Рішення № 74545135, 08.06.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/883/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Дембіцького П.Д., суддів Брезіної Т.М., Левицького В.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Чернівецької області щодо не нарахування та виплати вихідної допомоги у зв'язку із відставкою; зобов'язати Державну судову адміністрацію України виділити Апеляційному суду Чернівецької області відповідні кошти на виплату вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн; стягнути з апеляційного суду Чернівецької області вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді Апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.01.2014 року відповідно до ст. 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» подав до Вищої ради юстиції та Верховної ради України заяву про звільнення з посади у зв’язку з виходом у відставку.

В результаті протиправної бездіяльності Верховної Ради України, лише через 11 місяців після звернення 25.12.2014 року відставка була прийнята та постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» позивач був звільнений з посади судді у зв’язку з відставкою, про що був виданий Наказ голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2 к.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в редакції чинній станом на час звернення позивача до Вищої ради юстиції та до Верховної Ради України, судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При звільненні з посади у зв’язку з відставкою позивачу не була нарахована і виплачена вихідна допомога.

28.03.2016 року позивач звернувся з заявами до голови ДСА України і до голови Апеляційного суду Чернівецької області 18.05.2016 року про виплату вихідної допомоги у зв’язку з відставкою, однак звернення залишились без задоволення листами ДСА України від 22.04.2016 року № Ч 400-16-514-/16 та листом апеляційного суду Чернівецької області від 25.05.2016 року № 01-31/Ч.

Позивач вважає рішення Державної судової адміністрації України, апеляційного суду Чернівецької області про відмову в нарахуванні та виплаті вихідної допомоги протиправним та просить суд зобов’язати Державну судову адміністрацію України, апеляційний суд Чернівецької області нарахувати та виплатити йому, ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

Відповідач - апеляційний суд Чернівецької області позов не визнав, надав заперечення на позов, у якому зазначив, що суддя Черновський О.К. подав заяву про відставку 24.01.2014 року. Постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» від 25.12.2016 року ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку. Позивачем на адресу апеляційного суду надавались заяви про виплату вихідної допомоги, які розглянуті та надано відповідь з урахуванням вимог Законів, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.

Зокрема, відповідач зазначив, що Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 року № 1166-VІІ виключено статтю 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VІ від 07.07.2010 року, якою регулювались питання виплати вихідної допомоги суддям, а тому у відповідача відсутні законодавчо врегульовані підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку.

Крім того, питання про неконституційність виключення статті 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VІ від 07.07.2010 року Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 року № 1166-VІІ Конституційним судом України не розглядалось, у зв’язку з чим відсутнє правове підґрунтя для призначення та виплати вихідної допомоги позивачу, у зв’язку з прийняттям рішення про відставку.

Станом на 24.01.2014 року, тобто на момент подання заяви суддею Апеляційного суду Чернівецької області Черновським О.К. на адресу Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про відставку та звільнення Верховною Радою України ОСОБА_1 з посади судді Закон України “Про судоустрій і статус суддів”, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, не передбачав надання вихідної допомоги суддям.

Оскільки, згідно із Законом України “Про судоустрій і статус суддів”, який діяв на момент виникнення правовідносин, відсутні законодавчі підстави для виплати вихідної допомоги суддям, які вийшли у відставку, тому ОСОБА_1, було відмовлено у нарахуванні та виплати вихідної допомоги.

З урахуванням зазначених обставин просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач - Державна судова адміністрація України позов не визнала, надала заперечення на позов, у яких зазначила, що на день подачі позивачем заяви про відставку та на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_1 стаття 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” № 2453-VІ від 07.07.2010 року втратила чинність відповідно до Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” від 27.03.2014 року № 1166-VІІ. Вказаний закон набрав чинності з 01.04.2014 року, є чинним та обов’язковим до виконання.

З урахуванням зазначених обставин Державна судова адміністрація України вважає свої дії правомірними щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв’язку з відставкою. Просила відмовити у задоволенні позову.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги, а також справу розглядати у порядку письмового провадження.

Відповідач - Апеляційний суд Чернівецької області з урахуванням наданих заперечень, пояснень, вимог Законів України, просив відмовити у задоволенні позову, а також про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник Державної судової адміністрації України в судове засідання не з’явився, проте надав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи, має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно ч. 1 ст. 205 КАС України у разі неявки відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

У частині 9 статті 205 КАС України зазначено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи ст. 205 КАС України, суд вважає, що немає перешкод для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з’ясувавши всі обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З 15.03.2002 року по 25.06.2007 року ОСОБА_1 працював суддею апеляційного суду Чернівецької області.

З 25.06.2007 року ОСОБА_1 - голова апеляційного суду Чернівецької області.

24.01.2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Вищої ради юстиції, Верховної Ради України про звільнення з посади судді у зв’язку з виходом у відставку (а. с. 28-29).

25.12.2014 року Постановою Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 було звільнено з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку (а. с. 30-33).

Наказом в.о. голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2-к відповідно до Постанови Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв’язку з поданням заяви про відставку (а. с. 34).

22.04.2016 року в.о. голови Державної судової адміністрації України розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № Ч 400-16-514/16 повідомлено про те, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими стаття 136 вказаного Закону, що врегульовувала питання вихідної допомоги суддів, виключена. Постанова Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» прийнята 25.12.2014 року, тому згідно з діючим на той момент законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні (а. с. 8).

18.05.2016 року позивач звернувся до апеляційного суду Чернівецької області із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн (а. с. 25).

Головою апеляційного суду Чернівецької області розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № 01-30/Ч від 25.05.2016 року повідомлено позивача про те, що Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року (в редакції Закону № 192- VIІІ від 12.02.2015 року, який діяв на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого була прийнята його відставка, не передбачена виплата суддям вихідної допомоги (а. с. 26).

Дослідженням письмових доказів встановлено наступне.

Із змісту заяви від 24.01.2014 року видно, що ОСОБА_1 звернувся до Вищої ради юстиції та у якій просив відповідно до пункту 9 частини 5 статті 126, 131 ОСОБА_2 України, статті 109 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” внести подання про його звільнення з посади судді апеляційного суду Чернівецької області у зв’язку з поданням заяви про відставку (а.с. 28).

24.01.2014 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до Верховної Ради України про звільнення з посади судді у зв’язку з виходом у відставку (а. с. 29).

Із змісту Постанови Верховної Ради України від 25.12.2014 року № 59-VIII «Про звільнення суддів» видно, що у зв’язку з поданням заяви про відставку ОСОБА_1 звільнено з посади судді апеляційного суду Чернівецької області у відставку (а. с. 30-33).

Наказом в.о. голови апеляційного суду Чернівецької області від 05.01.2015 року № 05-07/2-к відповідно до Постанови Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» ОСОБА_1 звільнено із займаної посади у зв’язку з поданням заяви про відставку (а. с. 34).

22.04.2016 року в.о. голови Державної судової адміністрації України розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № Ч 400-16-514/16 повідомлено про те, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якими стаття 136 вказаного Закону, що врегульовувала питання вихідної допомоги суддів, виключена. Постанова Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» прийнята 25.12.2014 року, тому згідно з діючим на той момент законодавством підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні (а. с. 8).

Із змісту заяви ОСОБА_1 від 18.05.2016 року до апеляційного суду Чернівецької області видно, що позивач звернувся із заявою про нарахування та виплату йому вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн (а. с. 25).

Головою апеляційного суду Чернівецької області розглянуто заяву ОСОБА_1 та листом за № 01-30/Ч від 25.05.2016 року повідомлено позивача про те, що Законом України “Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року (в редакції Закону № 192- VIІІ від 12.02.2015 року, який діяв на момент виникнення правовідносин), відповідно до якого була прийнята його відставка, не передбачена виплата суддям вихідної допомоги (а. с. 26).

З цього приводу суд зазначає, що апеляційним судом Чернівецької області та Державною судовою адміністрацією України звернення ОСОБА_1 розглянуті, на які надано відповіді з урахуванням вимог Законів, які діяли на момент виникнення правовідносин, тобто на день прийняття Постанови Верховної Ради України № 59-VIII «Про звільнення суддів» прийнята 25.12.2014 року про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Чернівецької області у відставку.

Стосовно позиції позивача щодо порушеного права на отримання вихідної допомоги суд зазначає, що особливий статус судді, гарантії його незалежності визначаються ОСОБА_2 України та Законами.

Будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя і права громадян на захист прав і свобод незалежним судом.

З 1992 року гарантується право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, яке запроваджено згідно із частиною третьою статті 43 Закону України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року. Судді, який пішов у відставку, виплачувалася вихідна допомога без сплати податку у розмірі місячного заробітку за останньою посадою за кожен повний рік роботи на посаді судді, але не менше шестимісячного заробітку (із змінами, внесеними відповідно до Закону України від 24 лютого 1994 року N 4015-XII “Про внесення змін і доповнень до Закону України “Про статус суддів”). Зазначене право є складовою правового інституту, що регулює статус судді у відставці (послідовно розміщалося у розділах та статтях законів, що регулювали статус судді у відставці).

Із набранням чинності Законом України “Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року N 2453-VI питання вихідної допомоги регулювалося статтею 136 цього Закону, відповідно до якої судді, який вийшов у відставку, виплачувалася вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою. Законом України від 27 березня 2014 року N 1166-VII “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” цю статтю було виключено.

З 28.03.2015 року діяла редакція Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, визначена Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд” № 192-VIIІ від 12.02.2015 року, яка взагалі не передбачала виплату вихідної допомоги судді у зв'язку з відставкою.

Зміни відбулись у зв'язку з прийняттям Закону України “Про судоустрій та статус суддів” від 2 червня 2016 року № 1402- VIIІ (далі - Закон № 1402- VIIІ) , який набув чинності 30 вересня 2016 року. Зазначеним законом відновлено право судді на отримання вихідної допомоги у зв'язку з відставкою в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою (стаття 143 Закону № 1402- VIIІ).

Враховуючи викладене, суд вважає, що непослідовність прийняття змін до вказаних законів порушило право позивача на отримання вихідної допомоги.

Водночас судом встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 з посади судді та відрахування його зі штату апеляційного суду Чернівецької області, набрав чинності Закон України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції від 01 квітня 2014 року, в якому відповідно до Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року виключено статтю 136, яка передбачала виплату судді, який вийшов у відставку, вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, за останньою посадою.

Рішення щодо неконституційності Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" в частині виключення статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" Конституційним Судом України не приймалося.

Отже, на момент виходу у відставку, частиною першою статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено нарахування та виплату вихідної допомоги. Пунктом 14 частини 1 статті 92 ОСОБА_2 України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

З урахуванням зазначених обставин слід зазначити, що суд не наділений правом законодавчої ініціативи щодо прийняття законів, а тому відсутні підстави щодо прийняття рішення про зобов’язання відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою судді апеляційного суду Чернівецької області в сумі 26126,10 грн.

Судовим розглядом також встановлено, що апеляційний суд Чернівецької області та Державна судова адміністрація України у своїй діяльності керуються ОСОБА_2 України, Законом України "Про судоустрій та статус суддів", Законом України "Про звернення громадян" та іншими Законами України, нормативно - правовими актами, рішеннями Конституційного суду України, які є обов’язковими до виконання на території України.

Частиною 2 ст. 19 ОСОБА_2 України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_2 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд зобов’язаний перевірити дотримання вказаних критеріїв суб’єктом владних повноважень при прийнятті оскаржуваного рішення, вчиненні дій чи допущенні бездіяльності.

Статтею 40 ОСОБА_2 України визначено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У статті 1 Закону України “Про звернення громадян” від 02.10.1996 року (№ 393/96 ВР) зазначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Частиною 1 статті 7 Закону України “Про звернення громадян” визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду. Частина 3 цієї ж статті вказує на те, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно частини 1 статті 15 Закону України “Про звернення громадян” визначно, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти.

Статтею 19 цього Закону передбачено обов'язки органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, їх керівників та інших посадових осіб щодо розгляду заяв чи скарг.

Органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги.

З цього приводу суд зазначає, що апеляційним судом Чернівецької області та Державною судовою адміністрацією України заяви ОСОБА_1 розглянуті в межах строку та повноважень визначених Законом. Відповідачі надали вичерпну, ґрунтовну відповідь на заяви позивача із посиланням на Закони, нормативно правові акти.

Суд, у відповідності до ст. 244 КАС України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакції, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до ст. 8 ОСОБА_2 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується.

Згідно пункту 9 частини 5 статті 126 ОСОБА_2 України (в редакції Закону чинного на момент звільнення позивача) видно, що суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Пунктом 14 частини 1 статті 92 ОСОБА_2 України визначено, що виключно законами України визначаються: судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації та діяльності адвокатури.

Відповідно до частини 1 статті 100 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за № 2453-VI від 07.07.2010 суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п'ятою статті 126 ОСОБА_2 України, за поданням Вищої ради юстиції (в редакції Закону від 26.10.2014 року).

Згідно статті 109 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції Закону від 26.10.2014 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя має право у будь-який час перебування на посаді незалежно від мотивів подати заяву про звільнення з посади за власним бажанням (частина 2). Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України (частина 3). Суддя продовжує здійснювати свої повноваження до прийняття рішення про його звільнення (частина 4).

Частиною 6 ст. 111 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції Закону від 26.10.2014 року) встановлено, що повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

У відповідності до статті 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (в редакції Закону до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Законом України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” № 1166-VII від 27.03.2014 року в Законі України "Про судоустрій і статус суддів" виключено статтю 136.

Судом встановлено, що рішення щодо неконституційності Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” в частині виключення статті 136 із Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Конституційним Судом України не приймалося.

З цього приводу Верховний Суд України розглянувши ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2015 року прийняв Постанову Пленуму Верховного Суду України № 24 від 25 грудня 2015 року та визнав, що підстави для звернення до Конституційного Суду України щодо конституційності підпункту 1 пункту 28 Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” відсутні.

Згідно рішення Конституційного Суду України за № 1-рп/99 від 09.02.1999, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 ОСОБА_2 України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з ч. 2 ст. 19 ОСОБА_2 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_2 та законами України.

Таким чином, до даних спірних правовідносин необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, Законів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача (станом на 25.12.2014 року).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України за №10-рп/2013 від 19.11.2013 року Конституційний Суд України вважає, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов'язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв'язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір. Кошти, які отримують судді як вихідну допомогу, є одним із видів їхнього доходу, а тому законодавець може розглядати їх як об'єкт оподаткування, що узгоджується з вимогами частини першої статті 67 Основного Закону України.

Суд зазначає, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є звільнення у відставку, а не факт подання заяви про відставку.

Враховуючи те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді, а не дата подання суддею заяви про відставку до Вищої ради юстиції, то у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги.

Крім того, Законом України “Про забезпечення права на справедливий суд” за №192-VIII від 12.02.2015 року Закон України “Про судоустрій і статус суддів” за № 2453-VI від 07.07.2010 викладено в новій редакції, який набрав чинності 28.03.2015 року.

Нормами Закону України “Про судоустрій і статус суддів” (викладеного у новій редакції) не передбачено виплату вихідної допомоги судді при виході у відставку.

Законом України “Про судоустрій і статус суддів” за №1402-VIII від 02.06.2016 року визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за № 2453-VI від 07.07.2010 (частина 2 розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення).

Стаття 116 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за №1402-VIII від 02.06.2016 року визначає звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

У відповідності до статті 116 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” за №1402-VIII від 02.06.2016 року суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку (частина 1). Суддя здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення (частина 4). За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку (частина 5).

У відповідності до статті 137 цього ж Закону до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

На день прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення ОСОБА_1К норми ст. 136 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453- VI “Про судоустрій і статус суддів” щодо виплати судді, який вийшов у відставку вихідної допомоги виключено на підставі Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Отже, на день прийняття Верховною радою України постанови про звільнення позивача стаття 136 Закону України № 2453- VI від 07.07.2010 року “Про судоустрій і статус суддів” втратила чинність відповідно до Закону України “Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні” за № 1166-VII від 27.03.2014 року. Вказаний закон набрав чинності з 01.04.2014 року, є чинним, рішення щодо його неконституційності в частині виключення статті 136 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” Конституційним судом не приймалось, а відтак, є обов’язковим до виконання.

За таких обставин, рішення апеляційного суду Чернівецької області та Державної судової адміністрації України про відмову нарахувати, а також виплатити позивачу вихідну допомогу у зв’язку з відставкою, є правомірним.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо нарахування та виплати вихідної допомоги є необґрунтовані, не відповідають вимогам закону, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у частині 2 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб’єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені ОСОБА_2 та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судовим розглядом не встановлено порушення апеляційним судом Чернівецької області та Державною судовою адміністрацією України зазначених критеріїв.

Згідно частини першої ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74 -76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, не встановивши в судовому засіданні факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Відтак, адміністративний позов ОСОБА_1 до апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, є таким, що не підлягає задоволенню.

Із врахуванням наведеного, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши докази по справі, суд робить висновок про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № П/811/1139/16.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 2, 5, 9, 72-80, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду Чернівецької області, Державної судової адміністрації України, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державної казначейської служби України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Головуючий суддя: П.Д. Дембіцький

судді: Т.М Брезіна

ОСОБА_3