Постанова № 74589033, 05.06.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 308/4431/17 Головуючий у 1 інстанції: Лемак О.В.

Провадження № 22-ц/783/202/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1

Категорія: 54

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого – Павлишина О.Ф.,

суддів – Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

секретар Бохонко Е.Р.,

з участю ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за Апеляційного суду Закарпатської області на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року, ухваленого судом у складі судді Лемак О.В., у справі у справі за позовом ОСОБА_3 до Апеляційного суду Закарпатської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування матеріальної і моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_3 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Апеляційного суду Закарпатської області, яким просила: визнати дії керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_4 щодо її звільнення з посади додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області неправомірними; скасувати наказ керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_4 №6.3.1-72 від 01.03.2017 року про її звільнення з посади додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області, як незаконний та протиправний; поновити її на посаді додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області з 02 березня 2017 року; стягнути з Апеляційного суду Закарпатської області на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 02 березня 2017 року по день поновлення на роботі; стягнути з Апеляційного суду Закарпатської області на її користь моральну шкоду в сумі 65000, 00 грн. та стягнути з Апеляційного суду Закарпатської області на її користь судові витрати та витрати на правову допомогу. В обґрунтовування своїх вимог зазначила, що наказом керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-124 від 13.11.2012 року її було призначено помічником судді Апеляційного суду Закарпатської області Бондаренко Ю.О. за переведенням з Закарпатського окружного адміністративного суду із залишенням 11 рангу державного службовця на підставі подання судді Бондаренка Ю.О. Рішенням Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року №3042/0/15-16 було звільнено ОСОБА_5 з посади судді апеляційного суду Закарпатської області у зв’язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-351 від 13.12.2016 року суддю Бондаренко Ю.О. відраховано зі штату суду. 09 грудня 2016 року на підставі письмового подання судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. та відповідної її письмової заяви, наказом керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-340 від 09.11.2016 року її було переведено на посаду помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. для виконання обов’язків додаткового помічника судді, тимчасово, з 09 грудня по 26 грудня 2016 року. В подальшому, 26 грудня 2016 року наказом №6.3.1-381 від 26.12.2016 року та 01 лютого 2017 року наказом №6.3.1-39 від 31.01.2017 року з нею було продовжено строковий трудовий договір до 31 січня та 01 березня 2017 року відповідно. З 13.02.2017 року по 03.03.2017 року знаходилася на лікарняному, але 27 лютого 2017 року, нею на вимогу в.о. керівника апарату було подано письмову заяву та подання судді Бисаги Т.Ю. про призначення додатковим помічником судді на час виконання ним повноважень судді, чим дотриманні та виконанні всі умови згідно чинного законодавства для продовження роботи на посаді додаткового помічника судді Бисаги Т.Ю. Але, не зважаючи на вищезазначене, 06.03.2017 року, після виходу на роботу з лікарняного дізналася про те, що 01 березня 2017 року керівником апарату Апеляційного суду Закарпатської області видано наказ №6.3.1-72 від 01.03.2017 року, яким відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36, 83 Кодексу законів про працю України, ст. 19, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» її було звільнено із займаної посади додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. з 01.03.2017 року, у зв'язку з закінченням строку трудового договору. Вважає оскаржуваний наказ про своє звільнення незаконним і таким, що не відповідає чинному законодавству та грубо порушує її трудові права. Зазначає, що відповідно до ст.157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII від 2 червня 2016 року, кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим ОСОБА_6 суддів України. Приписами ч. 3 зазначеної статті визначено, що судді самостійно здійснюють добір помічників. Зазначені норми кореспондуються з п. 19 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого ОСОБА_6 суддів України 25.03.2011 року №14 (надалі по тексту Положення), яким передбачено, що помічник судді може бути звільнений з посади з дотриманням вимог законодавства про працю та Закону України «Про державну службу» на підставі заяви про звільнення за власним бажанням або за мотивованим поданням судді, а у випадку тривалої відсутності судді за наказом керівника апарату відповідного суду. Так як на момент її звільнення письмової відмови у призначенні додатковим помічником судді Бисаги Т.Ю. не надходило, а суддя перебуває у штаті відповідного суду, її особа відповідає всім кваліфікаційним вимогам згідно п.6 Положення про помічника судді, а також, змін у штатному розпису та кошторису Апеляційного суду Закарпатської області не відбувалось, вважає, що непродовження строкового трудового договору з нею при наявності подання судді та її письмової заяви є безпідставним та незаконним. Крім того, вказує на те, що вона є одинокою матір’ю дитини до трьох років, яка до того ж є дитиною з інвалідністю, а тому при звільненні керівником апарату було недотримано норми чинного законодавства, а саме ч. 3 ст. 184 КЗпП України, яким звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Оскаржуваним рішенням позовні вимоги задоволено частково. Визнано неправомірними дії керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_4 щодо звільнення ОСОБА_3 з посади додаткового помічника судді. Скасовано наказ керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області ОСОБА_4 №6.3.1-72 від 01.03.2017 року «Про звільнення ОСОБА_3» як незаконний та протиправний. Поновлено ОСОБА_3 на посаді додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області з 02 березня 2017 року. Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 02 березня 2017 року по 11 грудня 2017 року в розмірі 76455,40 (сімдесят шість тисяч чотириста п’ятдесят п’ять гривень сорок копійок) гривень. Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, заподіяну моральну шкоду в сумі 35000, 00 (тридцять п’ять тисяч) гривень. Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області на користь ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, витрати на правову допомогу у розмірі 5100,00 (п’ять тисяч сто) гривень. Стягнуто з Апеляційного суду Закарпатської області в дохід держави судовий збір у розмірі 2240,00 (дві тисячі двісті сорок) гривень. В решті позовних вимог відмовлено. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі та виплати заробітної плати за один місяць.

Рішення суду оскаржив Апеляційний суд Закарпатської області. В апеляційній скарзі стверджує, що рішення суду є незаконним через неправильне визначення правовідносин та неправильність встановлення обставин, які мають значення для справи. Зазначає, що в рішенні суду не відображено той факт, що суддя Бисага Т.Ю. подав заяву про відкликання (помилково підписаного ним) подання датованого 27.02.2017 року про призначення ОСОБА_2 додатковим помічником. Посилається на те, що з позивачем було укладено строковий трудовий договір, дія якого закінчилася 01.03.2017 року. Зазначає, що ч. 1 ст. 157 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» передбачає наявність у судді одного помічника і не містить альтернатив щодо їх кількості (два чи більше додаткових помічників). Звертає увагу на те, що позивачці пропонувалась єдина вакантна посада в суді ще до закінчення строкового трудового договору та від працевлаштування ОСОБА_2 відмовилась, про що складено відповідний акт. Стверджує, що згодом листами їй пропонува лась нова введена в штатний розпис посада старшого інспектора у відділах суду, однак бажання працевлаштуватись позивачка не виявила, що і не заперечує. Зазначає, що керівник апарату суду діючи в рамках повноважень визначених положеннями ст. 155 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», обґрунтовано врахувала правові підстави щодо неможливості подальшої роботи позивачки на посаді та правомірно застосувала п. 2 ст. 36 КЗпП України. Посилається на те, що поновити ОСОБА_2 на посаді додаткового помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. не видається можливим, оскільки в штатному розписі Апеляційного суду відсутня посада «додаткового помічника» і суддя Бисага Т.Ю. відкликав своє подання, на яке, як на підставу для поновлення посилається позивачка. Звертає увагу на те, що позивачка отримувала допомогу по безробіттю, тому дана сума мала бути вирахувана із присудженого середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просить рішення суду скасувати та ухвали нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

ОСОБА_2 та її представник у відзиві на апеляційну скаргу погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу вважає безпідставною. При цьому посилається на безпідставність твердження в апеляційній скарзі щодо відсутності в діючому на час розгляду справи законодавстві поняття «додатковий помічник». Зазначає, що на час її звільнення подання судді не було ним відкликано. Вважає, що при звільненні порушено положення ст.184 КЗпП України, оскільки вона є одинокою матір»ю, і матір»ю дитини-інваліда. Також посилається на відсутність мотивів щодо вимоги в апеляційній скарзі про скасування рішення в частині стягнення середнього заробітку і відшкодування моральної шкоди. Просить її залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 про заперечення вимог апеляційної скарги та посилання на доводи, які аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено такі обставини.

13.11.2012 року ОСОБА_2 призначено помічником судді Апеляційного суду Закарпатської області Бондаренка Ю.О.

ОСОБА_6 Вищої ради юстиції від 08 грудня 2016 року №3042/0/15-16 ОСОБА_5 звільнено з посади судді Апеляційного суду Закарпатської області у зв’язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-351 від 13.12.2016 року суддю Бондаренко Ю.О. відраховано зі штату суду.

09.12.2016 року на підставі письмового подання судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. та письмової заяви ОСОБА_2, наказом керівника апарату Апеляційного суду Закарпатської області №6.3.1-340 від 09.11.2016 року ОСОБА_2 переведено на посаду помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. для виконання обов’язків додаткового помічника судді, тимчасово, з 09 грудня по 26 грудня 2016 року. В подальшому, 26 грудня 2016 року наказом №6.3.1-381 від 26.12.2016 року та 01 лютого 2017 року наказом №6.3.1-39 від 31.01.2017 року з нею було продовжено строковий трудовий договір до 31 січня та 01 березня 2017 року відповідно, з зазначенням, що призначається на посаду помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. для виконання обов’язків додаткового помічника судді на час виконання суддею повноважень судді цього суду в межах кількісного складу діючого штатного розпису до визначення нового персонального та кількісного складу суддів та помічників суддів в Апеляційному суді Закарпатської області.

З 13.02.2017 року до 03.03.2017 року ОСОБА_2 знаходилася на лікарняному.

27.02.2017 року суддя Бисага Т.Ю. вніс подання про призначення на посаду додаткового помічника ОСОБА_2 на час виконання ним повноважень судді Апеляційного суду Закарпатської області на підставі ч.3 ст.154 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» та п.п.7, 8, 10, 17 Положення про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого рішенням ОСОБА_6 суддів України від 25.03.2011 року №14 зі змінами.

01 березня 2017 року керівником апарату Апеляційного суду Закарпатської області видано наказ №6.3.1-72 від 01.03.2017 року, яким ОСОБА_2 звільнено з посади помічника судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. з 01.03.2017 року, у зв’язку з закінченням строку трудового договору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Позивачку із даним наказом ознайомлено 06.03.2017 року.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що доводи позивачки щодо порушення її трудових прав у зв’язку із звільненням є доведеними, оскільки за умови наявності подання судді на призначення додатковим помічником судді, підстав для звільнення позивача не було, й того, що звільнення відбулось з порушенням ч.3 ст.184 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Правовідносини, що склалися між сторонами врегульовано нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, Кодексом законів про працю України, Розділом X Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII та Положенням про помічника судді суду загальної юрисдикції, затвердженого рішенням ОСОБА_6 суддів України від 25 березня 2011 року № 14 (далі – Положення № 14).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 157 Закону «Про судоустрій та статус суддів» кожний суддя має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом та Положенням про помічника судді, затвердженим ОСОБА_6 суддів України.

Судді самостійно здійснюють добір помічників.

Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Згідно п. 3 Положення № 14 (зі змінами, внесеними до Положення ОСОБА_6 суддів України від 3 березня 2016 року № 20) помічник судді є працівником апарату суду.

Згідно ч. 4 ст. 92 Закону України «Про державну службу» на працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім ст.ст. 39-1, 41-43-1, 49-2 Кодексу законів про працю України.

Як вбачається зі ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (п.п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з ч. 1-3 ст. 92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належать, серед інших, посади помічників суддів. Працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. При цьому, акт про звільнення приймається керівником державної служби. Достроково працівник патронатної служби може бути звільнений з посади за ініціативою особи, працівником патронатної служби якої він призначений, або керівника патронатної служби. При цьому відповідно до ч. 5 цієї статті час роботи на посадах патронатної служби зараховується до стажу державної служби та враховується при присвоєнні державному службовцю рангу в межах відповідної категорії посад, якщо до призначення на посаду патронатної служби він перебував на державній службі та після звільнення з посади патронатної служби повернувся на державну службу.

Відповідно до п. 7 Положення про помічника судді судді самостійно здійснюють добір помічників.

Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Згідно ч. 4 ст. 149 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» керівник апарату суду призначає на посаду та звільняє з посади працівників апарату суду, застосовує до них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Проаналізувавши наведені вище норми закону колегія суддів дійшла висновку, що помічник судді може бути звільнений із посади наказом керівника апарату суду, в якому працює помічник, за поданням судді, помічником якого він є (достроково) або внаслідок припинення повноважень судді, працівником якого він призначений, на підставі наказу керівника суду.

Станом на час звільнення позивача із займаної посади повноваження судді Апеляційного суду Закарпатської області Бисаги Т.Ю. не припинені та зазначений суддя не звільнений із посади судді вказаного суду

Подання на звільнення позивача з посади додаткового помічника судді суддя Бисага Т.Ю. не подавав, тобто, підстав для звільнення ОСОБА_2 з посади додаткового помічника судді із цієї підстави також не було.

Посилання апелянта на відкликання суддею свого подання від 27.02.2017 року безпідставні, оскільки, суддя Бисага Т.Ю. відкликав своє подання 19.04.2017 року, а оспорюваний наказ про звільнення виданий керівником апарату 01.03.2017 року.

В свою чергу ч.3 ст.184 КЗпП України визначає звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням з збереженням на цей період (але не більш трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору) середньої заробітної плати.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.9 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, з наступними змінами, при розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов'язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров’я).

Відповідно до п.31 вказаної постанови переведення на іншу роботу допускається тільки за згодою працівника. Переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, що не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором.

Таким чином, звільнення жінок, зазначених у ч.3 ст.184 КЗпП, у зв'язку із закінченням строку трудового договору має певні особливості. Таке звільнення можливе, проте власник зобов'язаний працевлаштувати жінку на цьому самому або іншому підприємстві (установі, організації) відповідно до її спеціальності. Розрив у часі між звільненням і працевлаштуванням у цьому випадку не допускається. Якщо жінка відмовилася від працевлаштування за спеціальністю без поважних підстав, вона може бути звільнена з роботи за п.2 ст.36 КЗпП України, навіть якщо після закінчення строку трудового договору пройшло два чи три місяці. В цьому випадку трудовий договір не буде вважатись продовженим на невизначений строк, оскільки після закінчення строку мала місце вимога власника про припинення трудового договору (ст.391 КЗпП).

Крім того, така позиція визначена в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року №21-303а13.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 є одинокою матір»ю та самостійно виховує дитину віком до трьох років з інвалідністю.

А відтак правильним є висновок суду, що відповідачем при звільненні позивача, не враховано зазначених обставин, що в є додатковою підставою для визнання звільнення позивачки протиправним.

З листа від 18.04.2017 року встановлено, що керівником апарату запропоновано ОСОБА_2 для працевлаштування посаду старшого інспектора у відділах та секретаря приймальні судів, від яких позивач відмовилась, оскільки вказані посади не відповідають фаху та спеціальності позивача, крім того, вказаний лист не містить відомостей про трудові обов’язки покладені на працівника.

У випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. У разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.

Зазначені висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладені у постанові від 28 жовтня 2014 року у справі № 21-484а14, від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14.

Крім того, про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі «ОСОБА_7 проти України», практика якого є джерелом права для судів України відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

В цьому ж рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, права на справедливий суд, передбачене статтею 6 та права на ефективний засіб юридичного захисту, передбачене статтею 13.

В цьому контексті, в разі відсутності посади позивача (з переліком повноважень, які існували на дату звільнення) роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику іншу посаду відповідно до його кваліфікації, а в разі незгоди працівника на іншу роботу, роботодавець зобов'язаний виконати судове рішення, здійснивши відповідні зміни в організаційній структурі.

Вирішуючи питання законності звільнення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач як роботодавець порушив трудові права позивачки і звільнив її з роботи без урахування положень частини 3 статті 184 КЗпП України, яка не допускає звільнення жінок - одиноких матерів при наявності дитини віком до трьох років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Питання відшкодування втрат працівника внаслідок незаконного звільнення врегульовано ч. 2 ст. 235 КЗпП України, якою передбачено, що у разі звільнення без законної підстави при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ст. 1, 7 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття це - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Видом забезпечення за цим Законом є, в тому числі, допомога по безробіттю.

Допомога по безробіттю не є заробітком, а тому середній заробіток за час вимушеного прогулу не може бути зменшений на суму виплаченого забезпечення за Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Аналогічна позиція щодо не можливості зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму виплаченої допомоги по безробіттю викладена в постанові Верховного Суду України №334/290/15-ц від 21 вересня 2017 року.

А відтак колегією суддів визнається безпідставним посилання в апеляційній скарзі на отримання позивачкою допомоги по безробіттю.

Як роз’яснив Верховний суд України у п.9 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової ) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З врахуванням встановлених обставин справи, колегія суддів вважає, що суд визначив розумну і справедливу компенсацію позивачеві за завдану їй неправомірною затримкою розрахунку при звільненні моральну шкоду у розмірі 35 000 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному з’ясуванні всіх обставин справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наведених вище обставин, а тому немає підстав для скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у позові.

Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.381, 382 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Закарпатської області залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена відповідно до положень ст.389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 08.06.2018 року.

Головуючий: Павлишин О.Ф.

Судді: Мікуш Ю.Р.

ОСОБА_8