Ухвала суду № 74548042, 06.06.2018, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/3702/17

Провадження №1-кп/235/141/18

У Х В А Л А

06 червня 2018 року м.Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючого судді Варибруса В.А.

суддів Стоілової Т.В., Карабан І.І.

секретаря Подлєсної О.А.

за участю прокурора Пономарьова С.О.

захисника ОСОБА_1

розглянувши у спеціальному судовому провадженні кримінальне провадження № 22016050000000060 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України –

ВСТАНОВИВ:

В судовому засіданні прокурор Пономарьов С.О. подав клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_2 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

В обґрунтування вказаних клопотань зазначив, що в судові засідання обвинувачений ОСОБА_2 не з’являється, хоча належним чином повідомляється шляхом опублікування у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – в газеті «Урядовий кур’єр» повістки про виклик в судові засідання до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, про причини неявки в суд не повідомляє. Обрання відносно ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється тим, що обвинувачений ОСОБА_2 переховується від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та наявними ризиками, передбаченими ст.177 КПК України, а саме тим, що останній переховується від суду, може вчинити інше кримінальне правопорушення та продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Вказані ризики встановлені з урахуванням того, що ОСОБА_2 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, за яким законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років. Під час досудового розслідування Ухвалою слідчого судді Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 15 лютого 2017 року у даному кримінальному провадженні бу наданий дозвіл на затримання підозрюваного ОСОБА_2 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак 14 серпня 2017 року вказана Ухвала втратила законну силу по закінченню 6 місяців з дати її винесення. Разом з цим, як зазначив прокурор в судовому засіданні на теперішній час відсутні докази переховування обвинуваченого ОСОБА_2 з метою ухилення його від кримінальної відповідальності станом на момент розгляду заявлених клопотань, а також відсутня актуальна інформація щодо місця перебування обвинуваченого. Клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_2 обвинуваченому не вручалося і не направлялося, оскільки щодо нього здійснюється спеціальне судове провадження, а захиснику ОСОБА_1 воно було вручене безпосередньо в судовому засіданні.

Захисник ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення клопотань прокурора та просив відмовити у їх задоволенні, оскільки ризики , що перелічені прокурором жодним чином ним не доведені. Також вказав, що місцезнаходження ОСОБА_2 суду невідоме, а прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про перебування ОСОБА_2 у м. Донецьк, в районі проведення антитерористичної операції, на тимчасово окупованій території України чи в межах або за межами території України. Жодного разу захисник з обвинуваченим не спілкувався, позиції щодо його тактики захисту не узгоджував. Крім того, висловив думку, що клопотання про застосування запобіжного заходу взагалі не може розглядатися без участі обвинуваченого ОСОБА_2

Зважаючи на вказані обставини, захисник ОСОБА_1 заявив клопотання про зупинення даного кримінального провадження до розшуку обвинуваченого ОСОБА_2

Прокурор Пономарьов С.О. заперечував щодо задоволення клопотання захисника ОСОБА_1 і просив відмовити у його задоволенні.

Вислухавши учасників судового провадження та дослідивши наявні матеріали кримінального провадження судом встановлене наступне.

31.07.2017 року до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області надійшов обвинувальний акт щодо ОСОБА_2, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_2 в призначені на 16.08.2017р., 21.09.2017р., 29.11.2017р., 10.01.2018 року судові засідання не з’явився, хоча повідомлявся судом шляхом розміщення оголошення про його виклики на офіційному веб-сайті «Судова влада України». Про причини неявки в підготовчі судові засідання обвинувачений суд не повідомив.

Ухвалою Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 січня 2018 року було вирішено здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні № 22016050000000060, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.03.2016р., відносно ОСОБА_2,23.07.1976р.н., обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 258-3 КК України.

Зазначеного висновку суд дійшов з урахуванням того, що ОСОБА_2 був оголошений у розшук та перебуває на тимчасово окупованій території України в районі проведення антитерористичної операції, що може вважатися як переховування від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності.

Під час здійснення судового розгляду обвинувального акту у спеціальному судовому провадженні прокурором були подані клопотання про застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_2 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Приписами ст. 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, є частиною національного законодавства України.

Положеннями ч. 2 ст. 1 КПК України встановлено, що кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, цього Кодексу та інших законів України.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала для України чинності 11.09.1997 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;

b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

e) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, - одержувати безоплатну допомогу перекладача.

У преамбулі Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 29 листопада 1985 р., зазначається, що в усьому світі мільйонам людей в результаті злочинів завдається шкода; необхідно виробити міжнародні та національні заходи щодо забезпечення ефективного визнання і поваги до прав жертв злочинів; зусилля у цій сфері не повинні погіршувати права підозрюваних та інших правопорушників, але забезпечувати справедливість і бути спрямованими на надання допомоги жертвам злочинних діянь.

Положеннями п. 1-9 Резолюції (75)11 Комітету міністрів ОСОБА_3 Європи «Про критерії, які регламентують розгляд, що проводиться за відсутності обвинуваченого» від 19 січня 1973 р., заочний розгляд може бути проведений за умови дотримання таких мінімальних вимог: 1) справа жодної особи не може бути розглянута, якщо особа впродовж часу, який дозволяє їй з’явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками про дату та місце судового розгляду, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно прагнула уникнути правосуддя; 2) повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого на судовий розгляд; 3) суд повинен відкласти розгляд справи у випадку, якщо встановить, що повістка була вручена обвинуваченому, який не з’явився на розгляд, але є підстави вважати, що у нього виникли перешкоди для забезпечення явки, та особиста присутність обвинуваченого визнається судом обов’язковою; 4) справа не повинна розглядатися за відсутності обвинуваченого, якщо є можливість перенести її розгляд на територію іншої держави або звернутися із запитом про видачу; 5) у разі розгляду справи за відсутності обвинуваченого, докази повинні збиратися звичайними способами, а сторона захисту повинна мати право втручатися в цей процес; 6) судове рішення, ухвалене за відсутності обвинуваченого, має бути доведено до його відома згідно з правилами вручення повісток для явки в суд і час на оскарження не повинен починатися раніше, ніж особа щодо якої прийнято вирок, не отримає ефективного повідомлення про ухвалене судове рішення, якщо тільки не буде встановлено, що особа умисно намагалася уникнути правосуддя; 7) кожна особа, справа якої була розглянута у її відсутність, повинна мати можливість оскаржити таке судове рішення будь-яким доступним їй способом так, ніби вона була присутня; 8) особа, справа якої була розглянута за її відсутності і якій не була вручена повістка у визначеному порядку та належної форми, повинна мати правовий механізм захисту, що дозволяє анулювати судове рішення; 9) особа, справа якої була розглянута за її відсутності, але якій повістка була вручена належним чином, має право на повторний розгляд справи у загальному порядку, якщо особа може довести, що її відсутність і факт того, що вона не могла проінформувати суд, були викликані обставинами, які знаходяться за межами її контролю.

Випадки застосування заочного кримінального провадження мають бути виключеннями з загального правила і носити винятковий характер, у більшості стосуватися кримінальних правопорушень невеликої тяжкості. Кримінальний процесуальний закон має гарантувати підозрюваним (обвинуваченим) належний рівень дотримання їх процесуальних прав у разі використання інституту заочного провадження з метою уникнення свавільного розгляду кримінальних проваджень без участі відповідних суб’єктів, зловживання правом на ініціювання досліджуваної кримінальної процесуальної форми. У свою чергу, правозастосовна діяльність має бути спрямованою на мінімізацію числа заочних рішень у кримінальному процесі.

Таким чином, з аналізу зазначених положень вбачається, що запровадження заочної кримінальної процесуальної форми, у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності осіб, які ухиляються від явки до органів слідства та суду, зумовлює гарантування мінімальних обсягів дотримання процесуальних прав та гарантій для обвинувачених, які не беруть безпосередньої участі у кримінальному правосудді.

Також у Рекомендації Комітету міністрів ОСОБА_3 Європи №6 R(87)18 «Стосовно спрощення кримінального правосуддя» від 17 вересня 1987 р. вказано, що держави-члени повинні розглянути та дозволити судам першої інстанції розглядати справи й ухвалювати по ним рішення за відсутності обвинуваченого, принаймні щодо дрібних правопорушень, з урахуванням покарання, яке може бути накладене, та за умови, що обвинувачений був проінформований належно про дату судового засідання і про своє право на законне чи інше представництво (п. 9 Розділу ІІІ).

