Постанова № 74587942, 05.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №334/6418/16 Головуючий у 1 інстанції: Гнатюк О.М.

Провадження № 22-ц/778/971/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» червня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Дашковської А.В.,

суддів: Кримської О.М.,

ОСОБА_2,

секретар: Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

В вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що у лютому 2008 року між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений договір про відкриття та обслуговування карткового рахунку. Даний договір складався із Заяви, Пам’ятки клієнта, Умов і правил надання банківських послуг, тарифів.

У червні 2014 року була спроба шахраїв несанкціонованого списання коштів з банківського рахунку (картки). Задля підвищення безпеки карткового рахунку з боку банку було запропоновано іншу картку «Універсальна Gold» № 5168 7423 1834 2528.

11 березня 2015 року з картки «Універсальна Gold» № 5168 7423 1834 2528, яка була в його користуванні, були здійснені декілька спроб несанкціонованого списання коштів. З останньої спроби були списані кошти кредитного ліміту у розмірі 6570,00 гривень. Списання кредитного ліміту відбулося фактично одночасно в той момент, коли він блокував картку. За даним фактом порушене кримінальне провадження № 12015080050001490 за ознаками ч.1 ст. 190 КК України.

З моменту крадіжки (списання) коштів з банківської картки, він карткою не користувався, за винятком внесення коштів у розмірі 710 грн.00 коп. на вже існуючий від’ємний баланс рахунку.

27 вересня 2016 р. він дізнався, що 16 вересня 2015 р. постановою державного виконавця Дніпровського ВДВС міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області відкрито виконавче провадження № 52039397 щодо виконання виконавчого напису приватного нотаріуса ОСОБА_4 № 2782 від 13 липня 2016 року про стягнення з нього на користь відповідача у безспірному порядку невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору від 08 червня 2012 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 30 квітня 2016 року грошових коштів у розмірі 16541,66 грн.

Вважає, що виконавчий напис № 2782 від 13 липня 2016 року вчинено з грубими порушеннями порядку вчинення виконавчих написів нотаріусами.

Ним не укладався кредитний договір від 08 червня 2012 року, на підставі якого вчинено зазначений виконавчий напис, нотаріусу не надавались первинні документи, а тому відсутні підстави вважати розмір заборгованості безспірною.

На підставі зазначеного просив визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №2782 від 13 липня 2016 року, вчинений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 щодо звернення стягнення заборгованості та скасувати виконавчий напис, стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 551,21 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року позов задоволено.

Визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис, вчинений 13 липня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстрований в реєстрі за № 2782 про стягнення зі ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору від 08 червня 2012 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 30 квітня 2016 року грошових коштів в загальному розмірі 16541 грн. 66 коп., в тому числі 6819 грн. 14 коп. заборгованості за тілом кредиту, 7549 грн. 48 коп. заборгованості за відсотками, нарахованої заборгованості з комісії та пені в розмірі 909 грн. 15 коп., заборгованості по штрафам (фіксована частина) 500 грн., заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості) 763 грн. 89 коп.

Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 551 грн. 21 коп.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.03.2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк») та позивачем був укладений кредитний договір, який складається: із заяви позичальника, Умов і Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг, а також банківських тарифів.

Відповідно до умов договору банк зобов'язався надати позивачу кредит у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту 500 грн. зі сплатою 36 % річних за користування кредитними коштами (а.с. 60- 63).

08.06.2012 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ Комерційний банк «ПриватБанк») та позивачем був укладений кредитний договір, який складається із заяви позичальника, Умов і Правил надання банківських послуг, Правил надання послуг, а також банківських тарифів. Відповідно до договору банк зобов'язався надати позивачу кредит у вигляді встановленого на платіжну карту кредитного ліміту в розмірі 15 000 грн. (а.с. 95).

Листом №30.1.0.0/2 від 02 березня 2016 року відповідач направив на адресу ОСОБА_3 повідомлення з вимогою виконання зобов’язань за договором б/н від 16.06.2014 року (а.с.24).

Договір б/н від 16.06.2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3, на який банк посилається у зазначеній вимозі про стягнення заборгованості, отримання якої не заперечує позивач по справі, відповідачем не надано ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції.

Судом також встановлено, що 13 липня 2016 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу ОСОБА_4 був вчинений виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 2782 про стягнення з позивача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» невиплачених в строк відповідно до умов кредитного договору від 08 червня 2012 року та розрахунку заборгованості за договором станом на 30 квітня 2016 року грошових коштів в загальному розмірі 16 541,66 грн., в тому числі 6819,14 грн. - заборгованості за тілом кредиту, 7549,48 грн. - заборгованості за відсотками, нарахованої заборгованості з комісії та пені в розмірі - 909,15 грн., заборгованості по штрафам (фіксована частина) - 500 грн., заборгованості по штрафам (відсоток від суми заборгованості) - 763,89 грн. Стягнення здійснюється за період з 08 червня 2012 року по 30 квітня 2016 року.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною першої статті 1 Закону України від 2 вересня 1993 року "Про нотаріат" нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом України "Про нотаріат" та іншими актами законодавства України (частина перша статті 39 Закону України "Про нотаріат"). Таким актом законодавства станом на час вчинення оскаржуваного виконавчого напису була, зокрема Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрована у Міністерстві юстиції України3 березня 2004 року за № 283/8882 (далі - Інструкція).

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія (пункт 19 статті 34 Закону України "Про нотаріат"). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів передбачено в ОСОБА_2 14 Закону України "Про нотаріат" та Розділі 32 Інструкції.

Так, відповідно до статті 87 Закону України "Про нотаріат" для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

При цьому стаття 50 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для таких висновків.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов'язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов'язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов'язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України "Про нотаріат"). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів.

Захист прав боржника в процесі вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається у спосіб, передбачений підпунктом 283 Розділу 32 Інструкції, - шляхом надіслання іпотекодержателем повідомлення - письмової вимоги про усунення порушень іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця. Натомість нотаріус вирішує питання про вчинення виконавчого напису на підставі документів, наданих лише однією стороною, стягувачем, і не зобов'язаний запитувати та одержувати пояснення боржника з приводу заборгованості для підтвердження чи спростування її безспірності.

Таким чином, вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно з Переліком документів є підтвердженням безспірності заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт (подання стягувачем відповідних документів нотаріусу) не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

З огляду на викладене та з урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України "Про нотаріат" захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Пунктом 1 Переліку документів передбачено, що для одержання виконавчого напису нотаріуса про стягнення заборгованості за нотаріально посвідченою угодою, що передбачає сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно, подаються, зокрема, документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з пунктом 284 Інструкції нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості боржника перед стягувачем. При цьому заборгованість боржника визнається безспірною і не потребує додаткового доказування у випадках, якщо подані для вчинення виконавчого напису документи передбачені вищезазначеним Переліком документів.

При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у загальному Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів (пункт 286 Інструкції).

Отже, в основі вчинення вказаної нотаріальної дії лежить факт безспірності наявної заборгованості.

Як вбачається з матеріалів справи, приватному нотаріусу для вчинення виконавчого напису відповідачем на підтвердження наявності заборгованості було подано наступні документи:

1) копію заяви-анкети ОСОБА_3 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку від 8 червня 2012 року, яка містить інформацію щодо ОСОБА_3 та його бажання оформити на своє ім’я платіжної картки Кредитка «Універсальна» із встановленням розміру кредитного ліміту по вказаній картці – 15000 гривень. Зі змісту заяви вбачається, що договір про надання банківських послуг складається: із заяви-анкети, Пам’ятки клієнта, Умов та правил надання банківських послуга також Тарифів банку (а.с.127 зворот.);

2) розрахунок заборгованості по кредиту за період з 16 серпня 2014 року по 30 вересня 2016 року;

3) письмова вимога про усунення порушень за кредитним договором від 08.06.2012 року (без вихідного номеру та дати) (а.с.122-138).

Як визначено ч.1 ст. 626, ч.1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Разом з тим, відповідно до ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлено однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що представником кредитора нотаріусу не було надано Умови і Правила надання банківських послуг, Правила надання послуг, а також банківські тарифи за весь період кредитування, які в сукупності складають зміст кредитного договору та в яких викладена необхідна для вчинення виконавчого напису інформація, зокрема щодо встановлення та розміру неустойки (штрафу, пені) тощо.

Суд обґрунтовано зазначив у рішенні, що надані нотаріусу документи не містять засвідченої стягувачем виписки з рахунку боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості, замість якої надано розрахунок заборгованості, що не є тотожним поняттю «виписка банку», тобто первинний документ, який фіксує факт виконання господарської операції та служить підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах («Перелік типових документів», затверджений наказом Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5).

Наданий банком розрахунок заборгованості стосується періоду з 16.06.2014 року по 30.06.2016 року в той час, зі змісту виконавчого напису вбачається, що він здійснений щодо стягнення заборгованості у період з 08.06.2012 року по 30.04.2016 року (а.с.21-22).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_3 посилався також на наявність спору щодо коштів кредитного ліміту у розмірі 6570 гривень, які були списані 11.03.2015 року з його рахунку без фізичного пред’явлення користувачем самого платіжного засобу.

Матеріали справи містять докази того, що по даному факту було порушено кримінальне провадження №12015080050001490 за ознаками ч.1ст.190 КК України (а.с.12).

Відповідачем фактично підтверджено, що перевіркою встановлене списання шляхом грошового переказу через інтернет-ресурс «Portmone.com» .

Як вбачається з наданого нотаріусу розрахунку заборгованості та не заперечувалось представником відповідача в засіданні апеляційного суду, вказана сума – 6570 грн. входить складу стягнутої за виконавчим написом нотаріуса заборгованості.

Представником банку не заперечувалось, що на час направлення банком заяви про вчинення виконавчого напису нотаріуса Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» було відомо про порушення кримінальної справи.

Довід апеляційної скарги про те, що списання коштів відбулося шляхом «...розголошення позивачем даних кредитної картки... або ... однозначно Клієнт повідомив стороннім /третім особам інформацію, яка призвела до переказів коштів...», колегія суддів вважає неприйнятним з огляду на таке.

Відповідно до пунктів 8 та 9 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014р. №705 банк, як емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Банк зобов'язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача, що стосуються використання електронного платіжного засобу або незавершеного переказу, ініційованого з його допомогою, надати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, установлений договором, але не більше строку, передбаченого Законом України "Про звернення громадян" (п. 10 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014р. №705).

Відповідачем не надано доказів, які підтверджують той факт, що позивач, як користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПIН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПIН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд не може дійти висновку про вину позивача як підставу цивільно-правової відповідальності.

Саме до цього зводиться правова позиція, що висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 травня 2015 року № 6-71 цс 15.

Однак відповідачем не надано доказів на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_3 як користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПIН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 оспорює законність вимог банку щодо стягнення з нього розміру заборгованості, законність вимог банку щодо розміру нарахувань по комісії та пені, одночасного нарахування банком декількох видів неустойки (пені та штрафів) за одне й те ж порушення умов договору.

Наступні доводи апелянта є черговим повторенням викладення заперечень, які зазначалися відповідачем та перевірені судом першої інстанції і не знайшли підтвердження. Вказані доводи не доводять неправильності рішення суду.

За таких обставин колегія суддів вважає, що ухвалене в справі судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 11 червня 2018 року.

Головуючий

Судді: