Постанова № 74487843, 31.05.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/472/18 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Шевчук А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ДФС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до ДФС України про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України № 2317-о від 02.10.2017 р. «Про звільнення ОСОБА_2.»;

- поновити його на посаді заступника начальника відділу акцизного податку Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної фіскальної служби України з 03.10.2017 р.;

- стягнути з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.12.2017 р. по день ухвалення рішення судом;

- зобов'язати Державної фіскальної служби України вжити заходи щодо виконання частини 2 ст. 40, частини 3 ст. 49-2 Кодексу законів про працю України шляхом пропонування йому іншої наявної роботи, що відповідає його освіті і досвіду.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що його було звільнено у зв'язку з нез'явленням на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності. Водночас, у відповідача були відсутні підстави для звільнення, оскільки він був відсутній на роботі лише 112 календарних днів. ОСОБА_2 також стверджував, що у Державної фіскальної служби України не було нагальної службової необхідності у звільненні, з огляду на те, що його посаду ще у 2016 р. виключено зі штатного розпису. При цьому, відповідач не запропонував йому вакансії, що існували.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної фіскальної служби України № 2317-о «Про звільнення ОСОБА_2». Поновлено позивача на рівнозначній посаді заступника начальника відділу акцизного податку Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної фіскальної служби України з 03.10.2017 р. та стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 17 913 грн. 96 коп. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення окружним адміністративним судом норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, просить скасувати згадане рішення та прийняти нове про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, Державна фіскальна служба України зазначає, у даній ситуації звільнити позивача можливо було лише в період його хвороби, а не після того як останній з'явився на службі, як це зазначив суд першої інстанції. Також, відповідач посилається на те, що при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не з'ясовано, чи отримував ОСОБА_2 виплати за листками непрацездатності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наполягає на тому, що судом прийнято законне та обґрунтоване рішення. ОСОБА_2 звертає увагу на те, що на момент звільнення у відповідача були наявні відомості про причини його відсутності на роботі лише протягом 112 днів.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.

Судом попередньої інстанції встановлено, що з 09.07.2014 р. ОСОБА_2 працював на посаді заступника начальника відділу акцизного податку Департаменту контролю за обігом та оподаткуванням підакцизних товарів Державної фіскальної служби України.

Наказом Державної фіскальної служби України № 2317-о від 02.10.2017 р. позивача звільнено із займаної посади на підставі частини 2 статті 87 Закону України «Про державну службу» (у зв'язку з нез'явленням державного службовця на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності).

За змістом цього наказу підставою для його прийняття стали копії листків непрацездатності серії АДА №№ 286787, 053531, 053969, 307962, серії АДІ №№ 33688, 176558, 147706, 146964 та копії табелів обліку використання робочого часу.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII (надалі за текстом - «Закон № 889-VIII»).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 цього Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів.

Згідно пункту 1 Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 236 від 21 травня 2014 р., Державна фіскальна служба України (ДФС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску.

Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Таким чином, позивач перебував на державній, тобто публічній службі.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).

Частиною 2 статті 87 Закону № 889-VIII установлено, що підставою для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення може бути нез'явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи на момент прийняття наказу про звільнення (02.10.2017 р.) у відповідача були наявні листки непрацездатності, які підтверджували відсутність ОСОБА_2 на службі внаслідок тимчасової непрацездатності протягом 112 календарних днів:

- листок непрацездатності серії АДА № 286787 - з 31.01.2017 р. по 01.03.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДА № 053531 - з 02.03.2017 р. по 27.03.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДА № 053969 - з 28.03.2017 р. по 01.04.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДА № 307962 - з 03.04.2017 р. по 22.04.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДВ № 146964 - з 24.04.2017 р. по 22.05.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДВ № 147706 - з 23.05.2017 р. по 26.05.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДВ № 176558 - з 29.05.2017 р. по 09.06.2017 р.;

- листок непрацездатності серії АДВ № 343688 - з 12.06.2017 р. по 14.07.2017 р.

Таким чином, у Державної фіскальної служби України були відсутні підстави для звільнення позивача за частиною 2 статті 87 Закону № 889-VIII.

Посилання відповідача на табелі обліку робочого часу, згідно яким позивач у період з 31.01.2017 р. по 02.10.2017 р. був відсутній на роботі протягом 156 робочих днів, обґрунтовано не взято судом до уваги, оскільки у відповідача були відсутні відомості про причини нез'явлення ОСОБА_2 на службу.

Той факт, що 13.12.2017 р. на адресу відповідача надійшли листки непрацездатності серії АДВ № 963794 (з 17.07.2017 р. по 15.08.2017 р.), серії АДЗ № 445018 (з 16.08.2017 р. по 29.08.2017 р.), серії АДД № 307105 (з 30.08.2017 р. по 22.09.2017 р.), серії АДЕ № 963813 (з 25.09.2017 р. по 05.10.2017 р.), серії АДІ № 412329 (з 06.10.2017 р. по 20.10.2017 р.), серії АДВ № 319383 (з 23.10.2017 р. по 10.11.2017 р.), серії АДІ № 130012 з 13.11.2017 р. по 08.12.2017 р.) не може бути підставою для скасування ухваленого у справі судового рішення.

На момент прийняття спірного наказу Державна фіскальна служба України не володіла інформацією про причини нез'явлення позивача на службу, а припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, листок непрацездатності серії АДВ № 343688 містить відмітки «Первинний» та «Стати до роботи п'ятнадцятого липня».

Тобто, у відповідача були відсутні підстави вважати, що після 14.07.2017 р. ОСОБА_2 перебував у стані тимчасової непрацездатності.

Судова колегія також зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що з метою виконання вимог постанови Кабінету Міністрів України № 840 від 21.10.2015 р. та у зв'язку з введенням в дію штатного розпису на 2016 р. ОСОБА_2 попереджено про наступне вивільнення.

На переконання судової колегії право на звільнення державного службовця з підстав нез'явлення останнього на службу протягом більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності може бути реалізоване суб'єктом призначення у разі, коли відсутність працівника шкодить інтересам державної служби.

Водночас, у даній ситуації необхідності у звільненні позивача за частиною 2 статті 87 Закону № 889-VIII у Державної фіскальної служби України не було, оскільки останній і так підлягав звільненню у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців.

Помилковим є твердження відповідача про те, що при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом не з'ясовано, чи отримував ОСОБА_2 виплати за листками непрацездатності з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 22 листопада 2017 р., Верховним Судом у постанові від 07 березня 2018 р. у справі №161/15810/13-а законом не передбачено жодних підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу за певних обставин, а викладені у названій постанові роз'яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України, яку виключено на підставі Закону України № 3248-15 від 20 грудня 2005 р. «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Судова колегія звертає увагу на те, що суд попередньої інстанції припустився помилки, дійшовши висновку, що позивач не підлягав звільненню у період його тимчасової непрацездатності.

У постанові від 16.02.2018 р. у справі № 367/6881/15 Верховний Суд зазначив, що роботодавець має право звільняти працівника тільки в період його хвороби, а не тоді, коли він одужав і вийшов на роботу. Не можна звільнити працівника, якщо він уже одужав і став до виконання своїх трудових обов'язків, незважаючи на те, що тимчасова непрацездатність до цього продовжувалася понад чотири місяці.

Разом з тим, оскільки помилкові висновки суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення справи по суті, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 312, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ДФС України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 05 червня 2018 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук