Постанова № 74599074, 23.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2018 року

м. Київ

справа № 757/19725/16-ц

провадження № 22-ц/796/728/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.СуддівКравець В.А., Мазурик О.Ф.при секретаріПотапьонок К.В.,учасники справи:

відповідач ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційні скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6

та представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» Сокуренко НаталіїВікторівни на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року

у справі за позовом представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості

та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_5 заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 589, 63 долари США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ станом на 16.03.2016 р. складає 311 529 грн. 25 коп. /т 1 а.с. 5/

ОСОБА_5 звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання кредитного договору №4627050061932976 від 17.11.2005 недійсним, посилаючись на те, що вказаний договір відповідач не укладав та не підписував жодних договорів та документів із ПАТ КБ «Приватбанк», не отримував кредитної картки, грошових коштів та не здійснював жодних перерахувань на користь банку. Відповідно до ст. 1073 ЦК України просив стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на його користь безпідставно списані з карткового рахунку, відкритого на ім'я відповідача, грошові кошти у розмірі 2 027,50 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 50 692 грн. 03 коп. та 3% річних за користування коштами в розмірі 1 379 грн. 99 коп., а всього 52 072 грн. 02 коп. /т. 1 а.с. 42-45/

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено. / т. 1 а.с. 186-190/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив ухвалити нове рішення яким у задоволенні первісного позову відмовити по суті, з підстав не пов'язаних з пропуском строків позовної давності, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема безпідставно відмовлено у витребуванні оригіналу кредитного договору та інших документів кредитної справи, з метою призначення почеркознавчої експертизи, з урахуванням обставин того, що ОСОБА_5 спірний договір не укладав та не підписував. Зазначав, що підпис під спірним договором виконаний сторонньою особою. Судом першої інстанції також не враховано, що дані про роботу ОСОБА_5, а також відомості про зареєстровані за ним транспортні засоби, у довідках, що містяться у матеріалах кредитної справи, не співпадають з реальними обставинами щодо місця його роботи, а також даними про відсутність будь-яких транспортних засобів у власності. Вказував на те, що спірний договір є недійсним, оскільки укладений всупереч ст.ст. 203, 207, 215 ЦК України.

Також не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні первісного позову, представник ПАТ КБ «Приват Банк» Сокуренко Н.В. подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасувати, ухваливши рішення про задоволення позову, у решті - залишити без змін.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вказала, що ОСОБА_5 було отримано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Також посилалася на правову позицію, викладену у постанові ВСУ від 18.09.2013 року №6-63цс13 про те, що письмова форма договору позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику, тобто, є доведеним як факт укладення договору, так і факт отримання грошових коштів. Зазначала, що згідно розрахунку заборгованості, який міститься в матеріалах справи 16.09.2014 р. відбувся платіж у сумі 1558,24 доларів США та 30.11.2015 року відбувся платіж у сумі 38,16 доларів США, що свідчить про визнання боргу відповідачем та переривання строку позовної давності, тому банк звернувся з позовом у межах загального строку позовної давності.

ОСОБА_5, згідно відзиву на апеляційну скаргу представника ПАТ КБ «Приват Банк» Сокуренко Н.В., просив вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення. Вказав, що безакцептне списання, тобто без його згоди, 16.09.2014 року грошових коштів у розмірі 1558 дол. США, які він отримав як грошовий переказ по міжнародній платіжній системі «Золота Корона», не може вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України, ч. 6 ст. 147 ЗУ &q?аї;Про судоустрій і статус суддів&q?ст;, п. 3 Розділу XII Перехідних положень ЗУ &q?ер;Про судоустрій і статус суддів&q?ус; до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 та апеляційна скарга представника ПАТ КБ «Приват Банк» Сокуренко Н.В. підлягають відхиленню, а рішення суду про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів залишенню без змін, на підставі наступного.

Судом встановлено, що 17.11.2005 року між ЗАТ КБ «Приват Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Приват Банк», та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір №4627050061932976 про надання відновлювальної кредитної лінії, відповідно до умов якого відповідачу встановлено кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. /т.1 а.с.8-9/

Позивач виконав свої зобов'язання перед відповідачем за кредитним договором, надав ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 5 000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, що підтверджується випискою по банківському рахунку № 22072052640807 /т.1 а.с.130-134/

Також встановлено, що відповідач належним чином не виконує взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а саме своєчасно не повертає кредит та не сплачує проценти за вказаним кредитним договором, починаючи з 22.05.2008 року. /т. 1 а.с. 130-134/

