Рішення № 74497987, 30.05.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/14008/17

Провадження № 2/638/645/18

30.05.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

за участю секретаря Шульги К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача – ОСОБА_2

з участю представника відповідача – ОСОБА_3

з участю представника відповідача – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 Полтавської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_5 Полтавської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 05 жовтня 2016 року відповідач відкрив кримінальне провадження №420160000000002664. 16 грудня 2016 року відповідач, абсолютно не провівши досудове слідство у кримінальній справі, виніс незаконне і необґрунтоване рішення про закриття кримінальної справи. 14 липня 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави скасував його у зв’язку з неповним досудовим розслідуванням, проте відповідач продовжував імітувати розслідування кримінальної справи. Таким чином, на думку позивача, своїми довготривалими діями відповідач навмисно заподіяв моральну шкоду, а тому просить суд позов задовольнити, захистити його конституційне право на компенсацію моральної шкоди, заподіяною йому неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розслідування кримінальної справи №420160000000002664, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди в розмірі 576000 грн.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 Полтавської області – ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, просила суд відмовити у задоволенні позову. У матеріалах справи міститься письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач наголошує, що позивач не врахував, що органи прокуратури та їх посадові особи не відносяться до суб’єктів відповідальності за нормами, на які він посилається, адже органи прокуратури не є органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Правові підстави для відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями та бездіяльністю посадової особи органів прокуратури за рахунок Державного бюджету України відсутні. Окрім того, ОСОБА_2 просить стягнути моральну шкоду з Державного бюджету України, а позовних вимог до прокуратури Полтавської області не заявлено, у зв’язку з чим позовна заява необґрунтована та задоволенню не підлягає.

Представник відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_4 в судовому засіданні також заперечував проти задоволення позову у повному обсязі, просив суд відмовити у задоволенні позову. У матеріалах справи містяться заперечення на позовну заяву, згідно яких позивач повинен був обґрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань, втрат немайнового характеру, а також матеріальної шкоди, збитків, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору, вказані вимоги позивачем не виконані. Окрім того, відсутні посилання на стан здоров’я позивача, тяжкість чи зазнавав він вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках, чи потрібен позивачу час та зусилля, необідні для відновлення попереднього стану. Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало і жодної шкоди позивачеві не завдавало, а тому вимоги про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди є такими, що не відповідають законодавству України.

Суд, дослідивши доводи позивача, представників відповідачів, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як встановлено матеріалами справи, ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27.09.2016 року скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність Генеральної прокуратури України, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволено: зобов’язано компетентних посадових осіб Генеральної прокуратури України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_2 від 05.09.2016 року про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування, про що проінформувати заявника (а. с. 6).

Згідно листа Генеральної прокуратури України від 11.10.2016 року за вих. №17/7-2716-10, ОСОБА_2 повідомлено, що на підставі ухвал Печерського районного суду міста Києва №757/45236/16-к від 27.09.2016 року та №757/45196/16-к від 27.09.2016 року Генеральною прокуратурою України 05.10.2016 року зареєстровано кримінальні провадження №420160000000002664 та №420160000000002665, які в порядку статті 218 КПК України спрямовано до прокуратури Полтавської області для організації досудового розслідування (а. с. 7).

Також у матеріалах справи міститься витяг з кримінального провадження №420160000000002664, де зазначено, що в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000211 слідчий СВ прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 та прокурор відділу прокуратури Полтавської області ОСОБА_7 не виконали ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 03.03.2016 року про визнання ОСОБА_2 потерпілим, а також, зловживаючи службовим становищем, неодноразово приймали незаконні процесуальні рішення (а. с.8).

Постановою старшого слідчого першого слідчого відділу Управління з розслідування кримінальних проваджень слідчими органів прокуратури та процесуального керівництва прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 від 16.12.2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №420160000000002664 від 05.10.2016 року закрито у зв’язку з відсутністю у діях старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області ОСОБА_6 та прокурора відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях прокуратури Полтавської області ОСОБА_7 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 364, ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (а. с. 9-11).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14 липня 2017 року скаргу ОСОБА_2: скасовано постанову старшого слідчого СВ прокуратури Полтавської області ОСОБА_8 від 16.12.2016 року про закриття кримінального провадження (а. с. 12).

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органу місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до правової позиції, яка при встановленні аналогічних обставин викладена Верховним Судом України у постанові від 25 травня 2016 року у справі №6-440цс16, шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 Цивільного кодексу України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті – така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Таким чином, суд приходить до висновку, що права позивача порушені і підстави для відшкодування шкоди встановлені ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 27.09.2016 року та ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 14.07.2017 року, якими встановлена протиправна бездіяльність органу досудового розслідування спочатку з приводу невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а потім з приводу розслідування кримінального провадження №420160000000002664 від 05.10.2016 року. Вказані обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду, в порядку визначеному приписами КПК України з заявами про усунення перешкод, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на переконання суду, безумовно призвели до моральних страждань позивача.

Оскільки у справі, яка розглядається, з’ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є встановлена чинними ухвалами суду протиправна бездіяльність слідчих та прокурорів прокуратури Полтавської області в частині не виконання своїх службових обов’язків, суд вважає, що у даному випадку застосовуються не спеціальні, передбачені у статті 1176 Цивільного кодексу України, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень.

Так, ОСОБА_2 були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв’язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується самим встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.

При цьому відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України та п.п. 35, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМ України від 03.08.2011 року №845, Державне казначейство України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України виплачує присуджену судом суму відшкодування моральної шкоди.

Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Стягуючи моральну шкоду на користь ОСОБА_2 суд визнає факт заподіяння моральної шкоди діями відповідача, а саме винесенням незаконних рішень, тривалої бездіяльності посадових осіб, пов’язаних з невиконанням своїх обов’язків, не проведенні комплексу дій, передбачених КПК України, а в подальшому і закриття кримінального провадження. Суд відхиляє доводи представника відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, оскільки відповідно до статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи, тобто вина органу влади у даному випадку презюмується. Відповідачі всупереч положень статті 81 ЦПК України не спростували відповідальність держави за завдану у даному випадку моральну шкоду.

Згідно статті 280 Цивільного кодексу України , якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

При цьому, суд також зважає на те, що в таких спірних правовідносинах презюмується й факт завдання потерпілому моральної шкоди. Саме з такого розуміння презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію в аналогічному спорі виходив Верховний Суд України в постанові від 27 вересня 2017 року по справі №6-1435цс17 за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Віннер Імпортс Україна, Лтд» про захист прав споживача та відшкодування моральної шкоди, з підстав неправомірного поширення персональної, конференційної інформації, що також є конституційним немайновим правом особи.

Проте суд не погоджується із заявленим ОСОБА_2 розміром моральної шкоди, який всупереч загальних засад цивільного законодавства про справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) є надмірним відшкодуванням.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права. Як визначено у Рішенні Європейського суду з прав людини «Справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого королівства» (Case of ABDULAZIZ, CABALES AND BALKANDALI), 1985 р., з огляду на її природу, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Більш того, право на відшкодування з урахуванням практики Європейського суду з прав людини повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача але й для відповідача, що спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства, і зокрема, сприяло б зменшенню кількості і обсягів скарг і позовних заяв, які надходять на адресу національних судів та Європейського суду з України.

У пункті 3 Постанові Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктом 5 вказаної Постанови роз’яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Суд в цьому контексті враховує той факт, що у справі відсутні достатні докази на підтвердження такої глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, які заслуговують на відшкодування у розмірі 576000 грн., а тому вважає за необхідне, відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 3723, 00 грн., тобто у розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої з 01 січня 2018 року.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 Полтавської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 23, 1173, 1174 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 Полтавської області, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, компенсацію спричиненої моральної шкоди у розмірі 3723 (три тисячі сімсот двадцять три) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_5 Полтавської області (код ЄДРПОУ 02910060), Державної казначейської служби України (код ЄДРОПУ 37567646) в дохід держави в рівних частках витрати по сплаті судового збору по 352 (триста п’ятдесят дві) грн 40 коп.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 05.06.2018 року.

Головуючий: