Постанова № 74540427, 05.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/265/18 Справа № 2-478/11 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 27

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Автокредит Плюс», треті особи: ОСОБА_3, Публічне акціонерне товариство «Дніпропетровськ-Авто» про визнання кредитно-заставного договору недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Згідно п.9 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2011 року Позивач ОСОБА_2 звернувся до Вільногірського міського суду Дніпропетровської області з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», ТОВ «Автокредит Плюс» », треті особи – ОСОБА_3, ПАТ « Дніпропетровск –Авто» про визнання кредитно-заставного договору недійсним.

У обґрунтування позову зазначав, що 25.02.2008 року, він звернувся до магазину «Експрес-Авто», який мав статус філії ТОВ «Дніпропетровськ Авто» в місті Дніпродзержинськ, з метою придбати у розстрочку новий автомобіль марки ЗАЗ TF699P DAEWOO LANOS 1.4, кузов Y6DTF 699P8W394889, держаний номер АЕ 1198СЕ. В приміщенні цього ж магазину знаходилась представник ТОВ «Авто-кредит Плюс». 27 лютого 2008 року позивач своїм підписом, засвідчив факт приєднання до умов кредитно-заставного договору № DN81AR100030082 від 27.02.2008 року.

За змістом Кредитно-заставного договору «ПриватБанк», зобов’язався надати позичальнику кредит у безготівковій формі у загальному розмірі 53280 гривень 50 копійок, частину яких у розмірі 48850 гривень – на придбання автомобіля, шляхом перерахунку на поточний рахунок автосалону ДП «ОСОБА_4 Плюс»; частину розміром 488,50 гривень – на сплату страхових платежів на поточний рахунок страхової компанії ЗАО СК «Інгосстрах»; частину розміром 34 гривні – на сплату за реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна на рахунок ДП «Інформаційний центр»; частина в розмірі 3908 гривні – на сплату разової винагороди банку за надання «фінансового інструменту». За статтею 17 цього ж договору кредит мав бути виданий за умови повернення основної суми кредиту частинами зі сплатою 9,6 відсотків річних за користування кредитом. За умовою пункту 17.7 кредитно-заставного договору розмір щомісячного внеску установлено 1143,60 гривень, які необхідно було сплачувати у період від 24 до 28 числа кожного місяця на протязі 84-х періодів з кінцевим терміном повернення 26.02.2015 року. Для цих цілей ПАТ КБ «ПриватБанк», взяв на себе зобов’язання (п.п.1.1,6.1.2,6.1.4,17.1.10,17.6,17.7) відкрити позичальнику у цьому банку: «Картковий рахунок»; «Рахунок позичальника»; «Транзитний рахунок».

За відкриття та перерахунок коштів на банківський рахунок позичальника банк призначив собі одноразову винагороду у розмірі 8% від суми виданого кредиту та винагороду у розмірі 0,5 % від тієї ж суми, щомісяця у складі ануїтет них платежів.

У забезпечення виконання зобов’язань за Кредитно-заставним договором позичальник повинен був передати банку у заставу автомобіль марки ЗАЗ TF699P DAEWOO LANOS 1.4, кузов Y6DTF 699P8W394889, держаний номер АЕ 1198СЕ, власником (або співвласником) якого є позичальник.

В п.п.14.11 сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів, неустойки тривалістю 5 років.

01 березня 2008 року, за актом прийому-передачі позивач від продавця отримав товар.

Позивач вважав, що кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27.02.2008 року підписаний із ТОВ «Авто-Кредит Плюс» підлягає визнанню недійсним повністю. Підставами для недійсності кредитно-заставного договору є те, що він не був попередньо ознайомлений з умовами надання кредиту під особистий підпис, як того вимагає ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», тому і помилився у виборі контрагента та властивостей нав’язаних йому послуг.

Також, вважав порушенням його прав той факт, що він не знав про укладення між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Авто-кредит Плюс» у 2006 році агентського договору № 1, згідно з яким «ПриватБанк» доручив ТОВ «Авто-кредит Плюс» від власного імені і за винагороду підписувати з третіми особами договори про відкриття та обслуговування «ПриватБанком» платіжної картки «Авто-розстрочка». Проте, за наслідками підписаного ним кредитно-заставного договору банківської картки він не отримав,через що вважає, що єдиним легальним засобом безготівково розрахунку залишається «платіжне доручення».

