Постанова № 74512713, 29.05.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/654/18 Головуючий у 1 інстанції: Каліщук А.А. Провадження № 22-ц/773/637/18 Категорія: 81 Доповідач: Русинчук М. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – судді Русинчука М.М.,

суддів Матвійчук Л.В., Осіпука В.В.,

з участю: секретаря – Губарик К.А.,

боржника – ОСОБА_1,

державного виконавця – Непомнящих О.В.,

стягувача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця,

за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду від 12 квітня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що відповідно до виконавчого листа №2-1073, який виданий Володимир-Волинським міським судом, з нього стягуються аліменти на користь ОСОБА_2 в розмірі 1/3 частини його доходу.

Позивач вказував, що у зв’язку із неможливістю знайти постійне місце роботи в Україні, він вимушений працювати за кордоном з метою забезпечення своєї теперішньої сім’ї та сплати аліментів для утримання дітей від попереднього шлюбу. В даний час його доходи є нерегулярними та мінливими, оскільки він заробляє кошти періодично в ОСОБА_3 на різних тимчасових (сезонних) роботах. У зв’язку з цим, зароблених коштів йому не вистачає для проживання та погашення заборгованості по аліментах. На даний час він вдруге одружений, на утриманні має дружину ОСОБА_4, яка є домогосподаркою, оскільки не працевлаштована, та неповнолітню дитину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначав, що державний виконавець Авраменко Н.В., на момент винесення постанови про обмеження боржника у праві виїзду за межі України, не приймала попереднього рішення про розстрочення або відстрочення аліментів і його не було попереджено про можливість застосування обмеження виїзду за кордон. Крім того, виконання даної постанови державного виконавця унеможливить сплату як самої заборгованості по аліментах, також і поточну сплату аліментів щомісячно. Таке рішення державного виконавця не тільки обмежує його у праві вибору місця праці, роду занять і трудової діяльності, які йому доступні за кваліфікацією та здобутими навиками, а й призведе до суттєвого погіршення матеріального стану сім’ї.

Ураховуючи наведене, боржник ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною постанову державного виконавця про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України до погашення заборгованості від 21 лютого 2018 року ВП №9805796 та скасувати її.

Ухвалою Володимир-Волинського міського суду від 12 квітня 2018 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі боржник ОСОБА_1 просив скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою його скаргу задовольнити, з підстав неповного з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін, виходячи з таких мотивів.

Місцевим судом встановлено, що на виконанні Володимир-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції знаходиться виконавчий лист №2-1073 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів в користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі 1/3 частини від всіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно наданої державною виконавчою службою довідки від 12 квітня 2018 року №9205 заборгованість за аліментами боржника ОСОБА_1 за цим виконавчим листом станом на 12 серпня 2014 року становить 51 007,11 грн (а.с.39).

Судом також встановлено, що на виконанні Володимир-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції знаходиться виконавчий лист №2/154/470/2014 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів в користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 в розмірі по 600 грн щомісячно.

Заборгованість боржника ОСОБА_1 за аліментами за вказаним вище виконавчим листом станом на 01 квітня 2018 року становить 20 020,38 грн, що підтверджується довідкою державної виконавчої служби від 12 квітня 2018 року №9204 (а.с.40).

Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 лютого 2018 року державним виконавцем Авраменко Н.В. на підставі п. 1 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову ВП №9805796 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України у виконавчому провадженні про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини від всіх видів доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (виконавчий лист №2-1073) (а.с.10 зворот). Даною постановою встановлено, що згідно матеріалів виконавчого провадження за боржником рахується заборгованість за аліментами станом на 01 лютого 2018 року в сумі 50 800 грн, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

З наявних у справі копій квитанцій вбачається, що боржником ОСОБА_1 до винесення постанови про обмеження його у праві виїзду за межі України сплачувалися аліменти за період з 2010 року по лютий 2018 року включно в межах сум від 25 грн до 110 грн (а.с.13-33). Після винесення згаданої постанови ним у квітні 2018 року було сплачено 510 грн на погашення заборгованості за аліментами, а за березень 2018 року 310 грн (а.с.41-42).

Звертаючись до суду з даною скаргою, боржник ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що він працює у ОСОБА_3 і встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України порушує його конституційні права і позбавляє його основного законного джерела засобів для існування.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У відповідності до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

При цьому, 07 грудня 2017 року Законом України №2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» внесено зміни до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів.

Пунктом 1 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.

Згідно з ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги на дії, рішення чи бездіяльність державного виконавця суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Під час розгляду справи в апеляційному суді, як і в суді першої інстанції, боржник ОСОБА_1 визнавав факт наявності у нього заборгованісті зі сплати аліментів у розмірі 51 007,11 грн та 20 020,38 грн, яка ним у повному обсязі не погашена.

Отже, з огляду на те, що сукупний розмір заборгованості за аліментами ОСОБА_1 перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець в межах своїх повноважень та відповідно до закону (п. 1 ч. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження») обґрунтовано виніс постанову від 21 лютого 2018 року про встановлення щодо боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України до погашення ним такої заборгованості у повному обсязі.

На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що постановлена місцевим судом ухвала про відмову в задоволенні скарги ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.

Суд в даному випадку правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається боржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження місцевого суду та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

У своїх доводах апеляційної скарги боржник покликався на те, що він заробляє кошти на сезонних роботах, тимчасових заробітках з використанням транспортного засобу, яких недостатньо для сплати аліментів в повному обсязі, що потягло за собою виникнення заборгованості по їх сплаті.

Проте такі доводи є необґрунтованими, оскільки спростовуються тією обставиною, що після винесення оскаржуваної постанови, яка, на думку колегії суддів, є ефективним стимулом до виконання боржником своїх зобов’язань, ним на погашення заборгованості за аліментами у березні-квітні 2018 року були сплачені значно більші суми на погашення заборгованості за аліментами аніж за попередні періоди в сукупності.

З огляду на те, що згаданим Законом України «Про виконавче провадження» державному виконавцю надано право обмежувати боржника у праві виїзду за межі України за умови наявності у останнього заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, що має місце у розглядуваному випадку, таке рішення державного виконавця (винесення оскаржуваної постанови) у даній справі жодним чином не тільки не буде обмежувати боржника у його правах, як про це зазначає останній в поданій апеляційній скарзі, а й стимулюватиме його до належного виконання своїх зобов’язань, які виникли з рішень судів.

Доводи боржника про порушення в розглядуваному випадку державним виконавцем і судом закріпленого в ст. 58 Конституції України принципу неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів, є неспроможними, оскільки врахування заборгованості зі сплати аліментів, яка виникла у боржника за період до набрання чинності Законом України від 07 грудня 2017 №2234-VIII року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів», яким внесено зміни в ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», не можна розцінювати як надання цій нормі права зворотної дії в часі, так як на час застосування державним виконавцем вказаної статті (21 лютого 2018 року) згадана сума заборгованості була наявна, а період, за який вона виникла, не має правового значення. Законодавець пов’язує можливість застосування згаданого обмеження із розміром заборгованості безвідносно до того, впродовж якого часового проміжку вона накопичилась.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали, а є власним суб’єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для її зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Володимир-Волинського міського суду від 12 квітня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: