відповідним протоколом допиту від 01.05.2013 року, однак, ОСОБА_3 відмовився від дачі показань відносно себе, скориставшись ст. 63 Конституції України та відмовився від фото-відео фіксації.

Дана відмова свідка від дачі показань, на думку суду, не ґрунтується на вимогах Закону, оскільки згідно з вимогами ч. 2 ст. 66 КПК України свідок зобов’язаний давати правдиві показання під час досудового розслідування та судового розгляду та може бути притягнений за відмову від дачі показань до кримінальної відповідальності, оскільки ст. 63 Конституції України передбачає звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення тільки щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Таким чином, суд погодився із ствердженням позивача щодо того, що дана ухвала слідчого судді виконана не була.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 25 березня 2013 року задоволена скарга потерпілого у кримінальному провадженні № 12012050510000797 ОСОБА_1 та зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_5 в розумний строк допитати у присутності потерпілого ОСОБА_1 під відеозапис свідка ОСОБА_6.

На виконання даної ухвали слідчого судді слідчим СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_5 був проведений допит свідка ОСОБА_6, що підтверджується відповідним протоколом допиту від 24.09.2013 року, однак, ОСОБА_6 відмовився від дачі показань відносно себе та його відносин із ОСОБА_1, скориставшись ст. 63 Конституції України. При цьому ОСОБА_1 присутній не був. Відповідно до протоколу допиту свідка від 31 січня 2013 року ОСОБА_6 був допитаний в якості свідка 31.01.2013 року, тобто до моменту звернення ОСОБА_1 зі скаргою до слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області.

В даному випадку, суд також погодився із ствердженням позивача, що свідок був зобов’язаний надавати показання, оскільки ст. 63 Конституції України передбачає звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Отже, ухвала слідчого судді фактично не виконана.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня задоволена скарга потерпілого ОСОБА_1, зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ОСОБА_5 в розумний строк допитати у присутності потерпілого ОСОБА_1 з застосуванням технічних засобів фіксації свідка ОСОБА_4

На виконання даної ухвали слідчого судді слідчим СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецької області ОСОБА_5 був проведений допит свідка ОСОБА_12, що підтверджується відповідним протоколом допиту від 24.09.2013 року, однак, ОСОБА_12 відмовилася від дачі показань відносно себе та її відносин із ОСОБА_1 відповідно до 63 Конституції України, при цьому не зазначивши, що вона є близьким родичем, та кому саме. Отже, суд дійшов до висновку, що свідок був зобов’язаний надавати показання, оскільки ст. 63 Конституції України передбачає звільнення від відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, та вважає, що ухвала слідчого судді фактично не виконана.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2013 року задоволена скарга потерпілого ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 12012050510000797 від 09 грудня 2012 року, зобов’язано слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_5 в розумний строк допитати свідка ОСОБА_7 у присутності потерпілого ОСОБА_1

Відповідно до протоколу допиту свідка від 24.09.2013 року, останній також відмовився давати показання відповідно до ст. 63 Конституції України, не зазначивши при цьому, кому саме він є близьким родичем, виходячи з чого суд дійшов до висновку, що ухвала слідчого судді не виконана.

Ухвалою слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 29 березня 2013 року задоволена скарга потерпілого у кримінальному провадженні № 12012050510000797 від 09 грудня 2012 року, зобов’язано в розумний строк провести слідчу дію, а саме допит свідка ОСОБА_8 у присутності потерпілого ОСОБА_1, однак, відомостей про допит даного свідка після задоволення скарги ОСОБА_1 кримінальне провадження не містить, у зв’язку з чим суд дійшов до висновку, що ухвала слідчого судді фактично не виконана.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника прокуратури, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1, задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні його позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (ст.ст. 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (їх посадової чи службової особи) при здійснені ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України). Однак, положення ст.ст. 1173, 1174 ЦК України не можуть бути застосовані раніше, ніж позивач вичерпає всі можливі заходи, що передбачені законодавством України, для захисту своїх прав та законних інтересів. Тільки у випадку неспроможності захистити та відновити права і охоронювані законом інтереси громадянина, у такого громадянина виникає право вимоги до держави.

В судовому засіданні не встановлено фактів незаконного засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу відносно позивача, всупереч вимогам ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано доказів на підтвердження наявності моральних страждань та переживань. Крім того, як встановлено в судовому засіданні кримінальне провадження № 12012050510000851 від 10.12.2012 року закрито 21 серпня 2013 року, про що слідчим винесена відповідна постанова, яка згідно з вимогами п. 3 ч. 1 ст. 303 КПК України може бути оскаржена та скасована слідчим суддею, за наявності підстав. Однак, своїм правом на оскарження постанови слідчого про закриття кримінального провадження позивач не скористався. Також, в судовому засіданні встановлено що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 1201205039000290 від 06.12.2012 року в теперішній час не завершено. Отже, позивач не скористався всіма можливими заходами, що передбачені законодавством України, для захисту своїх прав та законних інтересів.

Такі висновки суду в основному є правильними.

Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються ст. 1176 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Суд правильно зазначив, що спеціальні підстави відповідальності, передбачені ч.2 ст. 1176 ЦК України, відсутні.

Згідно ч.6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст. 1167 ЦК України

Відповідно до роз’яснень, наданих у пунктах 2, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень; - у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; - при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з’ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 2 ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1166,1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина,причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно з п. 3 роз’яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Оскільки для наявності зобов’язання по відшкодуванню шкоди відповідно до ст.ст. 1176, 1167 ЦК України потрібна наявність незаконного рішення, дії чи бездіяльності органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, наявність шкоди, протиправність дій її завдавача та причинний зв'язок між його діями та шкодою підлягають доказуванню на загальних підставах та є обов’язком позивача (ст.ст. 10, 60 ЦПК України).

Суд першої інстанції правильно встановив, що ухвали слідчого судді Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2013 року про зобов’язання слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_2 допитати свідка ОСОБА_3, від 25 березня 2013 року про зобов’язання слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області ОСОБА_5 допитати свідка ОСОБА_6, від 22 березня про зобов’язання слідчого СВ Слов’янського МВ ОСОБА_5 допитати свідка ОСОБА_4, від 27 березня 2013 року про зобов’язання слідчого СВ Слов’янського МВ ГУМВС України в Донецькій області лейтенанта міліції ОСОБА_5 допитати свідка ОСОБА_7 у присутності потерпілого ОСОБА_1, від 29 березня 2013 року про зобов’язання допитати свідка ОСОБА_8 у присутності потерпілого ОСОБА_1 фактично не виконані.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 спричинення йому моральної шкоди обґрунтовував саме невиконанням слідчими слідчого відділу Слов’янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ухвал слідчих суддів за весь час знаходження в їх провадженні кримінальних проваджень № 12012050510000797 від 09.12.2012 року та № 12012050510000851 від 10.12.2012 року.

Разом з тим, позовні вимоги пред’явлені ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, а Слов’янський міський відділ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, як і Генеральна прокуратура України, Слов’янська місцева прокуратура, Міністерство внутрішніх справ України визначені як треті особи.

Виходячи із предмета заявлених позивачем позовних вимог Державна казначейська служба України не є належним відповідачем при даних правовідносинах, оскільки є самостійною юридичною особою і не відповідає за рішення, дії або бездіяльність Слов’янського МВ ГУ МВС України в Донецькій області, а будь-яких неправомірних дій або бездіяльності з боку Державної казначейської служби України відносно позивача матеріалами справи не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Оскільки ОСОБА_1 не заявлялися позовні вимоги безпосередньо до Слов’янського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області доводи його апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції вимог ст.. 265 ЦПК України щодо не встановлення, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, а саме право на справедливий суд в частині виконання судового рішення, яке набрало законної сили, а також не наведення мотивів незастосування конкретних норм права, на які посилався позивач, є безпідставними.

Ніяких нових обставин, які не були предметом дослідження в суді першої інстанції та давали б підстави для проведення апеляційним судом переоцінки, зробленої судом першої інстанції, в апеляційному суді не наведено та нових доказів не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складений 11.06.2018 року.

ОСОБА_13Санікова