Рішення № 74519617, 23.03.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/159/17 Справа № 206/1148/16-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Посунся Н.Є.

Категорія 24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого – судді: Посунся Н. Є.

суддів – Баранніка О.П., Макарова О.М.

при секретарі – Самокиша О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за позовом Приватного підприємства «АНСІ» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 – про стягнення заборгованості за комунальні послуги, –

В С Т А Н О В И В:

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2016 року, посилаючись на його необґрунтованість, неповне дослідження судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд, вивчивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, вважає, що оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнутого розміру заборгованості за комунальні послуги та суми судового збору, виходячи з наступного.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що ПП «АНСІ» є власником багатоквартирного будинку з мансардою за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Чаплі, вул. Спортивна, 11 та є суб'єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг споживачам, зокрема, мешканцям вищезазначеного будинку.

ОСОБА_3 є власником квартир № 4 та № 10, а ОСОБА_2- власник квартири № 1 наведеного будинку.

ПП «АНСІ» нараховувало щомісяця з 01.04.2012 року до 01.12.2015 року відповідачам плату за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, однак останні не сплачували кошти за вказані послуги, внаслідок чого виникла заборгованість.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення даної заборгованості, райсуд виходив з того, що, незважаючи на відсутність письмового договору між сторонами про надання житлово-комунальних послуг, із фактичних стосунків, що склалися між сторонами, вбачається, що такі договірні відносини між ними існували, існують, оскільки підприємством у встановленому законом порядку відповідачам послуги надаються, а тому споживачі повинні нести зобов’язання по їх сплаті.

Висновки суду відповідають вірно встановленим судом обставинам справи та вимогам закону, а саме, ст. 322 ЦКУ, 162 ЖК, ст. 20ч.1 , ч. 6 ст. 24 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», згідно яких- споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг, на що посилались відповідачі, сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Законом встановлений окремий порядок для вирішення питань щодо укладення відповідних договорів, яким сторони до даного часу не скористались.

Судом перевірені доводи відповідачів про ненадання позивачем житлово-комунальних послуг і визнані такими, що не в повній мірі відповідають дійсним обставинам справи та спростовуються наданою позивачем інформацією про витрати на утримання будинку за спірною адресою, а саме: актами виконаних робіт, довідками про виплачену заробітну плату виконавцям цих робіт, в той час як відповідачами не надано суду доказів їх звернення в установленому законом порядку з письмовими претензіями до позивача з питань ненадання послуг чи надання неякісних житлово-комунальних послуг.

Так, відповідно до ст.18 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» у разі порушення виконавцем умов договору споживач має право викликати його представника для складення та підписання акта-претензії споживача, в якому зазначаються строки, види, показники порушень тощо. Саме такий документ вважається належним доказом невиконання або неповного виконання виконавцем своїх обов*язків та дає підстави для відповідного перерахунку сум або звільнення від оплати.

Між тим, відповідачами на підтвердження їх доводів про ненадання позивачем відповідних послуг суду не було надано жодного акту-претензії, а тому суд обгрунтовано вважав твердження щодо ненадання послуг недоведеними.

В той же час, відповідачі стверджували, що самостійно з іншими власниками квартир роботи по обслуговуванню будинку, прибудинкової території, каналізаційні роботи, здійснювали своїми силами та матеріальними коштами. Такі твердження дійсно підтверджені письмовими доказами, однак ця обставина не дає законних підстав для звільнення їх від обов*язку по оплаті послуг, а лише може бути підставою для вирішення у досудовому або судовому порядку питання про повернення позивачем понесених ними витрат за умови їх обґрунтованості.

Стягуючи на користь позивача з кожного із відповідачів суми заборгованості, суд обгрунтовано виходив із вартості послуг з утримання будинку та прибудинкової території виходячи із розміру тарифу, затвердженого рішенням виконкому міської ради №237 від 27.03.2012 року та розрахунку, наданого позивачем. Однак, при цьому помилково врахував звернення позивача до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із заявою про видачу судового наказу по даним правовідносинам як обставину, що перервала строк позовної давності, - оскільки, як видно із справи, по суті заява не була розглянута, а ухвалою від 20.01.2016 року було відмовлено у її прийнятті

Виходячи із вимог ст.ст. 256, 257 ЦК України, згідно яких загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, та враховуючи, що позов пред*явлено

25.02.2016. з вимогою про стягнення сум по 01.12.2015., - періодом для стягнення заборгованості слід вважати 01.03.2013.- 01.12.2015. Перевіряючи розрахунок позивача (а.с. 121) за вказаний період, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зменшення стягнутих райсудом сум, а саме: з ОСОБА_2 до 1103,64 грн., з ОСОБА_3 – за дві квартири – до 1103,64 грн., та 1715,30 грн. Крім того, підлягають зменшенню суми судового збору до 551,20 грн. на кожного з відповідачів.

За таких обставин рішення суду повинне бути змінене.

Доводи апеляційної скарги про невзяття судом до уваги доводів про застосування позивачем тарифів, встановлених для ЖЕП комунальної власності, до яких позивач не належить, - не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/15 від 14.09.2011. виконавцями житлово-комунальних послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій визначено наряду з комунальними ЖЕП також і підприємства різної форми власності, до яких відноситься позивач-власник будинку. В той же час, із наведених у справі рішень Ради щодо затверджених тарифів, - тарифи, застосовані у розрахунку позивачем, є найбільш лояльними і саме на підставі них здійснювався розрахунок.

Посилання на факт невведення спірного будинку в експлуатацію не знаходиться у відповідності до предмету позову і не свідчить про відсутність усих комунальних послуг у цьому будинку саме з таких причин.

Що стосується розбіжностей, які маються між сторонами,- вони повинні вирішуватись у договірно-претензійному порядку при укладенні відповідних договорів між споживачами та власником будинку.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, апеляційний суд –

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2016 року змінити в частині стягнутого розміру заборгованості за комунальні послуги та суми судового збору.

Стягнуту з ОСОБА_2 на користь Приватного підприємства «АНСІ» суму заборгованості за комунальні послуги зменшити з 1131,77 грн. до 1103,64 грн.

Стягнуту з ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «АНСІ» суму заборгованості за комунальні послуги зменшити з 2929,49 грн. до 2818,94 грн.. (за квартиру №4 – 1103,64 грн., за квартиру №10 – 1715,30 грн..)

Стягнуту з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Приватного підприємства «АНСІ» суму судового збору зменшити з 689,00 грн. до 551,20 грн. на кожного.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення чинне з моменту проголошення, може бути оскаржене у 20-денний строк у касаційному порядку.

Головуючий Н.Є. Посунся

Судді: О.П. Бараннік

ОСОБА_4