Рішення № 74491387, 06.06.2018, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2464/16-ц

Провадження № 2/346/19/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2018 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого - судді Веселова В.М.,

секретарів - Максим'юк М.А.,Вербіщук О.Д.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4

відповідача – приватного нотаріуса – ОСОБА_5

третьої особи, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_6

представника третьої особи – ОСОБА_7

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_5, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, ОСОБА_6 про розірвання договору,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому вказав, що відповідач ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 є його сином. 12.06.2009 року між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області.

Згідно даного договору продаж будинку вчинено на суму 96480 грн., з яких 6480 грн. ОСОБА_3 сплатив йому ОСОБА_1 до підписання та нотаріального посвідчення договору. А решту грошей в сумі 90000 грн. відповідач ОСОБА_3 зобов’язувався сплатити йому а протязі шести місяців з дня укладення, підписання та нотаріального посвідчення договору.

31.03.2016 року ним було направлено відповідачу ОСОБА_3 вимогу до 10.04.2016 р. сплатити йому ОСОБА_1 90000 грн., в іншому випадку він буде змушений звернутись до суду з позовом про розірвання договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2009 р.. Однак 90000 він так і не отримав по сьогоднішній день.

Укладення договору купівлі-продажу житлового будинку було ініційоване тим, що його син ОСОБА_3 з 15.09.2001 року по 07.06.2014 р. перебував у шлюбі з третьою особою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованому у відділі реєстрації актів цивільного стану Коломийського міськрайонного управління юстиції в Івано-Франківській області.

Перебуваючи у шлюбі відповідач ОСОБА_3 вирішив побудувати власний будинок на земельній ділянці за адресою с. П’ядики, вул. Кринички, 36 Коломийського району Івано-Франківської області. Для будівництва будинку потрібні були чималі кошти, яких на той час у нього не було. У 2009 р. ОСОБА_6 запропонувала ОСОБА_3 укласти кредитний договір з Обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі , в такий спосіб отримати кошти для будівництва власного будинку за адресою с. П’ядики, вул. Кринички, 36 Коломийського району Івано-Франківської області.

Однак для укладення кредитного договору з Фондом та отримання коштів потрібно було також укласти іпотечний договір для забезпечення вимог Фонду.

Враховуючи вищенаведене, з ініціативи ОСОБА_6 12.06.2009 р. між ним, позивачем, та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку, що в с. П’ядики. вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області.

Цього ж дня, ОСОБА_3, будучи вже власником будинку уклав з Обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, кредитний договір №707-09 від 12.06.2009 р., згідно якого, відповідно до Постанови КМ від 05.10.1998 р. №1597 «Про затвердження правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі», із змінами і доповненнями, та інших нормативних документів, які направлені на виконання регіональної програми житлового будівництва на селі «Власний дім», спільного протокольного рішення Коломийської РДА, і Фонду від 29.04.2009 р. №7 було надано відповідачу ОСОБА_3 кредит, для придбання у нього, позивача, житлового будинку з подальшою його реконструкцією в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області на суму 100000 грн. терміном на 15 років, а в подальшому 26.06.2009 р. відповідачем ОСОБА_3 та Фондом було укладено Іпотечний договір.

Згідно умов іпотечного договору від 26.06.2009 р., цей договір забезпечує вимогу Іпотекодержателя – фонду, що випливає з кредитного договору №707-09 від 12.06.2009 р., за умовами якого іпотекодержатель надає іпотекодавцю кредит для придбання житлового будинку з подальшого його реконструкцією в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області.

Однак, ні під час укладення договору, ні протягом шести місяців з дня його укладення, він не отримав жодної гривні за вказаний будинок, який був проданий ним, а кошти, які ОСОБА_3 отримав від Фонду у кредит на суму 100000 грн. були витрачені на будівництво будинку за адресою с. П’ядики. вул. Кринички, 36 Коломийського району Івано-Франківської області.

Збудувавши будинок ОСОБА_6 зареєструвала 15.12.2011 р. на своє ім’я право власності на житловий будинок, що знаходиться в с. П’ядики, вул. Кринички, 36 Коломийського району Івано-Франківської області.

