Постанова № 74596000, 06.06.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 року м. Чернівці

справа № 727/7092/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Височанської Н. К., Одинака О.О.

секретар Тодоряк Г. Д.

з участю представників позивачки ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, представника третьої особи ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Державного підприємства «СЕТАМ», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_8 акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії – Чернівецького обласного управління (далі - ПАТ «Ощадбанк»), про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна, виключення із реєстру прав власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційними скаргами ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_7, Державного підприємства «СЕТАМ», ПАТ «Ощадбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 січня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції – суддя Семенко О. В.),

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна, виключення із реєстру прав власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння.

Зазначала, що вона та відповідач ОСОБА_6 є дітьми їх батька ОСОБА_9, з яким вони проживали у належному йому житловому будинку № 22 по другому провулку Я.Степового у м. Чернівці.

27 липня 1997 року батько помер.

До 06 липня 1999 року вона була зареєстрована за указаною адресою.

Враховуючи той факт, що на час відкриття спадщини та впродовж двох років після цього вона проживала в указаному будинку, то в силу вимог закону (ст. ст. 548, 549 ЦК УРСР 1963 року та п.113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, затвердженої наказом МЮУ №18/5 від 18 червня 1994 року) вона є такою, що прийняла спадщину та набула право на спадкове майно.

У 2016 році вона дізналась, що право власності на батьківський будинок за рішеннями Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2004 року у справі №2-2557/2004 та від 04 грудня 2007 року у справі № 2-3656/07 визнано за братом – відповідачем ОСОБА_6

За наслідками розгляду її апеляційних скарги указані рішення скасовані, а в позовах відмовлено.

Позивачка зазначала, що після скасування цих судових рішень вона звернулась до Першої Чернівецької державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок №22 по другому провулку Я.Степового в м. Чернівці, загальною площею 243,1 кв. м та земельну ділянку під будинком площею 0,06 га.

У процесі збирання необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину за законом документів їй стало відомо про те, що на даний час спірний будинок зареєстровано на праві власності за іншою особою - відповідачем ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10766, виданого 29 вересня 2016 року, та свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10767, виданого 29 вересня 2016 року.

Вважала, що електронні торги, що відбулися 08 червня 2016 року, проведені з грубим порушенням її прав як спадкоємця, який прийняв спадщину, належне їй спадкове майно вибуло з її володіння без її волі в результаті протиправних дій іншого спадкоємця – відповідача ОСОБА_10, який оформив право власності на спірний будинок лише на себе та за договором з ПАТ «Ощадбанк» передав його в іпотеку для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором.

Посилаючись на указані обставини, порушення її прав як співвласника спірного житлового будинку, позивачка просила: визнати за нею право власності на 1/2 частку спадкового майна, а саме, на житловий будинок, що знаходиться за адресою м. Чернівці, другий провулок Я. Степового, 22; визнати недійсними електронні торги від 08 червня 2016 року з реалізації указаного житлового будинку та земельної ділянки під ним; протокол проведення електронних торгів №173479 від 08 червня 2016 року; акт про проведенні електронних торгів від 02 липня 2016 року, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10766, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 29 вересня 2016 року; свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10767, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 29 вересня 2016 року; виключити із відповідного реєстру прав власності на нерухоме майно записи №16656214 та №16655751 від 29 вересня 2016 року; витребувати з незаконного володіння відповідача ОСОБА_7 та передати позивачці спірний житловий будинок.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 січня 2018 року позов задоволено частково:

визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку спадкового майна, а саме на житловий будинок, що знаходиться за адресою м. Чернівці, другий провулок Я. Степового, 22;

визнано недійсними електронні торги від 08 червня 2016 року з реалізації указаного житлового будинку та земельної ділянки під ним, протокол проведення електронних торгів №173479 від 08 червня 2016 року, акт про проведенні електронні торги від 02 липня 2016 року, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10766 видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 29 вересня 2016 року, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10767, видане приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_11 від 29 вересня 2016 року;

витребувано з незаконного володіння відповідача ОСОБА_7 та передано власникові ОСОБА_5 1/2 спірного житлового будинку.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційних скаргах представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_3, державне підприємство «СЕТАМ», ПАТ «Ощадбанк» просять рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Посилаються на неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Зокрема, наголошують на недоведення належності спірного житлового будинку спадкодавцеві, відмінності стану нерухомого майна на час відкриття спадщини та на час проведення електронних торгів, відсутності фактичних та правових підстав для визнання електронних торгів та документів щодо оформлення правочину недійсними, відсутності підстав для витребування спірного майна з володіння нового власника.

У відзиві на апеляційні скарги представники позивачки зазначають, що на їх думку рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг не дають підстав для його скасування.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на 1/2 частку у спадковому майні - житловому будинку, що знаходиться за адресою м. Чернівці, другий провулок Я. Степового, 22, визнаючи недійсними електронні торги від 08 червня 2016 року з реалізації житлового будинку та земельної ділянки під ним, протокол проведення електронних торгів від 08 червня 2018 року №173479, акт про проведення електронних торгів від 02 липня 2016 року, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10766, свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів №10767, витребовуючи з незаконного володіння ОСОБА_7 1/2 спірного житлового будинку, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позову у цій частині.

Зокрема, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачка як спадкоємець за законом після смерті її батька ОСОБА_9 має право на 1/2 частину спірного житлового будинку у стані (площа, склад майна), який існував на час проведення електронних торгів, правочином з відчуження на торгах будинку порушується її право власності, а оскільки майно вибуло з її володіння без її волі, то є підстави для його витребування від його теперішнього власника - відповідача ОСОБА_7

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно з п. п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_6 є дітьми ОСОБА_9, який помер 27 липня 1997 року, що стверджується копіями свідоцтва про народження, свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про смерть, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження та дошлюбного прізвища (т.1, а.с.15-22).

Предметом спору є житловий будинок № 22 по другому провулку Я. Степового у м. Чернівці загальною площею 243,1 кв. м в т. ч. житловою площею 160, 4 кв. м, який як вважає позивачка є спадковим майном, що за життя належало спадкодавцеві ОСОБА_9

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно із п. 1 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

За твердженням позивачки спадкоємцями першої черги, які фактично вступили в управління і володіння спадковим майном – спірним житловим будинком є вона та відповідач ОСОБА_6

Відповідно до змісту норм розділу VІІ ЦК УРСР 1963 року, які були чинними на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9, а також нині діючої норми статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як на вичерпні докази належності спадкодавцеві ОСОБА_9 спадкового майна – спірного житлового будинку позивачка посилалася на протокол № 11 засідання виконкому Чернівецької міської ради від 09 червня 1966 року про відведення ОСОБА_9 земельної ділянки розміром 0,06 га під індивідуальне житлове будівництво, витяг з рішення виконкому Чернівецької міськради депутатів трудящих №300/11 від 09 червня 1966 року про відведення земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво (т.1, а.с.25), генплан земельної ділянки (т.1, а.с.27), договір на забудову земельної ділянки від 01 липня 1966 року (т.1, а.с. 28-30), копію технічного паспорта на житловий будинок № 22 по другому провулку Я.Степового в м. Чернівці з попоперховим та схематичним планом (т. 1, а.с.31-34), довідки КЖРЕП № 5 від 24 листопада 2016 року № 3373, 3371 (т.1, а.с. 23, 24).

На цьому наголошується і у відзивах на апеляційні скарги.

Водночас указані докази не свідчать, що спадкодавець за життя одноосібно набув у власність спірний житловий будинок за площею та технічним станом на час пред’явлення ОСОБА_5 позову.

Зі змісту копії технічного паспорта на житловий будинок № 22 по другому провулку Я.Степового в м. Чернівці з попоперховим та схематичним планом (т.1, а.с.31-34), який виготовлено у 2004 році, тобто вже після смерті спадкодавця ОСОБА_9 вбачається, що спірний будинок був одноповерховим з мансардою площею 146 кв. м.

Зі змісту копії свідоцтва про право власності від 29 вересня 2016 року (т.1, а.с.51) вбачається, що площа спірного житлового будинку складає 243,10 кв. м, в т.ч. житлова площа – 160, 40 кв. м.

Згідно договору на забудову земельної ділянки від 01 липня 1966 року (а.с. 28-30) було передбачено будівництво будинку житловою площею 46,1 кв.м.

На докази наявності дозволів на будівництво чи реконструкцію будинку більшої площі позивачка та її представники не посилалися і такі докази у справі відсутні.

На них не могли послатися і представники позивачки в суді апеляційної інстанції.

У справі встановлено, що у 2004 та у 2007 роках відповідач ОСОБА_6 двічі звертався до суду з позовами про визнання за ним права власності на житловий будинок № 22 по другому провулку Я.Степового у м. Чернівці.

Це стверджується змістом рішень Шевченківського районного суду м. Чернівці від 20 липня 2004 року у справі №2-2557/2004 та від 04 грудня 2007 року у справі № 2-3656/07 за позовами до Чернівецької міської ради (т.1, а.с.36-38, 44-45).

У справі №2-2557/2004 ОСОБА_6 стверджував, що за життя його батьків ними було побудовано житловий будинок площею 113 кв. м, який за рішенням Ленінського районного суду м. Чернівці від 26 червня 1975 року було поділено між батьками.

У справі № 2-3656/07 ОСОБА_6 стверджував, що у 2004 році ступінь готовності спірного будинку складала 88%, а станом на 2007 рік будівництво будинку ним завершено, внаслідок чого загальна площа житлового будинку стала 234,1 кв. м, в т.ч. житлова – 160,4 кв. м.

Указаних тверджень позивачкою та її представниками не спростовано.

З наведеного слід зробити висновок, що на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 спірний житловий будинок будівництвом не був завершений, він був меншої площі.

Права власності на добудований і реконструйований житловий будинок у теперішньому стані спадкодавець ОСОБА_6 не набув.

Відповідно позивачка не має майнових прав на спірний будинок, оскільки після смерті батька мала можливість набути лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві (право на будинок чи будівельні матеріали до проведення його добудови чи реконструкції, якого в даний час не існує).

Право власності на спірний будинок у теперішньому стані у відповідача ОСОБА_6 виникло на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 грудня 2007 року (т.1, а.с. 44-45), яке рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 21 лютого 2017 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

У зв’язку з наведеним не заслуговують на увагу посилання представників позивачки у відзивах на апеляційні скарги на норми права, які регулюють виникнення права власності на нерухоме майно, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), твердження про набуття позивачкою права власності на спірний будинок, що був предметом електронних торгів.

Отже, вимоги ОСОБА_5 про визнання за нею права власності на спадкове майно – на житловий будинок № 22 по другому провулку Я.Степового у м. Чернівці задоволенню не підлягають в силу недоведеності та безпідставності.

Оскільки інші позовні вимоги, а саме, вимоги про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна, виключення із реєстру прав власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння порушенням її права власності на спадкове майно, то і згадані інші вимоги також задоволенню не підлягають.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог про визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння ухвалено також внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як роз’яснив Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 23 постанови № 5 від 7 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до ст. 387 ЦК України та ч. 3 ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

З урахуванням вищезазначених положень позивачка не має права витребувати майно, оскільки спадкодавець ОСОБА_9 не набув майнових прав на спірний житловий будинок за нині існуючими технічними ознаками (після добудови (реконструкції).

Разом з цим, встановлено, що відповідач ОСОБА_7 набув спірне нерухоме майно за відплатним договором, він є добросовісним набувачем, набуте ним майно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У справі встановлено, що між ПАТ «Ощадбанк» та відповідачем ОСОБА_6 на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором на суму 779 500 грн 17 грудня 2007 року був укладений договір іпотеки нерухомого майна, зареєстрований за №6463 , посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_12, відповідно до якого предметом іпотеки є житловий будинок № 22 по другому провулку Я.Степового в м. Чернівці та земельна ділянка за указаною адресою.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2009 року на вказаний житловий будинок звернено стягнення у рахунок погашення боргу відповідача ОСОБА_6 за кредитним договором (т. 2, а.с. 9-10).

У подальшому вказаний будинок був реалізований через електронні торги №173479 від 08 червня 2016 року, переможцем яких визнано відповідача ОСОБА_7, складено акт про проведенні електронні торги від 02 липня 2016 року (т. 1, а.с. 50), 29 вересня 2016 року указаному відповідачу видано свідоцтво про придбання нерухомого майна (будинку) з прилюдних торгів №10766, свідоцтво про придбання нерухомого майна (земельної ділянки) з прилюдних торгів №10767 (т. 1, а.с. 51, 52), відомості про це включено в Реєстр прав власності на нерухоме майно №16656214 та №16655751 від 29 вересня 2016 року.

Позивачка ОСОБА_5 оспорює електронні торги, акт про їх проведення, згадані свідоцтва та реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_7 з підстав порушення указаним правочином та документами про його оформлення її прав як співвласника спірного житлового будинку.

Указані вимоги є безпідставними, виходячи з наступного.

Встановлено, що договір іпотеки від 17 грудня 2007 року, заочне Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 вересня 2009 року у справі за позовом ВАТ «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_6, ОСОБА_13 про стягнення заборгованості, на підставі яких звернено стягнення на спірний будинок як на предмет іпотеки, позивачкою відповідно не оспорювався та не оскаржувалося, а тому слід виходити з того, що перешкоди для реалізації предмету іпотеки на електронних торгах з мотивів належності предмета іпотеки іншим особам відсутні.

Порядок реалізації арештованого майна регулюється, зокрема, Законом України «Про виконавче провадження» і Тимчасовим порядком реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 16 квітня 2014 року № 656/5 (далі - Тимчасовий порядок), чинними на час проведення електронних торгів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що згідно з цим Законом підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 1 ст. 16ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Ураховуючи те, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Разом із тим слід зазначити, що оскільки виходячи зі змісту ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами електронних торгів, то підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів, визначених саме Тимчасовим порядком.

Зазначену правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-116цс12, від 6 квітня 2016 року у справі № 6-242гс16.

Водночас позивачка та її представники не посилалися на обставини та докази того, що торги з реалізації спірного майна – предмета іпотеки були проведені з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Тимчасового порядку.

Отже, підстави для визнання недійсними електронних торгів, акта про їх проведення, свідоцтв та виключення реєстрації права власності за відповідачем ОСОБА_7 відсутні.

Згідно із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, головною умовою, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів підлягає встановленню наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 22 лютого 2017 року у справі № 6-2677цс17, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-1981цс16.

Як встановлено у справі права позивачки проведенням електронних торгів не порушено, оскільки на час їх проведення ОСОБА_5 не була власником спірного житлового будинку – предмету іпотеки, який на відповідній правовій підставі було передано на реалізацію.

У зв’язку з наведеним не заслуговують доводи у відзивах на апеляційні скарги про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з урахуванням правового висновку, висловленого у справі № 6-1981цс16.

Погоджуючись з вимогами позивачки про підставність пред’явлення вимоги про визнання угоди купівлі-продажу – відчуження спірного будинку з електронних торгів, а також вимоги, про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі ст. 388 ЦК України, суд першої інстанції також не звернув уваги, що одночасне пред’явлення віндикаційного позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (позову власника, позбавленого володіння майном, про витребування майна від його володільця) та негаторного позову про визнання правочину недійсним із застосування реституції (позову про захист права від порушень, не пов’язаних з позбавлення володіння), тобто одночасне застосування статей 216 і 338 ЦК України, є помилковим, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 р у справі за № 6-2723цс16.

У відзивах на апеляційні скарги представники позивачки, посилаючись на ст. 387, ч. 1 ст. 388 ЦК України, правові висновки Верховного Суду України в окремих справах, практику Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) та акцентуючи увагу на те, що спірний житловий будинок вибув помимо волі позивачки, наголошують на праві власника на витребування майна від добросовісного набувача.

Проте відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції, містить три окремі норми: перша норма, яку закріплено в першому реченні першого пункту і яка має загальний характер, викладає принцип мирного володіння власністю; друга норма у другому реченні того ж пункту поширюється на випадки позбавлення права власності й передбачає для цього певні умови; третя норма, яку закріплено у другому пункті, допускає, що договірні сторони мають право, зокрема, контролювати використання власності відповідно до загального інтересу. Однак ці норми не є окремими, тобто не пов'язаними одна з одною. Друга і третя норми стосуються окремих випадків втручання у право на мирне володіння власністю, тому повинні тлумачитися за загальним принципом, закріпленим у першій нормі (Ismayilov v. Russia, № 30352/03, § 28, від 6 листопада 2008 року).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»: у пункту 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майна шляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права - одна з підвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції. Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним (Ismayilov v. Russia, № 30352/03, § 31, від 6 листопада 2008 року).

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що у справі, яка переглядається, задоволення судом першої інстанції позову ОСОБА_5, яка не довела належними та допустимими доказами порушення її прав за наслідками проведення оспорених електронних торгів, що є необхідним для правильного вирішення даного спору, призвело до позбавлення права власності на спірне майно його нового власника – відповідача ОСОБА_7, без дотримання принципу законності та без досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав указаного відповідача, що є неприпустимим.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення відповідних позовних вимог ОСОБА_5 не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

З урахування наведених встановлених обставин та норм права підстави для задоволення позову відсутні.

Тому, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки кожним із заявників сплачено по 9920 грн 52 коп. судового збору за подання апеляційної скарги, то указані витрати за наслідками апеляційного розгляду підлягають стягненню з позивачки на користь кожного із заявників.

На підставі наведеного та керуючись п. п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК, апеляційний суд

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_7, Державного підприємства «СЕТАМ», Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії – Чернівецького обласного управління задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 січня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області, Державного підприємства «СЕТАМ» про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними електронних торгів, протоколу проведення електронних торгів, свідоцтва про придбання нерухомого майна, виключення із реєстру прав власності на нерухоме майно, витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7, Державного підприємства «СЕТАМ», Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» по 9920 (дев’ять тисяч дев’ятсот двадцяти) гривень 52 коп. на кожного – витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови – 11 червня 2018 року.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: Н. К. Височанська

ОСОБА_14