Постанова № 74573195, 05.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 760/20636/17 Головуючий у 1 інстанції: Українець В.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Губської Л.В. Борейко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, Черкаського обласного військового комісаріату про визнання дій протиправними, стягнення коштів, зобов'язання вчинити дії.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві».

Зобов'язано Міністерство оборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Відмовлено в задоволенні позову в частині вимог до Черкаського обласного військового комісаріату.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство оборони України звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

17 травня 2018 року до Київського апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в якому позивач зазначає, що надав усі необхідні документи, передбачені чинним законодавством, відтак, має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка настала внаслідок поранення та пов'язана з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, що призначається Міністерством оборони України, а тому апеляційну скаргу відповідача просить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 був призваний Жашківським РВК та проходив строкову військову службу в лавах Радянської Армії з 02.04.1981 року по 21.06.1983 року, в складі діючої армії (Республіка Афганістан), що підтверджується копією довідки Жашківського районного військового комісаріату від 08.08.2017 року №228.

Судом першої інстанції встановлено, що, згідно виписки з акту огляду МСЕК до довідки серії 10ААВ № 945991 від 25 лютого 2015 року, позивачу встановлено ІІ групу інвалідності з 25 лютого 2015 року (поранення, контузія), причина інвалідності - захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол № 4113 від 25 грудня 2014 року), захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

Позивач звернувся до відповідачів про виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з пораненням (контузією) і захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в Афганістані, де велись бойові дії, до якого додав необхідні документи.

Листом від 14.09.2017 року №3/6/3196 Департамент фінансів Міноборони України направив на адресу позивача копію витягу з протоколу комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, від 03.06.2016 року №38, в якому повідомив про необхідність повернення поданих документів на доопрацювання.

Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що за наслідками розгляду поданих документів Комісія з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, прийняла оформлене п. 181 протоколу від 03.06.2016 року №38 про повернення на доопрацювання документів, оскільки відсутні документи, які свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено п. 11 Порядку призначенні і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975.

Вважаючи відмову відповідачів протиправною, ОСОБА_1 звернувся із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно ч. ч. 6, 8, 9 ст. 16-3 вказаного Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог даної статті Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок №975).

В абз. 3 п. 2 даної постанови визначено, що допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Як зазначалося, ІІ групу інвалідності внаслідок поранення (контузії) та захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, було встановлено позивачу 25.02.2015 року. Відтак, оскільки саме з датою встановлення особі інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби законодавство пов'язує виникнення в особи права на отримання одноразової грошової допомоги, до спірних правовідносин, як вірно зазначив суд першої інстанції, підлягають застосуванню нормативні акти, якими дане питання було врегульовано у лютому 2015 року.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Тобто, всупереч помилкових доводів Міноборони України, право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі коли інвалідність настала після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 23.10.2014 р. у справі № К/800/1679/14 та постановах Верховного суду України від 10.03.2015 р. у справі №21-563а14, від 21.04.2015 р. у справі №21-135а15.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що не призначення та невиплата позивачу спірної допомоги здійснено відповідачами всупереч вказаним вище вимогам чинного законодавства України, а тому такі дії є неправомірними.

Згідно п. 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

При цьому, приписи п. 4.8. Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2014 року №530, визначають, якщо документів необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні.

Таким чином, вищевказаним Положенням №530 передбачено обов'язок уповноваженого органу щодо письмового повідомлення заявника у разі відсутності документу, необхідного для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних повідомлень уповноваженого органу позивача про факт недостатності документів, доданих до заяви про виплату одноразової грошової допомоги, оскільки, на переконання колегії суддів, лист Департаменту фінансів Міноборони України від 14.09.2017 року №248/3/6/3196 не може вважатися відповідним повідомленням у розумінні вимог Положення №530.

Вказаним спростовується твердження представника Міноборони України про те, що позивачем до заяви про виплату йому одноразової грошової допомоги не додано документу, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травами або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Згідно абзацу 24 пункту 4.7 Положення № 530, у разі настання інвалідності копія довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - до розпорядника бюджетних коштів подається тільки в тому разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Відповідно до п. 21.21 глави 21 розділу ІІ Положення про військово - лікарську експертизу у збройних силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі).

Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження (висновок експерта) за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

Крім цього, згідно п. 21.3 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 року №402 (далі - Положення №402), причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців визначають штатні ВЛК; у колишніх військовослужбовців інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та військових формувань колишнього СРСР, правонаступниками яких вони стали, - штатні ВЛК цих військових формувань та оформлюють протоколом за формою, наведеною в додатку 19.

Пунктом 21.5 вказаного Положення №402 передбачено, що постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях, зокрема: - «Поранення (контузія, травма, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби» - якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) одержане (крім випадків протиправного діяння), у разі фактичного виконання службових обов'язків під час проходження військової служби в частинах, які не входили до складу діючої армії (п. «б»). - «Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби» - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення (п. «в»).

Причинний зв'язок поранення та інвалідності позивача, як вже було зазначено раніше, підтверджується також витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії Міноборони України від 25.12.2014 року №4113. При цьому, у вказаному протоколі не зафіксовано, що поранення пов'язане із вчиненням правопорушення чи є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Таким чином, з урахуванням наведеного, рішення, оформлене протоколом Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №4113 від 25 грудня 2014 року, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між захворюванням та несенням військової служби, підтверджує правомірність вимог позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставним посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не було подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Приписами п. 13 Порядку № 975 передбачено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або, у разі відмови, для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом її перерахування уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати, або через касу уповноваженого органу (п.14 Порядку № 975).

Наказом Міністра оборони України № 168 від 12.04.2007 року «Про організацію роботи та призначення комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби» призначено постійно діючу комісію з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. До повноважень голови вказаної Комісії, зокрема, віднесено підготовку пропозицій та подання їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.

Так, вказаним наказом Міністра оборони України створено відповідну комісію, яка має здійснювати підготовку пропозицій та подавати їх Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та її розміру.

При цьому, саме за результатами розгляду такої пропозиції комісії Міністр оборони України приймає відповідне рішення (позитивне або негативне).

Колегія суддів також враховує, що Верховний Суд України у постановах від 18.03.2014 року у справі №21-11а14 та від 22.04.2014 року у справі №21-484а13 висловив правову позицію у подібних правовідносинах, згідно якої, підставою для повідомлення про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги є рішення суб'єкта владних повноважень, прийняте з цього питання. Оскільки останній не розглянув звернення про виплату у одноразової грошової допомоги та відповідного рішення не прийняв, то суд повинен був зобов'язати його розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення зазначеного питання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заява позивача про виплату одноразової грошової допомоги Комісією з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби не розглядалась, пропозиції Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення грошової допомоги та визначення її розміру не надавались.

Отже, оскільки заява позивача Міністерством оборони України не розглянута по суті і не було прийнято уповноваженою особою відповідного рішення, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання протиправною бездіяльності Міноборони України щодо нерозгляду по суті заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги.

Щодо вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Міністерство оборони України призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у її задоволенні, оскільки суд не може підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання та втручатися в дискреційні повноваження Міноборони України.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 2 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно зобов'язати Міноборони України прийняти рішення за результатами розгляду питання про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку з настанням інвалідності ІІ групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» з урахуванням висновків, викладених у цій постанові.

Також, колегія суддів зауважує, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців військових формувань колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України.

Крім цього, колегія суддів вважає безпідставними інші доводи апеляційної скарги Міністерства оборони України, які стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують висновки суду першої інстанції.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 23 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Губська Л.В. Повний текст постанови виготовлено 11.06.2018 року.