Отже, можливість застосування заочної кримінальної процесуальної форми допускається, однак з певними застереженнями, які мають забезпечити належний захист прав підозрюваного (обвинуваченого), запобігти необґрунтованому притягненню до кримінальної відповідальності і забезпечити можливість скасувати заочне рішення та розглянути кримінальне провадження у загальному порядку.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати кримінальне провадження за процедурою іn absentia. Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі. До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право виробити лінію захисту; право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.

При цьому, ключове значення при заочному розгляді справи відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійсненне відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»). Повідомлення має бути зроблене офіційно, а твердження про наявність повідомлення з листів родичів (справа «Т. проти Італії») або від співробітників засобів масової інформації (справа «Шомоді проти Італії»), є необґрунтованими.

Так, за змістом рішення ЄСПЛ у справі «Сейдович проти Італії» в разі відсутності даних про інформування в достатній мірі особи про притягнення її до кримінальної відповідальності та про пред'явлені йому обвинувачення, неможна робити висновок, що він намагався ухилитися від суду чи недвозначно відмовився від свого права прибути в судове засідання. Така ситуація може мати місце, зокрема, коли обвинувачений публічно або в письмовій формі заявляє про те, що не має наміру реагувати на повістку про явку до суду, яка була отримана не від властей, а з інших джерел, або, коли обвинуваченому вдалося уникнути арешту.

Натомість, у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_2 на теперішній час відсутні будь-які докази, які б свідчили про переховування обвинуваченого ОСОБА_2 з метою ухилення його від кримінальної відповідальності та участі у судовому розгляді справи, а також невідомо де саме перебуває обвинувачений ОСОБА_2 – на тимчасово окупованій території України, у зоні проведення антитерористичної операції, на території України чи взагалі поза межами території України, оскільки жодних підтверджуючих документів з цього приводу стороною обвинувачення надано не було. При цьому, обвинувачений ніяким чином та ні в якій формі не повідомляв та не заявляв, що не бажає приймати участь у розгляді кримінального провадження та прибувати до суду.

Важливою умовою застосування спеціального досудового розслідування та спеціального судового розгляду є те, щоб під час спеціального досудового розслідування або спеціального судового провадження було забезпечено процесуальні права та гарантії осіб, які беруть участь у кримінальному провадження. Відповідно до Рекомендацій № R ( 87) 18 Комітету ОСОБА_3 Європи державам-членам“ Про спрощення кримінального провадження», держави-члени ОСОБА_3 мають розглянути питання про надання судам першої інстанції можливості розглядати справи і приймати щодо них рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що обвинувачений був проінформований належним чином про дату слухання справи та про своє право на законне чи інше представництво в суді, тобто дотримуються гарантії, які забезпечують права особи закріплені Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод. Право на участь у судовому розгляді кримінальної справи щодо себе є фундаментальним правом обвинуваченого, адже завдяки йому, він може ефективно реалізувати своє право на захист від обвинувачення подавати докази заявляти клопотання, тощо. Право бути присутнім забезпечує обвинуваченому право на справедливий судовий розгляд.

ЄСПЛ у справі «Колоцца проти Італії» зауважив, що гарантії, які містяться у статті 6 п. 3 Конвенції, є складовими елементами серед інших загального поняття «справедливий розгляд у суді» (див. рішення у справі «Годди проти Італії» від 9 квітня 1984 р. ОСОБА_1 А, т. 76, с. 11, п. 28). Це право необхідно поєднувати, шляхом пошуку «розумного співвідношення», з суспільним інтересом і, зокрема, з інтересами відправлення правосуддя. На аргумент Уряду про те, що неможливість проведення судового засідання у разі неявки сторони здатна паралізувати розгляд кримінальних справ, оскільки, наприклад, з часом може закінчитися термін давності кримінального переслідування, Суд зазначив, що ніщо не виправдовує в очах Суду повну і непоправну втрату права на участь у судових слуханнях.

Значущим у розумінні практики ЄСПЛ видається знаходження компромісу між санкціями, що вводяться законодавцем щодо підсудного, який не з'явився до суду, і його процесуальними правами, що гарантують справедливість судового розгляду Європейський суд у подібних справах окремо досліджує як заходи, що були вжиті владою для запобігання відмов від присутності на слуханнях справи, так і в цілому наявність у влади можливості вживати будь-які заходи. Крім того, підсудний, що не з'явився до зали судового засідання, ні за яких обставин не може бути позбавлений права на захист за посередництвом обраного ним захисника. При цьому Суд зазначає, що у будь-якому разі, до яких би заходів не вдавалася влада для забезпечення належної явки підсудного, вона не вправі застосовувати несумірні засоби для досягнення зазначеної мети.

Положеннями КПК України з цього приводу зобов’язано сторону обвинувачення використати всі передбачені законом можливості для дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого (зокрема прав на захист, доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання в приватне життя), в разі здійснення кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого. При цьому задекларовано, що у випадку постановлення вироку за наслідками кримінального провадження, в якому здійснювалося спеціальне досудове провадження, суд окремо зобов’язаний обґрунтувати, чи були здійснені стороною обвинувачення всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав підозрюваного чи обвинуваченого на захист та доступ до правосуддя (ч.5 ст.374 КПК).

Одночасно з цим, в ЄСПЛ наголошують, що жодна справа не повинна бути розглянута, якщо особа протягом часу, який дозволяє їй з’явитися до суду й підготувати свій захист, не була повідомлена повістками, якщо тільки не буде встановлено, що вона навмисно уникала правосуддя. При цьому повістки повинні вказувати на наслідки неявки обвинуваченого.

Однак у даному кримінальному провадженні відомо, що обвинувачений ОСОБА_2 був зареєстрований та проживав за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Після силового захоплення незаконними збройними формуваннями низки українських міст на території Донецької та Луганської областей 14 квітня 2014 в.о.Президента України підписано Указ «Про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».

Постановою Верховної ОСОБА_3 України№ 254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями. Зокрема, м. Донецьк визнано тимчасово окупованою територією, де запроваджено особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 № № 1085-р. затверджено Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, серед яких наявне і м. Донецьк Донецької області.

Також з 2014 року припинено приймання поштових відправлень на територію Донецької та Луганської областей до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, в тому числі і до м. Донецьк.

Вказані обставини фактично унеможливлюють повідомлення ОСОБА_2 про здійснення відносно нього судового провадження шляхом направлення йому судових повісток за останнім відомим місцем проживання чи перебування, про яке суду відомо станом на 2014 рік. Повідомлення обвинуваченого здійснювалося шляхом розміщення судових повісток в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження – газеті «Урядовий кур’єр» та в мережі «Інтернет» на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

Однак, за таких обставин суд не в недостатній мірі має переконання, що обвинувачений ОСОБА_2 обізнаний або має бути обізнаним щодо ходу кримінального провадження відносно нього у суді і навмисно переховується з метою ухилення від суду.

З наданих прокурором матеріалів та його пояснень в ході судового засідання вбачається, що ОСОБА_2 постановою слідчого выд 03.02.2017 був оголошений у розшук, його місце перебування на теперішній час невідоме ні стороні обвинувачення, ні захиснику. Наданий прокурором до матеріалів справи лист Управління Служби безпеки України в Донецькій області від 20.02.2017 про заведення оперативно–розшукової справи в рамках кримінального провадження № 22016050000000060 не може беззаперечно свідчити, що ця оперативно-розшукова справа стосується саме ОСОБА_2, оскільки не містить прізвища особи відносно якої її заведено. Також за твердженнями захисника, він ніколи не спілкувався з обвинуваченим та не узгоджував з ним тактику його захисту. Водночас, жодних свідчень чи документальних підтверджень щодо добровільної відмови обвинуваченого від здійснення свого права бути присутнім при розгляді справи, захищати себе особисто, самостійно обрати собі захисника, особисто допитувати свідків, клопотати про допит свідків зі сторони захисту, суду не надано.

Отже станом на теперішній час у суду відсутні фактичні дані, що обвинувачений ОСОБА_2 перебуває на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції та переховується від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, що було підставою для здійснення спеціального судового провадження у кримінальному провадженні № 22016050000000060 від 24.03.2016.

Згідно ч.4 ст.323 КПК України якщо підстави для постановлення судом ухвали про спеціальне судове провадження перестали існувати, подальший судовий розгляд розпочинається спочатку згідно із загальними правилами, передбаченими цим Кодексом

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, необхідно здійснювати спочатку в загальному порядку, оскільки відпали підстави для здійснення спеціального судового провадження.

Положеннями ч.2 ст.187 КПК України встановлено, що, якщо слідчий , прокурор подав разом з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, слідчий суддя, суд приймає рішення згідно зі статтею 189 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.189 КПК України клопотання про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу розглядається слідчим суддею,. судом негайно після одержання цього клопотання.

Відповідно до ч.3 ст.189 КПК України слідчий суддя, суд відмовляє у наданні дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу, якщо прокурор не доведе, що зазначені у клопотанні про застосування запобіжного заходу обставини вказують на наявність підстав для тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а також є достатні підстави вважати, що 1) підозрюваний, обвинувачений переховується від органів досудового розслідування чи суду, 2) одержавши відомості про звернення слідчого, прокурора до суду із клопотанням про застосування запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений до початку розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу вчинить дії, які є підставою для застосування запобіжного заходу і зазначені у статті 177 цього Кодексу.

Під час судового засідання прокурором не надано жодного доказу, який би достеменно свідчив, що обвинувачений ОСОБА_2 на момент розгляду клопотання переховується від органів досудового розслідування та суду. Крім того, відсутня будь-яка інформація що місцезнаходження ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України, в районі проведення антитерористичної операції, в межах території України або за межами території України.

Також, на думку суду, прокурором не були доведені ризики, передбачені ст..177 КПК України, на які він послався в обґрунтування заявлених клопотань, а саме ризики переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується ОСОБА_2, оскільки жодних доказів, окрім посилання на тяжкість кримінального правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_2 суду надано не було.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_2 з метою його приводу для участі в розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та клопотання прокурора про застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необґрунтованими,а відтак задоволенню не підлягають.

У справі «Годди проти Італії», в рамках якого встановлено не повідомлення обраного підсудним захисника про судовий розгляд та не з’ясування в достатньому обсязі про причини неявки обвинуваченого, Європейським Судом була сформована наступна позиція : факт неявки підсудного в судове засідання, а також відсутність повідомлення його захисника вимагають від суду прояви активності в цілях досягнення належної реалізації процесуальних прав зацікавленої особи. Отже суд повинен за власною ініціативою призупинити розгляд справи через необхідність з’ясування причин неявки сторін.

Згідно ч.1 ст.335 КПК України у разі якщо обвинувачений ухилився від суду або захворів на психічну чи іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні, суд зупиняє судове провадження щодо цього обвинуваченого до його розшуку або видужання і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб. Розшук обвинуваченого, який ухилився від суду . оголошується ухвалою суду, організація виконання якої доручається слідчому та /або прокурору.

Зважаючи, що місце знаходження обвинуваченого ОСОБА_2 невідоме, з метою недопущення порушення його права на справедливий розгляд у суді, суд вважає за необхідне задовольнити клопотання захисника ОСОБА_1, оголосити розшук обвинуваченого ОСОБА_2 та зупинити судове провадження до його розшуку.

Керуючись ст.ст.183, 189, 323, 335 КПК України, суд-

У Х В А Л И В:

Здійснювати розгляд кримінального провадження № 22016050000000060 від 24.03.20016 за обвинуваченням ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, у загальному порядку.

Задовольнити клопотання захисника ОСОБА_1 про зупинення кримінального провадження та оголошення розшуку обвинуваченого ОСОБА_2

Оголосити розшук ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, який зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.

Організацію виконання розшуку обвинуваченого ОСОБА_2 доручити прокурору відділу нагляду за додержанням законів органами СБ України та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Донецької області, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні №22016050000000060.

Судове провадження у кримінальному провадженні №22016050000000060 від 24.03.2016 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч.1 ст.258-3 КК України - зупинити до розшуку обвинуваченого.

Відмовити у задоволенні клопотання прокурора Пономарьова С.О. про застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Відмовити у задоволенні клопотання про дозвіл на затримання обвинуваченого ОСОБА_2 з метою приводу для участі в розгляді клопотання прокурора Пономарьова С.О. про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складений та проголошений о 09год00хв. 08 червня 2018.

Головуючий суддя

Судді