Постанова № 74579360, 29.05.2018, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2018 року м. Одеса

справа № 522/3487/17

провадження № 22-ц/785/1777/18

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Колеснікова Г.Я. (суддя-доповідач),

суддів: Ващенко Л.Г., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретарів Тьосової Я.В., Сідлецької Ю.С.,

учасники справи:

позивач –ОСОБА_1,

представник позивача – ОСОБА_2,

відповідач –державний реєстратор – приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк»;

представники відповідача -ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року у складі судді Кравчук Т.С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора.

Зазначав, що 10 жовтня 2006 року між Закритим акціонерний товариством «Перший Український міжнародний банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» (далі - ПАТ «ПУМБ», банк) та ним укладено кредитний договір №5001993, за яким йому надано кредит 90000 доларів США під 11,9 % річних строком до 10 жовтня 2026 року. Для забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ним укладено іпотечний договір від 10 жовтня 2006 року, предметом іпотеки якого є нерухоме майно: квартира №3 в будинку №14 «Б» по вул. Маразліївській в м. Одесі.

31 січня 2017 року державним реєстратором – приватним нотаріусом ОСОБА_3 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 33645470 від 31 січня 2017 року до державного реєстру речових прав на нерухоме майно був внесений запис про право власності № 18789825 про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за банком.

Посилаючись на те, що дії нотаріуса вчинені з порушенням норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ №1127 від 25 грудня 2015 року, уточнивши позовні вимоги, позивач просив суд визнати протиправним та скасувати зазначене рішення державного реєстратора-приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та стягнути з відповідачів на його користь судові витрати (т.1 а.с.1-9,107-116).

Представник ПАТ «ПУМБ» позовні вимоги не визнав, посилаючись на додержання державним реєстратором положень Закону України “Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті”, оскільки згоду на звернення стягнення в позасудовому порядку іпотекодержателем було надано шляхом підписання іпотечного договору, в якому міститься письмове застереження про задоволення вимог іпотекодержателя; державному реєстратору були надані всі документи необхідні для прийняття рішення про державну реєстрацію прав за банком; факт реконструкції нерухомого майна не змінює правовідносин сторін за укладеним іпотечним договором (т.1 а.с.147-151).

Державний реєстратор – приватний нотаріус ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, посилаючись на додержання нею вимог чинного законодавства при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за банком (т.1 а.с.165-167).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора – приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 33645470 від 31 січня 2017 року на квартиру АДРЕСА_1 «Б» в м. Одеса за Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк».

Стягнуто з приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_3, ПАТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 480 гривень з кожного (т.1 а.с.183, 184-190).

Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.12,33,36,37 Закону України «Про іпотеку» та нормами Закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон про мораторій), виходив із того, що:

- спірна квартира підпадає під дію Закону про мораторій, тому під час його дії неможливо звернути стягнення шляхом відчуження квартири без згоди власника (ОСОБА_1О.), а відповідне застереження в іпотечному договорі ні є згодою власника квартири в розумінні положень Закону про мораторій;

- не підтверджено факт отримання ОСОБА_1 вимоги про усунення порушення №ODE-44/72 від 17 вересня 2014 року, а отже й завершення 30-денного строку з моменту її отримання;

- наявна в матеріалах справи копія висновку про вартість квартири асоціації «УкрЕксПроБуд» від 31 січня 2017 року є неналежним доказом проведення оцінки майна відповідно до ч.3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки відсутні відомості про реєстрацію звіту в Єдиній базі даних звітів про оцінку майна, відсутній повний звіт про оцінку, який є невід’ємною частиною висновку, та оцінка проведена без огляду майна.

На підставі наведеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що державна реєстрація за банком права власності на предмет іпотеки проведена державним реєстратором без дотримання положень ст.ст.18, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а тому рішення державного реєстратора від 31 січня 2017 року про реєстрацію права власності є протиправним.

В апеляційній скарзі ПАТ «ПУМБ», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову(т.1 а.с.197-207).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення не всебічно, не повно та не об’єктивно дослідив наявні у справі докази та не врахував, що:

- застереження в іпотечному договорі ні є примусовим стягненням, тому дія Закону про мораторій не застосовується до спірних правовідносин;

- державному реєстратору були надані всі документи необхідні для прийняття рішення про державну реєстрацію прав за банком, у тому числі:

?копія письмової вимоги щодо дострокового повернення всієї суми кредиту та процентів за користування кредитом від 17 вересня 2014року за вих.номером ODE-44/72;

?рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 01 жовтня 2014 року, яке містить посилання на вихідний номер документа, направленого адресату та співпадає з вихідним номером вимоги банку і містить позначку про його вручення у відповідності до Правил надання послуг поштового зв’язку;

?звіт асоціації «УкрЕксПроБуд» про оцінку майна на виконання вимог ст. 37 Закону України «Про іпотеку» .

У січні 2018 року ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого послався на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, з огляду на те, що підписання договору іпотеки, в якому сторонами було визначено можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки, не є згодою власника на відчуження такого майна, необхідність отримання якої було введено в дію із набранням чинності Закону про мораторій; матеріали справи не містять належних доказів про вручення особисто йому як боржнику (іпотекодавцю) письмової вимоги банку про усунення порушень на виконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону «Про іпотеку»; при проведенні оцінки предмету іпотеки банком порушені вимоги ст. 37 Закону «Про іпотеку», що свідчить про недобросовісність дій банку та порушення майнових прав позивача, пов’язаних із компенсацією 90% перевищення вартості предмета іпотеки над розміром заборгованості (т.1 а.с.222-228).

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

В силу ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закону) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до ст. 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до положень ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.36). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч.2 ст.36). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому ст. 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 цього Закону (ч.3 ст.36). Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов’язання є недійсними (ч.4 ст.36).

За наведених обставин можливо зробити висновок про те, що у разі невиконання основного зобов'язання, банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом або договором, в тому числі і визнавати за собою право власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Отже, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, повинні відповідати загальним положенням про договір. При дотриманні цих умов іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки з дотриманням умов звернення стягнення та порядку реалізації, передбачених законом.

Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; заявником, зокрема, іпотекодержателем, є особа, в інтересах якої встановлено, змінено або припинено іпотеку, або уповноважені ними особи – у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення іпотеки (ст.2 Закону); державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом (п.1 ч.1 ст.19 Закону); державним реєстратором є нотаріус, як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно (п.2 ч.1 ст.10 Закону).

Згідно п. 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2015 р. № 1127 (далі – Порядку), в редакції чинній на час виникнення спірних відносин, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених ст.27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та цим Порядком.

Пунктом 61 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

- копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

- документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

- заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Таким чином, п. 61 Порядку визначено вичерпний перелік обов’язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і з огляду на закріплені у ст.ст.18, 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.

З аналізу зазначених норм вбачається, що іпотекодержатель має довести як факт надіслання відповідної вимоги іпотекодавцю, так і факт отримання такої вимоги особисто іпотекодавцем.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 11 квітня 2017 року у справі № 822/864/15 та від 12 квітня 2017 року у справі № 822/862/15.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2006 року між ЗАТ «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 5001993, за яким останній отримав в кредит 90000 доларів США під 11,9% річних з погашенням кредиту згідно Додатку №1 до Договору, але у будь-якому разі не пізніше 10 жовтня 2026 року. Кредит надано для особистих потреб, а саме на придбання нерухомості: трикімнатної квартири загальною площею 87,4 кв.м, житловою площею 47,3 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Маразліївська, буд.14 «Б», кв.3 (т.1 а.с.13-22).

В той же день між ОСОБА_1 та банком укладено іпотечний договір від 10 жовтня 2006 року, за яким для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором №5001993 від 10 жовтня 2006 року передано в іпотеку нерухоме майно – квартиру №3 в будинку № 14 «Б» по вул. Маразліївській в м. Одесі (т. 1 а.с.23-25).

17 вересня 2014 року у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язань за кредитним договором на адресу ОСОБА_1 банком була направлена вимога про дострокове повернення всієї суму кредиту та процентів за користування кредитом за вих.номером ODE-44/72, з якої вбачається що прострочена заборгованість ОСОБА_1 перед банком розрахована станом на 16 вересня 2014 року та попереджено ОСОБА_1 про звернення банком стягнення на майно, передане в іпотеку, у разі не усунення порушень. При цьому спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки банком не зазначено (т.1 а.с.102-103).

Заочним рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 18 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПУМБ» заборгованість за кредитним договором № 5001993 від 10 жовтня 2006 року станом на 23 вересня 2015 року у розмірі 53906,74 доларів США та 38768, 64 грн. Заочне рішення набрало законної сили 19 лютого 2016 року (т.1 а.с.229-230).

Умовами іпотечного договору від 10 жовтня 2006 року передбачено право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, яке підлягає здійсненню на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим Договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя (п.3.2).

Пунктом 3.7. іпотечного договору встановлено, що застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, сторонами передбачено, що у разі виникнення у іпотекодержателя права звернути стягнення на предмет іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в порядку, передбаченому чинним законодавством України ( п. 3.7.1. договору іпотеки). Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації (п.3.7.2.).

31 січня 2017 року банк звернувся до державного реєстратора – приватного нотаріусу ОСОБА_3 з метою задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. При цьому банком було подано державному реєстратору такі документи:

-іпотечний договір від 10 жовтня 2006 року (т.1 а.с.96-101);

-вимогу про дострокове повернення кредиту та процентів за користування кредитом, вих.номер ODE-44/72 від 17 вересня 2014 року (т.1 а.с.102-103);

-рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.104);

-висновок про вартість майна суб’єкта оціночної діяльності «УкрЕксПроБуд» (т.1 а.с.105).

В той же день приватним нотаріусом Одеського міського округу ОСОБА_3 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 33645470 від 31 січня 2017 року, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на квартиру за адресою: м. Одеса, вул.Маразліївська, будинок № 14 «Б»АДРЕСА_2, на нового власника - ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» (т.1 а.с.27-30).

Банком не надано нотаріусу документ про оплату послуг пересилання поштового відправлення як доказ направлення зазначеної вимоги ОСОБА_1

Підтвердженням отримання ОСОБА_1 вимоги, яка пересилалася поштою рекомендованим листом, а отже, й завершення 30-денного строку з моменту її отримання, має бути повідомлення про вручення поштового відправлення, вручене та оформлене відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270, та Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявна в матеріалах справи копія рекомендованого повідомлення не є належним доказом отримання вимоги особисто ОСОБА_1, оскільки не містить підпису останнього; неможливо з’ясувати вміст відправлення; дата вручення вказана рукописним текстом 01 жовтня 2014 року, в той час як відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв’язку, розміщений у верхньому правому куті повідомлення, що вказує на дату відправлення поштовим відділенням повідомлення банку, зазначено «01.09.14» (тобто дата до вручення поштового відправлення особі). Зазначена копія повідомлення не відповідає вимогам про вручення та оформлення відповідно до Правил надання послуг поштового зв’язку та Порядку пересилання поштових відправлень (т.1 а.с.104, т.2 а.с.84).

Доводи апеляційної скарги, що у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення зазначено вихідний номер документа, направленого адресату, який співпадає з вихідним номером письмової вимоги, що свідчить про зміст поштового відправлення, є необґрунтованими, оскільки суперечать нормам Правил надання послуг поштового зв’язку, в яких встановлено, що підтвердженням вмісту поштового відправлення є бланк опису вкладення у поштове відправлення, яке перевірене та підписане працівником поштового зв’язку (п. 61).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 37 Закону України “Про іпотеку” іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

В матеріалах справи наявна копія висновку про вартість майна, виконаного асоціацією “УкрЕксПроБуд”, від 31 січня 2016 року за дорученням ПАТ “ПУМБ”, згідно якого ринкова вартість спірної квартири на 31 січня 2017 року складає 1 640 000 гривень (т.1 а.с.105).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неналежність зазначеного доказу, з огляду на те, що дата проведення оцінки зазначена 31 січня 2016 року, в той час як ринкову вартість квартири зазначено станом на 31 січня 2017 року, нотаріусу не надано та в матеріалах справи відсутній повний звіт про оцінку, який є невід’ємною частиною висновку; оцінку проведено без огляду майна, оскільки проведена щодо трикімнатної квартири № 3, загальною площею 87.40 кв.м., в той час як квартира складається із 2-х житлових кімнат, загальною площею 96.2 кв.м., тобто не врахована проведена реконструкція квартири; висновок про вартість майна не обґрунтовано належним порівняльним методичним підходом.

На підставі наведеного державна реєстрація за ПАТ “ПУМБ” права власності на предмет іпотеки за неподання для цього передбачених п.61 Порядку документів проведена державним реєстратором без дотримання положень ст.ст.18,27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, а тому рішення державного реєстратора від 31 січня 2017 року № 33645470 про реєстрацію права власності є протиправним.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано керувався нормами Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року, відповідно до ст. 1 якого, протягом дії цього Закону не може бути примусове стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що у спірних правовідносинах відсутнє примусове звернення стягнення на заставлену житлову площу з посиланням на те, що оскільки боржником добровільно підписане застереження в іпотечному договорі, то Закон про мораторій застосований судом безпідставно.

Сама по собі умова договору іпотеки про можливість набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, не свідчить про волевиявлення іпотекодавця на вибуття майна з його володіння.

Добровільна згода іпотекодавця на застереження в іпотечному договорі не означає, що він погоджується з примусовим зверненням стягнення на його квартиру. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодержателя з метою задоволення своїх вимог.

Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (п. 2 ч.1 ст. 263 ЦК України).

Установлений Законом мораторій не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусове стягнення на майно (відчуження без згоди власника). З огляду на ст.3 вказаного Закону він носить тимчасовий характер. Протягом дії цього Закону інші Закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

В свою чергу Закон про мораторій ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

З матеріалів справи вбачається, що квартира №3 будинку 14 «Б» по вул.Маразліївській у м.Одесі була придбана за кошти, надані банком за кредитним договором №5001993 від 10 жовтня 2006 року, який було надано ОСОБА_1 в іноземній валюті – доларах США (т.1 а.с.13-22). На виконання умов цього кредитного договору був укладений договір іпотеки від 10 жовтня 2006 року, за яким зазначена квартира, загальною площею 87,4 кв.м. була передана в іпотеку (т.1 а.с.23-25).

Відповідно до довідки про склад сім’ї та прописки від 10 грудня 2012 року у квартирі №3 будинку № 14 «Б» по вул.Маразліївській у м.Одесі зареєстровані та проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (т.1 а.с.31).

Спірна квартира використовується як місце постійного проживання позивача та його сім’ї, тому підпадає під дію Закону про мораторій.

Враховуючи вищенаведене, нотаріус всупереч вимог чинного законодавства відчужив квартиру на користь банку за наявності відповідного мораторію.

Посилання банку на те, що спірна квартира не підпадає під дію Закону про мораторій, з огляду на те, що згідно п.1.4.(8) іпотечного договору від 10 жовтня 2006 року предмет іпотеки не є для іпотекодавця (ОСОБА_1О.) та членів його сім’ї тощо єдиним можливим місцем проживання є необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження своїх заперечень з цього приводу, а саме, що спірне житло не використовується як місце постійного проживання ОСОБА_1

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

Рішення суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2018 року.

Головуючий: /підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом згідно,

Суддя апеляційного суду

Одеської області: ОСОБА_9