Постанова № 74547952, 06.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3664/16 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Епель О.В.,

Карпушової О.В.,

при секретарі: Мідянці А.А.,

за участю:

представників позивача Мустафаєва А.С., Тарасюка С.М.,

представника відповідача Гайдая В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СД Груп» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СД Груп», звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві від 01.10.2015 №0006122202

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 березня 2018 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив її задовольнити, в той час як представники позивача проти цього заперечували, просили залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «СД ГРУП» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Лайк Трест» та ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» за період з 01.06.2012 по 30.04.2014, за результатами якої складно акт від 17.09.2015 №836/26-54-22-02/37639228 (далі - акт перевірки).

Вказана перевірка була призначена згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та на підставі постанови слідчого Управління фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві від 02.07.2015, в якій зазначено про внесення 20.04.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань матеріалів кримінального провадження №320151000000000100 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України.

Згідно висновків акта перевірки податковий орган встановив порушення позивачем, серед іншого, норм п. 185.1 ст. 185, п. 198.1 і 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ним суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на загальну суму 234 512 грн.

На підставі акта перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.10.2015 №0006212202 (форми «Р») про визначення позивачу до сплати грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 254 205 грн. (в тому числі за податковим зобов'язанням - 203 364 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 50 841 грн.).

Вказане податкове повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки, позивач вважає його протиправним.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду правомірність своїх дій та рішень, в той час, як позивач свої вимоги довів і обґрунтував належними та допустимими доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що впродовж 2012 - 2013 років між ТОВ «СД ГРУП», як підрядником, і ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу», як субпідрядником, було укладено ряд договорів субпідряду на виконання власними силами, засобами, матеріалами комплексу основних робіт з монтажу, демонтажу, дизайну на певних будівельних об»єктах в м.Києві.

Роботи, перелічені в цих договорах, були виконані ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» за дорученням ТОВ «СД ГРУП» у рамках договорів підряду, які ТОВ «СД ГРУП» (як підрядник/субпідрядник) уклало з третіми особами-замовниками/підрядниками (а саме з: ТОВ «Паритет», ТОВ «БК СТРОЙГАРАНТ», ТОВ «БЕТА-РЕДА Україна», ТОВ «Дельта Текс», ТОВ «УКРМАРКЕТЦЕНТР», ТОВ «Фітнес Стандарт», ТОВ «Партнер Констракшн», ТОВ «Паритет-СМІК», ТОВ «ІС «Либідь», ТОВ «Мікол», ТОВ «ГАП Україна»).

На підтвердження реальності господарських операції позивачем надано копії наступних документів: довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати (форми № КБ-3); актів приймання виконаних будівельних робіт (форми № КБ-2в); податкових накладних, виписаних на користь позивача; виписок банку по рахунку позивача, - за даними яких позивач сплатив на користь ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» за виконані роботи кошти на загальну суму 857 814,05 грн., в т.ч. ПДВ - 142 969,18 грн. (при цьому, згідно акта перевірки, в ході проведеної перевірки позивача факт наявності заборгованості по спірних господарських операціях за даними наданих розрахункових документів і бухгалтерських відомостях не зафіксовано).

Крім того, на підтвердження можливості здійснення ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» господарської діяльності позивач надав суду: копію ліцензії, виданої ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» Державною архітектурно-будівельною інспекцією України на право здійснювати господарську діяльність, пов'язану із створенням об'єктів архітектури, за переліком робіт згідно додатку; копії довідки з органу статистики відносно ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу», наказу про призначення ОСОБА_6 на посаду директора товариства, довідки форми № 4-ОПП та свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ; копії договорів субпідряду/підряду, укладених ТОВ «СД ГРУП» із переліченими вище замовниками робіт на аналогічних об'єктах будівництва.

За даними довідки з органу статистики серії АА №626240 ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу» здійснює такі види діяльності за КВЕД як: будівництво житлових і нежитлових будівель, інші роботи із завершення будівництва, діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах, тобто такі, що відповідають характеру спірних господарських операцій.

Колегія суддів не приймає доводи апелянта щодо відсутності у контрагента позивача відповідних виробничих потужностей, оскільки вказані обставини не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарських операцій за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

При цьому, укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання підрядних робіт, а податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит та на формування валових витрат в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт.

Будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача та надані ним докази, відповідачем суду не надано, відтак, не спростовано реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Щодо посилань контролюючого органу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції на протокол допиту ОСОБА_6, яка є засновником ТОВ «Нью Девелопмент Лімітед Лоу», колегія суддів вказує на те, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб'єктів, в рамках такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами. Крім того, як вбачається з матеріалів справи кримінальна справа порушена за ч. 3 ст. 212 Кримінального кодексу України, про наявність кримінальних справ, чи тим більше наявність вироків, за фактом фіктивного підприємництва, що має безпосереднє значення для надання висновку щодо діяльності господарюючих суб'єктів, а ні щодо позивача, ні щодо його контрагентів суду не надано. Окрім того, слід також зауважити, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 у справі №816/809/17.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надано належну оцінку первинним документам у їх сукупності, які підтверджують показники, відображені платником податків у податковій звітності, та встановлено умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів позивача.

Висновки відповідача ґрунтуються лише на припущеннях, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару (послуг) зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Водночас, лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Аналогічна правова позиція викладена Вищим адміністративним судом України в рішеннях від 05.10.2015р. (справа №К/9991/44826/12), від 21.09.2015р. (справа №К9991/35087/12) та від 15.09.2015р. (справа №К/800/13763/14).

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління ДФС у м.Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 07 червня 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді О.В.Епель

О.В.Карпушова