Постанова № 74508666, 05.06.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/1199/16Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів В.В. Бєляновського, І.Г. Філінюка,

секретар судового засідання О.В. Клименко,

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_2

від відповідача – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Віалго”

на рішення господарського суду Одеської області від 27.05.2016р., прийняте суддею Ю.А. Шаратовим о 10:25 год. м. Одеса, повний текст складено 30.05.2016р.

у справі №916/1199/16

за позовом Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт”

до Приватного підприємства “Віалго”

про стягнення 85699,00 грн.,

Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного перегляду.

В судовому засіданні 05.06.2018р. відповідно до ст. 233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

В травні 2016р. Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості “Укрспирт” звернулось до місцевого господарського суду з позовом до Приватного підприємства “Віалго” про стягнення 85699,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані ненаданням відповідачем послуг з оформлення карантинного сертифіката на сою, за які внесено попередню оплату у розмірі 85699,00 грн. із посиланням на ст. ст. 525, 526, 610, 626, 629, 901, 903, 906, 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 218 Господарського кодексу України.

Відзив на позов відповідач не надав.

Рішенням господарського суду Одеської області від 27.05.2016р., підписаним 30.05.2016р. (суддя Шаратов Ю.А.), позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача 85699,00 грн. заборгованості та 1378,00 грн. судового збору.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач 18.04.2018р. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив його скасувати, у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначив, що перераховані позивачем відповідачу грошові кошти у розмірі 85699,00 грн. не є попередньою оплатою, а є оплатою за фактом належного виконання відповідачем робіт по організуванню заходів з оформлення карантинних сертифікатів на сою для продукції за договором доручення від 19.09.2014р. №19/1/09/14, укладеного між сторонами. На підтвердження належного виконання зобов’язань, відповідачем додано до апеляційної скарги податкові накладі №31 від 14.10.2014р., №44 від 28.10.2014р., №20 від 10.11.2014р., №17 від 04.12.2014р., №21 від 20.01.2015р., які є звітними розрахунковими податковими документами за підсумками господарської операції.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 02.05.2018р. скаржнику поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження у справі №916/1199/16; зобов’язано ПП “Віалго” надати суду: договір доручення від 19.09.2014р., акти виконаних робіт №189 від 28.10.2014р., №208 від 10.11.2014р., №257 від 04.12.2014р., №21 від 20.01.2015р. та копії карантинних сертифікатів; запропоновано позивачу подати відзив на апеляційну скаргу.

На виконання вимог ухвали суду ПП “Віалго” надано наступні документи: договір доручення №19/1/09/14 від 19.09.2014р., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №А-000176 від 14.10.2014р., № А-000189 від 28.10.2014р., №А-000208 від 10.11.2014р., №А-000257 від 04.12.2014р., №А-00000021 від 20.01.2015р. Вказані документи містять підписи та печатки тільки з боку ПП “Віалго”. Копії карантинних сертифікатів скаржником не надано.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.05.2018р. розгляд справи №916/1199/16 призначено на 05.06.2018р. об 11:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, пославшись на те, що відповідач жодним чином не довів факт надання послуг, за які отримав грошові кошти від ДП “Укрспирт”.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Згідно з ч. ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

В силу п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти: правочини між юридичними особами; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

За змістом ч.ч. 1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частинами 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідачем виставлені позивачу рахунки-фактури за оформлення карантинного сертифікату на сою на загальну суму 85699,32 грн., а саме: від 14.10.2014р. №А-00000342 на суму 15814,80 грн., від 28.10.2014р. №А-00000355 на суму 29630,16 грн., від 10.11.2014р. №А-00000374 на суму 17008,32 грн., від 04.12.2014р. № А-00000422 на суму 19635,84 грн., від 20.01.2015р. № А-00000021 на суму 3610,20 грн. (а.с. 10-14).

Позивач в якості передплати здійснив оплату виставлених рахунків-фактур у розмірі 85699,32 грн. наступними платіжними дорученнями: від 14.10.2014р. № 6528 на суму 15814,80 грн., від 29.10.2014р. № 7012 на суму 29630,16 грн., від 10.11.2014р. № 7546 на суму 17008,32 грн., від 11.12.2014р. № 8769 на суму 19635,84 грн., від 11.02.2015р. № 11137 на суму 3610,20 грн. (а.с. 15-17).

У зв’язку із ненаданням відповідачем послуг з оформлення карантинного сертифікату на сою, позивач звернувся до нього з вимогою від 27.11.2015р. №01-4-2/1148, в якій просив в семиденний термін з дня отримання зазначеної вимоги, надати документальне підтвердження виконання ПП «Віалго» умов договору щодо надання послуг з оформлення карантинного сертифікату на сою або повернути ДП спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» сплачені кошти у розмірі 85699,32 грн., шляхом перерахування їх на рахунок замовника.

В матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем послуг з оформлення карантинного сертифіката на сою або повернення попередньо сплачених коштів у розмірі 85699,32 грн., що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом.

У статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надані відповідачем податкові накладні не є первинними документами, які фіксують факти здійснення господарської операції, а тому не можуть бути доказами оформлення карантинних сертифікатів.

За таких обставин доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно підтвердження документами податкової звітності факту надання позивачу послуг оформлення сертифікатів, апеляційна інстанція відхиляє, оскільки згідно із ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Главою 83 Цивільного кодексу України визначено набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, у відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

У постанові Верховного суду України від 25.02.2015р. у справі №910/1913/14 зазначено, що норма Закону, яка міститься у статті 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

З огляду на те, що надані скаржником документи, а саме: договір доручення №19/1/09/14 від 19.09.2014р., акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №А-000176 від 14.10.2014р., № А-000189 від 28.10.2014р., №А-000208 від 10.11.2014р., №А-000257 від 04.12.2014р., №А-00000021 від 20.01.2015р., складені в односторонньому порядку, та, в свою чергу, не можуть бути належними, допустимими, достовірними та достатніми у розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України доказами існування між сторонами договірних правовідносин та наданням відповідачем послуг з оформлення карантинного сертифікату на сою, як і не можуть бути такими доказами податкові накладні №31 від 14.10.2014р., №44 від 28.10.2014р., №20 від 10.11.2014р., №17 від 04.12.2014р., №21 від 20.01.2015р., колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо застосування у даному випадку положень ст. 1212 глави 83 Цивільного кодексу України, на яку посилався позивач, як на одну із підстав заявлених позовних вимог.

Так, конструкція ст. 1212 Цивільного кодексу України, як і загалом норм глави 83 цього кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої “абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору”.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які не врегульовані спеціальними інститутами права, а зобов’язання виникають за наявності трьох умов:

1)набуття або збереження майна;

2)набуття або збереження за рахунок іншої особи;

3)відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, акту, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 Цивільного кодексу України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.

Із пояснень представника позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що він не відправляв на експорт сою за сертифікатами, номери яких вказав відповідач, і останній не надав доказів, які б спростували доводи позивача.

З урахуванням наведеного та з огляду на те, що відповідачем станом на день розгляду справи не повернуто перераховані позивачем грошові кошти у розмірі 85699,00 грн., колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо задоволення позову є цілком правомірним та обґрунтованим.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують вищенаведеного, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд справи покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Одеської області від 27.05.2016р. у справі №916/1199/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки передбачені ст. ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.06.2018р.

ОСОБА_4 ОСОБА_1

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя І.Г. Філінюк