Рішення № 74544376, 30.05.2018, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/7296/18

Провадження № 2/127/1285/18

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

(заочне)

30 травня 2018 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого – судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Крижанівському В.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання умов мирової угоди,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 про спонукання до виконання умов мирової угоди.

Позовні вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року у цивільній справі № 127/19441/14-ц визнано мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_3. Згідно умов мирової угоди відповідач погодилась в добровільному порядку сплатити 13 506,47 грн. рівними частинами по 560,00 грн. шляхом перерахування грошових коштів до 20 числа кожного місяця на рахунок, належний позивачу. Однак, відповідач не виконала умови мирової угоди, в результаті чого рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.12.2015 року вирішено спонукати ОСОБА_3 до виконання мирової угоди, укладеної 22.12.2014 року. Також було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у зв'язку з невиконанням мирової угоди від 22.12.2014р. в розмірі 6980,80 грн., а також 397,40 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору та 1223,52 грн. – витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом. На підставі останнього рішення суду позивачу було видано виконавчий лист, який звернутий до примусового виконання та відкрито виконавче провадження. Позивач зазначає, що станом на 20.03.2018 року рішення суду в повному обсязі не виконане, заборгованість становить 1158,53 грн. Разом з тим, на даний час заборгованість відповідача щодо суми основного боргу становить 7346,47 грн. Оскільки ОСОБА_3 продовжує ухилятись від сплати решти коштів боргу та добровільно відмовляється погасити заборгованість ОСОБА_2 змушений був звернутися в суд з даним позовом та просить спонукати ОСОБА_3 виконати умови мирової угоди, яка визнана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2014р. та стягнути на користь ОСОБА_2 заборгованість в сумі 9885,17 грн., з яких сума основного боргу – 7346,47 грн.; сума інфляційних витрат – 2079,06 грн., сума 3% річних – 459,64 грн. Також просить стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. та витрати пов'язані з оплатою правової допомоги в розмірі 3500,00 грн.

Ухвалою суду від 19 квітня 2018 року дану позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження в справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'яти днів із дня вручення даної ухвали, подати суду заяву із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Також ОСОБА_3 роз'яснено, що якщо вона не подасть у встановлений судом строк такі заперечення, вона має право ініціювати перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження лише у випадку, якщо доведе, що пропустила строк з поважних причин. Крім того, даною ухвалою суду було визначено строки для подання сторонами відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечення. Проте у визначені строки, відзиву на позовну заяву, відповідачем подано не було.

Частиною восьмою статті 178 ЦПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Аналогічне положення міститься і в ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

З огляду на це, суд приходить до висновку про вирішення спору за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 позов підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Також не заперечив проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася з невідомих причин, хоча про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином. За таких обставин у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд ухвалив заочне рішення у її відсутність на підставі наявних в справі доказів, оскільки позивач не заперечив проти такого порядку вирішення спору.

Вислухавши пояснення представника позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року у справі № 127/19441/14-ц було розглянуто цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя – визнання права власності на ? частку квартири, стягнення коштів в порядку регресу (а.с. 33-34). Даною ухвалою суду визнано мирову угоду, укладену 22.12.2014 р. між представником позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_4 і відповідачем ОСОБА_3, згідно якої зокрема ОСОБА_3 зобов'язується сплачувати 13 506,47 грн. рівними частинами по 560,00 грн. щомісячно (п. 1.6). Зазначені платежі здійснюються ОСОБА_3 до 20 числа кожного місяця шляхом перерахування грошових коштів на рахунок №29244825509100, належний ОСОБА_2, відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», МФО 305299, ОКПО 14360570, номер картки 4627 0550 0044 3159. Слід зазначити, що дана ухвала суду набрала законної сили 30.12.2014 року.

В результаті порушення взятих на себе зобов'язань, а саме не сплату щомісячних платежів, визначених п. 1.6 мирової угоди, у ОСОБА_3 виникла заборгованість. З огляду на це, позивач звернувся в суд з позовом.

Так, заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 8 грудня 2015 року у справі № 127/24702/15-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання мирової угоди та стягнення заборгованості у зв'язку з її невиконанням задоволено частково. Вирішено спонукати ОСОБА_3 до виконання мирової угоди, укладеної 22.12.2014р. представником ОСОБА_2 – ОСОБА_4, та ОСОБА_3, яка визнана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 грудня 2014 року. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість у зв'язку з невиконанням мирової угоди від 22.12.2014р. в розмірі 6980,80 грн., з яких: 6160 грн. – основний борг, 84,96 грн. – 3% річних, 735,84 грн. – інфляційні втрати, а також 397,40 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору та 1223,52 грн. – витрат пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом (а.с. 9-11). Дане рішення суду набрало законної сили 19.12.2015 року.

За вищевказаним судовим рішенням Вінницьким міським судом Вінницької області 05.01.2016 року видано виконачий лист № 127/24702/15-ц (а.с. 38).

Встановлено судом і те, що виконавче провадження за виконавчим листом № 127/24702/15-ц, виданого 05.01.2016 року Вінницьким міським судом Вінницької області, відкрито головним державним виконавцем Центрального відділу ДВС Вінницького МУЮ 04.02.2016 року, що підтверджується постановою про відкриття виконавчого провадження (а.с. 13).

Як вбачається з листа Центрального відділу ДВС м. Вінниця Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області від 20.03.2018 року (а.с. 40), заборгованість по виконавчому листу № 127/24702/15-ц від 05.01.2016 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 8601,72 грн., станом на 20.03.2018 рік становить 1 158 грн. 53 коп. Таким чином, суд приходить до висновку, що рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 8 грудня 2015 року наразі виконано лише частково.

Пунктом 3 частини 1 ст. 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Аналізуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що вказана мирова угода є договором, укладеним сторонами в належній формі. В зв’язку з цим, на підставі даного договору між сторонами виникають цивільно-правові зобов’язання.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов’язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В правовій позиції, висловленій в постанові Верховним Судом України від 23 вересня 2015 року при розгляді справи № 6-274цс15, системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов’язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. При цьому звернення заінтересованої особи до суду із зазначеним позовом без попереднього отримання постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження не є підставою для відмови в задоволенні указаного позову.

Отже, відповідно до умов мирової угоди, яка визнана судом, ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання сплатити ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 13506,47 грн. рівними частинами по 560,00 грн. щомісячно. Однак, наразі дане зобов'язання відповідачем не виконується.

В зв'язку з цим, станом на дату розгляду справи в суді у відповідача виникла заборгованість в розмірі 7346,47 грн. основного боргу. Дана сума вирахована наступним чином: 13506,47 грн. (сума основного боргу відповідно до умов мирової угоди) – 6160,00 грн. (сума основного боргу стягнута із відповідача рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 08.12.2015р.) = 7346,47 грн. Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність примусового стягнення основного боргу в розмірі 7346,47 грн.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов’язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов’язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 1 жовтня 2014 року справа № 6-113цс14).

Суд погоджується з розрахунком трьох відсотків річних та інфляційних втрат, виконаним позивачем, оскільки він виконаний відповідно до вимог законодавства (а.с. 15, 26-27). Розмір трьох відсотків річних за неправомірне користування чужими коштами нарахованих на борг фізичної особи ОСОБА_3 перед ОСОБА_2 за умовами мирової угоди від 23.12.2014 року становить 459,64 грн. Індекс інфляції на суму боргу становить 2079,06 грн.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Тому, суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання умов мирової угоди знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов підлягає задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача витрат пов'язаних з оплатою судового збору та правничої допомоги, то суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи. До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 ст. 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

В позовній заяві наведений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, а саме 704,80 грн. – витрат по сплаті судового збору та 3500,00 грн. – витрат пов'язаних з оплатою правничої допомоги.

Матеріалами справи встановлено, що 22 березня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання оплатної юридичної допомоги, з будь-яких питань та в будь-яких справах, в яких останнній приймає участь як позивач, відповідач, третя особа (а.с. 41). На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано суду ордер (а.с. 42) та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 43).

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до акту приймання-передачі наданих юридичних послуг, підписаного ОСОБА_1 та ОСОБА_2, вбачається, що загальна вартість наданих юридичних послуг, відповідно до Договору, становить 3 500,00 грн. Зі змісту даного акту, кількість часу, витраченого адвокатом на надання юридичної консультації та складання позовної заяви становить 14 год., в тому числі надання юридичної консультації – 4 год., написання позовної заяви – 10 год. Вартість 1 години наданих адвокатом юридичних послуг становить 250,00 грн. Отже, розрахунок вартості наданої юридичної послуги зроблено настуним чином: 14 годин х 250,00 грн. = 3 500,00 грн.

Факт оплати позивачем витрат на правничу допомогу його представника в розмірі 3 500,00 грн. підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № б/н від 22.03.2018 року. (а.с. 16).

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

Отже, у справі доведено факт оплати послуг за надання правової допомоги позивачу, тому суд вбачає підстави для їх відшкодування за рахунок відповідача.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. та витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги в розмірі 3 500 грн. 00 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 15, 16, 208, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 626 ЦК України, п. 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014р., ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 133, 134, 137, 141, 178, 191, 263-265, 280-282, 288, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про спонукання до виконання умов мирової угоди – задовольнити.

Спонукати ОСОБА_3 до виконання мирової угоди, укладеної 22.12.2014 року представником ОСОБА_2 – ОСОБА_5 та ОСОБА_3, яка визнана ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23.12.2014 року.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 21021, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: 21037, АДРЕСА_2, заборгованість в зв'язку за невиконанням мирової угоди від 22.12.2014 року, а саме суму основного боргу 7 346 (сім тисяч триста сорок шість) грн. 47 коп., суму інфляційних витрат – 2 079 (дві тисячі сімдесят дев'ять) грн. 06 коп. та суму трьох відсотків річних – 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) грн. 64 коп.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована за адресою: 21021, АДРЕСА_1, на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, зареєстрована за адресою: 21037, АДРЕСА_2, витрати по сплаті судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. та витрати пов'язані з оплатою правничої допомоги в розмірі 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивачем рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст судового рішення складений 08.06.2018 року.

Суддя: