Постанова № 74580815, 07.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2018 року

м.Суми

Справа №592/10736/17

Провадження № 22-ц/788/942/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Собини О. І., Ткачук С. С.,

з участю секретаря судового засідання – Назарової О.М.,

представника ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Довіра 2008» ОСОБА_3,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Довіра 2008» на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2018 року в складі судді Чернобая О.І., ухваленого у м. Суми, повний текст якого складений 02 квітня 2018 року, -

в с т а н о в и в:

Статтею 351 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Довіра 2008» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» ОСОБА_4 за №53-К від 07 вересня 2017 року в частині звільнення ОСОБА_1 з посади сторожа.

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді сторожа в ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» з 07 вересня 2017 року.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 08 вересня 2017 року по 28 березня 2018 року включно в сумі 22194 грн. 77 коп., а також вартість понесених судових витрат на оплату послуг адвоката з представництва інтересів та захисту прав під час вирішення даної справи в сумі 4000 грн.

Стягнуто з ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» на користь держави судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008», посилаючись на неповне з’ясування обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, на неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. При цьому, відповідач вказав, що позивач не є особою, прийнятою на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, або під час оголошення рішення про проведення мобілізації, або введення воєнного стану, оскільки на час укладення позивачем контракту 05 вересня 2017 року мобілізація в Україні закінчилась, кризова ситуація не оголошувалася, а воєнний стан не вводився. З огляду на викладене, ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» вважає, що на позивача не розповсюджуються гарантії, передбачені ст. 119 КЗпП України, тому позовні вимоги є необгрунтованими та задоволенню не підлягають. Крім того, відповідач зазначив, що місцевий суд безпідставно послався на Указ Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, який жодним чином не підтверджує існування в країні особливого періоду на час виникнення спірних правовідносин, тому звільнення позивача відбулося на законних підставах.

У свою чергу, представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на відсутність підстав для її задоволення. Зокрема, адвокат ОСОБА_2 вважає, що на час звільнення ОСОБА_1 в країні діяв особливий період, в тому числі і викликана цим кризова ситуація, тому на позивача поширюються гарантії, визначені ч. 3 ст. 119 КЗпП України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» ОСОБА_3 про задоволення апеляційної скарги та представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 – про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 01 лютого 2017 року був прийнятий на посаду сторожа у ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008», що підтверджується даними трудової книжки (а.с. 7).

05 вересня 2017 року Міністерство оборони України в особі командира військової частини А1476 та ОСОБА_1 уклали контракт на проходження військової служби у Збройних силах України на посадах сержантського складу (а.с. 9 - 11).

З п. 3 цього контракту вбачається, що він є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на три роки.

Наказом командира військової частини від 05 вересня 2017 року № 57 старшого сержанта служби за контрактом ОСОБА_1 визнано таким, що справи та посаду командира 2 відділення охорони і взводу охорони 5 роти охорони батальйону охорони прийняв та приступив до виконання своїх посадових обов’язків (а.с. 11).

Наказом генерального директора ТОВ «Агрофірма «Довіра 2008» № 53-к від 07 вересня 2016 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади на підставі п. 3 ст. 36 КЗпП україни за угодою сторін у зв'язку із вступом на військову службу (а.с. 8).

Таким чином, судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на момент його звільнення з роботи, на час розгляду справи в місцевому суді та на даний час проходить службу в лавах Збройних Сил України за контрактом, строк дії якого ще не сплив.

Відповідно до ч. 3 ст. 119 ч. 3 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дію ч. 3 ст. 119 КЗпП України поширено на громадян України, які починаючи з 18 березня 2014 року були призвані на військову службу на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року № 303 "Про часткову мобілізацію" згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року № 1275-VII.

Із змісту вказаної вище норми трудового законодавства вбачається, що для вирішення питання про наявність права на гарантії, передбачені нею, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого стану, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період – період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація – комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до ст. 2 ч. 1, ч. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Загальні умови укладення контракту на проходження військової служби визначені ст. 19 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Як зазначалось вище, позивач ОСОБА_1 05 вересня 2017 року уклав контракт на проходження військової служби у Збройних Силах України строком на три роки.

Рішень про демобілізацію усіх призваних військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президент України на даний час не приймав.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов вірного висновку про те, що позивач уклав контракт під час дії ситуації, що загрожує національній безпеці України, тобто під час дії особливого періоду. Отже, як військовослужбовець, він користується гарантіями, передбаченими ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та ст. 119 ч. 3 КЗпП України, тому його звільнення суд правильно визнав незаконним.

Відповідно до ст. 235 ч. 1, ч. 2 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08 лютого 1995 року (з подальшими змінами і доповненнями), нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Із урахуванням вказаних положень норм матеріального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також стосовно розрахунку того заробітку, який надано відповідачем та не спростовано позивачем.

Так, період вимушеного прогулу обліковується з 08 вересня 2017 року по 28 березня 2018 року і становить 1060 робочих годин, а з урахуванням середньогодинного розміру заробітної плати позивача, який вказав відповідач у відповідній довідці (а.с. 84), середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу дорівнює 22194,77 грн. (162 год.х19,68 грн. за вересень 2017 року + 162 год.х19,68 грн. за жовтень 2017 року + 150 год.х19,68 грн. за листопад 2017 року + 165 год. х19,68 грн. за грудень 2017 року + 163 год.х22,67 грн. за січень 2018 року + 150 год.х22,67 грн. за лютий 2018 року + 150 год.х22,67 грн. за березень 2018 року).

Заперечення відповідача щодо правильності звільнення позивача, викладених в доводах апеляційної скарги, вказаних висновків суду першої інстанції не спростовують, а наведений в них аналіз законодавства на підтвердження правильності звільнення позивача є помилковим.

Зокрема, колегія суддів відноситься критично до доводів в апеляційній скарзі про те, що на час укладення позивачем контракту на проходження військової служби на нього не розповсюджуються гарантії, передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки особливий період, що діє в Україні з 17 березня 2014 року, не припинився, нині існує також кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України. Таким чином, за працівниками, які поступили на військову службу за контрактом, роботодавець зобов’язаний зберігати місце роботи, посаду та середній заробіток до закінчення особливого періоду, який розпочався в Україні 17 березня 2014 року і триває по даний час.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову також не спростовують.

Враховуючи викладене, колегія суддів повністю погоджується з обґрунтованим і законним рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 1; 375; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Довіра 2008» залишити без задоволення, а рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 28 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: С.Г. Хвостик

Судді: О.І. Собина

ОСОБА_5