Рішення № 74510707, 07.06.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2018 року м. Чернігів Справа № 825/1733/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1815 про стягнення коштів,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1М.) 11.04.2018 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини А1815 (далі – ВЧ А1815) та просить:

- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно в сумі 4289,24 грн.;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що завчасно, до моменту виключення зі списків частини, він подав рапорт на звільнення та просив відповідача провести з ним повний розрахунок. Наказом командира ВЧ А1815 зобов’язано виплатити на його користь грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4289,24 грн., однак, станом на день звернення з позовом до суду відповідачем вказані кошти протиправно не нараховані. Також, в порушення вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідач не нарахував на не виплатив йому підйомну допомогу.

Ухвалою судді Бородавкіної С.В. від 12.04.2018 прийнято справу до свого провадження та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для надіслання відзиву на позов.

Також, ухвалою суду від 12.04.2018, за обґрунтованим клопотанням позивача, поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом.

У встановлений ухвалою суду від 12.04.2018 строк від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову та зазначив, що фінансування ВЧ А1815 здійснюється виключно з Державного бюджету України, в межах бюджетних асигнувань, які на вказані потреби відсутні. Щодо виплати позивачу підйомної допомоги додатково зазначив, що з відповідним рапортом ОСОБА_1 не звертався.

16.05.2018 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав наведені в позові доводи та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до 2015 року проходив військову службу у Військовій частині А1302 (сел. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області).

З 2015 року, у зв’язку з переїздом на нове місце служби, позивач зарахований до списків особового складу та всіх видів забезпечення ВЧ А1815 на посаді заступника командира танкової роти з озброєння танкового батальйону.

Наказом командира ВЧ А1815 від 29.09.2017 № 142 старшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас на підставі статті 26 частини 8 пункту 1 підпункту «і» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом).

Відповідно до наказу тво командира ВЧ А1815 від 18.10.2017 № 102 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення з 18.10.2017 (а.с. 7).

Наказом тво командира ВЧ А1815 від 29.03.2018 № 78, на підставі рапорту № 3941 та довідки про вартість рогового майна, що належить до видачі № 50, внесено зміни до вищевказаного наказу № 102, шляхом доповнення його таким змістом: «виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі 4289,24 грн.» (а.с. 8).

Також, відповідно до грошового атестату ОСОБА_1, виплата позивачу допомоги на початкове обзаведення, не проводилась (а.с. 27)

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати в день виключення зі списків особового складу ВЧ А1815 компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно; ненарахування та невиплати підйомної допомоги – протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон).

Статтею 1 Закону передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону).

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті дев’ятої Закону) .

Щодо вимоги про стягнення з ВЧ А1815 грошової компенсації за належне, але не отримане речове майно, суд зазначає таке.

Згідно частини першої статті 9-1 Закону речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – Порядок № 178).

Так, пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Проаналізувавши вищенаведене, суд приходить до висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач має право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що узгоджується з пунктами 2 та 3 Порядку № 178, та виплата вказаної компенсації передбачена в наказі тво командира Військової частини А1815 від 18.10.2017 № 102 (зі змінами, внесеними наказом від 29.03.2018 № 78).

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем у наданому відзиві, станом на день розгляду справи по суті ВЧ А1815 не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що він позбавлений можливості здійснити виплату компенсації з огляду на відсутність відповідного бюджетного фінансування. Однак, суд вважає вказані доводи необґрунтованими, позаяк відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для ненарахування позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, а також жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у ОСОБА_1 права на отримання вказаних коштів, що є предметом спору.

При цьому, суд враховує при розгляді даної справи практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Так, Європейський суд з прав людини у справах “Кечко проти України”, “Ромашов проти України”, “Шевченко проти України” зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, що полягає у невиплаті позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно, а тому ОСОБА_1 має право на отримання вказаних коштів в сумі 4289,24 грн., і його права в цій частині повинні бути поновлені шляхом стягнення з ВЧ А1815 відповідної суми.

Щодо вимог позивача про зобов’язання позивача нарахувати та виплатити йому підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця, суд зазначає таке.

Пунктом 1 частини першої статті 9-1 Закону встановлено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується, зокрема, підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.

Аналогічні положення викладені і в пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16.06.1992 № 332 «Про вдосконалення грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України».

Питання виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги врегульоване Інструкцією, затвердженою наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 № 370, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.11.2001 за № 940/613 (далі – Інструкція; чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 1 Інструкції особам офіцерського складу (далі - офіцери), прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (далі - військовослужбовці, які проходять службу за контрактом), що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу* зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.

Розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.

У разі призначення на посади або передислокації військової частини (підрозділу) в ті місцевості, де чинним законодавством України передбачена виплата підвищених посадових окладів, підйомна допомога виплачується з урахуванням підвищених посадових окладів (пункт 2 Інструкції).

Підпунктом 4.2 пункту 4 Інструкції встановлено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується: тим, які переїхали у зв'язку зі зміною постійної дислокації військової частини або підрозділу, - у новому пункті постійної дислокації частини (підрозділу) на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.

Згідно із пунктом 16 Інструкції підйомна допомога військовослужбовцям, у тому числі на членів сім'ї, виплачується не більше ніж за два переїзди військовослужбовця протягом календарного року, пов'язані з призначенням на посади і передислокацією військової частини або підрозділу. При цьому фактичний переїзд військовослужбовця визначається за датою вступу його до виконання обов'язків за посадою або прибуття в новий пункт постійної дислокації військової частини (підрозділу), а членів сім'ї - за датою прибуття їх до нового місця служби військовослужбовця.

Враховуючи наведене суд зазначає, що підйомна допомога є одним із видів соціального забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, виплата якої є обов’язковою після фактичного їх прибуття в пункт нової постійної дислокації військової частини.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № 809/1936/15 (К/9901/6889/18).

Як встановлено судом та не заперечувалось відповідачем у наданому відзиві, ОСОБА_1 був зарахований до особового складу ВЧ А1815 у зв’язку зі зміною місяця служби, а саме: прибуття з Військової частини А1302, місце дислокації якої знаходиться у сел. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області.

Таким чином, ОСОБА_1, будучи офіцером, який проходить службу за контрактом, мав право на всі пільги та види грошового забезпеченням, що передбачені для осіб офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом, в тому числі на отримання підйомної допомоги. Однак, не зважаючи на законодавчо встановлений обов’язок, ВЧ А1815 нарахування та виплату позивачу вказаної допомоги не здійснило, чим порушило його права.

При цьому, посилання представника відповідача на відсутність відповідного рапорту, поданого ОСОБА_1 на ім’я командира ВЧ А1815, суд вважає необґрунтованими, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність наявність поданого військовослужбовцем рапорту про виплату підйомної допомоги із самою виплатою вказаних коштів. Так, відповідно до вищевказаних положень Інструкції підйомна допомога виплачується на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.

Отже, зважаючи на те, що позивач був переведений для проходження служби з Військової частини А302 (сел. Черкаське, Новомосковського району, Дніпропетровської області) до ВЧ А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська обалсть), суд вважає, що ОСОБА_1 мав цілком обґрунтоване право на отримання підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення.

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 по справі № 804/14800/14, яка в силу вимог ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов’язковою для врахування судом при виборі та застосуванні правової норми.

А тому, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги у зв'язку із його переїздом для продовження проходження військової служби до смт. Гончарівське, Чернігівського району, Чернігівської області.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задовольнити, оскільки відповідач не довів правомірність своїх дій.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору

Керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов – задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Військової частини А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ 07880688) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Чернігівська, 40, с. Ковпита, Чернігівський район, Чернігівська область, 15544) грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 4 289 (чотири тисячі двісті вісімдесята дев’ять) грн. 24 коп.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ 07880688) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Чернігівська, 40, с. Ковпита, Чернігівський район, Чернігівська область, 15544) підйомної допомоги у зв'язку із переїздом ОСОБА_1 для продовження проходження військової служби до с. Гончарівськ, Чернігівського району, Чернігівської області.

Зобов’язати Військову частину А1815 (смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558, код ЄДРПОУ 07880688) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, вул. Чернігівська, 40, с. Ковпита, Чернігівський район, Чернігівська область, 15544) підйомну допомогу у розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07 червня 2018 року.

Суддя С.В. Бородавкіна