Постанова № 74583175, 30.05.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/426/18 Справа № 209/2701/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Петешенкова М.Ю.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого - Петешенкової М.Ю.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2017 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом посилаючись на те, що 21 квітня 2010 року ОСОБА_2 з метою отримання кредиту, підписала заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн., зі сплатою 30.00 % процентів за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, відповідач отримав кредитну картку 04 листопада 2013 року, з встановленням кредитного ліміту у розмірі 5 000 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, складає між ним та банком договір, що підтверджується підписом у заяві. Щодо зміни кредитного ліміту банк керується п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де зазначено, що клієнт дає свою згоду на встановлення кредитного ліміту за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

У зв’язку із неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору станом на 24 травня 2016 року утворилась заборгованість у розмірі 34 188,92 грн., яка складається з наступного: 4 956,91 грн. – заборгованість за кредитом; 24 477,78 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 650 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн. - штраф (фіксована складова); - 1 604,23 грн. - штраф (процентна складова).

На підставі вищезазначеного, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 34 188,92 грн.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 квітня 2010 року, яка складається з: 4 956,91 грн. – заборгованість за кредитом; 24 477,78 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 1 200 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а всього становить 30 634, 69 грн.

В задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв’язку із порушенням відповідачем умов кредитного договору, наявні підстави для часткового стягнення заборгованості у розмірі 30 634, 69 грн.

В апеляційній скарзі, поданій 15 червня 2017 року, ОСОБА_2 посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про стягнення заборгованості у розмірі 4 327, 37 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачем не доведено факт нарахування процентів, який має істотне значення для всебічного, повного, об’єктивного, справедливого і не упередженого вирішення спору, підтверджено недостовірними і суперечливими доказами.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом встановлено, що 21 квітня 2010 року ОСОБА_2 з метою отримання кредиту, підписала заяву б/н про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн., зі сплатою 30.00 % процентів за користування кредитом на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № б/н від 21 квітня 2010 року ОСОБА_2 має заборгованість у розмірі 34 188,92 грн., яка складається з наступного: 4 956,91 грн. – заборгованість за кредитом; 24 477,78 грн. – заборгованість за процентами за користування кредитом; 2 650 грн. – заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: - 500 грн. - штраф (фіксована складова); - 1 604,23 грн. - штраф (процентна складова).

Згідно наданих суду представником відповідача письмових заперечень, ОСОБА_2 визнала суму заборгованості за кредитом у розмірі 4 956,91 грн., яка підлягає стягненню з відповідача у справі у заявленому позивачем розмірі.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за процентами за користуванням кредитом у розмірі 24 477,78 грн., суд першої інстанції погодився із розрахунками позивача у справі, які вважав обґрунтованими та такими, що підтверджуються наданими суду доказами, та підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією у розмірі 2 650 грн., суд першої інстанції враховуючи клопотання відповідача щодо застосування спеціальної позовної давності в один рік та відповідно до вимог позивача про стягнення пені, а також визнання представником позивача суми нарахованої пені за період з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року у розмірі 1 200 грн., стягнув з відповідача суму пені в межах строку, встановленого ч.2 ст. 258 ЦК України, тобто за період з 01 травня 2015 року по 30 квітня 2016 року у розмірі 1 200 грн.

В частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафу (фіксована частина) – 500 грн. та штрафу (процентна складова) – 1 604,23 грн., суд першої інстанції вважав вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з урахуванням положень ст. 61 Конституції України та ст. 549 ЦК України, з метою уникнення подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, розглядаючи спір, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що нарахування процентів не відповідає умовам кредитного договору, як такі, що були нараховані у подвійному розмірі на всю суму заборгованості, не заслуговують на увагу суду, оскільки розрахунок відповідає умовам кредитного договору та відображає прийняті платежі нарахування процентів за договором і не дає підстав ставити його під сумнів, оскільки подвійні проценти, передбачені наказом № СП-2014- 6635230 від 02 квітня 2014 року, за своєю правовою природою виступають санкцією за несвоєчасну сплату платежу.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, ч.ч.3-6 ст.147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 05 травня 2017 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Судді: М.Ю. Петешенкова

ОСОБА_3

ОСОБА_4