Постанова № 74598934, 30.05.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Київ

Справа № 22-4331 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Притула Н.Г.

Унікальний № 761/7426/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Телятник І.М.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ув;Голос України&quuo; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &quп.;Прикінцеві та перехідні положення&q?ре; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q?ок;Про судоустрій і статус суддів&q?й ; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?. ;Перехідні положення&q?ех; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

02 березня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

З урахуванням уточнень до позову просила визнати спільною сумісною власністю подружжя та поділити житловий будинок та земельну ділянку, що знаходяться в АДРЕСА_1, право власності на які зареєстровані за відповідачем, визнати за позивачем право власності на 1/2 частину будинку з господарськими спорудами та на 1/2 частину земельної ділянки, площа якої складає 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку.

Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 09.06.1977 року по лютий 2017 року сторони періодично перебували у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу в 1984 року своїми зусиллями побудували житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та на даний час проживають в ньому.

Позивач бажаючи поділити майно, набуте подружжям за час шлюбу, звернулася до суду з позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції просила скасувати та ухвалити нове яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування заявлених вимог, апелянт посилалась на те, що судом першої інстанції не взято до уваги невиконання відповідачем вимоги про надання правовстановлюючих документів на житловий будинок та земельну ділянку, з відповідною державною реєстрацією в органах державної влади.

Під час розгляду справи сторонами було визнано обставину щодо введення будинку в експлуатацію та проведення державної реєстрації права власності на нього, а тому висновки суду першої інстанції щодо статусу спірного будинку як самочинного будівництва не відповідають дійсності.

Наполягала, що передача земельної ділянки відбулася на підставі рішення Київської міської ради №302/403 від 24.06.1999 р., а тому застосування судом першої інстанції положень ст. 57 СК України, в редакції від 17.05.2012 р., щодо віднесення спірної земельної ділянки до приватної власності відповідача, є безпідставним.

Придбання 2/3 частин спірного будинку під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі підтверджується мировою угодою, а тому доводи суду першої інстанції про перебування земельної ділянки в одноособовому користуванні відповідача, також не відповідають обставинам справи.

Вважала, що судом першої інстанції було порушено порядок розгляду справи щодо не проведення підготовчого судового засідання після вступу в силу змін до ЦПК України від 03.10.2017 р.

16.05.2018 р. ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апелянт підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи та представника відповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю відповідає виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було встановлено, що сторони по справі тричі перебували в зареєстрованому шлюбі, починаючи з 09.06.1977 р. по 03.11.1981 р., з 27.10.1982 р. по 29.07.1999 р., з 04.05.2012 р. по 07.03.2017 р.

Також суд першої інстанції встановив, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.07.1970 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 успадкували 2/3 частини будинку АДРЕСА_1 в рівних частинах, кожний по 1/3 частини.

На підставі ухвали народного суду Радянського районного народного суду м. Києваадянськогом. києва Кми ммміііцуцс лсль юдячь юдячсь ючсь чсбджджавбд сі.южсб чя.ю ю.. мммммммммюбюбюбюбю від 21.05.1981 року затверджено мирову угоду укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 згідно з умовами якої за ОСОБА_2 було визнано право власності на будинок АДРЕСА_1 та він виплатив ОСОБА_4 частину вартості 2/3 будинку.

Право власності за ОСОБА_2 було зареєстровано 30.06.1981 року.

Суд першої інстанції встановив, що з поверхового плану вбачається, що станом на 09.06.1980 року будинковолодіння складається з двох приміщень: під літ «А» площею 27,5 кв.м. (квартира №1) та будівля під літ «Б» площею 24,8 кв.м. (квартира №2), загальною площею 52,3 кв.м. по домоволодінню.

Згідно технічного паспорту станом на 15.01.1999 року будинок має загальну площу 77,4 кв.м. В самому технічному паспорті зазначено, що приміщення є самовільно збудованими.

06.03.2000 року Радянська районна держадміністрація м. Києва на підставі Розпорядження №176 від 03.03.2000 року Радянської районної держадміністрації м. Києва взамін раніше виданим правоустановчим документам видала ОСОБА_2 Свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 площею 73,8 кв.м.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки спірне майно набуте в 2000 році (земельна ділянка) та у 1981 - 1982 роках побудовано будинок, належить керуватись положеннями КпШС, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин.

Колегія суддів також погоджується з судом першої інстанції, про те, що не було взято до уваги показання свідків допитаних у судовому засіданні: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, оскільки з їх пояснень встановлено, що вони знають позивача ОСОБА_1 з 1988-1989 років, а спірний будинок був побудований в 1981-1982 роках, про що сторони не заперечують.

Тому обставини добудування будинку свідкам не можуть бути відомі.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції відносно показань свідка ОСОБА_8, оскільки вона надала свідчення про події, які відбувались після 1999 року, а не на час добудови.

Згідно зі ст. 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя (ст.25 КпШС).

Згідно з положеннями ст.29 КпШС, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Для вимоги про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю розведеного подружжя, встановлюється трирічний строк позовної давності.

Колегія суддів встановила, що відповідач набув право власності на спірний будинок отримавши свідоцтво про право власності 06 березня 2000 р.

В цей період часу сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, а тому будинок вважається особистим майном відповідача.

В той же період часу у 2000 р. відповідач приватизував і спірну земельну ділянку, яка не підлягає поділу, оскільки набута шляхом приватизації.

Виходячи з зазначеного колегія суддів вважає, що підстави для поділу будинку між сторонами відсутні.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта, щодо того, що вона не пропустила строк позовної давності, оскільки спір був вирішений по суті, без застосування і врахування позовної давності.

Колегія суддів встановила, що набуття відповідачем права власності на спірне майно відбулося в той період часу коли сторони в зареєстрованому шлюбі не перебували, у зв'язку з чим у апелянта взагалі не виникло право на спірне майно.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складений 08 червня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А.Пікуль