Постанова № 74561669, 29.05.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/832/18Головуючий по першій інстанції Категорія: 52 Чубай В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2018 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.І.

суддів: Бородійчука В.Г., Нерушак Л.В.

секретаря Наконечної М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2018 року (ухвалене 26 лютого 2018 року о 11 год. 55 хв. під головуванням судді Чубая В.В. в приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області, повний текст виготовлено 07 березня 2018 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - орган опіки та піклування Черкаської міської ради про позбавлення батьківських прав,:

в с т а н о в и в :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з червня 2004 року по грудень 2006 року позивач і відповідач перебували у шлюбі. У шлюбі в них народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 2007 року відповідач з сином не зустрічався та не спілкувався, не цікавився його життям, здоров'ям, духовним та моральним розвитком, не брав участі в його утриманні. У зв'язку з цим у листопаді 2006 року за рішенням суду з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600,00 гривень щомісячно. Станом на травень 2017 року утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 76800,00 гривень.

У травні 2007 року відповідач за ухвалою суду оголошувався в розшук і в 2013 році його місцезнаходження було встановлено. Відповідач як батько протягом всього часу навчання дитини не виявляє зацікавленості щодо успіхів дитини у навчанні, батьківські збори не відвідує.

Стверджує, що ОСОБА_4 протягом тривалого часу свідомо діє всупереч інтересам дитини, тим самим позбавив її права на належне батьківське виховання та утримання.

У серпні 2008 року позивач уклала новий шлюб з ОСОБА_6, з яким виховує і утримує сина. За цей час у дитини та ОСОБА_6 склалися добрі стосунки, син називає його татом.

Тому просить суд позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи положення чинного законодавства, що регулюють відносини у сфері батьківства, а також ставлення відповідача до дитини, зокрема позицію щодо підтримки стосунків із сином і бажання їх налагодження, наміри брати участь у його вихованні та утриманні, що вказує на небайдужість до долі своєї дитини, категоричне заперечення проти позбавлення батьківських прав, приймаючи до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і можливе лише у разі свідомого та винного ухилення від виконання своїх батьківських обов'язків, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення позову.

В апеляційній скарзі, поданій 11 квітня 2018 року, ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції, як постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити, позбавити ОСОБА_4 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції не надав відповідної оцінки тому, що відповідач починаючи з 2007 року та перебуваючи в Україні, був добре обізнаний про розлучення та припинення шлюбних стосунків з колишньою дружиною, і як він сам зазначає, будучи особисто присутнім під час розгляду органом опіки питання щодо зміни прізвища дитини протягом усього часу до пред'явлення позову з сином не зустрічався та не спілкувався, не цікавився його життям, здоров'ям, духовним та моральним розвитком, не брав участі в його утриманні, до будь-яких органів за захистом своїх батьківських прав не звертався.

Крім того, у Постанові Пленуму ВСУ № 3 від 30.03.2007 року «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, то відмовляючи в задоволенні позову, суд повинен попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконання ним батьківських обов'язків. Проте, в рішенні суд відповідних заходів не зазначає та не попереджає відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і не надає відповідної оцінки ставленню відповідача до дитини на протязі десяти років.

Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав не узгоджується з положенням Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, яка як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи, при цьому не вказує, яким чином відповідач виявляв таку турботу на протязі десяти років відсутності піклування про власну дитину.

Отже, суд при ухваленні оскаржуваного рішення не врахував ставлення батька до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту неприязнь дитини до батька, висновок органу опіки та піклування, вік дитини (якій вже виповнилося дванадцять років та яка у заяві висловила своє бажання позбавлення відповідача батьківських прав), а також не врахував, що в повній мірі сприятиме розвитку та інтересам дитини враховуючи, що остання наділяє образом батька іншу особу, поставив права відповідача вище за інтереси дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 29 травня 2018 року, ОСОБА_4 вказує на те, що рішення суду є законним і обґрунтованим, він дуже хоче бачитись зі своїм сином, спілкуватись з ним, піклуватися про нього, приймати участь у його вихованні.

