Постанова № 74557848, 30.05.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/9112/15 Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/6076/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1М.

Категорія: 2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді – Шандри М.М.

суддів: Левика Я.А., Ніткевича А.В.

секретаря: Симця В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи – Третьої Львівської державної нотаріальної контори про внесення змін до свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на нерухомість,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, у якому, посилаючись на ст. ст. 16, 331, 392, 1300 ЦК України, просив:

– внести зміни до свідоцтв про право на спадщину за законом від 23 січня 2014 року, виданих державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;

– виключити зі складу спадкового майна житлову прибудову «А-2» житлового будинку № 6 по вул. Прокоповича у м. Львові, зменшити загальну та житлову площу будинку у зв'язку з вилученням прибудови загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м;

– визнати за ним право власності на двохповерхову житлову прибудову «А-2» до житлового будинку № 6 по вул. Прокоповича у м. Львові загальною площею 54,3 кв. м, житловою площею 17,2 кв. м.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що у нього була усна домовленість із батьком ОСОБА_6 про будівництво прибудови, як окремого житла для своєї сім’ї. Просив позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 07 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 липня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що у його довірителя була усна домовленість з батьком ОСОБА_6 про будівництво прибудови як окремого житла для своєї сім»ї. ОСОБА_2 здійснив будівництво прибудови господарським способом за власний кошт. Спірна прибудова «А-2» загальною площею 54,3 кв.м., житловою – 17,2 кв.м. була зареєстрована за ОСОБА_6 24 грудня 2004 року, після його смерті, а тому вона не могла входити до складу спадкового майна, на яке видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_7 11 січня 2005 року (його матері). Суд помилково послався на ст. 376 ЦК України (ред. 2003р.) щодо самочинного будівництва, оскільки будівництво спірної прибудови було розпочато у 1992 році, виявлено у 2001 році, тому положення цієї статті не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримав, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_8 Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Зважаючи на положення п. 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд Львівської області здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі. Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Як убачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_6 був власником жилого будинку № 6 по вул. Ручейній (тепер Прокоповича) у м. Львів, загальною площею 92,2 кв.м, житловою – 53, 9 кв.м., що стверджується свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 13 липня 1989 року, реєстровий номер 9823 (а.с.5).

Згідно з розпорядженням Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №546 від 11.06.2001 року ОСОБА_6, власнику будинку № 6 по вул. Прокоповича у м. Львів, було надано дозвіл на продовження самовільно розпочатого будівництва – двохповерхової житлової прибудови А-2 розм. 5,76 х 5,84 згідно з погодженими проектними пропозиціями (а.с.37 інвент. справи).

В ході розгляду справи апеляційним судом Львівської області було встановлено, що позивач ОСОБА_2 звертався в суд з адміністративним позовом з вимогою про визнання вказаного розпорядження Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради №546 від 11.06.2001року частково протиправним та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності будинковолодіння №6 по вул. Прокоповича у м. Львові дані про спірну прибудову, з тих підстав, що будівництво житлової прибудови здійснювалося саме позивачем ОСОБА_2, а не його батьком ОСОБА_6 (а.с.47), однак в задоволені позову було відмовлено, що ствердив сам апелянт в судовому засіданні.

23.04.2004р. помер ОСОБА_6, що стверджується свідоцтвом про смерть серії 1-СГ №344690, виданого 24 квітня 2004року (а.с.37). Спадщину прийняла його дружина ОСОБА_7 Діти померлого – ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від прийняття спадщини відмовилися на користь своєї матері.

11.01.2005р. Третьою Львівської державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на ім’я ОСОБА_7

Спадкове майно, на яке видано свідоцтво, складалось з житлового будинку №6 зі всіма господарськими будівлями і спорудами, що знаходяться по вул. Прокоповича у м. Львові, зокрема цегляного житлового будинку А-1 з цегляною житловою прибудовою, позначеною на плані А-2, який в цілому складається з чотирьох кімнат житловою площею 71,1 кв.м. та двох кухонь. Загальна площа будинку становить 146,5 кв.м. Будинок розташований на земельній ділянці площею 578,3 кв.м. До будинку відносяться такі господарські будівлі та споруди: дерев'яний сарай, позначений на плані літерою Б; дерев'яна вбиральня, позначена на плані літерою В; металеві та дерев'яні огорожі, позначені на плані №1 та №2; дерев'яні та металеві хвіртки, позначені на плані №3-7; бетонне замощення, позначені на плані І (а.с.35).

12 травня 2005 року Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки за ОСОБА_7 було зареєстровано право власності на будинок №6 по вул. Прокоповича у м. Львові, з урахуванням житлової прибудови «А-2», загальною площею 54,3 кв.м., житловою площею 17,2 кв.м.

Свідоцтво про право на спадщину за законом, видане на ім’я ОСОБА_7, її право власності на будинок №6 по вул. Прокоповича у м. Львові, з урахуванням житлової прибудови «А-2» апелянтом за життя його матері не оспорювалися.

30 березня 2013 року ОСОБА_7 померла. 23 січня 2014 року Третьою Львівською нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7, за яким спадщину, яка складалась, зокрема, з житлового будинку №6, що знаходиться по вул. Прокоповича в м. Львові, який позначений на плані «А-1» з цегляною житловою прибудовою, позначеною на плані «А-2», прийняли у рівних частках діти померлої: ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що позивачу ОСОБА_2 не було надано згоди на реконструкцію будинку та здійснення тих чи інших прибудов, усна домовленість з батьком не може бути підставою для визнання права власності на прибудову, земельна ділянка позивачу в користування також не надавалася.

Такі дозвільні документи, а саме розпорядження №546 від 11.06.2001р. на продовження самовільно розпочатого будівництва спірної прибудови «А-2», було надано ОСОБА_6 У подальшому зазначений будинок разом прибудовою «А-2» успадкувала його дружина ОСОБА_7

Доводи апеляційної скарги про те, що будівництво спірної прибудови здійснювалося лише за кошти ОСОБА_2 не підтвердженні належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами справи. Придбання ОСОБА_2 окремих будівельних матеріалів не свідчить про будівництво прибудови «А-2» виключно за його кошти та не є підставою для визнання за ним права власності на спірну прибудову.

За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, вірно встановив обставини справи та прийшов до обґрунтованого висновку про відмову у позові.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення суду не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 07 червня 2016 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повний текст постанови складено: 08.06.2018р.

Головуючий

Судді: