Постанова № 74548797, 07.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 357/9294/17 Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я.Провадження № 22-ц/780/2128/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 26 07.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 червня 2018 року Апеляційний суд Київської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого - судді : Матвієнко Ю.О.,

суддів: Волохова Л.А., Мельника Я.С.,

за участю секретаря: Удовиченко В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з вищевказаним позовом, в якому просила суд визнати недійсним кредитний договір №500474058, укладений 03 квітня 2014 року між нею та ПАТ «Альфа-Банк», посилаючись на те, що при його укладенні відповідачем було порушено вимоги ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині ненадання їй, як споживачу, інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Посилалась на те, що оформлення кредитного договору проходило протягом півгодини, після чого їй було вручено договір з додатками до нього, який вона, не читаючи із-за дрібного шрифту, підписала, сподіваючись на добросовісність працівників банку. Ненадання об’єктивної, повної та достовірної інформації про умови кредиту до та під час укладення договору про надання споживчого кредиту позбавило позивача можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для неї наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того, позивач в позові посилалась на те, що умова укладеного між нею та банком кредитного договору про сплату комісійної винагороди банку за управління кредитом за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом в розмірі 2,20% від суми кредиту порушує положення ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну витрат, зокрема щодо плати за управління кредитом чи кредитними грошовими коштами, є несправедливими та підлягають визнанню недійсними. Також позивач в позові посилалась на те, що положення оспорюваного нею кредитного договору передбачають подвійну відповідальність за одне і те саме порушення його умов – прострочення платежу п’ять і більше днів, у вигляді штрафів в розмірі 50 грн. та 150 грн., що не відповідає положенням Конституції України, як нормам прямої дії, про заборону подвійної відповідальності за одне і те саме правопорушення. З усіх вищенаведених підстав позивач просила суд постановити рішення про визнання кредитного договору, укладеного між нею та відповідачем 03 квітня 2014 року, недійсним.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2018 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Визнано недійсним пункт 2.8.1. Кредитного договору від 03 квітня 2014 року № 500474058, укладеного між ПАТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_2

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням в частині задоволення позову, ПАТ «Альфа-Банк» подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в їхньому задоволенні. Обгрунтовуючи скаргу, ПАТ «Альфа-Банк» посилався, зокрема, на те, що судом було проігноровано його заяву про застосування позовної давності, яку позивач ОСОБА_2 пропустила, звертаючись до суду з даним позовом.

Сторони, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з»явились, однак їхня неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

На підставі ч.1 ст.367 ЦПК України рішення суду апеляційним судом перевіряється лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в межах доводів та вимог апеляційної скарги ПАТ «Альфа-Банк».

З матеріалів справи вбачається, і це встановлено судом, що 03 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ПАТ “Альфа-Банк” було укладено кредитний договір №500474058, згідно п.1. якого договір складається із двох розділів: Розділ № І «Базові умови кредитування» та Розділ № 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», які нероздільно пов'язані між собою та складають єдиний документ, включаючи всі додатки до нього, які складають невід'ємну частину цього договору.

Відповідно до пункту 2 укладеного між сторонами договору банк надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит на наступних умовах:

- п.2.1. сума кредиту, валюта кредиту - 20 414,96 грн.;

- п.2.2. процентна ставка за користування кредитом 17,99% річних, тип процентної ставки – фіксована;

- п.2.3. дата остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків та нарахування комісій, - 04.04.2019 року.

У пункті 5 кредитного договору зазначено, що підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він попередньо ознайомлений у письмовій формі з умовами надання кредиту, в тому числі вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, інформацією про сукупну вартість кредиту з урахуванням реальної процентної ставки та значення абсолютного подорожчання кредиту, вартості, видів та предметів супутніх послуг, а також будь-якою іншою інформацією, надання якої вимагає чинне в Україні законодавство, в тому числі інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про захист прав споживачів» та нормативними документами НБУ, які йому роз’яснені, зрозумілі, не потребують додаткового тлумачення та з якими він цілком згодний; що він отримав свій примірник цього договору, що складається з першого та другого розділів та додатків до нього в дату його укладення; що він в письмовій формі ознайомлений з загальними умовами рефінансування кредитної картки в ПАТ «Альфа-Банк», затвердженими розпорядженням ПАТ «Альфа-Банк» № 480 від 24.02.2014 року, які оприлюднені на інтернет-сторінці банку, та які йому роз’яснені, зрозумілі та з якими він цілком згодний.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним п.2.8.1. кредитного договору, який стосується комісійної винагороди банку за управління кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що ця умова є несправедливою, і такі висновки суду відповідають діючому законодавству, що вбачається з наступного.

Відповідно до п.2.8.1. укладеного між сторонами кредитного договору комісійна винагорода Банку за управління Кредитом – 2,20% за період з 1-го місяця користування кредитом по 60-й місяць користування кредитом – 2,20% від суми кредиту. Комісійна винагорода, що вказана в цьому підпункті, розраховується від суми кредиту, зазначеної в п.2.1. Розділу №1 цього Договору та сплачується позичальником щомісячно за кожний місяць користування кредитом відповідно до Графіку платежів, який є Додатком № І до цього договору та його невід’ємною частиною. Зазначена в цьому підпункті комісійна винагорода нараховується, починаючи з дня надання кредиту або першого дня періоду, який передбачає сплату комісії за управління кредитом, по дату остаточного повернення позичальником кредиту, що вказана в п.2.3. Розділу № І цього договору. В будь-якому випадку сплата позичальником комісійної винагороди за управління кредитними грошовими коштами за останній місяць користування позичальником кредитом здійснюється не пізніше дати остаточного повернення кредиту за цим договором.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Особливості регулювання відносин про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки відповідно до умов укладеного між сторонами 03 квітня 2014 року кредитного договору банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно із ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п.п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Статтею 203 ЦК України передбачено що, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України саме на момент вчинення правочину.

Враховуючи обставини справи та на підставі вищенаведених правових норм, обґрунтованим є висновок суду про те, що передбачена умовами кредитного договору (пунктом 2.8.1) щомісячна сплата комісійної винагороди за управління кредитом в розмірі 2,20 % від початкової суми кредиту, здійснюється на користь банку, отже є несправедливою умовою договору та згідно положень ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" пункт 2.8.1 кредитного договору від 03 квітня 2014 року №500474058 підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, суд першої інстанції, дійшовши обґрунтованого висновку про наявність в справі підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним п. 2.8.1. кредитного договору, укладеного між сторонами, допустив неправильне застосування норм матеріального права про позовну давність, що є підставою для скасування рішення в цій частині, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проаналізувавши обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_2 про порушення свого права дізналася 03 квітня 2014 року, в момент укладення між нею та ПАТ «Альфа-Банк» кредитного договору, дійсність якого позивач оспорила в подальшому з підстав порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів», які мали місце під час укладення договору. Разом з тим, з позовною заявою до суду про визнання кредитного договору недійсним позивач звернулася лише 02 серпня 2017 року, що підтверджується поштовим штемпелем на конверті про відправлення заяви до суду (а.с.13), пропустивши таким чином визначений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності, питання про поновлення якого позивач перед судом не порушувала.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В матеріалах справи (а.с.62-64) містяться заперечення ПАТ «Альфа-Банк» на позовну заяву, в яких представник банку, зокрема, просив суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору.

Разом з тим, суд першої інстанції на заяву відповідача про застосування позовної давності жодної уваги не звернув та не дав належної оцінки в своєму рішенні тому факту, що позивачем при зверненні до суду з позовом пропущено позовну давність, про застосування якої просила інша сторона в заяві, зробленій до винесення рішення, що згідно вимог ст.267 ЦК України є підставою для відмови в позові.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи те, що рішення в частині задоволення позову судом ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють питання застосування позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду з вимогою про захист порушеного права, про що в заяві, зробленій до винесення рішення, просив відповідач. Законність та обґрунтованість рішення суду в частині відмови у задоволенні позову апеляційним судом не перевіряється, оскільки рішення суду в цій частині не є предметом апеляційного оскарження.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» – задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2018 року в частині визнання недійсним п. 2.8.1. кредитного договору №500474058, укладеного 03 квітня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_2, скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні цієї вимоги ОСОБА_2 – відмовити.

В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 07 лютого 2018 року – залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» судові витрати в розмірі 1 057 грн. 50 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді: