Постанова № 74579469, 22.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2169/18

Номер справи місцевого суду: 505/1029/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Погорєлова С. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Калараш А.А., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» про захист прав споживачів на рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Нікітішина В.П. 14 серпня 2017 року в м. Подільську Одеської області об 11:10 год.,-

встановила:

16 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача про захист прав споживачів (а. с. 1-9).

В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 04 вересня 2007 року між нею та відповідачем було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11209190000. У договорі, на час його укладення, не зазначено детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; не зазначена сукупна вартість кредиту в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту; графік погашення кредиту, що встановлений згідно додатку № 1 до спірного договору, не встановлює платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користуванням кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом; в момент укладення кредитного договору було відсутнє письмове підтвердження позичальника про ознайомлення його про несення валютних ризиків; в момент укладення кредитного договору було відсутнє письмове підтвердження позичальника про ознайомлення його про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту; Банком під час укладення кредитного договору здійснювалась по відношенню к позичальнику (позивачу) нечесна підприємницька практика, тому що в момент укладення кредитного договору позичальника було введено в оману, оскільки перед укладенням кредитного договору позичальнику не була надана інформація щодо несення валютних ризиків, сукупної вартості кредиту, яка є обов’язкова, внаслідок чого в позичальника на час укладення договору була відсутня інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору; кредитний договір в момент його укладення не містив строку дії кредитного договору.

Вважає, що вказаний договір суперечить вимогам ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Постанові Правління Національного Банку України № 168 від 10.05.2007 року «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та порушує її права, як споживача фінансових послуг, а тому він є недійсним.

Рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено (а. с. 188-190).

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на його необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а. с. 194-203).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги представника ОСОБА_2 з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») був укладений договір про надання споживчого кредиту №11209190000, відповідно до умов якого Банк надав позивачу кредит у сумі 38 350,00 швейцарських франків, що дорівнювало еквіваленту 170 734,20 гривень за курсом НБУ на день укладання договору, зі сплатою 8,99% річних, на строк не пізніше 04 вересня 2025 року (а.с. 14-23).

З метою забезпечення належного виконання зобов'язання за кредитним договором

№ 11209190000 від 04 вересня 2007 року, між ОСОБА_2 та АКІБ «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк») 04 вересня 2007 року було укладено Іпотечний договір, предметом якого є двокімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 24-27).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору.

Отже, одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України, та межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, що обумовлюють розумний баланс між комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на те, що умови кредитного договору від 04 вересня 2007 року, укладеного між позивачем та Банком, не відповідають положенням Закону України «Про захист прав споживачів», однак такі доводи є необґрунтованими, оскільки відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Відповідно до положень вказаної статті Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У частині третій вказаної статті визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

ОСОБА_2, підписавши договір про надання споживчого кредиту №11209190000 від 04 вересня 2007 року, погодилась з умовами договору, а тому була обізнана про розмір процентних ставок та ознайомлена з усіма тарифами банку. Окрім цього, позивачка не заперечувала в суді першої інстанції, що вказані договори вона дійсно підписувала.

Таким чином, суд дійшов до вірного висновку, що договір споживчого кредиту укладено в письмовій формі та підписано сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню договору споживчого кредиту, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки. Таким чином, відсутні підстави для визнання кредитного договору недійсним відповідно до положень частини першої статті 230 ЦК України як укладених унаслідок введення в оману позичальника з боку банку та положень статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ці норми є самостійними підставами визнання договорів недійсними; позивач не навела доказів щодо введення її в оману під час укладення договору споживчого кредиту, оскільки перед його підписанням вона мала можливість ознайомитися з текстом та умовами договору та власноручно його підписала, а тому позовні вимоги щодо визнання недійсним кредитного договору задоволенню не підлягають.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 02 грудня 2015 року № 6-1341цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Пунктом 3.4 рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 визначається, що під час укладення кредитного договору позивальник (споживач) протягом певного терміну має право відкликати згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснень причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Згідно ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Між тим, заявляючи вимоги про визнання договору недійсним як такого, що був укладений під впливом обману, позивач не надав суду достатніх доказів того, що в момент вчинення вказаного правочину представники відповідача навмисно ввели її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

В матеріалах справи відсутні докази щодо нечесної підприємницької діяльності відповідача, наявності в оспорюваних кредитних договорах несправедливих умов, в тому числі умови про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору, що виключає визнання договору частково або повністю недійсним з урахуванням положень ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживача».

Таким чином, посилання позивача на обставини, які відповідно до положень закону можуть бути підставою для визнання оскаржуваного договору недійсним, не знайшли свого підтвердження.

Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції невірно застосував наслідки спливу строку позовної давності є хибними, оскільки увідповідності до ч. 3 ст. 267 ЦК України, суд зобов'язаний застосувати позовну давність лише за заявою сторони у спорі, причому така заява має бути подана до винесення судового рішення. Припис ч. 4 ст. 267 ЦК України покладає на сторону у справі обов'язок подавати заяву про сплив (закінчення) строку позовної давності, як підставу для відмови у позові. У випадку встановлення судом факту спливу строків позовної давності суд зобов'язаний відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «УкрСиббанк» в своїх запереченнях на позовну заяву просив суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_2 (а.с. 42-46), позивачка заяв про поновлення строку для звернення до суду з даним позовом не подавала.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Котовського міськрайонного суду Одеської області від 14 серпня 2017 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст судового рішення складений 08.06.2018 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

ОСОБА_3