Постанова № 74554704, 31.05.2018, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 537/3042/17 Номер провадження 22-ц/786/1187/18Головуючий у 1-й інстанції Зоріна Д. О. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", третя особа - Профспілковий комітет первинної організації Профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного Акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» (надалі ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначила, що працювала на посаді провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з якої наказом голови правління зазначеного вище підприємства ОСОБА_3 від 26 червня 2017 року № 219-к «Про звільнення ОСОБА_2М.» була звільнена на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці.

Посилаючись на те, що її звільнення відбулось з порушенням норм законодавства України про працю, без отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої вона є, завдання їй діями відповідача моральних страждань, у зв'язку з чим вона знаходиться у депресивному стані, що потягло за собою значне погіршення її стану здоров'я, а також приймаючи до уваги той факт, що вона втратила нормальні життєві зв'язки, що в свою чергу, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя, з урахуванням поданої 14.09.2017 року заяви про збільшення позовних вимог, остаточно прохала суд визнати незаконним та скасувати Наказ №219-к від 26 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2М.» Голови правління ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»; поновити її на посаді провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з дати звільнення з 26 червня 2017 року; стягнути з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, який станом на 14 вересня 2017 року складає 23956 грн. 80 коп.; стягнути з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на її користь моральну шкоду в сумі 50 000 грн. 00 коп. та покласти на відповідача судові витрати.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2018 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Кременчуцький сталеливарний завод", третя особа - Профспілковий комітет первинної організації Профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України, про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення відмовлено.

З рішенням суду не погодилася позивачка ОСОБА_2, оскарживши його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне встановлення обставин, які мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, ОСОБА_2 прохає скасувати судове рішення та ухвалити нове, яким визнати незаконним та скасувати наказ № 219-к від 26 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2М.» Голови правління ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод»; поновити її на посаді провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з дати звільнення з 26 червня 2017 року; стягнути з ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу розрахований на день прийняття рішення по справі, який станом на 20.03.2018 р. складає 81282,00 грн. та моральну шкоду в сумі 50000,00 грн.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 29.05.2018 р., ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», посилаючись на обґрунтованість та законність рішення суду прешої інстанції, прохає залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду без змін.

Колегія суддів, заслухавши пояснення позивачки ОСОБА_2, її представника ОСОБА_4, представників відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що наказом № 2613-к від 2 серпня 2015 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » було скасовано наказ № 950-к від 16 січня 2015 року «Про звільнення ОСОБА_2М.» та допущено позивача до виконання трудових обов'язків на посаді провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з 27 січня 2017 року.

30.03.2017 року протоколом засідання наглядової ОСОБА_6 ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» №7-2017 прийнято рішення про погодження та затвердження штатного розкладу керівників, фахівців, спеціалістів та робітників всіх підрозділів підприємства у новій редакції на ПАТ «КСЗ»(а.с. 87-88 т.1)

31.03.2017 року головою правління ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» винесено наказ № 210 «Про введення в дію штатного розкладу підрозділів ПАТ «КСЗ», прийнятого на виконання рішення ОСОБА_7 ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» про запровадження змін в організації виробництва і праці підприємства, з яким позивача було ознайомлено 05.04.2017 року (а.с. 84 т.1)

26.04.2017 року позивача було ознайомлено із штатним розкладом керівників, фахівців, спеціалістів та робітників на 2017 рік, затвердженого протоколом наглядової ОСОБА_7 ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» за №7-2017 від 30.03.2017 року, що вводився вдію з 1.04.2017 року (а.с.85,86 т.1)

Вищевказаним штатним розкладом посаду провідного інженера технолога, що обіймала позивачка ОСОБА_2, було передбачено до 26.06.2017 року, а з наступного дня - 27.06.2017 року - передбачені дві інші посади, а саме інженер по якості ІІ категорії та інженер технолог ІІІ категорії.

На виконання визначених штатним розкладом змін, що повинні були відбутися на підприємстві з 27 червня 2017 року, ОСОБА_2 було попереджено про необхідність його виконання, роз'яснено право на свій розсуд погодитися зі зміною істотних умов та запропоновано переведення на посаду інженера-технолога ІІ категорії або продовження роботи на посаді інженера-технолога ІІІ категорії, на що позивачка відповіла відмовою, яка була зафіксована складеними за участю працівників відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» актами, датованими 26.04.2017 року, 13.05.2017 року та 21.06.2017 року (а.с. 101-103 т.1).

Факт відмови ОСОБА_2 від погодження зі зміною істотних умов у запропонований відповідачем спосіб підтверджується дослідженими в судовому засіданні актами відділу технічного контролю за підписами його працівників ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які були допитані в якості свідків в суді першої інстанції та підтвердили факт відмови позивача на неодноразові пропозиції адміністрації підприємства щодо укладання трудового договору із урахуванням змінених умов праці та фіксування зазначених вище дій, шляхом складання відповідних актів.

Наказом № 219-к від 26.06.2017 року провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» ОСОБА_11 було звільнено у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі п. 6 статті 36 КЗпП України (а.с. 14 т.1).

26.06.2017 року ОСОБА_2 ознайомлена з наказом про звільнення, що підтверджується її особистим підписом та письмовими запереченнями щодо правомірності її звільнення, які вона зазначила на зворотньому боці наказу.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням чинного законодавства України, з чим погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно з п. 6 ст. 36 КЗпП України, підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи в зв'язку із зміною істотних умов праці.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Як роз’яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року , що припинення трудового договору за п.6 статті 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України на власника покладено обов'язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, що викликаються змінами в організації виробництва і праці.

Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці - це виключне повноваження власника. Водночас такі зміни не повинні означати примусу до праці.

Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Дослідивши надані відповідачем докази, в тому числі копії звітів з праці за 2013 та 2017 роки, термінових звітів з виробництва та реалізації промислової продукції за 2013 та 2017 роки, висновки аудиторської фірми «Січень-Аудіт» № 28/1від 5.04.2017 року, наказів про організацію роботи на підприємстві, скорочення штату № 225 від 5.05.2014 року та з урахуванням пояснення представника ПМГУ ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» ОСОБА_12, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що у ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» у 2017 році відбулися зміни в організації виробництва і праці, а також зміна посадових обов»язків працівників структурних підрозділів в межах тієї ж професії. Внаслідок вказаних змін позивачці ОСОБА_2 було запропоновано продовжити роботу в межах тієї ж професії за тією ж спеціальністю, однак із зниженням кваліфікаційного розряду з провідного інженера технолога до інженера технолога ІІІ категорії.

Крім цього, судом першої інстанції було вірно встановлено, що в межах двохмісячного строку з дати прийняття наказу № 210 від 31.03.2017 року ОСОБА_2 було повідомлено про істотні зміни умов праці, визначених штатним розкладом, з яким вона належним чином була ознайомлена, та у зв’язку з відсутністю в останньої волевиявлення на продовження роботи у визначений відповідними нормативними актами по підприємству та запропонований адміністрацією відповідача спосіб, 26 червня 2017 року головою правління ПАТ «КСЗ» правомірно було видано наказ про звільнення позивача на підставі частини 6 статті 36 КЗпП України.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 17.11.2017 р. на виконання вимог частини 9 статті 43 Кодексу законів про працю України зобов'язано профспілковий комітет ПМГУ публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» розглянути питання щодо надання згоди або відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 з посади провідного інженера - технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю публічного акціонерного товариства «Кременчуцький сталеливарний завод» за частиною 6 статті 36 Кодексу законів про працю України; провадження у справі було зупинено.

Рішенням профспілкового комітету ПМГУ ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» від 21 грудня 2017 року адміністрації підприємства було відмовлено в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, що підтверджується протоколом засідання профспілкового комітету ПМГУ ПАТ «КСЗ»

Аналіз чинного трудового законодавства України свідчить про те, що розглядаючи трудовий спір, суд повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним, у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43, частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», враховуючи, що необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Приймаючи до уваги, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватися судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, стаття ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова «обґрунтований», яке означає «бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами та доведеними фактами».

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей.

Вказана правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-119цс15.

Аналізуючи зміст відмови профспілкової організації у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, суд першої інстанції обгрунтовано послався на те, що відсутність такої згоди профспілковим комітетом була зумовлена відсутністю достовірних відомостей про відмову ОСОБА_2 від продовження роботи у зв»язку із зміною істотних умов праці, а саме відсутністю підпису на актах, відповідної письмової заяви працівника, а також відомостей про ознайомлення ОСОБА_2 із наявністю вакансій на підприємстві з 26.04.2017 року по 26.06.2017 року тощо.

Приймаючи до уваги пояснення голови профспілкового комітету ОСОБА_12 щодо порядку прийняття рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2, враховуючи той факт, що зазначенні у резолютивній частині протоколу засідання профспілкового комітету висновки, якими останній обґрунтовує прийняте рішення, приймалися виключно на підставі пояснень членів комітету - ОСОБА_12 та ОСОБА_2, які є особами зацікавленими, без дослідження будь яких документів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вказане рішення профспілкового комітету не може вважатися обгрунтованим в розумінні вимог чинного трудового законодавства України.

Судом першої інстанції також надано вірну правову оцінку твердженням позивачки щодо порушення визначенної чинним законодавством процедури звільнення в частині порушення адміністрацією підприємства вимог статті 42 КЗпП України, які є помилковими внаслідок тлумаченням нею вимог чинного законодавства, що регламентує переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва та праці, оскільки згідно штатного розпису станом на 1 квітня 2017 року чисельність штатних одиниць у координаційно-технічному бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» де працювала позивачка, залишалась незмінною як до зміни істотних умов праці, так і після, що виключає застосування до зазначенних спірних правовідносин наведенної позивачем норми Закону.

Посилання позивачки та її представника в апеляційній скарзі на те, що про існування актів про відмову від переведення, на які відповідач посилається як на доказ свої вимог та заперечень, ОСОБА_2 дізналась лише під час ознайомлення з матеріалами справи в суді обґрунтовано не взяті до уваги, оскільки в судовому засіданні 17.11.2017 року ОСОБА_2 та представник профспілкового комітету пояснили, що про існування вищевказаних актів ОСОБА_12 стало відомо із телефонної розмови із начальником відділу організації праці і заробітної плати ОСОБА_13 за декілька днів до звільнення ОСОБА_2, про що він відразу же і повідомив останню.

Покази свідка ОСОБА_14 обгрунтовано не взято до уваги суду першої інстанції, оскільки в судовому засіданні ним було підтверджено лише факт розмови, яка відбулася 27.06.2017 року між позивачкою та ОСОБА_14, в якій останній зазначив, що звільнення ОСОБА_2 відбулося на підставі актів, про які вона нібито дізнається лише в суді.

Вірно встановивши обставини справи, здійснивши системний аналіз зазначених правових норм, суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасуваня наказу №219-к від 26 червня 2017 року «Про звільнення ОСОБА_2М.» та поновлення її на посаді провідного інженера-технолога координаційно-технічного бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» з дати звільнення - 26 червня 2017 року, та, відповідно, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки судом першої не встановлено порушень трудового законодавства та законних прав позивача при звільненні її з займаної посади, суд прешої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Посилання позивачки та її представника на те, що на підприємстві відбулося скорочення чисельності і штату працівників у зв»язку із змінами в організації виробництва та праці, є помилковими, оскільки у відділі, де працювала позивачка, відбулася зміна істотних умов праці шляхом зниження кваліфікаційного розряду посад -провідного інженера-технолога до інженера-технолога ІІІ категорії.

Згідно штатного розкладу станом на 01.04.2017 року, чисельність штатних одиниць у координаційно-технічному бюро відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод», де працювала позивачка, залишалась незмінною як до зміни істотних умов праці, так і після.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України, на власника покладено обов’язок попередити працівника за два місяці про майбутні зміни в організації виробництва і праці, а також про зміни істотних умов його праці, що викликаютьться змінами в організації виробництва і праці.

Проведення власником заходів щодо зміни організації виробництва і праці є виключним повноваженням власника.

Чинним трудовим законодавством України не встановлено чіткої форми повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та його згода чи незгода продовжувати роботу за новими умовами.

Як вказувлаося вище, з новим штатним розкладом на 2017 рік, який вводився в дію з 01.04.2017 р., та яким посаду провідного інженера технолога, що обіймала позивачка, було передбачено до 26.06.2017 року, а з наступного дня - 27.06.2017 року - передбачені дві інші посади: інженер по якості ІІ категорії та інженер технолог ІІІ категорії, ОСОБА_2 була ознайомлена 26.04.2017 р.

Отже, фактично ознайомившись з новим штатним розкладом, позивачка була і ознайомлена про зміну істотних умов праці.

На виконання визначених штатним розкладом змін, що повинні були відбутися на підприємстві з 27 червня 2017 року, ОСОБА_2 було попереджено про необхідність його виконання, роз'яснено право на свій розсуд погодитися зі зміною істотних умов та запропоновано переведення на посаду інженера-технолога ІІ категорії або продовження роботи на посаді інженера-технолога ІІІ категорії, на що позивачка відповіла відмовою, яка була зафіксована складеними за участю працівників відділу технічного контролю ПАТ «Кременчуцький сталеливарний завод» актами, датованими 26.04.2017 року, 13.05.2017 року та 21.06.2017 р., про які вказувалося вище.

Таким чином, посилання позивачки на те, що її неналежним чином було повідомлено про зміну істотних умов праці, є безпідставними та на увагу колегії суддів не заслуговують.

Інші доводи апеляційної скарги, які переважно дублюють позовні вимоги ОСОБА_2, вріних висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, яким суд першої інстанції надав вірну правову оцінку; належними та допустимими доказами не підтверджені, відтак на увагу колегії суддів не заслуговують.

Рішення суду ухвалено у відповідності до вимог закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає. Тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скару ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 19 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 08.06.2018 р.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_1

Судді: /підпис/ ОСОБА_15

/підпис/ ОСОБА_16

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської обалсті ОСОБА_1