Рішення № 74572407, 06.06.2018, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 819/742/18

06 червня 2018 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:

судді Баранюка А.З.

за участю:

секретаря судового засідання Кухар О.Л.

представника позивача: Гутик А.В.;

представників відповідача: Гетьман А.В., Загуляка Я.Є.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпластсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до Тернопільського окружного адміністративного суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» (далі - відповідач) із позовом, в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції в розмірі 37026,53 грн. а також пеню в розмірі 177,76 грн.

Ухвалою суду від 08.05.2018 року відкрито провадження у адміністративній справі №819/742/18 та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила задовольнити їх в повному обсязі. Вказала, що згідно з наданого відповідачем звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю (Форма №10-ПІ) за 2017р., середньооблікова чисельність його штатних платників облікового складу за рік складає 49 осіб, тобто у відповідності до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 2 особи. Однак, даний норматив працевлаштування відповідачем не дотримано, оскільки згідно даних, вказаних відповідачем у звіті, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особа. Отже, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте нею, відповідач до 15.04.2018 року повинен був самостійно сплатити адміністративно-господарські санкції у розмірі 37026,53 грн. У зв'язку із тим, що відповідач порушив терміни сплати адміністративно-господарських санкцій на 8 днів, він також повинен сплатити пеню в розмірі 177,76 грн.

Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечили в повному обсязі з мотивів наведених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити в його задоволенні. Пояснили, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» обов'язки встановлені Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», такі як виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України виконало у повному обсязі, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування особи з інвалідністю виникла не з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс», оскільки обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися їх пошуком для працевлаштування. Вказали, що оскільки Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» не здійснено порушення, застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованим.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення представника позивача, представників відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали, що містяться у справі, встановив наступні факти.

27 лютого 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» подало до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, відповідно до якого середньооблікова чисельність штатних працівників складає 49 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» складає 2 особи. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особу.

Розрахунком заборгованості до Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році, позивачем здійснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій в сумі 37026,53 грн. та нараховано пеню в розмірі 177,76 грн.

Визначаючись щодо спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Частиною 8 ст.69 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі - Закон №875).

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно до ч.1 ст.19 Закону №875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частиною 2 ст.19 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Відповідно до ст.18 Закону №875 забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Таким чином з аналізу норм Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» вбачається, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 травня 2018 року по справі №805/2275/17-а.

У цій постанові Верховний Суд, зокрема, зазначив, що до обов'язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості, а в силу приписів частини третьої статті 18 названого закону - підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, як випливає з приписів частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до обов'язків органів державної служби зайнятості законодавцем віднесена організація працевлаштування інвалідів, бо саме з цією метою роботодавці зобов'язані надавати державній службі зайнятості відповідну інформацію.

Таким чином, передбачена частиною першою статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов'язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої, п'ятої статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

При цьому, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій суд виходить із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях, або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій, при цьому враховує, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно ч.1 ст.217 ГК України господарськими санкціями визначаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для пропущення господарського правопорушення. Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Судом встановлено, що підставою для застосування до відповідача адміністративно - господарських санкцій стало невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році.

Поряд із цим, з наданого до матеріалів адміністративної справи Звіту форми №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік, середньооблікова чисельність штатних працівників Товариства з обмеженою відповідальністю «Метпластсервіс» складає 49 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» складає 2 особи. Середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 1 особу.

Також, згідно наявних доказів, які містяться у матеріалах справи, а саме листа Гусятинського районного центру зайнятості №03/562 від 13.04.2018 р. та звітності Форми №3-ПН по ТзОВ «Метпластсервіс» вбачається, що відповідачем у 2017 році подавалися звіти Форми №3-ПН про наявність вакансій з для людей з інвалідністю, де вказувались характеристики вакантних місць та основні вимоги до претендентів на вакансію. Також, у своєму листі Гусятинський районний центр зайнятості повідомив, що впродовж 2017 року на заявлені вакансії не направлено жодного безробітного з інвалідністю.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо вжиття заходів для працевлаштування інвалідів. Доказів, які б свідчили про те, що відповідач відмовив у прийнятті на роботу інвалідам, які безпосередньо зверталися до підприємства відповідача, або які були направлені переліченими у статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» органами позивачем не були надані і у справі відсутні.

Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що згідно наказу (розпорядження) № МП00000034-0000000102 №34 від 24 лютого 2017 року ТзОВ «Метпластсервіс» 27.02.2017 прийняло на роботу ОСОБА_4, інваліда 3 групи з дитинства, на посаду складальник, що свідчить про те, що товариством самостійно здійснювались заходи по пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю.

У відповідності до ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відтак, твердження позивача про порушення відповідачем вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та правомірність застосування адміністративно-господарських санкцій спростовується матеріалами справи, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метпластсервіс" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 37204,29 грн. - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 11 червня 2018 року.

Головуючий суддя Баранюк А.З.

копія вірна

Суддя Баранюк А.З.