Однак, при порівнянні форми «Платіжного доручення № 114028-157Д від 25.02.2008 року» із стандартним, зазначеним в п.п.3.1 Постанови НБУ від 21.01.2004 р. за № 22 виявилось, що в платіжному дорученні відсутні деякі реквізити, а саме: код платника, номер рахунку платника, найменування й код банку, підпис платника, дата виконання доручення та виконавець доручення.

Окрім того, зазначав, що під час підписання кредитно - заставного договору було порушено права його дружини - ОСОБА_3, так як вона не надала своєї письмової згоди ПАТ КБ «ПриватБанк» на вчинення цього правочину, що є обов’язковою умовою при підписанні кредитно-заставного договору.

З огляду на вищенаведене просив визнати кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27.02.2008 року недійсним.

Рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року відмовлено у задоволенні позову.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ КБ „ПриватБанк", укладено кредитно-заставний договір № DN81AR100030082, відповідно до якого Банк зобов’язується надати позивальникові кредит, для забезпечення повного та своєчасного виконання позичальником зобов’язань за договором, позичальник надає банку предмет застави у заставу. Договір завірений печатками ТОВ «Автокредит Плюс» (Т.1 а.с.8-25).

Згідно договору № 1 від 17 липня 2006 року, укладеного між «ПриватБанком» (далі Банк) та ТОВ «АвтокредитПлюс» (далі Компанія), банк доручає Компанії від його імені здійснювати проведення інформаційно-консультативних послуг, направлених на залучення зацікавлених осіб в послугах банку; організація придбання Клієнтом транспортних засобів в автосалоні за рахунок продажу своєї посередницької послуги, яка полягає в залученні кредитних коштів банку для сплати клієнтом такого товару (Т.1 а.с.67-69).

Відповідно до витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 16.01.2012 року, заборонено відчужувати автомобіль ЗАЗ TF699P DAEWOO Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов Y6DTF699P8W394889 (Т.1 а.с.113,114)

Згідно акту прийому-передачі від 01.03.2008 року, покупець ОСОБА_2, отримав від ТОВ «Дніпропетровськ-Авто» автомобіль ЗАЗ TF699P DAEWOO Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов Y6DTF699P8W394889, колір сірий (Т.1 а.с.124).

Факт часткової сплати позивачем коштів, в рахунок погашення заборгованості за договором № DN81AR100030082, на загальну суму 65 547грн. 06 коп. та протягом строку дії договору, підтверджується наданими копіями квитанцій та розрахунком заборгованості (а.с.52-60 т.1).

Тобто, при укладенні договору було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгоджені сторонами, так і прийняті ними. На момент укладення вказаного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та у його погашенні згідно умов даного договору.

Факт отримання автомобіля позивачем підтверджується актом прийому-передачі та особистим підписом позивача в ньому, також визнання позивачем оспорюваних правовідносин, підтверджується сплатою ним частини кредитних коштів та користуванням автомобілем, тобто Банк в повній мірі виконав всі зобов’язання перед позивачем, які передбачені договором.

Окрім того, підпис позивача підтверджує його вільне волевиявлення щодо прийняття умов договору кредиту і застави та вказує, що особа осмислила всі істотні та інші умови кредитного договору і в повній мірі усвідомлює усі правові наслідки невиконання позичальником грошового зобов’язання .

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «Приватбанк», позивач погодився на умови про надання кредиту та договору застави як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є укладеним з моменту досягнення його сторонами у письмовій формі згоди з усіх істотних умов договору.

Таким чином, укладаючи кредитний договір, сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов’язання виконувати його належним чином.

Позичальник також виконав умови договору в частині отримання кредитних коштів та діями направленими на часткове погашення кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості.

Отже, сторони у письмовій формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

В силу частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Спірний кредитний договір повністю відповідає вимогам частини 2 статті 208, частин 1, 2 статті 207 ЦК України, якими встановлено вимоги для письмової форми правочину.

Згідно пункту 1 статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, що він уклав договір не з тим контрагентом та відсутності у нього відповідних знань у галузі права, з тих підстав, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Авто-кредит Плюс» було укладено договір, відповідно до якого банк надав повноваження ТОВ «Авто-кредит Плюс» по ідентифікації потенційних клієнтів, оформлення та підписання з ними кредитних договорів.

Як роз'яснено у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види зв’язності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з п.1.2.1. Положення бухгалтерський (фінансовий) облік забезпечує своєчасне й повне відображення всіх операцій банку та надання користувачам інформації про стан активів і зобов’язань, власний капітал, результати фінансової діяльності та їх зміни. На основі даних фінансового обліку складається фінансова звітність.

Пунктом 5.1. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженою Постановою Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку.

Виписки, з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Тобто, виписка по рахунку, є доказом на підтвердження позовних вимог банку.

Таким чином, колегією встановлено, що ПАТ КБ «Приватбанк» свої зобов’язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, на підтвердження цього є виписка по рахунку.

Доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі як на підставу своїй вимог за позовом про визнання кредитного договору недійсним, а саме не надання йому необхідної інформації перед укладенням договору, є безпідставними та до уваги не приймаються, оскільки спростовується уморвами самого договору та діями направленими позивачем на його виконання.

Тобто, на час укладення кредитного договору позичальник був обізнаний з основними умовами кредитного договору та вся необхідна інформація йому була надана.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто норми статей 203, 215 ЦК України не передбачають серед підстав недійсності договору надання/не надання інформацією перед укладенням договору.

Жодних зауважень чи застережень від апелянта на момент укладання та підписання договору не було.

Відповідно до пункту 6 статті 11 Закону України “Про захист прав споживача” споживач мав право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Позивач не використав свого права на розірвання договору протягом 14 днів з моменту його укладення.

Крім того, статтею 18 Закону України “Про захист прав споживача” передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Отже, за змістом статей 11, 18 Закону України “Про захист прав споживача” до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Застосування Закону України “Про захист прав споживача” до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей Закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

Крім того, за змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У разі зміни договору зобов'язання сторін змінюється відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання, тощо (ч.1 ст. 653 ЦК України). Договір є обов'язковим для виконання усіма сторонами.

Тобто, сторонами Кредитного договору досягнуто домовленості з усіх його істотних умов, у тому числі щодо збільшення банком в односторонньому порядку процентної ставки за кредитним договором, то такі умови повинні виконуватись сторонами з моменту досягнення домовленості, тобто з моменту підписання договору. Відповідно до матеріалів справи підтверджено, що позивач своїми діями направленими на погашення заборгованості по кредитному договору, здійснював з 2009 року проплати за підвищеною процентною ставкою у 21%.

Колегією було перевірено надані розрахунки та з урахуванням умов договору в частині щодо правомірності підвищення банком відсоткової ставки за спірним договором, зроблено висновок, що розрахунки здійснені відповідно до умов кредитного Договору, згідно до умов якого, відсоткова ставка з 9,60% була збільшена до 21% з 01.02.2009 року, про що позивач був сповіщений та виконував зазначені умови договору, чим підтвердив свою згоду.

Доводи апеляційної скарги щодо недійсності зазначеного кредитно-заставного договору в частині застави колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на наступне.

Апеляційним судом в ході розгляду апеляційної скарги було витребувано з Вільногірського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу № 174/1033/13-ц за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_5 про визнання частково недійсним кредитно-заставного договороу.

Як вбачається із матеріалів зазначеної справи, заочним рішенням Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 січня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним кредитно-заставний договір № DN81AR100030082 від 27.02.2008 року, що укладений між ОСОБА_2, 26.05.1972 р. н., уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН № НОМЕР_2, зареєстрованим за місцем проживання ІНФОРМАЦІЯ_2, та Публічним акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, буд. 50, адреса для листування: 49027, м. Дніпропетровськ, а/с 1800, в частині передачі ОСОБА_2 в заставу ПАТ КБ «Приватбанк» належного позивачці, ОСОБА_3, на праві спільної сумісної власності автомобіля ЗАЗ TF699P DAEWOO Lanos 1.4, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов Y6DTF699P8W394889, відповідно з умовами цього договору пов'язаними з заставою. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Зазначене судове рішення набрало законної сили та оскаржено не було.

Згідно ч. 4 ст.. 82 ЦПК Україии обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона несе ризики настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

У відповідності до вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції розглянуто справу в межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції.

Вирішуючи спір, суд з дотриманням вимог статей 212 – 214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, повно, всебічно та об’єктивно з’ясував обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Отже, висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія апеляційного суду вважає, що згідно до ст. 375 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Судові витрати понесені сторонами в зв»язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,375,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Рішення Вільногірського міського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П.Красвітна

ОСОБА_6