Рішення № 74572143, 11.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1018/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Катаєвої Е.В., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом громадянина Сирії ОСОБА_2 (65006, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшов адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС), у якому позивач просив:

- визнати наказ ГУ ДМС №41 від 28.02.2018 року про відмову в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, неправомірним і скасувати його;

- зобов'язати ГУ ДМС у відповідності з процедурою, передбаченою ст.8 Закону України про «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі - Закону) прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту для ОСОБА_4.

Позивач у позовній заяві зазначив, що у лютому 2018 року він звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області (далі - Управління) з заявою про звернення за захистом в Україні. 06.03.2018 року він отримав повідомлення №5/1-425 від 28.02.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу №41 від 28.02.2018 року.

Позивач вважає рішення відповідача необґрунтованим та незаконним, оскільки це рішення приймалось без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи.

Відповідно до п.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст.1 цього Закону, а також якщо носять характер зловживання.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його заява про звернення за захистом в Україні не може вважатися очевидно необґрунтованою, оскільки відсутні підстави зазначені у п.6 ст.8 Закону, а саме його заява не носить характеру зловживання у розумінні п.6 ст.8 Закону. Крім того, він має об'єктивні побоювання за своє життя та здоров'я, тобто у нього наявні умови, зазначені п.1 та п.13 ч.1 Закону.

ОСОБА_4 у позовній заяві зазначив, що його побоювання за своє життя та здоров'я ґрунтуються на тому, що на території Сирії продовжується запеклий внутрішній збройний конфлікт, що підтверджується, зокрема, висновками Контактного інформаційно-аналітичного центру з моніторингу міграційних процесів ДМС України в «Оперативний звіт моніторингу міграційних процесів» (11-17 березня 2016 року). Збройний конфлікт характеризується систематичним порушенням прав людини. Він за своїм віком в разі повернення до країни походження автоматично буде залучений до лав армії. УВКБ ООН у своїх рекомендаціях констатував право особи протестувати проти військової служби у зв'язку з тим, що служба в армії означає участь у діяльності, яка є порушенням міжнародного гуманітарного, кримінального права та прав людини.

Також приймаючи рішення по його заяві про відмову в оформленні документів позивача для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідачем не було ретельно досліджено інформацію по країні походження, що члени меншості, зокрема алавітів. Він є алавітом та може зазнати переслідування як алфавіт зі сторони антиурядових угрупувань.

Позивач вважає, що відповідачем не враховано визначення поняття «біженець на місці», відповідно до якого заява особи про визнання її біженцем не повинно супроводжуватися нелегальним виїздом з країни походження, особа може просити вирішити питання про визнання її біженцем після перебування якогось часу за межами країни походження.

Позивач просив задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що не було у відповідача підстав для висновку необґрунтованості його заяви без проведення розгляду його заяви за повною процедурою.

Ухвалою суду від 12.03.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Ухвалою суду від 11.05.2018 року зарито підготовче провадження та вирішено розгляд справи здійснити у письмовому провадженні.

Представником відповідача 26.03.2018 року надано відзив на адміністративний позов та на виконання ухвали суду від 12.03.2018 року належним чином засвідчені копії матеріалів особової справи ОСОБА_4 (а.с.33-47,50-159).

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача вважав позов необґрунтованим та просив відмовити у його задоволенні, оскільки співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що позивач з країни громадянської належності виїхав легально та 02.11.2012 року прибув до України та через місяць звернувся із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС. За результатами розгляду матеріалів особової справи було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 05.06.2014 року №282-14, яке позивач не оскаржував.

Проте 19.02.2018 року позивач повторно звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, але при зверненні за набуттям міжнародного захисту не навів інформації, яка б вказувала на можливість його особистих переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, політичних переконань або ознакою належності до певної соціальної групи на момент прийняття рішення стосовно виїзду за межі країни походження. Також позивач не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами. Крім того, ані позивач, ані його близькі родичі не членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій в регіоні постійного проживання або поза його межами.

На думку представника відповідача позивач звернувся із заявою про міжнародний захист, оскільки знав про можливу процедуру набуття такого захисту, враховуючи використання такої процедури його рідним братом на установчі дані ОСОБА_4 ОСОБА_2, який проживав на території України та звернувся до територіального підрозділу ДМС 28.05.2012 року.

Крім того, матеріалами особової справи не підтверджено твердження позивача про побоювання повертатись до країни громадянської належності через можливість переслідування з боку представників «ІДІЛ» у зв'язку з його віросповіданням. Ні у позивача, ні у членів його родини, які наразі проживають на території Сирії і також являються мусульманами-алавітами, ніколи не зазнавали утисків та не переслідувались, а також не мали жодних проблем через їх віросповідання.

Також у відзиві зазначено, що ОСОБА_4 є військовозобов'язаним, проходив строкову військову службу в період з 2009-2010 роки. Позивач надав суперечливу інформацію щодо його ймовірного призову до Збройних сил Сирії, не навів жодних тверджень або доказів, які б вказували на наявність у нього релігійних, політичних або моральних поглядів відповідно до яких він не бажає проходити строкову військову службу. Єдиною причиною він називає просте небажання приймати участь у військових діях.

На думку представника відповідача інформація по ситуації в рідному для заявника місці у Сирії свідчить про її достатню безпечність.

Представник відповідача стверджує, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ГУ ДМС належним чином вивчив наведені ним обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у ст..6 Закону, суб'єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

Спірні правовідносини між сторонами, які виникли між сторонами, стосуються питання розгляду та прийняття суб'єктом владних повноважень рішень по заявам особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Порядок регулювання відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначає Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Згідно з п.1,13 ч.1 ст.1 Закону: - біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; - особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загально поширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Частиною 5 ст.5, частиною 1 ст.7 Закону встановлено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Відповідно до ч.1,ч.4 ст. 8 Закону протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який звернувся із заявою до відповідача про визнання біженцем або особою, є громадянином Сирії, уродженець м. Тартус, віросповідання мусульманин-алавіт, має середню освіту, неодружений.

Позивач влітку 2011 року виїхав з країни постійного проживання, легально з м. Тартус (Сирія) - м. Бейрут (Ліван) на таксі, з м. Бейруту (Ліван) до м. Стамбулу (Туреччина) літаком, із м. Стамбулу (Туреччина) до м. Одеси (Україна) літаком.

Прямував через м. Латакія (Сирія), м. Баніяс (Сирія), м. Бейрут (Ліван), м. Стамбул (Туреччина). У березні 2011 року на підставі туристичної візи та паспортного документу легально перетнув державний кордон України в м. Одесі. ОСОБА_4 служив в армії з 2009 року до 2010 року. На момент виїзду з країни армія брала участь у військових діях.

Позивач за наданням статусу біженця в інших регіонах України не звертався.

У 2012 році проходив процедуру набуття статусу біженця в Україні, в ГУ ДМС в Одеській області, на підставі чого було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №282-14 від 05.06.2014 року. Рішення №282-14 від 05.06.2014 року ОСОБА_4 не оскаржував.

Повторно із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач звернувся 19.02.2018 року (а.с.62-64).

Під час проведення анкетування позивач зазначив, що оскільки він вважається алавітом його переслідує терористична організація «ІДІЛ». Місто знаходиться під військовими діями та він не може повернутись через війну. Будинок зруйнований, роботи немає. В політичних, релігійних, військових або громадських організаціях ні позивач, ні його родина ніколи не брали участь. Адміністративні заходи до нього не вживались, до кримінальної відповідальності не притягувався.

Згідно з протоколом співбесіди позивач до України прибув як турист, проте справжньою метою прибуття було втікання з Сирії. В нього немає можливості переїзду до м. Тартус (Сирія), оскільки з боку «ІДІЛ» загрожує небезпека, так як він алавіт та соратник політичного режиму, а з іншого боку військові сили Сирії щодо армії. Також, він не хоче повертатись, тому що дуже багато пунктів кордону контролюються терористичними організаціями, в країні стан війни та він не бажає брати участь в будь-яких військових діях.

Під час проведення співбесіди ОСОБА_4 зауважив, що офіцери декілька разів підходили до його батька та казали, що необхідно зв'язатись з сином, оскільки його офіційно викликають в сирійську армію, щоб брати участь у військових діях та якщо не з'явиться протягом найближчих трьох місяців, то буде вважатись зрадником Батьківщини. Зазначене відбулось влітку 2012 року. Зазначений випадок повторюється кожного року в межах чотирьох разів на рік, просять батька терміново з ним зв'язатись та повідомили, що у випадку ухилення від військового призову буде підпадати під ст.131, яка карає у вигляді позбавлення волі терміном до 13 років. До лав Збройних сил Сирії забирають осіб, які не навчаються та не є похилого віку. Законодавчих можливостей отримання відстрочки від проходження військової служби не має.

28.02.2018 року Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області дійшло висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.126-139).

Згідно із висновком він підготовлений головним спеціалістом відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Бугаковою В.О. на підставі проведених анкетування та інтерв'ю із ОСОБА_4, з урахуванням актуальної ІКП.

Посадова особа Управління Бугакова В.О. вважала заяву громадянина Сирії на установчі дані ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, є очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених пунктами 1,13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з урахуванням попередньої відмови ДМС у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту та відсутності ново виявлених обставин. Головний спеціаліст Бугакова В.О. вважала доцільним на підставі п.6 ст.8 вказаного Закону прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.139).

Наказом ГУ ДМС №41 від 28.02.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відповідно до ст.8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", приймаючи до уваги висновок головного спеціаліста відділу по роботі з шукачами захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області Бугаковою В.О., - відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно гр. Сирії ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, особова справа НОМЕР_1 (а.с.140).

Дослідивши надані сторонами докази суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення діяв у межах повноважень та у спосіб встановлений Законом, але не на його підставі, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ є неправомірним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Таким чином, Законом чітко визначено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими.

Частина 6 ст.8 Закону також визначає, які саме заяви можуть бути визнані суб'єктом владних повноважень очевидно необґрунтованими. Такими заявами можуть бути визнані, якщо:

- у заявника відсутні умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. ст. 1 цього Закону;

- заяви носять характер зловживання, а саме якщо: - заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу; - за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з Висновком від 28.02.2018 року заява позивача визнана очевидно необґрунтованою з підстав відсутності умови, зазначені п. 1 чи 13 ч. ст. 1 Закону та з урахуванням з урахуванням попередньої відмови ДМС у визнанні біженцем або собою, яка потребує додаткового захисту та відсутності ново виявлених обставин, тобто фактично без зазначення зловживання зі сторони заявника про таке зловживання зазначено у Висновку.

Проте дослідивши зміст Висновку, суд вважає, що заява позивача не може бути визнана такою, що носить характер зловживання з підстав того, що подана особою, якій було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених п. 1 чи 13 ч. ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Згідно висновку таке рішення відповідачем було прийнято за результатами розгляду заяви позивача у 2012 році, тобто пройшло майже шість років, а тому зазначення у висновку, що відсутні ново виявлені обставин, при наявності, зокрема, інформації про країну походження позивача - Сирію, в якій не зупинився військовий конфлікт, наявна інформація про порушення прав людини після 2012 року.

У пункті 2 Рекомендацій УВКБ ООН з питань міжнародного захисту стосовно осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку від листопада 2015 року Редакція IV (далі - Рекомендації) зазначено, зокрема, що майже всі райони Сирії охоплені насильством, яке розгортається між різними учасниками конфліктів, які частково накладаються один на одного, і в які все більшою мірою залучаються різні регіональні і міжнародні актори(хто кого підтримує).

Згідно з п.17 Рекомендації характерною і все більш помітною особливістю конфлікту стало те, що різні його сторони часто приписують певні політичні переконання значним групам людей, включаючи сім'ї, племена, релігійні або етнічні групи, а то й цілі міста, села і квартали асоціативно. В результаті цього члени широкої спільноти стають, причому огульно, без розбору, мішенями для відповідних дій з боку різних суб'єктів, як то урядові сили, «ІГІЛ» і антиурядові озброєні групи, оскільки їх звинувачують реальну або приписувану підтримку протилежної сторони конфлікту. За достовірними повідомленнями, цілі громади, яким приписувалося, що вони дотримуються певних політичних переконань або розділяють позицію певної політичної сили щодо конфлікту, піддавалися повітряним бомбардуванням, обстрілу, тактиці блокади, терористичним актам з участю самогубців і застосуванням автомобільних бомб, свавільних арештів, захоплення заручників, тортурам, зґвалтувань та інших форм сексуального насильства, а також позасудових страт. Висновок про те, що дана людина дотримується тих чи інших політичних переконань або розділяє позицію тієї чи іншої політичної сили щодо конфлікту, часто робиться лише на підставі фізичної присутності даної особи в певному районі (або факту його походження з конкретного району) або виходячи з його етнічного, релігійного або племінного походження. такий ризик заподіяння шкоди серйозний і реальний і зовсім не зменшується лише тому, що конкретна особа, можливо, не зазнавала переслідувань в індивідуальному порядку.

Саме наявна інформація про країну походження позивача свідчить і про наявність умов, зазначених пунктами 1,13 ч.1 ст.1 Закону.

Відповідно до п.5 позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16.12.1998 року (далі - Позиції) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов'язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов'язком доказування».

Згідно з п.6 Позиції у відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов'язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв'язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов'язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об'єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані.

При розгляді заяви та матеріалів особової справи повинна надаватись оцінка, враховуючи аналіз інформації про країну походження особи, яка звернулась із заявою. Ситуація в країні походження є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими.

У пункті 44 Рекомендації УВКБ ООН зазначив, зокрема, що з огляду на те, що збільшилась актуальність даного питання на тлі триваючої кризи з біженцями в регіоні і за його межами, УВКБ ООН повторює свій заклик до держав, які не є сусідами Сирії, вивчити конкретні та ефективні способи вираження солідарності.

Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень зобов'язаний по даній справі у зв'язку із особливостями ситуації біженців, розділяти обов'язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи.

Судом встановлено, що вважаючи заяву позивача очевидно необґрунтованою Управління у висновку наводить інформацію про країну походження позивача вже після 2012 року, при цьому ніяким чином не спростовує надану ним інформацію, яка наведена і в позові щодо продовження порушення прав людини у Сирії після 2012 року та побоювання його вернуться в країну походження. Суд вважає, що вказані відомості по країні походження позивача, а також наведені ним обґрунтування його заяви щодо надання міжнародного захисту та наявності підстав для надання такого захисту або відмови в ньому відповідач міг об'єктивно вирішити лише при оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за заявою громадянина Сирії ОСОБА_2, оскільки існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та не вибіркової загрози громадянам Сирії зазнати поводження, яке заборонене Європейською Конвенцією, в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства, що є загальновідомим фактом. Оцінка обґрунтованості побоювань в ситуації загального насильства, яка характеризується, наприклад, громадянською війною, збройним конфліктом або міжплемінними конфліктами, є одним з ключових факторів.

Приймаючи оскаржуване рішення, відповідач не мав можливості та встановлених Законом повноважень на повне, об'єктивне дослідження всіх обставин щодо заяви позивача, оскільки повинен не тільки дослідити та проаналізувати інформацію, повідомлену позивачем в заяві про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, анкеті та протоколі співбесіди, врахувати поточну та актуальну інформацію по ситуації в Сирійській Арабській Республіці, а й прийняти або спростувати твердження позивача про можливість загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження в разі повернення.

Частиною 1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності свого рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно позивача, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2,3,6,7,9,12,13,241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов громадянина Сирії ОСОБА_2 (65006, АДРЕСА_1) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44, код ЄДРПОУ 37811384) про визнання неправомірним і скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №41 від 28.02.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» відносно громадянина Сирії ОСОБА_2 (особова справа НОМЕР_1).

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за заявою громадянина Сирії ОСОБА_2.

Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва

.