Рішення № 74509563, 30.05.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2018 року м.Житомир справа № 806/1944/18

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шуляк Л.А.,

секретар судового засідання Захарко О.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: Мартинівська сільська рада Пулинського району Житомирської області про визнання дій протиправними, зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою,

встановив:

ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом у якому, з врахуванням уточненої позовної заяви від 30 квітня 2018 року, просить визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, що пов'язана з порушенням розгляду заяви від 07.03.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки зареєстрованої 07.03.2018 №Х-2023/0/21-18 та як наслідок визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву від 07.03.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, зареєстрованої 07.03.2018 №Х-2023/0/21-18 і прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у її власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області згідно поданої заяви від 07.03.2018.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 07 березня 2018 року звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області, однак отримала відмову у наданні дозволу. При цьому, дана відмова оформлена листом, тоді як відповідач мав прийняти рішення у формі наказу, що свідчить про наявність з його боку протиправної бездіяльності. Також звертає увагу, що у листі відсутні посилання на підстави для відмови, що передбачені Земельним кодексом України.

Ухвалою суду від 20.04.2018 відкрито спрощене провадження у справі та призначено судове засідання на 15.05.2018 10:00.

Протокольною ухвалою від 15.05.2018 розгляд справи відкладено на 30.05.2018 14:00.

В судовому засіданні 30.05.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити з підстав викладених в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В обґрунтування яких вказала, що земельна ділянка, яка є предметом спору використовується як громадське пасовище, що є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, передбаченою ст.123 Земельного кодексу України.

Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, подав до суду про розгляд справи без участі представника Мартинівської сільської ради (а.с.56).

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_3 07 березня 2018 року звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області.

Листом від 05.04.2018 №Х-2023/0-1934/0/22-18 відповідач повідомив про відмову у задоволенні клопотання, у зв'язку з тим, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області направлено запит до Мартинівської сільської об'єднаної територіальної громади стосовно надання рішення про погодження або відмову у погодженні щодо надання Головним управлінням дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, проте відповіді від сільської ради не надходило (а.с.15).

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом порушених прав.

З'ясовуючи при вирішенні даної справи характер спірних правовідносин та порушеного права позивача, можливість його захисту в обраний ним спосіб, суд враховує наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України проголошено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі п. "б" ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до абз. 1 ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно частини третьої статті 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульовано статтею 118 Земельного кодексу України.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Кабінету міністрів Автономної Республіки Крим. Міністрів Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Зі змісту наведених правових положень випливає висновок, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У контексті викладеного судом з'ясовано, що позивачем до заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,00 га, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області додано наступні документи: копія паспорту, копія ідентифікаційного коду, схема розташування земельної ділянки.

З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 05.04.2018 №Х-2023/0-1934/0/22-18 встановлено, що будь-яких зауважень щодо графічних матеріалів місця розташування бажаної позивачем земельної ділянки не вказано.

Суд зазначає, що згідно ч. 7 ст.118 Кодексу підставою відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, діючим законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зазначена у листі відповідача підстава відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не відноситься ні до однієї з підстав, визначених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України.

Крім того, що стосується посилання представника відповідача на рішення Мартинівської сільської ради від 17.04.2018 №120, яким відмовлено у наданні дозволу ОСОБА_3 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, в зв'язку з тим, що вищевказана земельна ділянка рахується у користуванні під громадським пасовищем, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.34 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Земельні ділянки державної власності, які передбачається використати для розміщення об'єктів, призначених для обслуговування потреб територіальної громади (комунальних підприємств, установ, організацій, громадських пасовищ, кладовищ, місць знешкодження та утилізації відходів, рекреаційних об'єктів тощо), а також земельні ділянки, які відповідно до затвердженої містобудівної документації передбачається включити у межі населених пунктів, за рішеннями органів виконавчої влади передаються у комунальну власність (ч.3 ст.83 ЗК України).

Водночас, представником відповідача та третьою особою не надано жодних належних доказів про те, що прийнято відповідне рішення про те, що бажана земельна ділянка передана в користування під громадські пасовища.

Щодо надання позивачу відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформленої листом, суд зазначає наступне.

У частині 7 ст. 118 ЗК України наведено два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Дозвіл або відмова у його наданні є змістом відповідного індивідуального правового акту. Водночас, у частині 7 статті 118 ЗК України не визначено, в якій саме правовій формі вирішується це питання. Зокрема, чи необхідно приймати відповідне рішення органу з цього питання чи достатньо відповіді у формі листа.

У статті 118 ЗК України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 № 333 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за № 1391/29521).

У пункті 8 цього Положення передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Відповідно до Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України та проведення їх державної реєстрації, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.04.2005 № 34/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 15.05.2013 № 883/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.04.2005 за № 381/10661, наказ, розпорядження, постанова, рішення (далі - розпорядчий документ) - акт організаційно-розпорядчого характеру чи нормативно-правового змісту, що видається суб'єктом нормотворення у процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, адміністративно-господарських або кадрових питань, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та спрямований на їх реалізацію, спрямування регулювання суспільних відносин у сферах державного управління, віднесених до його відання.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, незважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом. Отже, має місце протиправна бездіяльність.

Правова позиція суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №806/2208/17 (адміністративне провадження №К/9901/4400/17), які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, відповідач при розгляді клопотання позивача діяв всупереч ч.2 ст. 19 Конституції України, а надана відмова у формі листа не відповідає вимогам ч.2 ст. 2 КАС України.

Враховуючи відсутність прийняття суб'єктом владних повноважень у визначений чинним законодавством строк відповідного рішення встановленої форми, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути заяву та прийняти рішення у формі наказу про надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у її власність з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства" орієнтовною площею 2,00 га, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 5 КАС України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача полягає у неприйнятті ним жодного з тих рішень, які передбачені у частині 6 статті 118 ЗК України, у визначений законом строк, належним способом захисту прав позивача є зобов’язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти відповідне рішення, тобто рішення про надання або рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, як зазначалось, рішенням будь-яких інших зауважень до пакету документів, наданих позивачем із заявою, або інших перешкод для надання дозволу відповідачем не наведено, що підтверджується і довідкою Відділу у Пулинському районі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, вимога ОСОБА_3 щодо зобов'язання відповідача розглянути заяву від 07.03.2018 та прийняти рішення встановленої форми щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га на території села Видумка Пулинського району Житомирської області є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є втручанням суду у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та перебиранням суду на себе управлінських функцій відповідача.

На підставі зазначеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що передбачено ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідачем не доведено правомірності своїх дій та рішень.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції №0.01011183533.1 від 15.04.2018, позивачем при зверненні із позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 139 КАС України, суд дійшов висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Держгеокадастру на користь ОСОБА_3 704,80 грн. витрат по сплаті судового збору.

Щодо вимоги про стягнення на користь представника позивача ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

Представником позивача ОСОБА_1 до відділу документального забезпечення суду подано заяву про розрахунок та компенсацію витрат на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні.

Із поданої заяви встановлено, що представник позивача просить відшкодувати понесені витрати на переїзд до іншого населеного пункту та повернення в пункт перебування представника - с. Баландине - м. Житомир - с. Баландине Черкаської області.

Проте, з матеріалів справи встановлено, що представник позивача перебуває у м.Київ, про що свідчить копія довіреності та всі листи із зазначенням адреси. Крім того, у наданій квитанції щодо оплати пального вбачається, що купівлю здійснено в с.Стоянка Київської області на суму 1300,42грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на прибуття до Житомирського окружного адміністративного суду з м. Києва у судове засідання 30.05.2018 представником було здійснено витрати в сумі 483,44 грн. із розрахунку (282км*7,0 л/100км*24,49 грн./л).

Таким чином, розмір обґрунтованих та документально підтверджених витрат представника позивача на переїзд до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні становить 483,44 грн.

Частиною першою статті 135 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Згідно ч.3 ст.135 КАС України граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх законних представників, що пов'язані із прибуттям до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно п.5 Додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави", витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту та за наймання житла - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представникові, а також свідкам, спеціалістам, перекладачам та експертам, не можуть перевищувати встановлені законодавством норми відшкодування витрат на відрядження.

Витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи прибуття представника позивача в судове засідання 30.05.2018 та наявність належного документального підтвердження витрат представника позивача на переїзд до Житомирського окружного адміністративного суду для участі у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що судові витрати представника позивача складають 483,44 грн. та підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання ОСОБА_3 дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 від 07.03.2018 та прийняти рішення встановленої форми щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, площею 2,0га, яка розташована за межами села Видумка Пулинського району Житомирської області.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м.Житомир, вул.Довженка,45, ЄДРПОУ 39765513) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (с.Баландине Кам'янського району Черкаської області, ідентифікаційний код 138809289) 704 (сімсот чотири) грн. витрат по сплаті судового збору.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (м.Житомир, вул.Довженка,45, ЄДРПОУ 39765513) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 44 коп. витрат, що пов'язані з прибуттям до суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.А.Шуляк

Повне судове рішення складене 06 червня 2018 року