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог за первісним позовом суд першої інстанції вірно керувався ст. 1054 ЦК України про те, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; ст.ст. 525, 526 ЦК України про те, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; ч.1 ст. 530 ЦК України про те, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); ст.ст. 610, 612 ЦК України про те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом; ст. 256 ЦК України, якою визначено поняття позовноїдавності; ст. 257 ЦК України про те, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки; ч.1 ст. 261 ЦК України про те, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Встановивши обставини неналежного виконання ОСОБА_5 взятих на себе зобов'язань з погашення кредиту та процентів за кредитним договором №4627050061932976 від 17.11.2005 року, починаючи з 22.05.2008 року, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що ПАТ КБ «Приват Банк» звернувся до суду з позовом з пропуском трирічного строку з моменту останнього платежу відповідачем, відтак, наявні підстави для відмовиу задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності, про сплив якої було заявлено відповідачем,у відповідності до положень п. 3, 4 ст. 267 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги представника ПАТ КБ «Приват Банк» Сокуренко Н.В. про переривання перебігу позовної давності внаслідок вчинення ОСОБА_5 дій, що свідчать про визнання ним боргу в цілому, колегією суддів оцінюються критично, з наступних підстав.

Частинами першою та третьою статті 264 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Суди повинні дослідити графік погашення кредитної заборгованості та встановити чи передбачають умови кредитного договору виконання зобов'язання частинами або у вигляді періодичних платежів, і у випадку вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, а відтак така не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших /невизнаних/ частин платежу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 6-2170цс16.

При цьому, вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 8 листопада 2017 року № 6-2891цс16

Разом з тим, як вірно встановлено судом першої інстанції, останнє погашення заборгованості за кредитним договором за волевиявленням позичальника мало місце 22.05.2008року, у подальшому, а саме 16.09.2014 року та 30.11.2015 року, ПАТ КБ «Приват Банк» у договірному порядку, у відповідності до п. 4.4. Кредитного договору, було списано з рахунку ОСОБА_5 заборгованість у розмірі 1558,24 дол. США та 38, 16 дол. США, відповідно.

Зважаючи на викладене, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апелянта щодо звернення з позовними вимогами до ОСОБА_5 в межах трирічного строку позовної давності, з огляду на, що суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропускомпозивачем строку позовної давності, про сплив якої було заявлено ОСОБА_5 до винесення рішення судом /т.1 а.с. 180-181/.

Відмовляючи у задоволенні вимог за зустрічним позовом суд першої інстанції керувався ч. 3 ст. 203 ЦК України про те, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; ч.1 ст. 215 ЦК України про те, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятоюта шостою статті 203цього Кодексу.

Встановивши, відсутність підстав, згідно ч. 1 ст.215, ч. 3 ст.203 ЦК України, для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним, а також те, що при укладенні оспорюваного кредитного договору було дотримано передбачені чинним законодавством вимоги до його форми та змісту, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічного позову.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6, так і самого ОСОБА_5, про те, що ОСОБА_5 оскаржуваного договору не підписував, не можуть бути прийняті до уваги колегією суддів до уваги, з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Статтею ч. 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, правочини - усвідомлені, цілеспрямовані, вольові дії фізичних або юридичних осіб, спрямовані на досягнення певних правових наслідків.

Разом з тим, позивач за зустрічним позовом свого обов'язку щодо доказування обставин викладених у зустрічній позовній заяві не виконав, ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, доказів, відповідно до ст. 58-59 ЦПК України /у ред. від. 26.04.2017 року/, у тому числі необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи, навіть під час оголошеної судом апеляційної інстанції перерви по справі, не надав.

Водночас, доводи апелянта, що саме ПАТ КБ «Приват Банк» мав довести в ході розгляду справи фактичне отримання ОСОБА_5 платіжної картки, а також надати документи за його підписом, суперечать принципу змагальності сторін, згідно якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом./ ч. 3 ст. 10 ЦПК України/

Посилання ОСОБА_5 на недостовірність даних щодо особи позичальника в матеріалах кредитної справи, в частині що стосується місця його роботи, а також наявності у власності транспортних засобів, не спростовують висновків суду щодо дотримання форми та змісту кредитного договору при його укладенні, враховуючи, що відповідні відомості, згідно вимог п. 6.1 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 року № 492 /в ред. від 09.09.2005 року/, не є обов'язковими для з'ясування при вирішенні питання про відкриття поточного рахунку в банку, а тому їх недостовірність не породжує правових наслідків у формі недійсності договору.

Таким чином, доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України апеляційний суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приват Банк» Сокуренко НаталіїВікторівни - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 травня 2017 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий: Судді: