Постанова № 74547954, 08.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа №757/6541/15-а Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Остапчук Т.В.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Земляної Г.В., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Пенсійного фонду України на постанову Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Пенсійного фонду України, третя особа: Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із заявою про винесення додаткового судового рішення, з визначенням способу виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2015, а саме: зобов'язання відповідача проводити виплату пенсій на визначені позивачами банківські рахунки в установі ПАТ «Приватбанк» в м Дніпрі, починаючи з 01.09.2014 року.

Крім того, також просили суд про: винесення постанови про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 21.05.2015 та зобов'язання відповідача невідкладно виконати вказану постанову з виплатою пенсій на визначені позивачами банківські рахунки, починаючи з 01.09.2014; допущення негайного виконання постанови суду в повному обсязі, шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 01.09.2014; покладення обов'язку щодо забезпечення виконання рішення на Директора департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фонду України І. Ковпашко; зобов'язання відповідача, відповідно до вимог п. 4 ч.1 ст. 163 КАС України, надати суду протягом 14 днів з дня винесення рішення - звіт про виконання рішення суду; винесення окремої ухвали і направлення її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення принципів і умов, що сприяли порушенню закону.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Постановою Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року було постановлено додаткове судове рішення, яким визначено спосіб виконання постанови Печерського районного суду м. Києва від 21.05.2015 року, а саме: зобов'язано відповідача проводити виплату пенсії на визначені позивачами банківські рахунки в установі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в м. Дніпро, починаючи з 01.09.2014 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідачем було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд, ухвалюючи додаткове судове рішення, фактично задовольнив позовну заяву позивачів, яка не заявлялась в первинному позові.

13 квітня 2018 року надійшов відзив позивачів на апеляційну скаргу відповідача, у якому зазначається, що закон не обмежує суд у виборі належного способу виконання прийнятого рішення, для повного захисту порушеного права.

06 червня 2018 року надійшли додаткові пояснення Пенсійного фонду України, в яких зазначається, що постанова Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2015 року про поновлення виплати пенсії позивачам виконана ще у липні 2016 року, тому будь-яких підстав для прийняття додаткового судового рішення не вбачається. Крім цього, заява позивачів про ухвалення додаткового судового рішення надійшла до суду більш ніж через рік після ухвалення основного судового рішення про поновлення виплати пенсій. Також відповідач зазначає, що заяви позивачів про поновлення виплати пенсій не скріплені їх особистими підписами.

07 червня 2018 року від позивачів надійшла заява у відповідь на додаткові пояснення Пенсійного фонду України, в якій зазначається, що підстави, які вказує відповідач в своїх додаткових поясненнях, вже були предметом розгляду в судовому порядку та не є підставою для невиконання судового рішення про поновлення виплати пенсій.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, оскільки учасники справи у судове засідання не з'явились.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.

Судом першої інстанції було встановлено, що у лютому 2015 року позивачі звернулись до Печерського районного суду м. Києва з адміністративним позовом до Пенсійного фонду України, третя особа - Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання Пенсійного фонду України в особі Управління міжнародного співробітництва Пенсійного фонду України в 3-денний строк:

Відповідно до позовних вимог вони просили:

витребувати їх пенсійні (електронні) справи з Управління Пенсійного фонду України у Ворошиловському районі м. Донецька;

поставити їх на облік в Управлінні міжнародного співробітництва Пенсійного фонду України;

проводити перерахунок та індексацію пенсій в разі зміни пенсійного законодавства України;

проводити нарахування і переказ пенсій на їх особисті рахунки в установі банку за місцем постійного проживання у державі Ізраїль через Державний експортно-імпортний банк України в розмірі, визначеному згідно з чинним законодавством України, щоквартально, у валюті держави Ізраїль або в доларах США за офіційним обмінним курсом гривні до іноземних валют Національного банку України, з 01 вересня 2014 року.

Також просили допустити до негайного виконання постанову суду в повному обсязі заявлених позовних вимог шляхом стягнення всієї суми боргу, починаючи з 01 вересня 2014 року по день винесення рішення.

Постановою Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Пенсійного фонду України щодо забезпечення виплати позивачам пенсії за віком та зобов'язано Пенсійний фонд України поновити виплату пенсії за віком позивачам з 01 вересня 2014 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року в частині задоволення позовних вимог щодо зобов'язання Пенсійного фонду України поновити позивачам виплату пенсії за віком з 01 вересня 2014 року скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовлено; в решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2015 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 08 липня 2015 року скасовано, а постанову Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено в силі.

В грудні 2016 року позивачі звернулися до суду першої інстанції із заявою, в якій просили прийняти додаткову постанову, а також зазначили інші вимоги (а.с. 17-24, т. 2).

В подальшому Печерським районним судом міста Києва 30 січня 2017 року було отримано заяву позивачів (а.с. 74-79, т. 2) про винесення додаткової постанови в порядку ст.ст. 166, 168, 256, 257 КАС України, де, зокрема, ставилася вимога про встановлення способу виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2015 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позивачів, які ставилися у вищезазначених заявах про винесення додаткової постанови, діяв на підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 168 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), якими передбачено, що суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо: суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.

Зазначені дії суду першої інстанції, на переконання колегії суддів, суперечать процесуальним положенням КАС України, виходячи з наступного.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України та викладено його у новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України у новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 252 КАС України (в редакції, чинній станом на момент розгляду заяви позивачів), суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення.

Відтак, суд першої інстанції застосувавши аналогічні за змістом положення процесуального закону не вірно вказав відповідну статтю КАС України, помилково зазначивши п. 2 ч. 1 ст. 168 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) замість п. 2 ч. 1 ст. 252 КАС України.

В той же час, вказане порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення питання, та не може бути підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Відповідно до статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:

1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;

2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;

3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.

Як встановлено із матеріалів справи, заяви про ухвалення додаткового судового рішення позивачами було подано 5 грудня 2016 року (а.с. 17-24, т. 2) та 30 січня 2017 року (а.с. 74-79, т. 2).

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що строк звернення до суду із заявою про ухвалення додаткового судового рішення, яка може бути подана, відповідно до частини другої статті 252 КАС України, до закінчення строку на виконання судового рішення. Враховуючи те, що рішення суду про поновлення виплати пенсій не виконувалося відповідачем з незалежних від позивачів причин, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв заяви до розгляду.

Аналогічна норма містилася в частині другій статті 168 КАС України ( в редакції до 15.12.2017 року).

Питання про право, тобто невизначеність (спірність) щодо певних прав, лежить в основі предмета позову. Звертаючись до суду, позивач просить підтвердити певні права (усунути невизначеність) та захистити їх шляхом покладення на відповідача певних обов'язків. Таке прохання із зазначенням способу захисту становить зміст позову. Відповідь суду на питання про зміст прав позивача (предмет позову) та питання про покладення на відповідача певних обов'язків (зміст позову) є обов'язковим елементом резолютивної частини постанови, який позначається таким поняттям як висновки по суті позовних вимог. Разом із тим, поряд із такими висновками суд обов'язково має викласти спосіб виконання судового рішення. За загальним правилом судження суду щодо способу виконання судового рішення належить до неосновних суджень. Проте в окремих випадках це судження є необхідним (основним): без нього рішення суду по суті справи є неповним і, відповідно, не може гарантувати ефективний захист прав позивача. Прийняття додаткового рішення необхідне також у тих випадках, коли спосіб судового захисту, хоч і закріплений у постанові, проте викладений неповно.

Таким чином, визнавши право позивачів на поновлення виплати пенсії, суд обов'язково повинен визначити спосіб реалізації цього права.

Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції визнавши при ухваленні судового рішення право позивачів на поновлення виплати пенсій, повинен був обов'язково визначити спосіб реалізації цього права, як і просили про це позивачі в поданій до суду позовній заяві.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність визначення способу виконання постанови Печерського районного суду міста Києва від 21 травня 2015 року шляхом проведення виплати пенсії на визначені позивачами банківські рахунки в установі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», а доводи апелянта щодо відсутності підстав для задоволення вищевказаної заяви - необґрунтованими.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх безпідставність, та зазначає, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на ст. 378 КАС України, оскільки зазначена стаття регулює питання на стадії виконавчого провадження, а вимоги заявників стосувалися визначення способу виконання судового рішення, які мали бути вирішені під час ухвалення судового рішення.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, однак судове рішення ухвалено з помилковим застосуванням норм процесуального права, що є підставою для його зміни в мотивувальній частині.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції змінює судове рішення суду першої інстанції якщо визнає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - зміні в мотивувальній частині судового рішення.

Керуючись статтями 229, 241, 242, 243, 252, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Пенсійного фонду України задовольнити частково.

Постанову Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року змінити в мотивувальній частині.

В решті постанову Печерського районного суду міста Києва від 31 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Г.В. Земляна

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 08.06.2018 року.