Постанова № 74565002, 05.06.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року

м.Суми

Справа №576/2159/17

Номер провадження 22-ц/788/878/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Біляєвої О. М. , Собини О. І.

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк»

на заочне рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2018 року в складі судді Колодяжного А.О., ухваленого в м. Глухові, повний текст якого складений 27 березня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

27 листопада 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитного боргу, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 30 грудня 2014 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80% на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов’язань з вчасного їх повернення ОСОБА_1 не виконав, тому станом на 31 жовтня 2017 року утворився борг на загальну суму 17833,51 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2018 року позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» 1226,10 грн заборгованості за кредитним договором б/н від 30 грудня 2014 року та 110,08 грн судового збору.

У задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

ПАТ КБ «Приватбанк» з вказаним рішенням суду не погодилось і, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати в частині незадоволених вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що суду були надані належні письмові докази для підтвердження кредитної заборгованості та всіх її складових, яку відповідач не спростував. Невідповідність розрахунку процентів, пені і штрафу умовам укладеного сторонами кредитного договору або неправильність цього розрахунку судом не встановлена, а питання чинності Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також Тарифів банку у іншій редакції, ніж та, яка міститься в матеріалах справи, судом не досліджувалось. Також заявник послався на правові позиції Верховного Суду стосовно відсутності підпису позичальника в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Приватбанку, які зводяться до того, що такого підпису договір приєднання не вимагає, а також щодо правомірності нарахування процентів на запропонованих банком умовах, з якими позичальник погодився.

В частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості по тілу кредиту судове рішення не оскаржується.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 30 грудня 2014 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 50).

Підписуючи анкету-заяву, ОСОБА_1 погодився, що заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

Також своїм підписом у анкеті-заяві відповідач засвідчив, що він був ознайомлений і погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку, які були надані заявнику для ознайомлення в письмовому вигляді. Одночасно, як вбачається з анкети-заяви, заявника було проінформовано, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті банку. Заявник зобов’язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті банку.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що за кредитним договором № б/н від 30 грудня 2014 року станом на 31 жовтня 2017 року утворилась заборгованість на загальну суму 17833,51 грн, яка складається з 800 грн заборгованості за кредитом, 12708,10 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 3000 грн пені, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 825,40 грн його процентної складової (а.с. 49).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір від 30 грудня 2014 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений і останній має обов’язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування коштами. Проте, враховуючи, що умовами укладеного договору розмір процентів за користування кредитом, пеня та штраф не були передбачені, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку позичальник не підписував й оригінали цих документів позивач відповідачу не передавав, тому суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення 3000 грн. пені і штрафу на загальну суму 1325,40 грн, а стосовно стягнення боргу по процентам у сумі 12708,10 грн. виходив з передбаченого ч. 1 ст. 1054 ЦК України обов’язку позичальника сплачувати банку проценти за користування кредитом за обліковою ставкою Національного банку України, які суд визначив у розмірі 426,10 грн, тим самим, частково задовольнивши ці вимоги.

З такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов’язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт використання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується розрахунком заборгованості по кредитному договору, в якому відображений рух коштів, а саме: використання і часткове повернення кредитних коштів позичальником.

Як зазначалось вище, ОСОБА_1, підписавши 30 грудня 2017 року анкету-заяву, приєднався до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, а також погодився на запропоновані банком умови використання кредитних коштів.

Водночас, суд першої інстанції вважав, що надані позивачем докази у своїй сукупності не доводять позовні вимоги в частині права банку на стягнення процентів за користування кредитом, оскільки Умови і Правила надання банківських послуг в Приватбанку, які подані останнім разом з позовом, не підписані відповідачем.

Проте, суд першої інстанції не врахував, що особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов, тобто, підпис ОСОБА_1 не є обов’язковою умовою чинності кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

З наданого заявником апеляційної скарги наказу № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року вбачається, що додана до позовної заяви редакція Умов та Правил надання банківських послуг є саме тими умовами кредитного договору, які діяли на день підписання ОСОБА_1 анкети-заяви, тобто, станом на 30 грудня 2014 року (а.с. 52-74).

Крім того, суд першої інстанції не взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором за період з 30 грудня 2014 року по 31 жовтня 2017 року, з якого вбачається, що з 30 грудня 2014 року по 16 січня 2015 року позичальник використав 800 грн. кредитних коштів, а 17 січня 2015 року повернув банку 900 грн, тобто погодився з встановленою банком на момент підписання позичальником анкети–заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні 34,80 % річних.

20 січня 2015 року ОСОБА_1 використав кредитний ліміт у сумі 800 грн., після чого цей борг банку не повертав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно з положеннями ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними.

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Встановивши, що ПАТ КБ «Приватбанк» надав до суду копію анкети-заяви ОСОБА_1 від 30 грудня 2014 року разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг в Приватбанку у редакції наказу № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року, з чого вбачається, що останній погодився із запропонованими банком умовами використання кредитних коштів, тобто, зі сплатою 34,80 % річних за користування кредитом і, при цьому, як вбачається з розрахунку заборгованості, факт використання кредитних коштів, їх часткове повернення позичальником не оспорювались, тобто, на думку колегії суддів, договір ним частково виконувався, а згідно зі ст. 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами на рівні 34,80 % річних.

У ст. 628 ЦК України йдеться про те, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Частиною 3 цієї ж статті ЦК України у тій же редакції було передбачено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Правила застосування банком змінюваної процентної ставки відповідно до ч. 4 ст. 1056-1 ч. 1 ЦК України (у редакції, чинній на момент підписання відповідачем анкети-заяви) позивачем не дотримані, а саме: позичальник письмово не повідомлявся не пізніш, як за 7 календарних днів до дати, з якої застосовувалась нова процентна ставка (п. 1.1.3.2.3 Умов і Правил надання банківських послуг); у кредитному договорі, зокрема, в анкеті-заяві не було встановлено порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу.

Відтак, слід вважати, що ОСОБА_1 мав обов’язок перед банком сплачувати не більше, ніж 34,80 % річних за користування кредитними коштами, тому позовні вимоги в частині стягнення з нього 12708,10 грн. заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, розрахунок стосовно якої зроблений позивачем з урахуванням безпідставно збільшеної процентної ставки, підлягають частковому задоволенню, а рішення суду в цій частині – частковому скасуванню.

В матеріалах справи відсутні докази стосовно того, що кредитний договір № б/н від 30 грудня 2014 року діяв за межами строку кредитної заборгованості, яка визначена позивачем станом на 31 жовтня 2017 року, відтак, процентна ставка за користування кредитними коштами, на яку погодився позичальник в межах дії спірного періоду, становить 34,80 %.

З розрахунку заборгованості вбачається, що після використання відповідачем 20 січня 2015 року кредитних коштів в сумі 800 грн. протягом пільгового періоду, тобто, по 25 лютого 2015 року, банк не нараховував проценти за користування цими коштами. Отже, період користування кредитними коштами, за який банк нараховував проценти, починається з дня виникнення поточної заборгованості, тобто, з 26 лютого 2015 року і діяв по 31 жовтня 2017 року. За вказаний період позичальник мав сплачувати банку 34,80 % за користування кредитними коштами в сумі 800 грн, а всього – 746,72 грн (800 грн боргу по тілу кредиту * 34,80 % * 979 прострочених днів за спірний період / 365 днів).

Стосовно вирішених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені та штрафу колегія суддів зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність – це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов’язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов’язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 1.1.5.20 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов’язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов’язаний сплатити банку штраф у розмірі 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій.

У п. 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачене право банку нараховувати та обов’язок позичальника сплачувати пеню у випадку виникнення прострочених зобов’язань на суму від 100 грн, ураховуючи прострочені зобов’язання, передбачені п.п. 2.1.1.12.6.2 (зобов’язання зі сплати штрафу у розмірі 100% від несплачених процентів за користування кредитом) та 2.1.1.12.8.1 (зобов’язання зі сплати штрафу у розмірі 100% від несплаченої комісії за обслуговування кредиту).

Отже, умовами укладеного сторонами 30 грудня 2014 року кредитного договору передбачено застосування пені і штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, тобто строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафу на загальну суму 1325,40 грн слід скасувати та частково задовольнити ці вимоги, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі 577,33 грн (500 грн + 5% від (800 грн заборгованості по кредиту + 746,72 грн боргу по процентам за користування кредитом).

Що стосується рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача пені, то колегія суддів погоджується з ним в зазначеній частині, не допускаючи, тим самим, подвійної відповідальності, тому апеляційна скарга стосовно зазначеного задоволенню не підлягає.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відмовивши у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, виходячи із передбаченого у договорі розміру, а також щодо стягнення штрафу, суд першої інстанції, тим самим, неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, а його висновки в цій частині не відповідають обставинам справи та вимогам закону, тому рішення суду в зазначеній частині необхідно скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення цих вимог, стягнувши з ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по процентам за користування кредитними коштами в сумі 746,72 грн та 577,33 грн штрафу. Отже, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 2124,05 грн (800 грн боргу по тілу кредиту + 746,72 грн боргу по процентам за користування кредитом + 577,33 грн штрафу) заборгованості за кредитним договором.

За таких обставин, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню, у зв’язку з чим заочне рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат необхідно змінити.

Оскільки позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково, а саме: на 11,91 %, тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 13 ЦПК України сплачені ПАТ КБ «Приватбанк» судові витрати в суді першої інстанції у сумі 190,56 грн судового збору (11,91 % від 1600 грн), а не 110,08 грн, як вказав суд першої інстанції, та в апеляційному суді – у сумі 285,84 грн (11,91 % від 2400 грн), виходячи з принципу пропорційності до задоволених позовних вимог, слід компенсувати позивачу за рахунок ОСОБА_1

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення процентів за користування кредитними коштами та штрафу скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстрований: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 746 грн 72 коп. боргу по відсоткам за користування кредитом та 577 грн. 33 коп. штрафу.

Заочне рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 27 березня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 190 грн 56 коп. судового збору, а не 110 грн 08 коп., як вказав суд першої інстанції.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 285 грн 84 коп. судового збору за апеляційний розгляд справи.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач– (підпис) ОСОБА_2

Судді: (підпис) ОСОБА_3

(підпис) ОСОБА_4