Рішення № 74539481, 01.06.2018, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа №203/4534/16-ц

Провадження №2/0203/67/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2018 року Кіровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Дзьомі Ю.О.,

з участю:

-представниці позивача ОСОБА_1;

-представниці позивача ОСОБА_2;

-відповідачки ОСОБА_3;

-відповідачки ОСОБА_4;

-представниці відповідачки ОСОБА_5;

-представника відповідачів ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_8, треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання недійсними довіреності, договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, витребування квартири з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом,

у с т а н о в и в:

28 вересня 2016 року ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання недійсним договору дарування. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що позивачці належала квартира АДРЕСА_1. Позивачка є жінкою похилого віку і потребує стороннього догляду, і з цього питання вона звернулася до ОСОБА_3 18.06.2014 року остання відвезла позивачку до нотаріуса, де між сторонами було укладено правочин, який зі слів ОСОБА_3 був договором довічного утримання. Після укладення договору ОСОБА_3 жодного разу не відвідала позивачку, допомоги не надавала. Згодом позивачка дізналася про те, що насправді між сторонами був укладений договір дарування, за яким позивачка подарувала дочці ОСОБА_3 – ОСОБА_4, належну їй квартиру. Викладені обставини стали причиною звернення позивачки до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування від 18.06.2014 року, поновлення права власності позивачки на квартиру (т. 1 а.с.а.с. 2 – 5, 10, 13 – 16).

15 листопада 2016 року суд своєю ухвалою залучив до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_8, оскільки ОСОБА_4 продала їй подаровану квартиру за договором купівлі-продажу від 28.09.2016 року.

30 листопада 2016 року позивачка доповнила заявлений позов вимогою про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.2016 року, зазначивши в якості співвідповідача ОСОБА_8 й О.В. В уточненій позовній заяві позивачка вказала на те, що договір купівлі-продажу є фіктивним і був укладений винятково для позбавлення позивачки можливості повернути належне їй майно. Про це додатково свідчить те, що договір був укладений вже після звернення позивачки до суду з позовом про визнання договору дарування недійсним (т. 1 а.с.а.с. 126 – 130).

Того ж дня суд за заявою позивачки вжив заходів забезпечення позову, наклавши на спірну квартиру арешт (т. 1 а.с. 141).

16 січня 2017 року позивачка уточнила позовні вимоги, зазначивши в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, яка посвідчила оспорений договір купівлі-продажу (т. 1 а.с.а.с. 210 – 214).

15 лютого 2017 року позивачка знову доповнила заявлений позов, зазначивши, що договір дарування від 18.06.2014 року був підписаний з боку дарувальника ОСОБА_3, яка діяла від імені позивачки за довіреністю від 16.06.2014 року. Позивачка вважає, видаючи довіреність, вона не зазначила у ній, який саме правочин та на яких умовах повірений має укласти (купівлю-продаж, дарування, обмін) щодо квартири, і як цей правочин має бути погоджений з довірителем. Таким чином, довіреність була видана позивачкою помилково. У новій позовній заяві позивачка виключила вимогу про поновлення за собою права власності на відчужену квартиру, додатково просила визнати довіреність від 16.06.2014 року недійсною, а також витребувати квартиру з незаконного володіння ОСОБА_8 (т. 2 а.с.а.с. 13 – 19).

Ухвалою суду від 06.11.2017 року у зв’язку зі смертю ОСОБА_11 до участі у справі в якості її правонаступника був залучений її спадкоємець за заповітом ОСОБА_7 (т. 2 а.с.а.с. 37, 62, 64, 72).

21 грудня 2017 року ОСОБА_7 уточнив заявлений позов, зазначивши себе в якості позивача. Крім того, позивач доповнив позов новою вимогою про визнання за ним права власності на відчужену квартиру у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_11 (т. 2 а.с.а.с. 81 – 87).

У судовому засіданні представниці позивача підтримали позов, пояснивши, що ОСОБА_11 належала квартира АДРЕСА_1. Як людина похилого віку остання потребувала стороннього догляду, і з цього питання звернулася до ОСОБА_3 16.06.2014 року остання відвезла ОСОБА_11 до нотаріуса, де була складена довіреність на ім’я ОСОБА_3 на право продати (подарувати, обміняти тощо) належну їй квартиру. 18.06.2014 року між ОСОБА_11, від імені якої діяла ОСОБА_3 і дочкою останньої було укладено договір дарування, який ОСОБА_11 сприйняла як договір довічного утримання. Згодом ОСОБА_4 продала придбану квартиру ОСОБА_8 Представницею позивача 26.02.2018 року подано відповідь на відзив (т. 2 а.с.а.с. 166 – 172).