Договір купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2009 р. було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, а саме сплатити йому, ОСОБА_1, кошти у розмірі визначених Договором купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2009 р.

Також згідно умов Кредитного так і Іпотечного договорів вони укладались з ціллю придбання житлового будинку з подальшою його реконструкцією. Однак по сьогоднішній день жодних проектно-технічних та дозвільних документів по реконструкції будинку в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області, ніхто не виготовляв.

В судовому засіданні підтвердив,що основною причиною для розірвання договору купівлі-продажу є той факт,що він не отримав жодної гривні від відповідача за проданий будинок,тобто про те,що це є основна підстава для розірвання договору купівлі-продажу.

В подальшому позивач подав письмове клопотання, в якому просив залишити без розгляду свій позов у частині зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_5 скасувати державну реєстрацію Договору купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2009 р. та зобов’язання приватного нотаріуса ОСОБА_5 повернути йому Свідоцтво про право власності на житловий будинок, видане04.04.2002 р. П’ядицькою сільською радою, та зареєструвати за ним на житловий будинок, що в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району Івано-Франківської області, на підставі Свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 04.04.2002 р. П’ядицькою сільською радою.

Враховуючи вищенаведене, просить розірвати договір купівлі-продажу житлового будинку від 12.06.2009 р., що в с. П’ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району, Івано-Франківської області, укладений між ним, ОСОБА_1, та відповідачем ОСОБА_3.

Представник відповідача в судовому засіданні підтвердив, що позовні вимоги визнає в повному обсязі, що дійсно він отримав 100 тис.грн. на будівництво будинку внаслідок укладення кредитного договору з Обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, жодної гривні не передав батьку, відповідно укладений договір слід розірвати, внаслідок того що його умови не виконані. Просить позовні вимоги задовольнити.

Третя особа ОСОБА_6, та її представник вказали в судовому засіданні, що позивач вказуючи в позовній заяві, що ОСОБА_6 є особою, що не заявляє самостійних вимог, вводить таким чином суд в оману, адже вимагаючи розірвати договір купівлі – продажу, хоче позбавити її таким чином ? частки даного будинку, який є спільною сумісною власністю подружжя. Заявляючи позовну заяву «Про розірвання договору» від 15.04.2016 р. позивач свідомо не вказав в ній, що в провадженні Коломийського міськрайонного суду знаходиться позовна заява від 23.02.2016 р. «Про поділ майна придбаного в шлюбі» за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3. Зобов’язання перед позивачем щодо виплати йому 90000 грн. за будинок виконане повністю, про що вказує і заява від 31.03.2016 року - в якій ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_3 про погашення ніби – то заборгованості в сумі 90000 грн. за договором купівлі – продажу будинку. Так, дана заява була написана позивачем 31.03.2016 р., тобто після дати, коли Ухвалою Коломийського міськрайонного суду від 29.02.2016р. (справа №346/1260/16 – ц, суддя Калинюк О. П.) – було відкрито провадження за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 «Про поділ майна придбаного в шлюбі» і зокрема будинку. Тобто, претензій по сплаті вищевказаних 90000 грн. в позивача не було більше шести років з дати укладення договору, а виникли вони тільки тоді, коли ОСОБА_6 звернулася до суду із позовною заявою про поділ майна, що вказує на надуманий характер заяви, при цьому із такою заявою він не звернувся до ОСОБА_6. Дії позивача тільки направлені на те, щоб шляхом розірвання договору купівлі – продажу будинку позбавити ОСОБА_6 частки даного будинку на користь її колишнього чоловіка, а свого сина – ОСОБА_3 Вказує про те,що позивач отримав всі кошти,оскільки в Державному Ощадбанку на його ім’я було відкрито спеціальний рахунок на який було перераховано всі належні кошти, які він і отримав,що підтверджується відповідним листом з Ощадбанку. Відповідно спірний договір купівлі-продажу є виконаним повністю,а отже в позовних вимогах слід відмовити. Крім цього, до суду надійшла заява від представника третьої особа ОСОБА_6 про застосування строків позовної давності (т.1,а.с.78).

Представник третьої особи без самостійних вимог Обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі подав письмове пояснення з приводу позовної заяви, та вказав, що позичальником ОСОБА_3 повністю виконується кредитний договір №707-09 від 12.06.2009 року щодо сплати поточних платежів, за умовами якого йому було надано кредит на купівлю житлового будинку в с. П’ядики по вул. Левада, 46 Коломийського району Івано-Франківської області. Станом на 07.06.2016 року залишок непогашеного кредиту складає 61227,60 грн. Згідно нотаріально посвідченої заяви від 26.06.2009 року ОСОБА_8 надала згоду на участь своїм майном і грошовими доходами у виконанні зобов’язань за кредитним договором. Згідно іпотечного договору від 26.06.2009 року на зазначений вище житловий будинок накладена заборона відчуження до повного виконання зобов’язань за кредитним договором. Виходячи з вище наведеного, вважають, що сторонам спору слід укласти мирову угоду за умовами якої встановити порядок виконання зобов’язань за кредитним договором №707-09 від 12.06.2009 року. Просив проводити судовий розгляд без участі представника обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі.(т.1,а.с.90).

Відповідач – нотаріус ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила,що посвідчувала оскаржуваний договір купівлі-продажу у відповідності до норм чинного законодавства. Покупець та продавець були в неї в офісі і підписали договір купівлі-продажу добровільно,без примусу.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_6 підтвердила сказане нею в якості третьої особи.

Заслухавши пояснення позивача,його представника та представника відповідача, відповідача, третю особу та її представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що12.06.2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали Договір купівлі-продажу житлового будинку, згідно якого ОСОБА_1 продав, а ОСОБА_3 купив житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами. що знаходяться в с. П»ядики, по вул. Левада, 46 Коломийського району Івано-Франківської області. Житловий будинок, що продається, належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 04.04.2002 р. П’ядицькою сільською радою та зареєстрованого в Коломийському МБТІ 04.04.2002 року за №750 реєстрову книгу №4, реєстраційний номер об’єкту 27509829. Продаж цей вчинено за суму 96480 грн., з яких 6480 грн. покупець сплатив продавцю до підписання та нотаріального посвідчення цього договору, а решту грошей в сумі 90000 грн. покупець зобов’язується сплатити продавцю протягом шести місяців з дня укладення, підписання та нотаріального посвідчення договору.( т.1,а.с.4).

Згідно додаткової угоди до договору купівлі-продажу від 1.04.2016 року,укладеної між позивачем та відповідачем, збільшено строк позовної давності згідно договору купівлі-продажу житлового будинку до 10 років (т.1,а.с.171). Однак дана додаткова угода, на відміну від оскаржуваного договору купівлі-продажу, не є посвідчена нотаріально.

Як вбачається з Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №23011274 від 15.06.2009 р., ОСОБА_3 належить на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу №1530 від 12.06.2009 р. будинок. який знаходиться в с. П’ядики, по вул. Левада, 46 Коломийського району Івано-Франківської області. (т.1,а.с. 5).

12.06.2009 року Обласний Фонд підтримки індивідуального будівництва на селі, в особі голови Фонду ОСОБА_9, діючого на підставі Статуту, з однієї сторони, ОСОБА_3, забудовник, що діє від свого імені, та ОСОБА_1, продавець, уклали кредитний договір про наступне: відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 1998 року №1597 «Про затвердження Правил надання довгострокових кредитів індивідуальним забудовникам житла на селі», із змінами і доповненнями, та інших нормативних документів. які направлені на виконання регіональної програми житлового будівництва на селі «Власний дім», спільного протокольного рішення комісії Коломийської РДА, і Фонду від 29.04.2009 р. №7 надає забудовнику кредит для придбання у продавця житлового будинку з подальшою реконструкцією в с. П»ядики, вул. Левади, 46 Коломийського району на суму 100000 грн. терміном на 15 років. А забудовник зобов’язується сплачувати відсотки за користування ним і повернути кредит на умовах визначених даним договором, коштами та/або частково чи повністю сільськогосподарською продукцією. (т.1,а.с. 6).

На виконання умов кредитного договору, 26.06.2009 року ОСОБА_3 та Обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі уклали іпотечний договір, що забезпечував вимогу іпотекодержателя, що випливає з кредитного договору №707-09 від 12.06.2009 року. У відповідності до вказаного договору іпотекодержаель має право у випадку невиконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором отримати задоволення за рахунок майна, заставленого на відповідних умовах. Предметом іпотеки є житловий будинок, який знаходиться в с. П’ядики по вул. Левада. 46 Коломийського району Івано-Франківської області. (т.1,а.с.9).

Як вбачається із копії нотаріально посвідченої заяви, ОСОБА_8 дала свою згоду на участь своїм майном і грошовими доходами у виконанні зобов’язань за кредитом, виданим Обласним фондом підтримки індивідуального житлового будівництва на селі ОСОБА_3 по кредитній угоді №707-09 від 12.06.2009 року на суму 10000 грн. терміном на 15 років. Суд зауважує,що така заява була надана третьою особою під час перебування в шлюбі з відповідачем на виконання кредитного та іпотечного договорів. (т.1,а.с.93).

На даний час згідно свідоцтва на право власності на нерухоме майно та витягу про державну реєстрацію (т.1,а.с.38-39) єдиним власником новобудови в с.П’ядики Коломийського району вул.Кринички,36 є третя особа ОСОБА_6

Як вбачається з Договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку 26 червня 2009 року Державним Ощадбанком було відкрито даний рахунок на ім’я позивача ОСОБА_1 Хоча позивач категорично заперечує відкриття такого рахунку (т.1,а.с.138), однак у відповідності до відповіді Ощадбанку від 21.11.2016 року (т.1,а.с.160) та копій платіжних поручень і виписки з поточного рахунку позивача ОСОБА_1 з залишком на 26.06.2009 року (т.1,а.с.163) то з рахунку позивача останньому було видано 102 960 грн. Цей же факт підтверджено листом філії Івано-Франківського облуправління АТ «Ощадний» (т.2,а.с.5).

Як вбачається з ухвали Івано-Франківського міського суду від 13 липня 2017 року т.2,а.с.78),третя особа по даній справі ОСОБА_6, вчинила підробку офіційного документу – кредитного договору №707-09 від 12.09.2009 року (т.1,а.с.6). В ухвалі зазначено що 12 червня 2009 року ОСОБА_6 переконала свого чоловіка ОСОБА_3 -відповідача по даній справі, та свекра ОСОБА_1 –позивача по даній справі, у тому що має намір отримати кредитні кошти для проведення реконструкції будинку останнього,та схилила їх до укладення договору купівлі-продажу житлового будинку,належного позивачу за адресою с.П’ядики,вул.Левади,46 Коломийсьокго району. В подальшому саме вона в подальшому знаходячись в Фонді підтримки індивідуального будівництва з метою отримання кредитних коштів, подала працівникам фонду кредитний договір з підробленим підписом позивача ОСОБА_1 У відповідності до вищезгаданої ухвали суду ОСОБА_6 було звільнено від кримінальної відповідальності в зв’язку з закінченням строків давності приятгнення до кримінальної відповідальності,а кримінальне провадження закрито. Ухвала набрала законної сили.

Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. За загальним правилом (ч. 1ст. 692 ЦК України) оплата товару за договором купівлі-продажу здійснюється після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Згідно п.2 ст. 692 ЦК України покупець повинен виконати свій обов'язок щодо оплати одразу в повному обсязі, тобто сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Якщо покупець не виконує свого обов'язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, продавець набуває право вимоги такої оплати (ч. 3ст. 692 ЦК України), або розірвання договору з підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Згідно з чч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ст. 695 ЦК України, якщо покупець не здійснив у встановлений договором строк чергового платежу за проданий з розстроченням платежу і переданий йому товар, продавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення проданого товару.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов’язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішення суду про зміну або розірвання договору законної сили.

У відповідності до ст.316,317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном,на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов’язків власник зобов’язаний додержуватися моральних засад суспільства.Всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.Згідно ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Згідно ст.ст.386,387 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Так, позивачем ставиться питання про розірвання договору в зв’язку з тим,що його не було виконано належним чином відповідачем, тобото відповідачем не було оплачено позивачу кошти за придбання житлового будинку. При цьому суд зазначає,що при виступі позивача, останній вказав,що до укладення оспорюваного договору купівлі-продажу,що після його укладення, відповідач проживав і продовжує проживати в спірному будинку, на даний час з другою дружиною та двома дітьми від другого шлюбу і жодних претензій з цього приводу у позивача до відповідача не має. Крім цього, суд зазначає,що сам позов був подано у 2016 році після того як бувша дружина відповідача ОСОБА_6 подала позов про поділ майна набутого в шлюбі, тобто через 7 років після безпосереднього укладення договору. Більше того, позивач в судовому засіданні чітко визнав,що йому було відомо,що відповідач йому не заплатив кошти

Укладену до спірного договору купівлі-продажу додаткову угоду про збільшення строків позовної давності , суд вважає такою,що укладена про людське око, оскільки основний договір купівлі-продажу укладено в нотаріальній формі, відповідно і додаткова угода,на думку суду, повинна бути укладена в нотаріальній формі.

Щодо ухвали Івано-Франківського міського суду ,якою закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_6, то суд бере її до уваги,оскільки нею визнано ,що ОСОБА_6 підробила підпис позивача на кредитному договорі. Однак, відповідач по даній справі не оспорював і не оспорює свій підпис під кредитним договором,а отже все відбувалось з мовчазної згоди не тільки третьої особи , але і відповідача і позивача. Більше того, в судовому засіданні представник відповідача визнав,що саме він отримав всі кошти,які були перераховані на рахунок його батька-позивача по даній справі та власника рахунку ,відкритому в Ощадбанку в сумі 100000 грн.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.4 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або оспорені. Згідно ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.12 ЦПК України суд розглядає справу на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до статті 256 ЦК України , позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ст.267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Третьою особою та її представником до суду було подано заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивач звернувся з позовною заявою тільки 18 квітня 2016 року, пропустив строк позовної давності, хоча і подав клопотання про його відновлення, однак не навів причин поважності пропущення строку. Так, і по тексту позовної заяви, так і в своїх поясненнях позивач стверджував, що підписував оспорюваний договір купівлі-продажу, доповнення до даного договору, знав про те, що відповідач не сплатив йому коштів. Однак, с таким твердженням суд не може погодитись. Так в п.7 укладеного спірного договору купівлі-продажу зазначено,що даний договір укладається не про людське око, не приховує іншу угоду і відповідає дійсним намірам створити для себе юридичні наслідки саме купівлі-продажу. Однак, як виявляється з тексту позовної заяви та і з пояснень сторін – сторони уклали даний договір для проведення реконструкції будинку (текст позовної заяви на а.с.2,т.1) та/або отримання кредитних коштів для будівництва іншого будинку, який будував відповідач разом з третьою особою в с.П’ядики вул.Кринички,36.

Позивач стверджував в судовому засіданні про те,що він не отримав жодної гривні і знав про це всі сім років. Це підтверджується матеріалами справи і поясненнями сторін. Суд зазначає,що даний позов подано саме після того як третя особа подала позов про поділ майна з відповідачем.

Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Нормою ч.3 ст.267 ЦК встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони в спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Тлумачення ч.3 ст.267 ЦК, положення якої сформульоване із застосуванням слова «лише» (синонім «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акту, який встановлював би інше правило застосування позовної давності, дає підстави стверджувати, що із цього положення випливає безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони в спорі суд не застосовує позовної давності. Тобто цією нормою встановлено суб’єктивні межі застосування позовної давності, а саме: передбачено випадки, до яких позовна давність не застосовується судом у зв’язку з відсутністю відповідної заяви сторони в спорі.

Таким чином, положення про позовну давність є диспозитивними, а не імперативними в застосуванні. Отже, без заяви сторони в спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість її застосування пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції. Дана правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 року №6-3063цс 16.

У відповідності до правової позиції Верховного Суду України в постанові №6-17цс17 від 22.02.2017 року зазначено, що факту, який доводить, що позивач не знав про порушення свого цивільного права, недостатньо. Він повинен також довести, що й не міг дізнатися про порушення свого права, однак в процесі розгляду даної справи, позивач не зміг довести цього факту, оскільки абсолютно вільно і без жодного примусу він підписав договір купівлі-продажу свого будинку, самостійно обрав банк для отримання коштів, де відкрив рахунок.

Згідно із чч.3, 4 ст.267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони в спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною в спорі, є підставою для відмови в позові.

Пунктом 1 ст.6 Конвенції передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення й застосування конвенції (п.1 ст.32), наголошує, що позовна давність — це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (п.51 рішення від 22.10.96 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в ст.261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст.60 ЦПК в редакції 2004 року, тобто на час коли подана позовна заява, та ст.81 ЦПК в діючій редакції , про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся по його захист до суду, недостатньо.

У відповідності до ст.411 ч.5 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв’язку з якими скасовано судові рішення, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 261 Цивільного кодексу, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

У Постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9 зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК — від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із позовної заяви та пояснень позивача , позивач дізнався про те, який договір і його основні умови, підписує саме в день підписання 12 червня 2009 року, а також знав про те,що умови договору не виконуються більше як сім років.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, останній виходить із того, що положення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету. Зокрема, в рішенні від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України» суд вказав, що положення стосовно сплати державного мита для подачі скарги та про забезпечення сторін у справі копіями цієї скарги слугує меті забезпечення належного адміністрування правосуддя. Сторони, яких це стосується, можуть резонно сподіватися що ці правила будуть реалізовуватись на практиці. Не дивлячись на це, такі правила чи їх застосування не повинно радикально позбавляти сторін у справі можливості скаржитись до суду.

Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У зв’язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що трьома сторонами даного позову – позивачем,відповідачем за участі третьої особи, було укладено оспорюваний договір купівлі-продажу будинку з одною метою - отримання коштів на проведення будівництва будинку,який було розпочато відповідачем та третьою особою. Тобто,на думку суду, є шахрайські дії сторін для отримання державних коштів. Однак, оскільки предмет даного позову є розірвання договору з підстав його неоплати ,а не визнання його недійсним,нікчемним чи вдаваним, то суд зобов’язаний розглянути даний позов в межах заявлених вимог згідно ст.13 ч.1 ЦПК України. Позивач не ставить вимоги про його недійсність,удаваність чи нікчемність в зв’язку з тим, що даний договір потягнув за собою наслідки отримання реального кредиту для будівництва будинку в с.П’ядики вул.Кринички,36,на який претендує відповідач по справі за іншим позовом,копія якого є в матеріалах справи.

Аналізуючи зібрані докази, суд вважає, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, не доведені та не підлягають задоволенню.

Наведене підтверджується представленими суду матеріалами – копіями договорів купівлі –продажу, кредитного договору, іпотечного договору, додаткової угоди до договору, листами Ощадбанку та іншими перевіреними в судовому засіданні документами та матеріалами.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.15,16,256,267, 316-319,321,386,387,632,655,651,692,695 ЦК України, правових позицій Верховного Суду України від 22.03.2017 року по справі №6-3063цс 16 та від 22.02.2017р. по справі №6-17цс17, та ст.ст. 5,12,13,81,82,130, 247 ч.1, 259,263, 264, 265, 268, 354,411 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3, приватний нотаріус ОСОБА_5, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Обласний фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, ОСОБА_6, про розірвання договору – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду до Апеляційного суду Івано-Франківської області може бути подана протягом 30 днів, з дня його проголошення.

Повний текст рішення було складено 6 червня 2018 року.

Суддя Веселов В. М.