ОСОБА_3 не надавала та не надає можливості спілкуватись з сином, брати участь у його вихованні, оскільки свідомо приховує місце їх проживання.

Крім того, зазначив, що після отримання позовної заяви ним 30.11.2017 року до органу опіки та піклування Черкаської міської ради була подана заява щодо визначення способу участі у вихованні дитини, проте до даного часу вона не розглянута.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Черкаської області.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Згідно до статті 150 СК України, яка регламентує обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дітей, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до частини першої статті 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме із свідоцтва про народження від 5 грудня 2007 року серії НОМЕР_1, позивач і відповідач є батьками ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 5).

Згідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2, шлюб між позивачем і відповідачем розірвано 12 грудня 2006 року (а.с. 7).

Рішенням виконавчого комітету Придніпровської районної ради м. Черкаси від 28 листопада 2007 року № 498 надано дозвіл на зміну прізвища малолітньому ОСОБА_5 на прізвище матері «ОСОБА_5» без згоди батька (а.с. 6).

Відповідно до виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 8 листопада 2006 року № 2-3167 з відповідача на користь позивача на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнуто аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 600,00 гривень щомісячно, починаючи з 21 вересня 2006 року до досягнення дитиною повноліття (а.с. 15).

Згідно довідки Чорнобаївського РВ ДВС ГТУЮ у Черкаській області від 25 квітня 2017 року № 228 ОСОБА_3 аліменти не отримувала (а.с. 12).

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості аліментів по виконавчому листу № 2-3167 від 8 листопада 2006 року, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, станом на 01.05.2017 року заборгованість по аліментам становить 76800 гривень (а.с. 13-14).

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 14 травня 2007 року у справі № 6-12/2007 ОСОБА_4, 1978 року народження, оголошували в розшук (а.с. 16).

Як вбачається із листа Придніпровського РВ УМВС України в Черкаській області від 21.06.2007 року № 8228, копію ухвали судді Чорнобаївського районного суду Цибри Н.В. відносно боржника ОСОБА_4, 1978 р.н., повернуто для опрацювання, а саме для направлення копії даної ухвали в двох примірниках для виконання, згідно з чинним законодавством (а.с. 71).

Відповідно до акту обстеження житлово-комунальних та моральних умов життя неповнолітнього ОСОБА_5 від 26 квітня 2017 року, а також характеристик, наданих Черкаською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів № 21 ім. Ю.Г. Іллєнка, ОСОБА_5 характеризується позитивно, мати приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню дитини. Дитина забезпечена всім необхідним для навчання, виховання та розвитку, відносини з матір'ю мають довірливий характер, мати постійно відвідує батьківські збори, цікавиться навчанням сина, має постійний зв'язок з класним керівником. Дитина навчається у школі з першого класу, за цей час батько у школі не з'являвся, навчанням не цікавився (а.с. 17, 18, 19).

Згідно до висновку № 540/30-03-03 від 19.07.2017 року, який має рекомендаційний характер, виконавчий комітет Черкаської міської ради, як орган опіки та піклування, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо малолітнього ОСОБА_5, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21 - 23).

Звертаючись з позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що з 2007 року відповідач з дитиною не зустрічався та не спілкувався, не цікавився життям, здоров'ям, духовним та моральним розвитком сина, не брав участі у його утриманні.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_4 посилався на те, що позивачкою не надано доказів того, що він умисно ухилявся від своїх батьківських обов'язків щодо виховання сина. У березні 2006 року він виїхав по обміну досвіду до США. Коли повернувся у вересні 2007 року до України дізнався, що його колишня дружина розлучилася з ним, забрала дитину та виїхала з їхньої квартири де вони разом проживали, а куди саме його не повідомила. Він намагався самотужки розшукати місце проживання свого сина. Лише у вересні 2017 року дізнався про місце проживання колишньої дружини та сина, а саме з позовної заяви. Крім того, ОСОБА_3 не давала та не дає ні спілкуватися з сином, ні брати участь у його вихованні, оскільки вона свідомо приховувала місце свого проживання та проживання їхнього сина.

Крім того, ОСОБА_4 заперечував проти висновку органу опіки та піклування Черкаської міської ради від 19 липня 2017 року щодо доцільності позбавлення його батьківських прав відносно малолітнього сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, вважаючи висновок незаконним та необґрунтованим і таким, що суперечить інтересам дитини.

Згідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477 - І\/ суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори від 29.06.2004 року, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

У справі № 39948/06 «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року Європейським судом з прав людини вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переваги над інтересами батьків.

Статтею 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України, зокрема статтями 164 - 167.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Так, ОСОБА_4, як батьку неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в провину ставиться ухилення від виконання обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Дане питання є «оціночним» та підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

У пунктах 15, 16 постанови Пленум Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Врахування обставин, які підлягають під визначення дій особи, як ухилення від виконання батьківських обов'язків не вичерпується наведеним переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.

Водночас врахуванню підлягає і те, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вжити виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей із своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою (пункт 52 приведеного рішення Європейського Суду з прав людини «Савіни проти України»).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ передбачено, що, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, враховуючи конкретні обставини справи, бажання ОСОБА_4 відновити спілкування з сином, розуміння своєї вини в усуненні в певний проміжок часу у вихованні та розвитку дитини, за тих обставин, що склалися, бажання та намагання змінити свою поведінку, а також враховуючи те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про позбавлення відповідача батьківських прав з огляду на недоведеність ОСОБА_3 виключних підстав, з якими закон пов'язує можливість позбавлення батьківських прав.

Доводи позивача про те, що судом безпідставно не взято до уваги висновок органу опіки та піклування Черкаської міської ради 19 липня 2017 року, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, не заслуговують на увагу, оскільки в силу частин 5 та 6 статті 19 СК України такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню сина факт стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Крім того, досить суттєвими для вірного вирішення даного спору є і саме відношення відповідача до спірного питання. Його поведінка свідчить про те, що він дорожить своїм статусом батька, намагається боротися за його збереження та збереження родинних відносин з сином, не погоджується з позбавленням батьківських. Зокрема, 30.11.2017 року ОСОБА_4 звернувся до органу опіки та піклування Черкаської міської ради з заявою щодо визначення способу участі у вихованні дитини (а.с.77).

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що, при вирішенні спору, суд не врахував думку дитини,вислухану в судовому засіданні, та не захистив інтереси дитини, а фактично надав перевагу інтересам відповідача, є безпідставними.

Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні спору, зокрема про позбавлення батьківських прав.

Аналогічні положення закріплені у статті 12 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, згідно з якою Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Крім того, відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Разом з тим, згода дитини на позбавлення батька батьківських прав не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та захищати права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією та Декларацією прав дитини.

Отже право дитини бути вислуханою при вирішенні спору щодо неї не має обмежень, проте оцінка дитиною поведінки своїх батьків, життєвих обставин може бути необ'єктивною, в наслідок чого суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК).

Суд першої інстанції, у відповідності до приведених норм права, врахувавши те, що ОСОБА_5, на час розгляду справи судом першої інстанції, виповнилося 12 років, внаслідок чого він має ще недостатньо сформовану свідомість, дійшов обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав батька, відповідача у справі, щодо сина не відповідає інтересам дитини, яка потребує піклування обох батьків і яку можливо позбавити родинних стосунків з батьком лише в крайньому випадку, з метою забезпечення її інтересів. При цьому правомірно виходив з того, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей, а предметом основної турботи та обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Посилання на те, що дитина наділяє образом батька іншу особу, а саме теперішнього чоловіка позивача, за викладеного, не є підставою для скасування рішення суду та задоволення позовних вимог позивача.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно застосовано норми матеріального та процесуального права та ухвалено рішення з додержанням положень чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області в складі колегія суддів,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 26 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: В.Г. Бородійчук

Л.В. Нерушак

Повний текст постанови суду виготовлено 1 червня 2018 року.