Відповідачки, їхні представники у суді заперечували проти позову, пояснивши, що довіреність від 16.06.2014 року не має жодних процедурних недоліків. Позивач не довів належними доказами те, що ОСОБА_11 сприймала договір дарування як договір довічного утримання. Крім того, про той факт, що померла бажала саме подарувати квартиру свідчить зміст електронного доказу, долученого ними до справи. Представником ОСОБА_4, ОСОБА_8 10.01.2018 року подано відзив на позов, а 04.04.2018 року – заперечення щодо відповіді на відзив. 10.04.2018 року представницею ОСОБА_4 також було подано заперечення щодо відповіді на відзив (т. 2 а.с.а.с. 95 – 98, 191 – 195, 207 – 210).

Треті особи до суду не з'явилися, звернувшись із заявами про розгляд справи за їхньої відсутності (т. 1 а.с.а.с. 38, 74, 149, 225, 243, т. 2 а.с.а.с. 1, 44, 157).

Заслухавши пояснення представників сторін, відповідачок, показання свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_11 народилася 12.03.1931 року, страждала на хронічний пієлонефрит ІV ступеню, вторинну анемію внаслідок ішемічної хвороби нирок з інтерстиціальним компонентом, гіпертонічну хворобу ІІ ступеню, ішемічну хворобу серця, прогресуючу судинну менінго-енцефалопатію складного ґенезу з когнітивним дефіцитом, розсіяну органічну симптоматику, астеновегетативний синдром, отже потребувала стороннього догляду (т. 1 а.с. 6, т. 2 а.с.а.с. 99 – 103).

ОСОБА_11 на підставі договору купівлі-продажу від 14.10.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_12 (номер у реєстрі – 2428), належала квартира АДРЕСА_2 (тепер – пр. ОСОБА_13) у м. Дніпропетровську (тепер – Дніпро), у якій вона мешкала сама (т. 1 а.с.а.с. 86 – 89).

16 червня 2014 року ОСОБА_11 видала на ім’я ОСОБА_3 довіреність, якою доручила останній бути її представником з усіх питань відчуження належної їй квартири (обмін, продаж, дарування). Довіреність була посвідчена приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (номер у реєстрі – 2463) (т. 1 а.с.а.с. 80 – 82).

18 червня 2014 року між ОСОБА_11, від імені якої за довіреністю від 16.06.2014 року діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири, за яким остання прийняла дарунок (ринкова вартість – 222 279,00 грн.) у вигляді спірної квартири. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (номер у реєстрі – 2576) (т. 1 а.с.а.с. 75, 101 – 119).

02 вересня 2016 року ОСОБА_11 склала заповіт, яким усе майно, що належить і належатиме їй на час смерті, заповіла ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 64).

28 вересня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу, за яким остання за 49 971,00 грн. придбала спірну квартиру. Договір був посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 (номер у реєстрі – 1839) (т. 1 а.с. 152).

Приблизно 22.02.2017 року ОСОБА_11 померла (т. 2 а.с. 37).

01 березня 2017 року ОСОБА_7 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_11 (т. 2 а.с. 62).

Після укладення договору дарування від 18.06.2014 року та договору купівлі-продажу від 28.09.2016 року у квартирі фактично мешкала до дня смерті і була зареєстрована лише ОСОБА_11 Ця обставина у суді відповідачками, їхніми представниками не заперечувалася (т. 1 а.с.а.с. 55, 232).

Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК).

Згідно зі статтями 229 – 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

У відповідності зі статтею 717 ЦК за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За правилами, встановленими статтями 203, 717 ЦК, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних, допустимих і достовірних доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, – неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як вік позивача, його стан здоров'я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі, наявності у позивача спірного житла як єдиного, відсутності фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини 1 статті 229 та статей 203 і 717 ЦК у сукупності вважаються правильно застосованими.

Судом було встановлено, що ОСОБА_11 як людина похилого віку за станом здоров'я потребувала стороннього догляду та матеріальної допомоги, погодилася на передачу квартири, яка є її єдиним житлом та у якій вона продовжувала проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_4 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачкою.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування у порядку статті 229 ЦК.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 року №57463802 (справа №6-372цс16), яка відповідно до статті 263 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) підлягає урахуванню судом.

При цьому суд критично ставиться до електронного доказу (відеозапис з розмовою ОСОБА_11 з невідомою особою), долученого до матеріалів справи за клопотанням представника відповідачок і відтвореного судом у засіданні (т. 1 а.с. 59).

Так, зміст вказаного доказу свідчить про те, що відеозапис здійснювався приховано, без отримання попередньої згоди ОСОБА_11, що підтверджується тим, що на запису періодично не видно її обличчя, відеоприлад постійно перебуває у русі, а сам запис розпочався ще до входу у квартиру. Крім того, судом було встановлено періодичну відсутність на запису синхронності між рухом губ ОСОБА_11 під час розмови, її словами та жестами рук.

Крім того, частинами 1, 2 статті 100 ЦПК визначено, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

З матеріалів справи вбачається, що досліджений відеозапис зберігається на оптичному диску в електронній формі, є електронною копією, не засвідченою електронним цифровим підписом.

Викладене у сукупності, безумовно, свідчить про недопустимість вказаного доказу у розумінні статті 78 ЦПК.

За змістом статей 317, 319 ЦК саме власникові належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до статті 387 ЦК за загальним правилом власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно зі статтею 388 ЦК випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

Судом встановлено, що волевиявлення ОСОБА_11 під час укладення договору від 18.06.2014 року не було спрямоване на дарування належної їй квартири.

Таким чином, розпорядження останньою майном з помилкою у природі правочину не може вважатись вираженням її волі.

З огляду на те, що спірний об'єкт нерухомості вибув з володіння ОСОБА_11 поза її волею, суд доходить висновку про те, що пред'явлення нею позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК відповідає вимогам закону. При цьому для повноцінного захисту порушеного права суд вважає за необхідне також скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру ОСОБА_8

Ураховуючи віндикаційний характер позову, суд вважає безпідставною позовну вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.09.2016 року, оскільки закон не передбачає можливість визнавати недійсними усі правочини, що були укладені без участі як сторони особи, поза волею якої майно вибуло.

Розв’язуючи спір у частині позовних вимог про визнання недійсною довіреності, суд виходить з такого.

У відповідності з частинами 1, 3 статті 244 ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За правилами, встановленими частиною 1 статті 245 ЦК, форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

За твердженням позивача довіреність від 16.06.2014 року має бути визнана недійсною, оскільки ОСОБА_11 не зазначила у ній, який саме правочин та на яких умовах повірений має укласти (купівлю-продаж, дарування, обмін) щодо квартири, і як цей правочин має бути погоджений з довірителем, отже, довіреність була видана помилково і з перевищенням повноважень.

На думку суду, вказаний довід позовної заяви жодним чином не узгоджується з приписами цивільного законодавства, оскільки форма і зміст довіреності цілком відповідають статтям 244, 245 ЦК, а при реалізації делегованих повноважень (тобто при укладенні договору дарування) ОСОБА_3 діяла суворо у межах наділених прав.

Що стосується позовної вимоги про визнання права власності на квартиру у порядку спадкування за заповітом, то суд бере до уваги те, що з цього приводу між сторонами спору не існує, оскільки позивач вчасно звернувся до нотаріуса з відповідною заявою, є спадкоємцем за заповітом і в разі задоволення позову про визнання недійсним договору дарування та витребування квартири з чужого незаконного володіння зможе реалізувати свої спадкові права у позасудовому порядку.

Ураховуючи викладене, суд доходить висновку про необхідність задоволення позову в частині визнання недійсним договору дарування та витребування спірного нерухомого майна з чужого незаконного володіння. Решта позовних вимог має бути залишена без задоволення.

У порядку статті 141 ЦПК з ОСОБА_4 та ОСОБА_8 на користь позивача пропорційно задоволеній частині позову підлягає стягненню компенсація судових витрат у сумі 1 102,40 грн. (по 551,20 грн. з кожної).

Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209 – 211, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_7 (РНОКПП – НОМЕР_1; 49000, місто Дніпро, проспект Ілліча, 15А/7) до ОСОБА_3 (РНОКПП – НОМЕР_2; 49000, місто Дніпро, вулиця Шинна, 10А), ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_3; 49000, місто Дніпро, вулиця Шинна, 10А), ОСОБА_8 (РНОКПП – НОМЕР_4; Дніпропетровська область, місто П’ятихатки, вулиця Переїзна, 116), треті особи – приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_9, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10, про визнання недійсними довіреності, договору дарування та договору купівлі-продажу квартири, витребування квартири з чужого незаконного володіння, визнання права власності на майно у порядку спадкування за заповітом задовольнити частково.

Визнати договір дарування квартири від 18 червня 2014 року, укладений між ОСОБА_11, від імені якої діяла ОСОБА_3, та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_9 (номер у реєстрі – 2576), недійсним.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_3, скасувавши державну реєстрацію її права власності на вказану квартиру.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_7 компенсацію судових витрат у сумі 551,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 компенсацію судових витрат у сумі 551,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 07 червня 2018 року.

Суддя М.О. Католікян