Постанова № 74548157, 08.06.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2018 рокуЛьвів№ 876/3670/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.

при секретарі судового засідання Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС на рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2018 року (суддя – Радченко В.Є., м. Львів) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до заступника начальника Львівської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Львівська митниця ДФС про скасування постанови та зобов’язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 06 листопада 2017 року звернувся до суду з позовом до заступника начальника Львівської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2 Я І., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Львівська митниця ДФС про визнання неправомірною та скасування постанови в справі про порушення митних правил від 30.10.2017 №4419/20900/17 (далі – Постанова), якою позивача визнано винним у вчиненні порушення митних правил передбаченого ч.3 ст.470 Митного кодексу України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в сумі 8 500 грн; зобов’язання вчинити певні дії. В обґрунтування позову вказує, що не може бути суб’єктом відповідальності за вказане правопорушення, оскільки не ввозив легковий автомобіль марки «OPEL» модель «VECTRA», реєстраційний номер SBICS70 VINW0L000036V1035597 на митну територію України в митному режимі «транзит», не подавав митному органу жодного документа на ввезення вказаного автомобіля, та жодного відношення до нього не має. Під час митного оформлення даного транспортного засобу перебував у ньому виключно в якості пасажира. Окрім цього, у позивача відсутнє спеціальне право користування транспортними засобами. Наголошує, що незаконні дії третіх осіб щодо ввезення вказаного автомобіля на територію України на ім’я позивача не дають підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2018 року у справі №461/7587/17 заявлений позов задоволено частково. Скасовано Постанову і закрито справу про адміністративне правопорушення. Позовну вимогу до заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Львівської митниці ДФС про зобов'язання до вчинення дій - залишено без розгляду.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржила Львівська митниця ДФС, яка із покликанням на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що поза увагою суду залишені надані Львівською митницею ДФС докази, що підтверджують факт ввезення саме позивачем на митну територію України автомобіля, який у встановлений ст.95 Митного кодексу України (далі – МК України) строк не доставлений до митного органу, що і стало підставою для винесення стосовно останнього оскаржуваної Постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що доказів, які б підтвердили факт ввезення саме позивачем автомобіля на митну територію України не здобуто, що виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення митних правил та накладення адміністративного стягнення.

Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи та є помилковими з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи те, що 29.08.2017 року головним державним інспектором відділу митного оформлення №1 митного посту «Угринів» Львівської митниці ДФС ОСОБА_3 відносно позивача ОСОБА_1 складено протокол про порушення митних правил №4419/20900/17. У Протоколі зафіксовано, що 23.02.2017 р. о 02:06:45 громадянин України ОСОБА_1 прямував у приватну поїздку з республіки ОСОБА_4 до України через м/п «Угринів» Львівської митниці ДФС автомобілем марки «OPEL VEKTRA» реєстраційний номер SBICS70 VINW0L000036V1035597, країна реєстрації ОСОБА_4, смугою спрощеного митного контролю «Зелений коридор» в митному режимі «Транзит». 29.08.2017р. позивач прибув на митний пост «Угринів» Львівської митниці ДФС у відповідності до листа-виклику Львівської митниці ДФС від 18.08.2017 №5889/10/13-70/76/76. Одночасно згідно інформації, яка міститься в базі даних АСМО «Інспектор» та ЄАІС ДМС України станом на 29.08.2017 вказаний транспортний засіб з митної території України станом не вивозився та у інший митний режим, згідно законодавства, не поміщений. Таким чином, термін вивезення (транзиту) вищевказаного автомобіля з митної території України закінчився ще 05.03.2018р., адже максимально становив 10 днів перебування під митним контролем ДФС України. Постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.470 МК України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Зазначає, що у вказаному автомобілі перетинав кордон у якості пасажира. На прикордонному та митному контролі з машини не виходив, його особу ніхто не встановлював. На митний огляд з належним йому паспортом звертався водій автомобіля.

Частиною 2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.381 МК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадянам дозволяється ввозити транспортні засоби особистого користування з метою транзиту через митну територію України за умови їх письмового декларування в порядку, передбаченому для громадян, та внесення на рахунок органу доходів і зборів, що здійснив пропуск таких транспортних засобів на митну територію України, грошової застави в розмірі митних платежів, що підлягають сплаті при ввезенні таких транспортних засобів на митну територію України з метою вільного обігу.

Статтею 90 МК України встановлено, що транзит - це митний режим, відповідно до якого товари або транспортні засоби комерційного призначення переміщуються під митним контролем між двома органами доходів і зборів України або в межах зони діяльності одного органу доходів і зборів без будь-якого використання цих товарів, без сплати митних платежів та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з ч.1 ст.93 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення, що переміщуються у митному режимі транзиту, повинні, зокрема, бути доставленими у орган доходів і зборів призначення до закінчення строку, визначеного статтею 95 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.95 МК України встановлюються такі строки транзитних перевезень залежно від виду транспорту: для автомобільного транспорту - 10 діб (у разі переміщення в зоні діяльності однієї митниці - 5 діб).

Відповідно до ч.3 ст.470 МК України перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Нормами ч.2 ст.95 МК України передбачено, що до строків, зазначених у ч.1 даної статті, не включається час дії обставин, зазначених у ст.192 МК України. Проте, всупереч ст.192 МК України та розділу VIII «Порядку виконання митних формальностей відповідно до заявленого митного режиму», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.05.2012 № 657, позивач до найближчого митного органу до завершення визначеного митницею строку транзиту про обставини подій, у зв’язку з якими порушено ці строки, та місцезнаходження товарів і транспортних засобів у випадку порушення строку транзиту внаслідок поломки транспортного засобу та і його ремонту не звернувся. Будь-яких підтверджуючих документів щодо аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб у відповідності до вимог ст.460 МК України ОСОБА_1 не надав. Таким чином, позивач не доставив автомобіль марки «OPEL VEKTRA» реєстраційний номер SBICS70 VIN W0L000036V1035597, країна реєстрації ОСОБА_4 до митного органу призначення, чим перевищив встановлений МК України строк доставки транспортних засобів, що перебувають під митним контролем, до митного органу призначення терміном більше ніж на 10 діб. Отже, в діях позивача наявний склад порушення митних правил, відповідальність за яке передбачено ч.3 ст.470 МК України.

Щодо тверджень позивача в частині того, що він не ввозив легковий автомобіль марки «OPEL» модель «VECTRA», реєстраційний номер SBICS70 VIN W0L000036V1035597 на митну територію України, не надавав митному органу жодних документів та дозволу на ввезення вказаного автомобіля, то такі є безпідставними з огляду на наступне.

Так, згідно пункту 7 розділу І «Правил митного контролю та митного оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України», затверджених наказом Державної митної служби України від 17.11.2005 №1118, (далі – Правила №118) встановлено, що власник транспортного засобу або вповноважена особа, який переміщує транспортний засіб через митний кордон України, пред'являє його митному органу для проведення митного огляду й подає оригінали та ксерокопії таких документів, що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження). Згідно пункту 9 Правил №1118 не підлягає пропуску через митний кордон України ТЗ, увезення якого в Україну заборонено згідно із законодавством або на який відсутні документи, що підтверджують право власності на ТЗ або користування ним (у тому числі з правом розпорядження). Отже, при оформленні зобов'язання про транзит визначальним є не факт знаходження особи за кермом автомобіля, а факт зазначення такої особи у поданих документах власником транспортного засобу або уповноваженою особою.

Також, відповідно до п.3.1 ч.3 Розділу ІV Правил №118, у разі ввезення громадянином-нерезидентом з метою транзиту на митну територією України транспортного засобу, зареєстрованого у відповідному реєстраційному органі іноземної держави, або ввезення з цією самою метою громадянином-резидентом транспортного засобу, зареєстрованого постійно в цьому органі та який йому належить, що підтверджується відповідним документом про право власності на такий транспортний засіб та реєстраційним документом, декларування такого транспортного засобу здійснюється в усній формі, відтак безпідставними є покликання позивача на відсутність документів, що підтверджують право власності на транспортний засіб або користування ним.

Щодо покликань позивача про вчинення щодо нього третьою особою незаконних дій, що полягали у ввезенні на його ім’я та без його згоди автомобіля з іноземною реєстрацією та внесення службовими особами митного органу завідомо неправдивих відомостей до електронних журналів пунктів пропуску АСМО «Інспектор», у зв’язку з чим він звернувся із заявою в органи поліції, якими зареєстровано заяву та порушено кримінальне провадження, про що надано витяг з кримінального провадження №12017140310000822, то такі не можуть бути прийняті до уваги з огляду на те, що згідно з ч.6 ст.78 КАС України підставою для звільнення від доказування може бути вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Сам факт звернення у правоохоронні органи не є достатньою підставою вважати, що проти позивача вчинені злочинні дії.

Колегія суддів також критично оцінює висновки суду першої інстанції щодо невірного зазначення в Єдиній автоматизованій інформаційній системі органів доходів і зборів даних по-батькові позивача та місця його проживання та зазначає, що такі описки не можуть слугувати підставою для скасування даної Постанови, оскільки зазначені відомості не вказуються у паспорті для виїзду за кордон, а вносяться посадовою особою митниці при внесенні інформації у програмно-інформаційні комплекси з довільних усних пояснень особи, котра перетинає кордон. Що додатково підтверджується витягом з ПІК «Інспектор 2006», де вірно та чітко визначено номер та серію закордонного паспорта, котрі повністю відповідають даним закордонного паспорта на ім’я позивача.

Твердження позивача щодо відсутності у нього права на керування транспортним засобом не можна вважати обґрунтованими, оскільки наявність права на керування транспортним засобом не входить до переліку документів, необхідних для здійснення митного контролю та оформлення транспортних засобів, що переміщуються громадянами через митний кордон України. Відсутність у апелянта посвідчення водія на право керування транспортним засобом не спростовує факту ввезення ним на територію України транспортного засобу, оскільки з його слів він перетинав кордон у присутності інших осіб, що не виключає об’єктивних можливостей залучити для ввезення в Україну автомобіля одного із цих осіб в якості водія, чого не заборонено законодавством України.

Колегія апеляційного суду звертає увагу і на те, що позивач не заперечував самого факту свого перетину кордону в цьому транспортному засобі, оскільки це чітко зазначено у його власноручному поясненні від 29.08.2017 та засвідчено особистим підписом в протоколі про порушення митних правил від 29.08.2017 №4419/20900/17, а також вбачається з витягу інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи «АРКАН» щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України.

Апеляційний суд наголошує, що необізнаність особи, яка ввезла автомобіль на територію України, про теперішнє місцезнаходження автомобіля не звільняє її від відповідальності за вчинення правопорушення за частиною 3 статті 470 МК України.

Згідно з ч.1,2 ст.77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналізуючи чинне законодавство та обставини справи суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що посадовою особою митного органу правомірно було прийнято рішення про наявність в діях позивача складу правопорушення, внаслідок чого винесено постанову про порушення митних правил. Відповідач довів правомірність своїх дій. Натомість позивач не довів тих обставин, на яких ґрунтуються його вимоги, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Судова колегія окремо звертає увагу на порушення судом першої інстанції норм матеріального права щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до статті 487 МК України провадження у справах про порушення митних правил здійснюється відповідно до цього Кодексу, а в частині, що не регулюється ним, - відповідно до законодавства України про адміністративні правопорушення.

Згідно ч.1 ст.529 МК України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому КУпАП.

За приписами ч.4 ст.288 КУпАП особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне правопорушення, звільняється від сплати державного мита.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, відповідно до абз.2 ч.5 цієї статті якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, у випадку задоволення позовних вимог судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви не можуть бути стягнуті з відповідача, а такі підлягають поверненню у відповідності до п.1 ч.1 ст.7 ЗУ «Про судовий збір», за яким сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Крім цього, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

З позовної заяви вбачається, що в прохальній частині позовної заяви позивач просить визнати неправомірною та скасувати постанову в справі про порушення митних правил від 30.10.2017 №4419/20900/17; зобов'язати заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2, Львівську митницю ДФС надати суду для ознайомлення документацію (письмові докази, відеозйомку про факт перетину кордону), про підтвердження права власності позивача та права користування, володіння даним автомобілем, та підтвердження що саме позивачем здійснено перетин кордону на даному автомобілі, так як у позивача є труднощі надання таких доказів суду по причині обмеження доступу до службової та конфіденційної інформації; викликати в судове засідання та допитати в якості свідків двох осіб.

Слід зауважити, що доводи позовної заяви стосуються лише Постанови, неправомірність якої просить визнати позивач.

Враховуючи вказані законодавчі положення, колегія суддів наголошує, що викладена в прохальній частині позовної заяви вимога про зобов'язання заступника начальника Львівської митниці ДФС - начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2, Львівську митницю ДФС надати суду для ознайомлення документацію (письмові докази, відеозйомку про факт перетину кордону), про підтвердження права власності позивача та права користування, володіння даним автомобілем, та підтвердження що саме позивачем здійснено перетин кордону на даному автомобілі, так як у позивача є труднощі надання таких доказів суду по причині обмеження доступу до службової та конфіденційної інформації а також про виклик в судове засідання та допитв якості свідків двох осіб є, фактично, клопотаннями (заявами) позивача про витребування доказів у справі, і не є позовними вимогами в розумінні ст.5 КАС України.

В силу приписів ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв’язку з викладеним, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції не дав належної оцінки вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, не вірно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим, ухвалив рішення, яке підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст.271, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Львівської митниці ДФС задовольнити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2018 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до заступника начальника Львівської митниці ДФС – начальника управління протидії митним правопорушенням ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Львівська митниця ДФС про скасування постанови та зобов’язання до вчинення дій - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7