Ухвала суду № 74540279, 15.12.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8546/16 Справа № 208/2612/14 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся (Колодяжна) Н.Є.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2016 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Пономарь З.М.

при секретарі – Самокиша О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 - про визнання договору добровільного розподілу майна дійсним та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 - про визнання права власності та стягнення орендної плати, –

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року та додаткове рішення цього ж суду від 05 вересня 2016 року, посилаючись на їх незаконність, необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вивчивши доводи скарги, матеріали справи, вважає, що оскаржуване рішення повинне бути залишене без змін, а додаткове рішення підлягає зміні в частині стягнутої з ОСОБА_3 суми судового збору, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1999 року, мають двох дітей, 2000 та ІНФОРМАЦІЯ_1. В період шлюбу придбали, крім іншого: магазин (нежитлове приміщення площею 62.9 кв.м. в м. Верхньодніпровську Дніпропетровської області по вул. К. Лібкнехта, 33/2 (на сьогоднішній день адреса нежитлового приміщення м. Верхньодніпровськ вул. Авраменко, 33/2) та автомобіль «Рено Дастер».

Восени 2015 року між ними почали виникати спори з приводу користування даним майном. Сторони почали вчиняти дії, якими позбавляли один одного можливості користуватись належними їм на праві спільної сумісної власності приміщенням та автомобілем, зокрема, ОСОБА_2 створювала перешкоди ОСОБА_3 в користуванні автомобілем, а останній, в свою чергу, створював перешкоди ОСОБА_2 в користуванні нежитловим приміщенням.

З метою врегулювання даної ситуації сторони 20.11.2015 року уклали договір добровільного розподілу майна, відповідно до якого сторони засвідчили, що не будуть створювати один одному перешкод у користуванні вказаним майном, уповноважили одне одного на самостійність у прийнятті рішень стосовно майна і при необхідності відчуження майна зобов’язувались не мати заперечень стосовно їхніх самостійних дій і засвідчили (поставили особисті підписи), що дали згоду на відчуження своїх часток майна.

Однак, через деякий час, між ними знову виник спір з приводу користування майном.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання договору про розподіл майна подружжя дійсним, районний суд, керуючись ст. 7 СК України, ст..220, 626, 627 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку, що в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки вказаний договір стосується нерухомого майна, а тому підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, в зв’язку з чим, визнання його дійсним буде протирічити правилам ст.. 220 ЦК України.

Оскільки спірне майно є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, то вирішуючи питання про його розподіл, - керуючись ст. 60, 70 СК України, та виходячи з рівності часток дружини і чоловіка, районний суд обґрунтовано визнав за позивачкою право власності нежитлове приміщення, а за відповідачем на автомобіль, оскільки такий розподіл відповідає інтересам сторін, принципу розумності та справедливості, так як по всим матеріалам справи, в тому числі позовної заяви відповідача, вбачається, що вимоги щодо його права на нерухомість або на її частку – ним не заявлялися, враховується також згода відповідача на передачу цієї нерухомості позивачці при добровільному поділі спірного майна у 2015 році, а також те, що сторони не можуть спільно володіти та користуватись зазначеним вище спільним майном, в зв’язку з наявними конфліктними відносинами, згідно наданих сторонами доказів вартість даних об’єктів права спільної сумісної власності є майже однаковою (згідно кредитного договору вартість автомобіля складає 166350 грн.; згідно звіту про оцінку майна вартість магазину складає 173681 грн.).

Оскільки, нежитлове приміщення виділене позивачці, обґрунтованим є рішення суду про виділення автомобіля вцілому відповідачеві.

Вирішуючи питання щодо задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою про стягнення 1/2 частини орендної плати за нежитлове приміщення за період з 01.03.2015 року по 01.05.2016 року в сумі 34300 грн., районний суд законно виходив з недоведеності вказаних вимог. Таким чином, рішення суду про поділ майна, - є законним.

Ухвалюючи додаткове рішення та стягуючи з ОСОБА_3 на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 1112, 30 грн., - районний суд не звернув уваги на те, що він просив визнати за ним право власності на ? частину автомобіля та стягнути ? частину орендної плати. Враховуючи, що вартість спірного авто становить 166350 грн., орендна плата – 34300 грн. (166350+34300:2=100325 грн.) судовий збір, який підлягав сплаті при поданні зустрічної позовної заяви - 100325:100 (1%)=1003,25 грн. Так як, ОСОБА_3 було сплачено 551,20 грн., сума, яка підлягає стягненню в дохід держави становить 452,05 грн.(1003,25-551,20=452,05).

Доводи апелянта в скарзі про те, що позивачкою при поданні позову не було внесено на депозитний рахунок суду грошових коштів в порушення ст.. 365 ЦК України, а тому незаконно припинено право власності, - є безпідставними з огляду на те, що судом вирішувався спір про поділ майна подружжя на підставі норм Сімейного Кодексу, а не за правилами ст.. 365 ЦК України. Крім того, районним судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що спільне володіння і користування спірним майном є неможливим, оскільки між сторонами склалися напружені стосунки, таке припинення не завдасть істотної шкоди їх інтересам.

Рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування апеляційним судом не встановлено.

Додаткове рішення підлягає зміні в частині стягнутої з ОСОБА_3 суми судового збору в сторону її зменшення.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд –

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 30 серпня 2016 року – залишити без змін.

Додаткове рішення цього ж суду від 05 вересня 2016 року змінити в частині стягнутої з ОСОБА_3 суми судового збору, зменшивши її з 1112, 30 грн. до 452,05 грн..

Ухвала чинна з моменту проголошення, може бути оскаржена у 20-денний строк у касаційному порядку.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_4